Західноєвропейська політична думка середньовіччя

в;

Нсторїі Західної Європи Середні віки
^-) охопили більш ніж тисячолітню епоху —

V—XVI ст. Це була епоха формування і розвитку феодалізму. Політичні
вчення цієї епохи постійно змінювались. Сильний вплив на них
справляли християнська релігія і римо-католицька церква, яка прак-
тично неподільно панувала в той час у сфері духовного життя. У центрі
ідейно-політичних зіткнень цього періоду була запекла боротьба між
римо-католицькою церквою, папством, з одного боку, і світськими
феодалами, монархами, з другого, за вплив у суспільстві. Відповідно,
однією з центральних проблем політичної думки стало питання про те,
яка влада — духовна (церква) чи світська (держава) повинна мати
пріоритет у суспільстві.

На розвиток політичної думки Середньовіччя значний вплив мали
і вчення античних мислителів, особливо їхні ідеї про походження
і сутність держави, про правильні і неправильні форми правління
та їх взаємозв'язок.

Вчення Фоми Вершини своєї могутності і впливу
аквінського римо-католицька церква, папство до-
про державу сягли у XIII ст. Тоді ж завершилось
створення системи схоластики — релі-
гійної філософії католицизму, спрямованої на виправдання
постулатів віри раціональними, формально-логічними засо-
бами. У створенні цієї філософії велику роль відіграв доміні-
канський монах, учений-богослов Фома Атінський (Аквінат)
(1225—1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля
для обгрунтування католицьких догматів. Його політичні
погляди викладені головним чином у працях «Про пануван-
ня владик» (1265—1266) і «Сумма теології» (1266—1274).

Наслідуючи Арістотеля, Фома Аквінський вважав, що
людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці
люди не можуть задовольнити свої потреби, в них від
природи закладене прагнення об'єднатися і жити в державі.
З цієї _природної причини й виникає держава як політична
спільність людей. Метою державності є спільне благо, забез-
печення умов для гідного життя. Здійснення цієї мети, на
думку мислителя, передбачає збереження феодально-стано-
вої ієрархії, привілейованого становища можновладців і
багатіїв, дотримання всіма встановленого Богом обов'язку
підкорятися правителям, які уособлюють собою державу.

ГП':<

Становлення та розвиток політичних ідей

Основні історичні віхи пізнання політичних явищ

Питання походження, сутності і форми держави Фома
Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької
церкви. За його тлумаченням, сутністю влади є такий поря-
док відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з
верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами
суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то
влада має божественний характер. Саме в цьому сенсі теолог
тлумачить вислів апостола Павла про те, що «всяка влада від
Бога».

Вважаючи владу за її природою благом, Фома Аквін-
ський, однак, застерігає, що конкретні форми і способи її
походження і здійснення можуть виявитися й недосконалими,
несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади,
тираном, дбати лише про себе. Наскільки дії правителя
відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та
інтересам церкви, настільки, на його думку, піддані мають
право чинити цим діям опір. Оскільки тиран опікується
лише власною, а не спільною користю, нехтує закони і
справедливість, народ може повстати проти нього. Проте
остаточне судження про законність походження й викори-
стання влади і припустимість боротьби з нею належить
церкві. Цим самим обґрунтовується право церкви на
втручання у світські, державні справи.

Серед форм державного правління Фома Аквінський
розрізняє монархію, аристократію і тиранію, різновидом
якої є демократія. Перевагу він віддає монархії, бо її
влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створе-
ного і керованого одним Богом, так і людський організм,
різні частини якого об'єднуються і спрямовуються одним
розумом. Крім того, на його думку, історичний досвід свід-
чить про стабільність та успіхи саме тих держав, де
владарювали не багато людей, а одна особа. Теолог розрізняв
два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Симпатії
його були на боці другої, в якій влада правителів залежить
від закону і не виходить за його межі.

Римо-католицька церква високо оцінила вчення Фоми
Аквінського, яке дістало назву «томізм» (від лат. ТЬотаз —
Фома), проголосивши його автора святим і присвоївши йому
титул «доктора ангельського».

Політичне вчення Розвиток торгівлі й ремесла в країнах
Марсилія Західної Європи сприяв у XII—XIV ст.

Падуанського зростанню міст, формуванню в них
прошарку торговців, ремісників, банкі-
рів тощо, які прагнули до незалежності від феодалів,
подолання феодальної роздрібненості та зміцнення цент-
ральної королівської влади, заперечували втручання церкви
в державні справи. Найяскравіше інтереси бюргерства, яке
підтримувало королівську владу, відобразив у своїй праці
«Захисник миру» (1324—1326) ректор Паризького універси-
тету Марсилій Падуанський (бл. 1270—1342). Рішуче виступа-
ючи проти теократичних теорій, він покладав на церкву
відповідальність за всі біди і нещастя в світі, доводив, що
втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і
позбавляє європейські держави, особливо Італію, миру.

На думку вченого, церква має бути відокремленою від
держави, бо в них різні цілі і сфери діяльності. Розмежову-
ючи закони людські й закони божественні, він стверджував,
що до компетенції церкви належать тільки божественні
закони. Тому духовенство має право лише навчати, пропові-
дувати християнське віровчення, але не примушувати.
Карати порушників божественних законів може лише Бог,
який їх установив.

Марсилій Падуанський вважав, що держава виникла в
процесі поступового ускладнення форм людського спів-
життя. Спочатку сім'ї об'єднуються в роди, потім роди — в
племена, на базі яких виникають міста і в кінцевому
підсумку — держава, що грунтується на спільній згоді всіх її
громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом будь-
якої влади в суспільстві виступає народ, саме від нього
виходить влада як світська, так і духовна, він один є носієм
суверенітету і верховної законності. Щоправда, під народом
учений розумів не всіх громадян держави, а лише пред-
ставників впливових і заможних суспільних станів —
військових, священиків, чиновників, торговців, землевлас-
ників і ремісників.

Державна влада здійснюється за допомогою законів,
право видавати які має народ, а від його імені — обрані ним
представники. Закони є обов'язковими для всіх. Марсилій
Падуанський одним із перших в історії політичної думки
висунув та обгрунтував ідею розмежування законодавчої і
виконавчої влади держави. На його думку, законодавча влада

Становлення та розвиток політичних ідей

Основні історичні віхи пізнання політичних явищ

визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. У
здійсненні влади він важливе місце відводив виборності як
засобу утворення установ і підбору посадових осіб держави
всіх рівнів. Віддаючи перевагу монархії, найкращою формою
державного правління він вважав виборну монархію, в якій
правитель обирається народом.

Політичне вчення Марсилія Падуанського відіграло
значну роль у формуванні уявлень про демократичний полі-
тичний устрій суспільства.