Особливості творення і перекладу дієприкметників

Сьогодні, реалізуючи вимоги Закону України про мови, що передбачає викладання навчальних дисциплін й ведення діловодства в навчальних закладах українською мовою, ми почали активно перекладати наші підручники, навчальні плани та інші документи, а також створювати нові державною мовою, постало чимало мовних проблем. І одна з них, достатньо суттєва, виникає при перекладі та вживанні дієприкметників, оскільки як у навчальній літературі, так і в ділових паперах вони доволі часто використовуються для відтворення повноти і точності юридичних текстів.
Чим же викликані труднощі при перекладі дієприкметників? У першу чергу тим, що при перекладі, як правило, не звертається увага на стан і час дієприкметника, а через те неправильно передається, формулюється зміст словосполучення або речення.
У сучасній українській мові ознаки дієприкметника подібні ознакам дієслова. Таким чином, дієприкметникам, як і дієсловам, властиві стан (активний і пасивний), вид (доконаний і недоконаний) та час (теперішній і минулий). Отже при перекладі необхідно особливу увагу приділяти характеристикам цих категорій.
Активні дієприкметники у реченні виражають ознаки діючого предмета та виступають у формах теперішнього і минулого часу. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів за допомогою суфіксів -уч-, -юч- та -ач-, -яч-: потухаючий, ріжучий, під’їжджаючий, лежачий, сидячий.
Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів за допомогою суфікса -л-: згорілий, прогнилий, змарнілий, накреслений, всохлий, померлий.
Проте у сучасній українській мові, як і в давньоруській, активні дієприкметники маловживані. І тому при перекладі активні дієприкметники, які мають у російській мові суфікси -ющ-, -ущ-, -ащ-, -ящ- (теперішній час) та -вш- (минулий час), українською мовою передаються як підрядні речення

При утворенні дієприслівників від основи інфінітива на -а- вживається суфікс -н-: писа-ти - писа-н-ий; збудува-ти - збудова-н-ий, записува-ти - зписа-н-ий, здійснюва-ти - здійснюва-н-ий.
Таким чином, пасивні дієприкметники минулого часу перекладаються з російської мови і як дієприкметники, і як підрядні речення

В українській мові майже не вживаються пасивні дієприкметники теперішнього часу. Отже при перекладі дієприкметники, які в російській мові мають суфікси дієприкметників теперішнього часу пасивних дієприкметників -ем-, -ом-, -им-, також передаються як підрядні речення

Дієприслівник — особлива форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу (3-ої особи множини) за допомогою суфіксів:

· від І дієвідмін — -учи (-ючи),

· від II дієвідміни — -ачи (-ячи)

· нес[уть]+учи –> несучи,

· малю[ють] + ючи –> малюючи,

· нос[ять] + ячи –> носячи,

· стеж[ать] + ачи–> стежачи.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів -ши (коли основа закінчується приголосним звуком) або -вши (коли у кінці основи є голосний звук): Прибіг[ти] + ши –> прибігши, Дописа[ти] + вши –> дописавши.

У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + учи –> змагаючись, задуматись + вши –> задумавшись.

Примітка. У процесі утворення дієприслівників в основі дієслова може відбуватися чергування о/і: перемогти –> перемігши.

Як і інші форми дієслова, дієприслівник має граматичне значення недоконаного (що роблячи? — читаючи) або доконаного (що зробивши? — прочитавши) виду.

Спільні ознаки з прислівником:

· незмінюваність;

· залежність від дієслова, що виявляється у синтаксичній ролі обставини:

Жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій нитці (Яновський). Висить (що роблячи?) співаючи.

Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповідає на питання "що робити?", "що зробити?".

Дієслово як частина мови є системою різноманітних форм, які за значенням і граматичними ознаками поділяються на такі розряди:

- неозначена форма дієслова (інфінітив): робити, читати, писати;

- форми теперішнього і майбутнього часів: роблю, робиш, робить, робитиму, робитимеш, робитиме;

- форми минулого часу: робив, робила, робили;

- форми умовного і наказового способів: робив би, робила б, робило б; роби, робіть;

- дієприкметники: роблений, зроблений, писаний, написаний;

- безособові форми на -но, -то: зроблено, написано, зшито;

- дієприслівники: роблячи, зробивши, читаючи, читавши.

Дієслову властиві такі морфологічні ознаки: вид, перехідність/неперехідність, стан, спосіб, час, особа, число.

Дієвідмінювання

Зміна дієслів за способами, часами і числами називається дієвідмінюванням.

До І дієвідміни належать дієслова, які у 3-і особі множини мають закінчення -уть, -ють, до ІІ — з закінченням -ать, -ять. При дієвідмінювані дієслів можливе чергування приголосних. Дієслово бути у всіх особових формах однини і множини має одну форму — є.