Тема: Україна на початку ХХ століття

План.

1. Активізація революційно-визвольної боротьби.

2. Україна в революції 1905-1907рр.

3. Столипінська реакція.

1. Початок ХХ ст. в історії України характеризується загальним революцій-ним піднесенням, що було викликано загальними гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ’ям населення. Ситуацію загострила економічна криза 1900-1903рр., а також поразка Росії у війні 1904-1905рр. з Японією.

У Західній Україні національний рух розвивався у більш сприятливих умовах. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Так, у Львові було видано роботу М. Міхновського „Самостійна Україна”. Діяли українські школи, товариство „Просвіта”, видавалася українська література і преса. Розгортали діяльність масові спортивні організації „Сокіл” і „Січ”. Широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження селянства.

У Наддніпрянській Україні національний рух проявився в зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900 р., розкололася і дала початок новим партіям:

1. Народні українська партія (1902 р.) на чолі М. Міхновським. Під лозунгом „Україна для українців” виступала за утворення незалежної української держави.

2. Українська соціал-демократична спілка (1904 р.) на чолі з М. Меленевським займала марксистські позиції.

3. Українська соціал-демократична робітнича партія (1905 р.) на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою прагнула поєднати марксизм і соціалізм.

Окрім них діяли і загальноросійські партії:

1. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка у 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків.

2. Партія соціалістів-революціонерів (есери) утворилася на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом.

3. Конституційно-демократична партія (кадети) виступала за конституційну монархію.

4. „Союз 17 жовтня” (октябристи) виступав за збереження царської влади.

2. Поштовхом до першої російської революції послужив розстріл мирної демонстрації робітників Петербурга 9 січня 1905р. за наказом царя Миколи ІІ. Цей день був названий кривавою неділею . Основні події революції 1905-1907рр.

січень-березень 1905р. – страйки робітників охопили всі губернії України, почалися повстання селян.

червень – відбулося повстання на броненосці „Потьомкін”.

жовтень – загальний Жовтневий політичний страйк.

17 жовтня – цар Микола ІІ підписав „Маніфест”, в якому обіцяв народу політичні права і вибори в Думу.

11 листопада – повстання на крейсері „Очаків”.

18 листопада повстання солдатів під керівництвом підпоручика Б. Жаданівського в Києві.

грудень – збройні повстання в Харкові, Катеринославі, Донбасі.

1906-1907рр. придушення повстань.

3. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907р. прийнято вважати кінцем революції. У 1907 -1910 рр. тривав період реакції, яку проводив міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П.Столипін.

У Росії з 1906р. по 1911р. з ініціативою П. Столипіна здійснювалася аграрна реформа, яка передбачала:

1. Знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі – фермерів.

2. Ліквідація перенаселення Європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

Саме в Україні реформа мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (біля 1 млн.) Але реформа не могла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства були малопродуктивними і малотоварними.