Цивільні процесуальні відносини як відносини між двома

Суб'єктами.

Цивільні процесуальні правовідносини - це різновидність правовідносин, які виникають у процесі цивільного судочинства на основі норм цивільного процесуального права лише між двома суб'єктами - судом, який розглядає справу, і будь-яким іншим учасником процесу (суд - позивач; суд - відповідач; суд - свідок тощо).

Цивільні процесуальні правовідносини не можуть складатися між учасниками процесу поза судом. Це пов'язано з тим, що цивільне процесуальне право не надає учасникам процесу ніяких прав і не покладає на них ніяких обов'язків по відношенню один до одного. Оскільки відсутні цивільні процесуальні обов'язки учасників процесу відносно один одного, то в законі не передбачені правові наслідки на випадок їх невиконання.

Суд - обов'язковий учасник цивільних процесуальних правовідносин. Сторони, треті особи, прокурор, державні органи між собою в цивільних процесуальних відносинах не знаходяться. Ці відносини не можуть виникати без участі суду.

Суду, як органу державної влади, належить керівна роль у цивільному процесі, а його повноваження відносно інших учасників носять владний характер. Суд залучає громадян і організації до участі в справі, забезпечує виконання ними своїх процесуальних прав і обов'язків, виносить постанови. На відміну від цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, які характеризуються рівністю їх учасників, цивільні процесуальні правовідносини є відносинами влади та підпорядкування. Суд наділений владними повноваженнями, тоді як інші суб'єкти правовідносин таких повноважень не мають.

Владний характер повноважень суду не означає, що він є носієм прав, а всі інші - лише носіями обов'язків. Суд наділений обов'язками відносно інших учасників процесу (приймати позовні заяви, розглядати клопотання тощо). Процесуальні права і обов'язки суду та інших учасників процесу пов'язані між собою, а інтереси суду не повинні суперечити інтересам інших учасників правовідносин .

Одна з особливостей цивільних процесуальних правовідносин полягає в тому, що вони можливі лише в правовій формі, тобто є юридичними, на відміну від матеріальних відносин, які можуть існувати як фактичні. Специфічною особливістю цивільних процесуальних правовідносин є те, що вони утворюють систему тісно взаємопов'язаних, взаємообумовлених і змінюючих одне одного відносин. Кожне окремо взяте правовідношення є елементом системи і не може існувати ізольовано від іншого. Всі вони мають єдину цільову спрямованість, служать правильному і всебічному розгляду і вирішенню цивільної справи.

16. Суд як обов'язковий суб'єкт процесуальних правовідносин.

Склад суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним та постійним. Він залежить від обставин справи, предмета судового розгляду, від характеру спірного матеріального правовідношення, що має місце між сторонами, від стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, та інших факторів. Проте один суб’єкт при цьому залишається незмінним – це суд.

Особливий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним, який наділений компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для відкриття провадження конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб’єктивного цивільного права та/або охоронюваного законом інтересу. Тому суд є обов’язковим суб’єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають в цивільному процесі.

Правосуб’єктність суду. Правовий статус суду визначається його правосуб’єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисельні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд наділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплексом повноважень.

Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної правосуб’єктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб’єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб) йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов’язків та не може своїми діями набувати нових, стосовно його правосуб’єктності доцільно говорити про компетенцію як про комплекс повноважень визначених законом.

Якщо юрисдикція визначає сферу впливу, то компетенція визначає спосіб впливу на суспільні відносини. Своєю чергою компетенція судів різних ланок також різниться. Владні повноваження суду проявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких суд через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

17. Спірні питання щодо змісту цивільних процесуальних

Правовідносин.

В доктрині ЦПП зазначається, що цивільні процесуальні правовідносинни мають внутрішню структуру, до якої входять: зміст, суб’єкти, об’єкти.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять процесуальні права та обов'язки суб'єктів правовідносин і процесуальні дії з їх реалізації.

В процесуальній літературі проблемним питанням є зміст цивільних процесуальних правовідносин відносно якого існує дискусія вчених-процесуалістів. Мається на увазі 3 підходи до цього поняття:

1) Класично-традиційний. Його прихильники (Зейдер, Чечинов) відтворюють розуміння змісту процесуальних правовідносин як сукупності прав і обов’язків їх суб’єктів.

2) Процесуальний. Його прихильники (Бурліч, Щеглов) – визначення змісту цивільних процесуальних правовідносин пов’язується суто з діяльністю суду та інших учасників цивільного процесу.

3) Комплексний. Його представники (Штефан, Комаров, Кіреєва) поєднуючи положення перших 2 напрямків важається, що зміст цивільних процесуальних правовідносин становлять як процесуальні права і обов’язки, так і діяльність їх суб’єктів.

Змістом цивільних процесуальних правовідносин є цив-процесуальні права і обов’язки, а також їх процесуальна діяльність. Під час розгляду і вирішення справи вказані елементи перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Такий зміст має подвійну дворівневу структуру:

1) об’єктивно-юридичну, якими є цивільні процесуальні права і обов’язки

2) суб’єктивно-фактичну – цивільна процесуальна діяльність.

Тільки у свої єдності вони забезпечують нормальне функціонування системи цивільних процесуальних правовіднсин.