Науково-технічна революція і розвиток науки в Україні

З'ясовуючи причини швидких темпів економічного зростання провід­них країн Заходу, М. Хрущов та його оточення в 1954 році зосередили свою увагу на розгортанні науково-технічної революції в країні. Радян­ські вчені, проаналізувавши півтора десятка визначальних напрямків на­уково-технічного прогресу, дійшли невтішного висновку, що майже в усіх з них, за винятком одного - двох, СРСР поступається країнам-лідерам. Після детального розгляду цих питань на пленумі ЦК в липні 1955 ро­ку ставлення партійного керівництва до науко­вих досліджень помітно змінилося. Істотно збіль­шуються бюджетні витрати на науку. Фактично в повному обсязі стали фінансуватися наукові установи військово-промислового комплексу. Науковці вперше дістали змогу під час закордон­них відряджень ознайомлюватися з новітніми на­уковими досягненнями.

Провідну роль у розвитку науки в республіці, безсумнівно, відігравала Академія наук Укра­їни, президентом якої з 1946 по 1962 pp. був О. Палладін, а з 1962 року Б. Патон. Десятиліт­тя, що минуло після 1955 року, стало найбільш динамічним і результативним у розвитку науки в Україні. У 1957 році в складі АН УРСР ство­рюється обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим, який досліджував низку важливих оборонних проблем, розробляв теорію швидкочиних ЕОМ. Саме тут стала актив­но розвиватися кібернетика, яка так нещадно пе­реслідувалася за часів Й. Сталіна, а в 1962 році центр був перетворений на Інститут кібернетики. Під керівництвом Б. Патона Інститут електрозварювання розробляє ряд нових технологій і виводить радянську науку в цій галузі на провідні позиції у світі. Величезну роботу з проблем розвитку

атомної енергетики проводив фізико-технічний інститут у Харкові на чолі з І. Курчатовим.

Інститут механіки АН УРСР розробляв ефек­тивні рекомендації щодо створення міжконти­нентальних ракет. Українські науковці багато зробили для розвитку космонавтики. Вони без­посередньо причетні до запуску штучного супут­ника Землі в жовтні 1957 року й польоту в кос­мос першої людини — Юрія Гагаріна.

В Інституті фізики в 1960 році створено ядер­ний реактор, за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження в галузі фізики атомного ядра. Вагомим був внесок українських учених у медицину. У середині 50-х pp. під керівництвом М. Амосова запроваджено нові методи хірургіч­ного лікування серцевих захворювань.

Процеси лібералізації, що широко розгорну­лися в країні за часів М. Хрущова, не могли не торкнутися й гуманітарних наук.

У цей період науковці вперше отримали мож­ливість досліджувати архівні джерела радян­ської доби. Унаслідок цього значно розширила­ся тематика наукових пошуків, нерідко її спрямованість визначали самі дослідники. У 1957 році в Україні були засновані спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю — «Україн­ський історичний журнал», «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія». У цей час почали формуватися, а згодом і друкуватися, зміс­товні збірники архівних джерел, розпочинається копітка робота над виданням першої багатотомної «Української ра­дянської енциклопедії».

Зрозуміло, що партійні діячі, як і раніше, ретельно сте­жили за тим, щоб суспільствознавці не торкалися забороне­них тем та історичних постатей, не піддавали критиці пар­тійні органи та їхню діяльність, а боролися з «фальсифікаторами», ідейними ворогами КПРС. Однак іноді відбувалися непередбачені партапаратниками події. Наприклад, наукова конференція з проблем культури української мови (лютий 1963 року), у якій узяли участь по­над 800 мовознавців, фактично перетворилася на прилюдне засуджен­ня мовної політики керівної партії в Україні. Учасники конференції з гіркотою й болем відверто говорили про принизливе становище рідної мови в республіці, закликали ліквідувати свідомо створені для її роз­витку перепони, сміливо засуджували офіційну «теорію двомовності української нації».