Соціальні регулятори в сфері виховання
Соціологія виховання через поняття якісного становища суспільства прагне інтегрувати різні сторони суспільного розвитку і його результати. Одна з складових становища суспільства - соціальні регулятори людської поведінки і діяльності. За своєю суг тю такими регуляторами виступає вся система суспільних відносин, яку кожне покоління одержує в готовому вигляді. В суспільстві с певні цінності, норми, правила поведінки в різноманітних ситуаціях, є заборони, санкції за порушення норм, механізми культури, що, впливаючи на розуми та почуття, забезпечують прийняття більшістю людей того ладу, при якому вони живуть. Все це — соціальні регулятори поведінки особи.
Найважливіше місце належить економічним відносинам, але й вони аж ніяк не забезпечують всієї різноманітності життя, не визначають усіх механізмів його соціального регулювання. Не можна розраховувати на кардинальні зміни економічних структур. Але зовсім невірна думка і про те, що такі зміни не залежать від усієї системи соціальних регуляторів, або зміни в економічних відносинах самі по собі автоматично викликають зміни усієї системи соціальних регуляторів. Коли в період індустріалізації мільйони селян України ставали промисловими робітниками, то соціальна структура суспільства змінювалась дуже швидко, тоді ж як зміни соціальних регуляторів людської діяльності та поведінки відбувалися досить повільно. Адже ці регулятори не формуються довільно: зміни в продуктивних силах - це завжди зміни самої людини, типу людської особистості. Визріла для змін людина у всій повноті її соціокультурних характеристик - відкрито простір і для змін всієї системи соціальних відносин, а, отже, і відповідних регуляторів людської поведінки. Не визріла — і зміни загальмуються.
Соціальні регулятори ефективні тоді, коли не просто існують у вигляді звичних для суспільства інститутів, норм, правил, але також охоче сприймаються людьми, природні для них, відповідають їх внутрішнім потенціям. Якщо внутрішні потенції нарощуються, а соціальні регулятори залишаються колишніми, співвідношення їх порушується, соціальні регулятори перетворюються в суто зовнішню оболонку, що сковує розвиток і особи, і суспільства. Ліквідувати ці соціальні регулятори буває досить складно, на їх боці — сила, вся могутність держави, яка сама до того ж виступає найважливішою ланкою всієї системи соціальних регуляторів.
В сучасних умовах в Україні в суспільстві Діють дві ціннісно-різні системи соціальних регуляторів. Одна — орієнтована на натуральні економічні показники, зрівняльний розподіл, на традиційний колективізм «гвинтика», на зовнішній контроль за поведінкою людини, на командні методи управління і бюрократичне адміністрування. Така система нав'язується досвідом минулого, а її живучість обумовлюється наявністю соціальних прошарків, сприйнятливих до регулятивних дій по типу жорстокого економічного і неекономічного тиску, категоричного наказу, централізовано запрограмованої
її громадської думки. Друга система соціальних регуляторів бере за основу ринкові механізми, індивідуальні здібності особи, вільний вибір, що базується на персональній відповідальності. Реально механізми регулювання в такій системі (регулювання товарно-грошових відносин, виборні механізми формування органів державної і політичної влади, судові механізми розв'язання конфліктів та ін.) спрацьовують не завжди. Вони найефективніші переважно в тих випадках, коли в суспільстві зростає кількість людей, які сформувалися як самостійні та ініціативні особистості. Оскільки такі особи з'являються, то вся система соціальних регуляторів має відповідно перебудовуватись: орієнтуватися не на стримання прояву різних індивідуальностей, а на їх підтримку. Вона не обмежує всебічну життєздатність людей, а сприяє їй. Зміст такої стратегії полягає в тому, що слухняність — насамперед чесність невільної, підкореної людини. А якщо людина стала вільною, то суспільство може робити ставку лише на її відповідальне ставлення до виконуваної роботи. Відповідальність же виховується тоді, коли потенціал вільної людини реалізується, а не стримується.
В процесі демократизації громадського життя в Україні стає очевидним: адміністративно-командна система зазнає краху, її соціальна база невпинно звужується. Перебіг подій потребує перенастроювання на іншу систему регуляторів, що в згорнутому вигляді завжди існувала, але не могла розгорнутися через відсутність адекватного «людського матеріалу». Здавалося б, що слід зосередити зусилля економічної, соціальної та культурної політики на остаточному подоланні віджитої системи регуляторів та переході до єдиновладдя нових механізмів регулювання. Водночас слід було б поміркувати про створення механізмів соціального захисту людини в умовах становлення ринкових відносин, бо звичні форми захисту можуть не спрацьовувати, перестануть задовольняти людину в нових умовах і одночасно вступлять в суперечності з системою соціальних регуляторів, що формується. Проте тут І виникають деякі складності. Якщо поява нової, інакше зорієнтованої людини знецінила колишні авторитарні методи соціального управління, то це не означає автоматичного переходу до демократичних методів. Суспільна практика в Україні занадто довго розвивалася в тупиковому напрямі і не сприяла формуванню людей, які б цілком природно почували себе в системі повної господарської та політичної демократії.
Соціальні регулятори мають інструментальні та ціннісні компоненти. Хоча для стороннього спостерігача досить складна система суспільних стосунків і соціально-культурної надбудови над ними лише засіб самоорганізації тієї або іншої спільності громадян, для людини ж, яка живе в конкретному соціумі, вони самоцінні. Люди не усвідомлюють інструментальної ролі економічних або моральних принципів, релігійних та етнічних символів, але надають їм самостійного значення, вбачають в них вищий зміст і нерідко готові відстоювати їх за будь-яку ціну. Навіть і тоді, коли інструментальна роль звичних регуляторів вичерпана, вони можуть ще деякий час за інерцією зберігати свій колишній престиж в суспільній свідомості, підживляючи її консервативні моменти» Для сучасного суспільства в Україні характерні численні маргінальні прошарки; до і того ж ситуація посилюється значною територіальною неоднорідністю населення. Додамо, що поведінка маргінальних прошарків вже не вписується в рамки колишньої системи соціального регулювання. І тоді ж ця поведінка ще не вписується в рамки нової системи, що тільки формується. Такі люди живуть одночасно в двох світах, не будучи повністю адаптованими до жодного з них. Інтеграція особи такої людини ускладнена, її свідомість роздвоєна, людина
легко губить орієнтири, стає зручним об'єктом політичного маніпулювання, звертає на шлях асоціальної поведінки, вдається до агресивності або поринає в соціальну апатію.