Розділ 9. Україна в першій половині ХІХ ст
| Розклад феодально-кріпосницької системи в українських землях |
 На початку XIX ст. в Російській Україні проживало 7.7 млн. людей. Основну масу населення (приблизно 93%) становили селяни, більше половини яких були кріпаками. Решта являла собою колишніх козаків, державних селян і переселенців. Поміщики долею своїх кріпаків фактично розпоряджались безконтрольно. Ще наприкінці XVIII ст. була введена рекрутчина (насильницька віддача кріпаків в солдати). Служити в армії селяни повинні були 25 років. Рідко хто повертався здоровим і неушкодженим. Знущання над солдатами, мордобій, виснажлива муштра, погане харчування, різні хвороби і часті війни, що вів царизм, призводили до загибелі і каліцтва солдат. Цар Олександр (1801-1825 рр.) розквартирував на Україні 50-тисячне військо, утримання якого в значній мірі лягло на селян. Панщина за законами Російської імперії мала бути не більше трьох днів на тиждень. Проте свавілля поміщиків над кріпаками не знало меж. Наявна свобода Інших селян була теж обмежена. На державних селян і козаків підвищили податки і повинності на 15%. Феодальне ведення господарства базувалось на примітивних ручних знаряддях праці. Майже всюди на Україні домінувала трьохпільна система землеробства. Відстале малоефективне сільське господарство знаходилось у глибокому кризовому стані. Намагаючись підвищити його продуктивність, поміщики в 30-40-х роках збільшували панщину до 5-6 днів на тиждень, вводили так звану "місячину", але стан сільського господарства і життя селян не поліпшувались. Вся система феодального господарювання все більше і більше приходила в протиріччя з потребами розвитку суспільства, переживаючи глибоку кризу. Поступово в середині економічної системи феодального суспільства формуються капіталістичні відносини. Набуває широкого розмаху лихварство. Зростає система орендних відносин, все частіше земля стає об'єктом купівлі-продажу. Власниками землі робляться купці, міщани, а також зростаюча кількість заможних селян, які починають використовувати найману, працю. Де середини ХІХ ст. у 8% селянських господарств були наймити. В середині ХІХ ст. на Лівобережжі і Київщини нараховувалось 200 тис. безземельних селян. Виникають ринки найму працівників. Одним з найбільших ярмарків сільськогосподарських робітників стало м. Каховка, куди до літа прибувало до 40 тис. найманців. Кріпосницьке господарювання підривалось й розвитком промисловості. Поступово відбувався перехід до фабрики від поміщицької мануфактури, заснованої, як правило, на праці кріпаків(так званих "посесійних робітників”). Вони на початку ХІХ ст. становили до 80% працюючих на мануфактурах. На фабриках і заводах застосовувалась і вільнонаймана праця. В 1860 р. в промисловості вільнонаймані працівники вже складали 74%. В промисловості розвивалися галузі, пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини, з видобутком корисних копалин. У 20-х роках в Україні були збудовані перші цукрові заводи. Виникають нові підприємства по переробці шкіри, виробництву мила, свічок, цегли, черепиці, виробів з металу, механічні заводи. Якщо на Україні в 1825 р. діяло 650 підприємств, то на кінець 50-х років їх кількість перевищила 2300. На середину ХІХ ст. виникають кам'яновугільна і металургійна промисловість. Кількість найманих робітників з початку ХІХ ст. збільшилась у 1861 р. з 10 тис. до 115 тис., тобто майже в 12 разів З розвитком промисловості, торгівлі і диференціації селянства серед населення України в першій половині ХІХ ст. формується і прошарок торговельно-промислової і сільськогосподарської буржуазії Модернізуються старі і виникають нові міста, зростають ринки, посилюється товаризація як поміщицького, так і селянського господарства. Внутрішня торгівля на Україні здійснювалась в основному на ярмарках, яких в середині ХІХ ст. налічувалось близько 12 тис. Але розвиток торгівлі і товаро-грошових відносин гальмувався низьким рівнем транспорту. І все-таки найхарактернішою ознакою цього періоду є поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи і народження капіталістичних відносин. Однак відзначаючи це, треба знати, що феодально-кріпосницька система в першій половині ХІХ ст. залишалась ще панівною, все більш гальмуючи подальший соціально-економічний і політичний розвиток. |
| Декабристський рух в Україні |
| Важливою подією політичної історії Російської імперії стала Вітчизняна війна 1812 р. Частина українського суспільства сподівалась, що Наполеон допоможе ліквідувати кріпосницький лад і панування царату на Україні. Інша частина вважала, що лояльне ставлення до Росії, підтримка її у війні проти Франції дасть змогу відновити самоврядування на Україні. Проте ці надії були марними. Після перемоги над Наполеоном жодних зрушень в становищі України не відбулось. Характерною ознакою першої чверті ХІХ ст. було пожвавлення суспільно-політичного руху, що знайшло вияв у посиленні масонства і особливо в декабристському русі. Ненависть до кріпосництва стала першопричиною вільнодумства серед передових дворян, зокрема офіцерів. Закордонний похід російської армії після перемоги в 1812 р. дав можливість ознайомитись з суспільно-політичним життям західно-європейських країн. Це і підштовхнуло передових офіцерів до рішучих кроків. Все більшої сили серед них набували ідеї створення таємної організації для здійснення військового перевороту. Такою організацією на Україні було “Південне товариство”, створене в 1821 р. Воно, як і “Північне товариство”, що існувало в Петербурзі, стало готуватись до збройного повстання. В “Південне товариство” входило понад 100 чол. Воно мало три відділення(у Василькові, Кам'янці і Тульчині). Керував ним П. І.Пестель Він розробив політичну програму товариства - республіканську конституцію, яку назвав "Руською правдою". Згідно з нею намічалось шляхом військового перевороту повалити царизм, проголосити країну республікою, скасувати кріпосне право, наділити селян землею безкоштовно, ліквідувати всі стани, надати всім людям однакові громадянські права та ін. В 1823 р. на Україні брати Борисови і Люблінський створили "Товариство об’єднаних слов'ян". Його програма наближалась до вимог "Південного товариства". Ці організації в 1825 р. об'єднались. "Товариство об'єднаних слов'ян" стало четвертим відділенням таємної організації і називалось Слов'янською управою. Повстання "Північного товариства" відбулось 14 грудня 1825 р., а "Південного товариства" - наприкінці грудня. Але повстання було жорстоко придушене. П'ять керівників його(Пестель, Рилєєв, С. Муравйов-Апостол (нащадок гетьмана Данила Апостола), М. Бестужев-Рюмін і Каховський) були повішені. 137 офіцерів відправили на каторгу в Сибір, або під кулі на Кавказ, де царизм завойовував гірські народи. Чотири тисячі солдат-декабристів прогнали крізь стрій, позбавили отриманих у війні з Наполеоном нагород і відправили на Кавказ чи заслання. |
| Кирило-Мефодієвське братство |
| Слід відзначити, що під час існування декабристської організації на Україні виникло національне "Малоросійське товариство", осередки якого існували в Києві, Чернігові, Полтаві, Ніжені і деяких інших містах. Це товариство знаходилось в процесі формування і не опрацювало чіткої програми дій. Політичне життя на Україні розвивалося й набирало силу дуже повільно. Передусім це було зумовлено репресивною шовіністичною політикою царизму щодо будь-яких проявів невдоволення українцями. Але в 1840-х роках революційно-демократичні настрої серед інтелігенції посилюються завдяки діяльності геніального українського мислителя і поета, вихідця з кріпосних селян Т. Г.Шевченка(1814-1861 рр.). Шевченківська вільнолюбива, демократична поезія мала і високу естетичну цінність, була глибоко народною і написана літературною мовою найвищої проби. Перша збірка його поетичних творів "Кобзар" запалював багато поколінь патріотів на бій з ворожими народові силами, піднімав народ на боротьбу проти кріпосництва, царизму та його колоніальної і шовіністичної політики за краще майбутнє України. Твори Шевченка вплинули на згуртування молодих людей, зв'язаних зі студентами університету. Саме з них юрист М. Гулак, вчитель В. Білозерський, О. Маркович створили в грудні 1845 р. першу таємну українську політичну організацію "Кирило-Мефодіївське" братство. В 1846 р. в ньому було 12 постійних учасників: вчитель П. Куліш, історик М. Костомаров, Т. Шевченко та інші. З членами товариства підтримували зв'язки близько 100 чоловік. Білозерський і Костомаров І розробили основні програмні документи організації, в яких ставились завдання ліквідації царизму і кріпосництва, досягнення самостійності України, створення республіканської федерації слов'янськихнародів на підставі їх дружби, національного рівноправ'я і широкої автономії кожному народу, ліквідації станів, досягнення християнських ідеалів справедливості, свободи і рівності людей та ін. "Товариство" виступало за необхідність спиратися на широкі верстви населення у "виборюванні свободи України. Але З березня 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова члени "Кирило-Мефодіївського товариства" були заарештовані, їх засудили до різних строків ув'язнення. Найжорстокіше царизм розправився з Т. Г.Шевченком, якого віддали рядовим в солдати без права писати та малювати. Лише через 10 років він отримав свободу уже після смерті царя Миколи І. Історичне значення "Кирило-Мефодіївського товариства" полягало в тому, що його ідеї, як і ідеї декабристів, носили прогресивний, революційний характер. Таким чином, народжувана в першій половині XIX ст. нова українська інтелігенція усвідомлювала необхідність згуртування сил для рішучої боротьби проти політичного, соціального і національного гноблення царизму. |
| Становище українців в західноукраїнських землях |
| В першій половині XIX ст. населення західноукраїнських земель, що було під владою Австрії та Угорщини, теж знаходилось в тяжкому становищі. Тут на початку століття проживало десь 2.3 млн. чол. Відірваність їх від основної маси українського народу, постійне політичне, соціальне, національне і економічне їх гноблення гальмувало хід вільного цивілізованого розвитку, яким йшли європейські країни і Провідну роль в житті народу Західної України відігравали німці, поляки, угорці, румуни. Внаслідок ряду причин, насамперед асиміляторських зусиль і шовіністичної політики правлячих кіл і панівної верхівки, відносна кількість українців у загальній масі населення поступово зменшувалась. Сільське господарство, що займало провідне місце в економіці Західної України, знаходилось на низькому рівні розвитку, бо носило екстенсивний характер. Малоземелля українських селян, примітивні засоби виробництва, великі феодальні повинності зумовили низьку продуктивність землеробства. Врожайність озимих культур в середньому становила 6 центнерів, а ярих 4.5 центнера з гектара. Лише на середину XIX ст. в кращих господарствах вона стала досягати 11-12 центнерів. Регулярні недороди основних культур прирікали населення на постійні злидні і голодну смерть. Промисловість в західноукраїнських землях знаходилась на відсталому ремісничо-мануфактурному рівні. Мануфактури працювали в основному в панських маєтках. Кількість мануфактур в містах з найманою робочою силою залишалась незначною. В 30-40-х роках XIX ст. намітилось деяке промислове піднесення, почалось використовування механічних двигунів. Проте переростання мануфактурної промисловості у фабричну гальмувалось дискримінаційними заходами уряду(адміністративні обмеження, непомірне високі податки тощо) та всевладдям великих землевласників. У пробудженні національної самосвідомості населення Західної України значну роль відігравав канонік з Перемишля І. Могильницький, що склав першу в Галичині "Граматику" українською мовою, в якій спростував поширене тоді уявлення про українську мову як діалект польської чи російської мови В 30-40-х роках авангардом національного руху виступало громадсько-культурне об'єднання "Руська трійця" засновниками якої стали Маркіян Шашкевич (1811-1866 рр.) та Яків Головацький (1814-1888 рр.), Іван Вагилевич (1811-1866 рр.), що були в той час студентами Львівського університету. У виданому трійцею альманасі "Русалка Дністрова" та інших творах, орієнтуючись на передові демократичні ідеї, вони виступали проти політичного, економічного і духовного гноблення українського народу, домагаючись, щоб він відчув "гідність свою і свою силу". Вони боролись за возз'єднання українського народу проти політики денаціоналізації українців і латинізації української писемності, популяризували найкращі сторінки минулого українського народу, поширювали твори Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша та ін. Селянство Західної України постійно вело боротьбу проти феодальної експлуатації, відмовлювалося виконувати повинності, піднімало повстання Одне з таких повстань сталося в 1846-1848 рр. під проводом Лук'яна Кобилиці. Під впливом революції 1848-1849 рр. в Австрійській Україні було скасовано кріпосництво і феодальні повинності селян. Посилився автономістський рух за виділення Східної Галичини в окрему автономну провінцію. Ці ідеї активно відстоювала утворена у Львові "Головна Руська Рада", яка проіснувала до 1857 р. |