Походження релігії. Соціальні, гносеологічні та психологічні передумови виникнення, збереження і поновлення релігійних уявлень

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Курс лекцій

для студентів економічних та інженерних спеціальностей денної і заочної

форми навчання

Затверджено:

Протокол засідання

кафедри філософських

наук № _____ від

« »__________ 2009 р.

Донецьк-2009

ЗМІСТ

Релігія як соціальне явище...................................................................................3

Генезіс релігії.........................................................................................................25

Національні релігії.................................................................................................45

Буддизм...................................................................................................................59

Християнство..........................................................................................................73

Основні напрямки сучасного християнства.........................................................90

Іслам.........................................................................................................................121

Вільнодумство й атеїзм..........................................................................................130

Історія та сучасний стан релігій в України..........................................................154

Тема 1. РЕЛІПЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Походження релігії та її корні.

Релігійна свідомість.

Релігійна діяльність та релігійні організації.

Протягом століть філософи намагалися знайти раціональні пояснення причин виникнення релігійної свідомості. За цей час склалася спеціальна галузь знання - релігієзнавство.Як відносно самостійна галузь філософського знання релігієзнавство існує з XIX сторіччя, хоча окремі елементи релігієзнавчого знання накопичувались протягом сторіч. Зараз предметом релігієзнавстває закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, її різні феномени, як вони поставали в історії людства, взаємозв'язок релігії з іншими формами культури.

Мета релігієзнавства - серйозний аналіз всієї сукупності проблем походження, сутності й функцій релігії, її місця в суспільстві, історії, культурі, її роль в минулі тисячоліття й у сучасному світі.

Наша мета - відповісти на питання про походження релігії, причини виникнення, збереження і поновлення релігійних уявлень, охарактеризувати релігійну свідомість, релігійну діяльність та релігійні організації, дати визначення основних функцій релігії.

Зараз ми розглянемо питання про те, що таке релігія, де й коли вона виникла, в чому її сутність, які причини роблять релігію постійним супутником людини. До цих питань, використовуючи й поновлюючи одержані висновки, ми будемо повертатися протягом всього курсу релігієзнавства.

№1.

Походження релігії. Соціальні, гносеологічні та психологічні передумови виникнення, збереження і поновлення релігійних уявлень

Проблема виникнення релігії.З релігією кожен з нас мав справу у повсякденному житті, тому немає людини, у якої б не склалося внаслідок буденної практики власного уявлення про релігію. Всім зрозуміла й велику політична вага релігії, бо сучасні політичні діячі постійно у своїй діяльності звертаються до тих чи інших питань з історії релігії й церкви. Але якщо релігія є частиною політичного життя, то й розуміння сутності релігії з необхідністю віддзеркалює політичні уподобання дослідника. В науці склалися два головних підходи до пояснення феномену релігії та її ролі в житті людини й суспільства: теологічний (богословський) та науково-філософський аналіз релігії та її конкретних форм.

Науковий підхід до релігії засвідчує, що вона є соціальним феноменом, існує тільки в суспільстві, що її зміст та форма залежать від соціальних умов. Протягом курсу релігієзнавства, вивчаючи окремі релігії, ми побачимо, що кожна з них несе на собі відбиток того історичного часу, що її породив. Але можна з упевненістю сказати, що вся свідома історія людства, тобто з тих часів, коли людство могло безпосередньо засвідчити про свої погляди, бо винайшло писемність, засвідчує, що вона є історією релігійного людства. Отже, можна сказати, що релігія є універсальним духовним явищем у житті суспільства, явищем, яке поєднує людей за допомогою віровчення у релігійні організації. Взагалі атеїзм як світогляд масовий, буденний є здобутком культури XX сторіччя, до того ж тільки культури європейського типу. Більшість нинішнього людства, - це людство релігійне. Тому релігії й зараз належить важливе місце у суспільному бутті.

Скільки ж існує на землі релігій та яка чисельність їхніх послідовників? Різні джерела, релігійні та світські, називають різну кількість віруючих, що сповідують ту чи іншу релігію, але приблизно їх чисельність є такою:

Християни - приблизно 1,8 млрд. чоловік.

Мусульмани - приблизно 1,3 млрд. чоловік.

Буддисти - приблизно 380 млн. чоловік.

Індуїсти - приблизно 900 млн. чоловік.

Інші національні релігії сповідують приблизно 350 млн. чоловік.

Нові культи - приблизно 350 млн. чоловік.

Атеїсти та невіруючі - понад 100 млн. чоловік.

Якщо зробити підрахунки, то побачимо, що більшість сучасного населення Землі є релігійним, бо атеїстичні погляди були переконанням лише окремих, дуже небагатьох осіб - представників інтелектуальної еліти заможних верств суспільства. І якщо пам'ятники прадавнього письменства свідчать про релігійні переконання й сумніви їх авторів, то треба брати до уваги те, що релігія старша за письмову культуру, виникла набагато раніше за неї, в ті епохи, коли людина ще не могла засвідчити свої релігійні уявлення безпосередньо. Тому про давні релігійні вірування, про те, коли вони виникли й якими були за змістом, ми можемо мати висновки лише опосередковані, це будуть узагальнення, що спираються на археологічний матеріал, головним чином на характер прадавніх поховань. А вони свідчать про те, що до епохи неандертальця ніяких ознак релігійності у людини ми не знаходимо, але у кроманьйонця вже були розвинуті релігійні уявлення. На їх поселеннях знайдено фігурки жінок-праматерів - перші вироби мистецтва релігійного змісту. Тому можна, датуючи прадавні поховання з ознаками ритуалу чи пам'ятки релігійного мистецтва, сказати, що вік релігії становить 50-30 тис. років. Історія еволюції людства значно давніша, але саме в цей час, - 50-30 тис. років тому виникає форма колективності, притаманна лише людям, -суспільство, а свідомість людини стає здатною до абстрактного мислення, до узагальнення, без якого є неможливими будь-які релігійні уявлення.

Форми релігії нам відомі з повсякденного життя, з наукових чи художніх творів. Але в цьому випадку ми маємо справу лише з деякими зовнішніми ознаками, та таким чином не можна пояснити сутність релігії. Складність цього питання обумовлена ще й тим, що релігія вивчається як наукою, так і теологією. Теологія, або богослов'я намагається розуміти релігію з позиції віруючої людини. Наука вивчає релігію у контексті культури, в її зв'язку та взаємодії з іншими формами життя. Релігієзнавство повинно дати визначення релігії, пояснити її форми. Але в дійсності існує не релігія взагалі, а багато конкретних релігій. Вони мають між собою спільні риси, мають відмінності, які можуть бути дуже суттєвими. Наприклад, не можна визначити релігію як "віру в Бога", тому що деяким релігіям притаманне єдинобожжя (монотеїзм), а деякі релігії є політеїстичними, тобто передбачають віру в багатьох богів.

Отже поняття "релігія" є абстракцією, що вбирає ознаки, які є загальними для різних релігій. Тому треба дати опис сучасних та минулих релігій, щоб вказати на їх загальні ознаки. Термін "релігія” - від латинського слова, яким римляни позначали все, що пов'язано з вшануванням богів. Як сучасне наукове поняття "релігія" вживається з початку XIX століття й розглядається як одна з форм суспільної свідомості, поряд з мораллю, філософією, мистецтвом тощо.

До XIX століття усвідомлення того, що таке релігія, спиралося передусім на суб'єктивний досвід філософа. Вперше до вивчення релігії як діяльності й свідомості підійшли історики та етнографи. Саме їм належить думка, що релігію не можна вивчати методами, які вироблені наукою для дослідження природи чи суспільства. Релігієзнавство виходить з того, що релігія - складний, але досяжний для людського розуму об'єкт дослідження. Релігієзнавство пояснює, що таке релігія, а не те, як до неї ставиться дослідник, його підхід до релігії повинен бути об'єктивним. Релігієзнавство досліджує і пояснює, а не критикує релігію. Тому займатися релігієзнавством, а отже й вивчати цю науку можуть різні люди, як віруючі, так і невіруючі. Серед студентів, можуть бути люди, що належать до різних конфесій, є прибічниками різних вірувань, будемо об'єктивно вивчати феномен релігії взагалі.

Як вже було сказано вище, перші елементарні форми релігійного життя зародилися приблизно 40 тис. років тому, тоді, коли завершився процес соціогенезу й становлення людини сучасного типу. Але в чому полягає необхідність історичного розвитку релігійним шляхом, чому з необхідністю виникає релігія, адже немає жодного суспільства, яке б не проходило релігійної стадії розвитку?

Носієм релігії є тільки людина. Жодних ознак релігійної поведінки у тварин не виявляється. Отже, повинен був сформуватися антропологічний тип, фізіологія (перш за все мозок), нервова, ендокринна та інші системи біологічної та психологічної сфер якого різко відрізняються від тих, що були властиві його попередникам. Це відбилося не тільки на життєдіяльності, але й на схильності до мислення, здатності до абстракції, до уявлення, до вміння будувати логічні зв'язки, як істинні, так і хибні. Сапієнтна людина, навіть ще дикун - це вже людина мисляча, розумна, здатна до аналізу, до закріплення й передачі практичного досвіду. Але практичний досвід дає дуже малий запас знань, первісна людина повністю ще залежить від природи, тому, з безпосереднього досвіду людина набувала переважно уявлення не про логічні, а про емоційно-асоціативні зв'язки. В постійному соціальному спілкуванні складалися та закріплювалися примітивні первісні уявлення людини про неприродні сили, про логічний зв'язок між бажаним і дійсним. В епоху, яку звуть верхнім палеолітом, вже з'явилася ідея про існування, поряд з реальним життям, іншого світу - світу мертвих та духів. У похованнях прадавньої людини вчені знаходять речі домашнього вжитку, зброю - це засвідчує про те, що первісному колективові була притаманна віра у продовження життя після смерті — риса, яку можна знайти у будь-якій, навіть сучасній релігії. Треба вказати також на уявлення первісної людини про надприродний зв'язок між людиною й твариною, про можливість магічного впливу на природний світ.

Отже, поза сумнівом, релігія є соціальним явищем, тобто виникає тільки у суспільстві. Форми суспільного буття різноманітні, тому й фактори, що призводять до появи релігійного відображення світу, поділяють на певні групи причин: на соціальні, гносеологічні та психологічні передумови релігії. Розглянемо, в чому полягають вищезазначені передумови.

Соціальні, гносеологічні та психологічні передумови релігії.Людина -істота суспільна й може бути такою лише в суспільстві. Не може бути суспільства без людей і в той же час кожен індивід може жити тільки всередині соціуму. Вивчаючи філософію, ви матимете нагоду ознайомитися з закономірностями становлення й розвитку суспільства, з характером взаємин між природним і соціальним середовищем.

Якщо ми реально не можемо змінити об'єктивні обставини життя, ми можемо подолати їх у свідомості, з допомогою уявлення, абстрактного мислення. Загальновідомим є вираз, що страх дикуна перед первісною силою дикої природи, від якої він залежав, породив богів. Але треба розуміти, що людина відчуває свою залежність чи безсилля не перед природою взагалі, а перед конкретним впливом природи, пов'язаним з конкретною виробничою діяльністю людини. Діяльність людини завжди соціальне обумовлена, тому й корені, які породжують релігійне уявлення у зв'язку з виробничим чи іншим впливом людини на природу й зворотною протидією природи на діяльність людини, називають соціальними передумовами релігії. Звичайно, соціальне життя значно ширше за виробничу діяльність, і людина є особою, яка має не тільки матеріальні, але й духовні потреби. Тому виникають різні соціальні явища духовного порядку, в тому числі й релігія. До того ж людина підкорюється не тільки законам природи, але й законам суспільства, відчуває залежність від них. Безсилля людини може бути реальним, тобто пов'язаним з низьким рівнем соціального розвитку, або уявним, коли людина не усвідомлює своїх реальних сил. Саме це мають на увазі ті філософи, які говорять, що релігія відображає безсилля людини перед силою природи й роду та є виразом цього безсилля, засобом його подолання у свідомості людини.

З виникненням соціальної нерівності та держави соціальні передумови релігії доповнюються впливом соціальних груп: з'являються державні, пануючі релігії, які підтримуються державою. Для цього використовуються державні установи, закони, система освіти та виховання. Тут вже певна релігія відтворюється свідомо.

Сучасне релігієзнавство соціальні корені релігії вважає головними, визначальними серед причин, що відтворюють, породжують конкретну релігію чи сприяють появленню нової.

Крім соціальних, релігія ще має гносеологічні корені.Людина не тільки пізнає закони, за якими розвивається природа й суспільство. Самому процесу пізнання теж притаманні закони й вони теж є об'єктивними. Істинність чи неістинність, уявність відображення об'єктів є наслідком об'єктивних складностей самого процесу пізнання. В чому полягають ці складності?

По-перше, завжди існує можливість відриву фантазії від дійсності, абстракції від реальності. Мислення може забути про те, що його зміст є відображенням реальності, а не самою реальністю, мислення починає дивитися на продукт своєї діяльності як на самостійну реальність, незалежну від предметного буття.

По-друге, гносеологічний процес будує ідеальний світ об'єктів, що пізнаються, світ, який у пізнанні вважається таким же реальним, як і світ речей. Чи помітили ви, що релігія теж має справу зі світом ідеального? Тому до релігійних висновків можна приводити сам хід пізнання, який забуває про межу між реальним й ідеальним.

По-третє, закономірності світу, що нами пізнані, ми висловлюємо за допомогою понять, категорій. Але важко, а іноді неможливо пояснити походження абстрактних понять. Вони, ідеальні поняття, починають мислитися як самостійна реальність. Релігійні уявлення завжди виходять з примату ідеального над матеріальним.

Отже, пізнавальний процес має певні труднощі, обумовлені самими закономірностями процесу пізнання, а релігійні висновки можуть бути наслідком цих закономірностей: активності свідомості, абстрагуючої діяльності свідомості, цілеспрямованого характеру людської діяльності.

Та людина не тільки пізнає світ, але й переживає його, він викликає у неї певні почуття та емоції. Серед них можуть переважати негативні почуття, які людина намагається подолати. Реальне життя ставить її перед проблемами, які не можуть бути вирішені, але усвідомлення цього людиною важко переживається. Негативні емоції людина долає за допомогою релігії. Будь-яка релігія забезпечує людині подолання негативних відчуттів, породжених обмеженістю людського існування або ворожим щодо індивіда соціальним середовищем.

Психологічно-емоційна сфера людини соціальне обумовлена, але виключно на рівні індивідуального життя: відчувати, переживати може тільки індивід. Психологічні передумови релігії є головними серед причин, що породжують індивідуальну релігійність. Негативні емоції завжди сильніші за позитивні. З позитивною емоцією людина справляється сама, а негативні відчуття легше долаються за допомогою релігії: тому кожен віруючий знає, що з душевними проблемами можна звернутися до релігії, що задача релігії - давати людині розраду. Одним з головних почуттів, яке породжує необхідність у релігійній розраді, є страх - перед смертю, стихійним лихом, втратою близьких, соціальними проблемами. Саме це має на увазі відомий вислів, що страх породив богів.

Ми розглянули основні моменти, пов'язані з появою й збереженням у суспільстві релігії й можемо зробити висновок: релігія є явищем соціальним і відображає всю складність соціального буття. Тому релігієзнавство розглядає соціальні гносеологічні та психологічні аспекти відтворення релігії. Релігія не є випадковістю у розвитку суспільства, а виникає з необхідністю внаслідок об'єктивно обумовлених закономірностей становлення й розвитку суспільства та особи й є однією з форм відображення соціальних відносин.

№2.