Тема 2. Суспільство: поняття, структура та система відносин
Ключові поняття та терміни: суспільство; соціальне регулювання; соціальні норми; структура суспільства; соціальна група; соціальний інститут; соціальна організація; соціальне управління; влада як загальносоціологічне поняття; суб'єкт та об'єкт влади; людина, особа, громадянин; правовий статус.
Право і держава існують в суспільстві, є його складовими елементами, тому визначаються як явища соціальні. Можна співвіднести державу і право як частини цілого, тобто суспільства. Тому зрозуміти природу, соціальне призначення, сутність права і держави неможливо без розуміння того, що таке суспільство.
Термін суспільство багатозначний, але в будь-якому випадку використовується для позначення соціального середовища, де діє людина. Для подальшого аналізу держави і права необхідно пам'ятати, що людина, з одного боку, є частиною природи, найвищим ступенем її розвитку. З іншого боку, суспільство - штучне середовище проживання людини, наділеної свідомістю і волею, за допомогою чого заперечується все природне і культивується культурне, соціальне.
Суспільство - це продукт взаємодії людей або сукупність історично сформованих форм спільної діяльності людей, які характеризуються цілісністю організації життя.
Ознаки суспільства:
- першим і основним елементом суспільства є Homo sapience - людина розумна;
- наявність у людей об'єктивно зумовлених природою потреб та інтересів, що носять стійкий характер. Наприклад, об'єктивними є потреби у збереженні та відтворенні людського роду, в їжі, в творчому самовираженні тощо. Всі потреби та інтереси людини поділяються на індивідуальні, колективні, загальні (в тому числі загальнозначущі);
- люди вступають у спілкування і взаємозв'язок із собі подібними для задоволення вищевказаних потреб та інтересів. Тільки вступаючи у відносини з іншими людьми людина може реалізувати себе як представника людського роду, як особистість;
- для узгодження інтересів (індивідуальних, колективних, загальних), упорядкування взаємозв'язків і вирішення конфліктів в суспільстві необхідно мати організуючий вплив на них, тобто соціальне регулювання.
Соціальне регулювання можливо здійснювати за допомогою персональних регулюючих впливів (наказів, директив, вказівок, розрахованих на конкретну ситуацію і на конкретних виконавців), а також за допомогою соціальних норм (тобто правил поведінки загального характеру, розрахованих на персонально невизначене коло осіб, на необмежену кількість аналогічних ситуацій та діючих як завгодно довго у часі).
Соціальні норми - це традиції, звичаї, моральні, релігійні, правові, корпоративні норми тощо.
Щоб гарантувати дієвість, ефективність соціального регулювання, необхідна організована сила - влада. Вона організує, впорядковує соціальні взаємозв'язки, тобто здійснює управління; в кінцевому підсумку забезпечує внутрішній порядок і зовнішню безпеку суспільства.
Розрізняються види суспільств: додержавні суспільства (групи мисливців і збирачів, первісні громади, племена, союзи племен, державно організовані суспільства), за способом виробництва і привласнення матеріальних благ розрізняють суспільства з привласнюючою і суспільства з виробляючою економікою, за способами отримання коштів для існування розрізняють суспільства епохи дикості (час збирання, полювання та рибальства), епохи варварства (землеробсько-скотарське, виробниче господарство), епохи цивілізації; за способом виробництва засобів до життя можна розрізнити суспільства збирачів, аграрні, промислові, інформаційні суспільства; за рівнем структурованості і розвитку соціально-політичних і економічних інститутів, наявності стабільності, соціальних гарантій і рівню життя населення розрізняють розвинені і нерозвинені суспільства.
Суспільством можна назвати все світове співсуспільство, яке виникає як результат глобальної інтеграції людської цивілізації.
Цілісним соціальним організмом, тобто суспільством є люди і взаємозв'язки між ними, що знаходяться на територіях окремих держав: французьке суспільство, російське суспільство, американське суспільство тощо.
Суспільство - це стійке і таке, що самостійно розвивається об'єднання людей, пов'язаних між собою спільними інтересами і потребами та взаємодіючими на основі загальновизнаних цінностей і загальнообов'язкових норм з метою самовідтворення, збереження і розвитку.
Суспільство є не хаотичною сукупністю елементів, а впорядкованою системою, організованим цілим. Це визначає стійкість, стабільність суспільства.
У суспільстві діють соціальні суб'єкти та їх групи. Їх діяльність здійснюється в формах соціальних інститутів і соціальних організацій. Ця діяльність регулюється соціальними нормами, створеними на основі соціальних цінностей. Таким чином, можемо виділити таку структуру суспільства: соціальні групи, соціальні інститути та організації, соціальні цінності і норми.
Соціальні суб'єкти: індивіди, їх групи і суспільство в цілому є носіями потреб та інтересів, відповідно індивідуальних, групових, загальносоціальних (в т.ч. загальнозначущих). Індивідуальні потреби та інтереси людина може задовольнити поодинці, але для реалізації загальнозначущих потреб люди кооперуються, створюючи соціальні спільності і групи. Серед соціальних спільнот найбільше значення мають соціальні групи.
Соціальна група - це стійка, однорідна, згуртована сукупність людей, які певним чином взаємодіють. Види соціальних груп численні: статево-вікові (немовлята, діти, підлітки, молодь, дорослі, люди похилого віку), національні (німці, англійці, французи), професійні (викладачі, інженери, слюсарі), політичні (ліберали, консерватори, ліберали), релігійні (мусульмани, християни, буддисти), територіальні (селяни, городяни) та інші. Особливо важливе значення має поділ суспільства на великі соціальні групи (в т.ч. класи): аристократія, олігархія, клас власників засобів виробництва, клас найманих працівників, рабів, вищий клас, середній клас і т.д. Всі вони є носіями інтересів і потреб, серед яких є загальнозначущі: безпека, відтворення роду, виховання і навчання дітей, комунікація, виробництво і розподіл товарів і послуг, саморозвиток і пізнання та інші. Для задоволення потреб та інтересів виникають соціальні інститути.
Соціальний інститут - це історично сформована стійка форма організації і діяльності людей. Соціальний інститут складається з: 1) системи соціальних зв'язків (тобто структури, організації); 2) системи загальновизнаних цінностей (колективних вірувань, уявлень); 3) системи соціальних норм, регулюючих діяльність структури. Соціальний інститут існує для організації спільної діяльності людей заради задоволення їхніх потреб. Зі зникненням потреби зникає і даний інститут.
Розрізняють організаційні інститути, їх базою є організаційна структура, і нормативні інститути, їх базою є система соціальних норм. До перших відносяться: держава, політичні партії, ЗМІ, церква, профспілки тощо, до других належать: звичаї, мораль, релігія, право тощо.
В структуру суспільства включені організаційні і нормативні інститути (тобто соціальні норми і організаційні структури, їх підтримують) які формуються на основі соціальних цінностей.
Таким чином, держава і право слід розглядати як соціальні інститути. Призначенням держави в цій якості є узгодження різнорідних інтересів, формування загальних (загальнозначущих) інтересів та їх реалізація за допомогою державної влади.
Право як соціальний інститут є система правил поведінки, що міститься у формальних юридичних джерелах, що регулюють взаємовідносини людей відповідно до визнаних у даному суспільстві цінностями та ідеалами і забезпечених у своїй дії державою, в т.ч. його примусової силою.
Соціальні інститути представлені соціальними організаціями.
Соціальна організація - це елемент соціальної структури суспільства, що представляє собою штучно створену соціальну групу для досягнення певної мети.
Ознаки соціальної організації наступні: наявність мети, ієрархічне будова, поділ праці по горизонтальним (спеціалізація) і вертикальним ознакам (підпорядкування), наявність внутрішньоорганізаційних норм.
Види організацій численні. Розрізняють формальні (виникають в результаті політичного, адміністративного рішення; в основі розподіл праці, глибока спеціалізація, доцільність, раціональність, юридичні норми, безособовість, тобто розрахована на абстрактних індивідів, зразки поведінки нормовані) і неформальні (спонтанно слоівшіеся, діють на основі міжособистісного спілкування, самоорганізації і саморегуляції).
Значення соціальних організацій у тому, що ефект їх діяльності набагато вище, ніж можуть досягти дозволені неорганізовані дії такого ж числа індивідів. Тому багато соціальних групи функціонують у вигляді соціальних організацій.
Найбільш великою формальною соціальною організацією суспільства є держава. Вона виникає з певних соціальних потреб, з певною метою, штучно створена соціальна група представлена чиновниками державного апарату, в ньому існує глибока спеціалізація праці на основі реалізованих функцій, чітка ієрархія, наявна керуюча і керована підсистеми і т.д. Таким чином, державна організація дозволяє суспільству досягати поставлених цілей, робить сукупні дії суспільства набагато ефективніше, ніж дії розрізнених соціальних суб'єктів (індивідів і груп).
Соціальне управління -– це управління в соціальних системах, тобто в системах, елементами яких є люди. Розрізняють суб'єкт (той, від кого виходить керуючий імпульс) і об'єкт управління (той, на кого спрямований керуючий імпульс). Управління здійснюється органами влади в суспільстві. Органи влади та управління історично змінюються, відповідно змінам форми соціальної організації.
Механізми управління в суспільстві: а) механізм свідомого управління, цілеспрямованого управління, оскільки здійснюється людьми, наділеними волею і свідомістю, для досягнення певної мети; б) механізм стихійного регулювання, коли впорядкованість є результатом маси випадкових, одиничних актів. Основні види управління: координація та владний вплив.
Соціальне нормативне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм.
Соціальна норма - це правило поведінки людей загального характеру, що містить міру вільної (дозволеної), обов'язкової або забороненої поведінки, спрямоване на організацію суспільних відносин, забезпечене у своїй дії соціальним інститутом або суспільством в цілому.
Без влади в суспільстві настане хаос, тому воно пронизане владними відносинами. В даному питанні розкриємо поняття влади, її роль у суспільстві, структуру, види.
Влада - це здатність і можливість чинити вирішальний вплив на поведінку і діяльність людей за допомогою різних засобів: авторитету, права, примусу (включаючи пряме насильство) та інших.
Суб'єкт влади - це носій влади, від якого виходить владний імпульс, це активна сторона влади. Суб'єкт влади наділений свідомістю і волею і підпорядковує своїй волі об'єкт.
Об'єкт влади - це ті, на кого направлено владний вплив. Особливість об'єкта влади полягає в тому, що він теж наділений свідомістю і волею і може виступати суб'єктом влади в інших владних відносинах.
Владний вплив - це зв'язок і взаємодія між суб'єктом і об'єктом влади, що виникають в процесі реалізації влади. Це проявляється в тому, що з боку суб'єкта здійснюється прояв волі, аж до її нав'язування, а з боку об'єкта влади здійснюється підпорядкування суб'єкту. Підпорядкування може бути добровільним, коли воля суб'єкта влади збігається з волею об'єкта або примусовим.
Оскільки суспільство пронизане владними відносинами, існує безліч видів влади: неформальна і формальна влада; відповідно сферам життя суспільства розрізняють: духовну, соціальну, економічну, політичну влади, інформаційну, тіньову, військову, сімейно-побутову, релігійну та інші. Одним з основних видів є політична влада. Самою вищою і розвиненою формою політичної влади є державна влада.
Державна влада - це відносини панування і підпорядкування, пов'язане з управлінням, координацією вольових дій людей, що спирається на організуючий вплив і можливість примусу з боку держави.
При збігу інтересів і волі суб'єктів для здійснення влади достатньо інформаційного впливу. При розбіжності інтересів і волі можливі шляхи: а) погодження, стимулювання, роз'яснення, переконання; б) примус (в т.ч. пряме насильство).
Характер взаємодії держави та особи є важливим показником стану суспільства у цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення багатоманітних відносин людини і держави.
Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризують належність людини як біологічного суб'єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу.
Людина - це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.
Основними рисами людини є: розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів; наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності людини; необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів; чіткий розподіл праці у людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеня організованості відносин.
Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства - його становлення як соціальної системи, для якої характерна наявність біологічних суб'єктів з повною відсутністю соціальних зв'язків між ними.
Особа - людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.
Саме на соціальний характер категорії «особа» вказують її наступні риси: розумність, тобто здатність мислити та приймати осмислені, а не інстинктивні рішення; свобода, тобто можливість вибору із встановлених суспільством варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб'єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого ставлення суб'єкта до власної поведінки; індивідуальність, що виявляється у наявності специфічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібних; відповідальність, що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов'язків чи порушення прав інших осіб.
Особа формується під впливом двох факторів: 1) індивідуальних вроджених властивостей; 2) соціального середовища, що впливає на людину.
Громадянин - це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин: це особа, яка належить до постійного населення певної держави; це особа, що користується правами, наданими державою, та виконує обов'язки, покладені на неї; це особа, котра користується захистом з боку держави, як правовим, так і судовим; це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб'єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов'язків.
Таким чином, еволюція понять «людина», «особа» та «громадянин» визначає не лише відповідні етапи становлення, розвитку, функціонування та вдосконалення суспільства і держави. Наведені категорії надають можливість визначити належність людини до суспільства і держави, охарактеризувати особливості їх статусу та можливості щодо захисту суб'єктивних інтересів.
Складні зв'язки між державою та індивідами, а також між індивідами у державно-організованому суспільстві фіксуються державою у юридичній формі - у формі прав, свобод та обов'язків. У своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда, який, у свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності. Правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища, а й характеризують реальну взаємодію держави та особи.
Правовий статус - це юридично закріплене становище людини в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус.
Загальний правовий статус включає такі елементи: а) відповідні правові норми; б) правосуб'єктність; в) загальні для всіх суб'єктивні права, свободи й обов'язки; г) законні інтереси; г) громадянство; д) юридичну відповідальність; є) правові принципи; є) правовідносини (загального) статусного характеру.
Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права та свободи людини і громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них належать: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права-гарантії, основні обов'язки.
Держава та особа тісно взаємопов'язані. Держава визнає людину, її життя, свободу і недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю.
Головний обов'язок держави - забезпечити людину відповідними умовами для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність.
За допомогою права, передусім конституційного, держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні своїми суб'єктивними правами і виконанні своїх обов'язків.
Література:
1. Лебедєва О. В. Сучасні погляди на державу та людину / О. В. Лебедєва // Альманах права. Свобода, рівність і гідність особи в правовій теорії та юридичній практиці. – Випуск 4. – К.: 24-К.: Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України, 2013. – С. 196-200.
2. Пархоменко Н. М. Держава як гарант забезпечення прав людини і громадянина / Н. М. Пархоменко // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право: зб. наук. праць. Випуск 18. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – С. 140-146.
3. Рабинович П. М. Громадянське суспільство і правова держава (загальнотеоретичні міркування) / П. М. Рабінович // Українське право.-1996.-№3.-с.22.
4. Христова Г. О. Позитивні зобов’язання держави у сфері прав людини як новий напрям дослідження у вітчизняній теоретичній юриспруденції / Г. О. Христова / Вісник Академії правових наук України : зб. наук. пр. / Акад. прав. Наук України. – Х. : Право, 2012.-2012 р.-№2 (69). - С.30-41.
5. Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина /А. Хальота // Право України.-2000.-№8.-с.55.