Співвідношення права ЄС з національним правом держав-членів
Співвідношення права ЄС та національного права визначає імплементацію права ЄС та його застосування в державах-членах, практичну реалізацію права ЄС.
ЄС створений на основі добровільної згоди держав-членів. Право ЄС має однакову дію в усіх державах-членах. Останньою інстанцією, що має вирішувати спори між державами-членами з питань застосування права ЄС, є Суд ЄС, юрисдикція якого розповсюджується на всі держави-члени.
При виникненні колізій між національним правом і правом ЄС застосовується право ЄС. Враховуючи, що право ЄС має пряму дію, Суд ЄС має повноваження останньої інстанції стосовно визначення його дійсності та тлумачення.
Примусове застосування права ЄС забезпечується державами-членами, юридичними та фізичними особами в національних судах і Комісією ЄС в Суді ЄС. Юридичні та фізичні особи, права яких порушені, мають можливість використовувати засоби судового захисту, що надаються національними судами, з метою реалізації вказаних прав. При цьому для захисту своїх прав вони можуть посилатися на право ЄС. Комісія (а також будь-яка держава - член ЄС) можуть подати позов до Суду ЄС проти держави-члена, що порушила право ЄС.
Проблема застосування права ЄС національними судами (тобто проблема дії права ЄС на території дер жав-членів) може бути досліджена з двох позицій: з позиції права ЄС та з позиції національного права держави-учасниці.
Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах.
1/ верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів;
2/ прямої дії права ЄС;
3/ інтеграції права ЄС;
4/ юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС;
21. Принцип верховенства права ЄС щодо національного права держав'-членів.
Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах:
1/ верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів;
2/ прямої дії права ЄС;
3/ інтеграції права ЄС;
4/ юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС;
Згідно з 1/ норми права мають пріоритетну юридичну силу стосовно норм національного права держав-членів ЄС. У випадку колізії норм права ЄС та національного права застосовуються норми права ЄС.
Загальна концепція верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів є результатом правотворчої діяльності Суду ЄС. Принцип верховенства права ЄС не є нормою і не закріплений ні в одному з установчих договорів, а характеризує співвідношення права ЄС як системи і національною системою права. Принцип верховенства права ЄС передбачає його розповсюдження на всі джерела права цього об'єднання, а також підпорядкування йому всіх видів актів національного права, включаючи конституції. Принцип верховенства права ЄС поширюється на всі його акти незалежно від виду правової норми ЄС та правової норми національного права, що суперечать одна одній та незалежно від часу їх прийняття. Таким чином, держава, яка вступає до ЄС, визнає верховенство його нормативно-правових актів, які були прийняті до її вступу та після цього не повинна приймати норми, що суперечать як первинним, так і вторинним дж. Права ЄС
Суд ЄС постановив (1978 р.), що до обов'язків національного суду входить забезпечення імплементації положень права ЄС і незастосування таких норм національного права, що суперечать їм, навіть якщо ці положення національного права були прийняті пізніше, ніж норми права ЄС.
Принцип верховенства права ЄС базується на теорії міжнародних договорів та практиці Суду ЄС. Як відомо, належним чином підписані, схвалені (шляхом ратифікації або інакше) та введені в дію міжнародні договори мають більшу силу в порівнянні з національним правом. Установчі документи, що є джерелом первинного права ЄС, за характеристиками відповідають міжнародним договорам. Однак внутрішні акти(вторинні джерела) ЄС, які видаються його органами, не мають властивостей міжнародних договорів.
Рішення Суду ЄС по двох найбільш відомих справах (справа "Ван Гепд", 1963 р.; справа "Коста ЕНЕЛ", 1964 р.) В першому з них було підтверджено, що національний суд не може приймати рішення всупереч праву ЄС шляхом застосування норми національного права, що суперечить праву цього об'єднання. У другому рішенні дається відповідь на рішення Конституційного Суду Італії. Суд ЄС у своєму рішенні зазначив, що держава - член ЄС не може протиставляти схваленому ним правопорядку власні односторонні дії чи акти. При цьому він послався на те, що, оскільки держави-члени передали Європейським Співтовариствам певні суверенні права, вони передали і верховенство у певних областях. Крім того, обов'язкова сила та однакові застосування І тлумачення права ЄС можуть бути поставлені під сумнів, якщо кожна із держав-членів буде вирішувати питання його застосування на свій розсуд. Причому це стосується як первинного, так і вторинного права ЄС.