Заснування української народної партії (унп). 4 страница

На початку травня 1919 р. Денікін зайняв Луганськ, а через деякий час весь Донбас. У червні білогвардійці заволоділи Харковом. Шлях на Москву був відкритий, і окрилений успіхами Денікін дав наказ розпочати перемож­ний похід на столицю радянської Росії. Кавказька армія під командуванням генерала Врангеля наступала вздовж Волги, Донська армія — на воронезь­кому напрямку, а Добровольча армія йшла по лівому флангу, вздовж Дніпра, не зустрічаючи відчутного опору радянських військ.

Після захоплення Харкова головні сили Добровольчої армії продовжу­вали наступати на Полтаву. На Правобережжі денікінці швидко просували­ся від Катеринослава до Києва і Миколаєва, а також уздовж Чорноморсько-

Тема 7

го узбережжя у напрямку Одеси. ЗО серпня 1919 p. більшовицькі частини покинули Київ, а радянський уряд УСРР змушений був евакуюватися зі столиці, куди увійшли денікінці.

В Україні встановлювався денікінський окупаційний режим, який діяв з літа по осінь 1919 р. Скрізь на захоплених територіях республіки поміщи­кам поверталися їхні маєтки, земля, інвентар, на селі встановлювався про­довольчий податок не менший за обсягом, ніж більшовицька продрозклад-ка. Селяни повинні були віддавати землевласникам сіно, платити за корис­тування наділами тощо. Така політика відштовхнула селян від нової влади. Проти неї розпочалася партизанська боротьба. Уже восени 1919 р. у по­встанських загонах різного політичного спрямування налічувалося не менш як 100 тис. бійців.

У містах капіталістам поверталися підприємства, відновлювалася поси­лена експлуатація робітничого класу. Робочий день на фабриках і заводах тривав 11 —12 год, а мізерна заробітна плата не забезпечувала прожитково­го мінімуму. Внаслідок зруйнування або припинення роботи багатьох вироб­ництв в Україні спостерігалося масове безробіття. Провідні галузі промис­ловості в Донбасі — кам'яновугільна, металургійна — ледве животіли, за­непадав транспорт. Розпускалися профспілки робітників, які все ще нама­галися захищати свої економічні інтереси.

Денікін не визнавав самостійної України, в якій би формі державної організації вона не існувала. Він був прихильником запровадження велико­державної російської влади, в тому числі на території України, і придушу­вав найменші прояви українського національного життя. Було заборонено саму назву "Україна". Тепер вона називалася "Малороссия". Ліквідовува­лися українські школи, університет, Академія наук, інші заклади, натомість засновувалися російські. Не дозволялося видавати книги і журнали україн­ською мовою. Розпалювалося українофобство, скрізь знищувалися бюсти Т. Шевченка, заборонялося вивішувати його портрети в усіх установах.

Звичайним явищем стали масові єврейські погроми. Віддані на поталу місцевим каральним командам, єврейські трудящі десятками тисяч гинули під час цих кривавих подій. За кілька місяців панування денікінської адмі­ністрації в Україні наслідки цього огидного явища перевершили ті біди та нещастя, які роками чинили в єврейських містечках місцеві жителі, військо­ві та напіввійськові формування різних спрямувань.

Але у жовтні 1919 р. радянські війська досягли значної чисельної пере­ваги над білими арміями у живій силі та артилерії, до того ж на окупованих білими територіях активізували свої дії партизани і повстанці. Вже в жор­стокій і тривалій битві під Кромами ударне радянське угруповання за учас­тю кінноти повністю знищило три дивізії Добровольчої армії.

На початку листопада 1919 р. Червона армія зайняла Чернігів, ЗО листо­пада — Суми, 11 грудня — Харків і Полтаву, 15 грудня — Київ. У ході даль­шого просування на початку 1920 р. вона увійшла в Південну Україну, 7 лю-

заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Українська революція (1917—1920 pp.)

того — в Одесу, оволоділа підступами до Кримського півострова, але корпус білогвардійського генерала Я. Слащова порушив її плани з ходу увірватися до Криму.

Тим часом 21—24 квітня 1920 р. УНР змушена була підписати загальну військову й торговельно-економічну конвенції з Польщею, які дістали на­зву Варшавської угоди. Відповідно до угоди польський уряд визнавав неза­лежну УНР у межах, зазначених договорами із сусідніми країнами. Кордон між Польщею і УНР встановлювався так, що Польща залишала за собою Холмщину, Посяння й Лемківщину, західну частину Полісся і всю Галичи­ну. Разом з тим Польща відмовлялася від претензій поширити свою терито­рію до кордонів Речі Посполитої до її першого поділу, у 1772 р.

Військова конвенція передбачала погоджені дії польських та українсь­ких частин у спільному поході проти радянської Росії: керівництво зброй­ними силами УНР і залізницями України переходило до головного коман­дування військами Польської республіки. Директорія зобов'язувалася по­стачати польські війська продовольством з часу їх вступу на українську те­риторію, а поляки — озброювати петлюрівські дивізії.

Отже, щоб відстояти УНР у боротьбі з радянською Росією, С. Петлюра, жертвуючи територією ЗУНР, погоджувався на залежність від Польщі, яку цілком влаштовувала така позиція Директорії. Варшавську угоду засудили багато українських політичних партій в еміграції. Вона викликала обурен­ня передусім у громадських діячів Галичини.

Інтервенція польських військ розпочалася 25 квітня 1920 р. Чисельність їх становила майже 150 тис. осіб та ще 15 тис. петлюрівських бійців, які долучилися до них. Погано озброєні та споряджені радянські частини зму­шені були відступати, і поляки наприкінці квітня захопили Овруч, Корос­тень, Житомир, Бердичів, станцію Козятин, а в травні вступили до Києва. Радянські армії Південно-Західного фронту закріпилися на лінії Бровари — Бориспіль та Біла Церква — Ямпіль.

Але обіцяного Петлюрою народного вибуху проти більшовиків та радянсь­кої влади не сталося. Вторгнення інтервентів викликало глибоке обурення населення України. Успішно йшла мобілізація до Червоної армії, до її лав всту­пали й добровольці. З перших днів окупації розгорнувся партизанський рух.

На польський фронт Москва перекидала найбільш боєздатні формуван­ня: Гшу Кінну армію, 8-му Червонокозачу дивізію, 25-ту Чапаєвську диві-зіюта ін. Контрнаступ радянських армій Південно-Західного фронту розпо­чався 5 червня 1920 р. Було визволено Житомир, Бердичів, Білу Церкву. Польські солдати, побоюючись оточення, залишили Київ, до якого 12 черв­ня увійшли червоноармійці. В ході їх наступу розпочався відступ і військ УНР. 17 червня радянські війська взяли Вінницю, 19 червня — Жмеринку, 9липня — Проскурів (нині Хмельницький). Директорія УНР змушена була покинути Україну й евакуювалася до Варшави.

Тема 7

Наприкінці червня 1920 p. розгорнувся контрнаступ військ Західного фронту під командуванням М. Тухачевського у напряму Мінськ — Біло-сток — Варшава, який охопив усю Білорусь, не дав противникові можли­вості закріпитися на Німані. Тухачевськии увійшов до Польщі й спрямував війська за Варшаву. Війська під командуванням О. Єгорова, прорвавшись на лінію Рівне — Дубно — Броди, підійшли до Львова.

Але політичне та військове керівництво радянської Росії недооцінило сили противника, якому негайно надала допомогу Франція. Не справдилися спо­дівання на позитивну реакцію "польських робітників і чесних селян" на ра­дянську відозву до них із роз'ясненням причин війни. Навколо уряду Польщі перед реальною загрозою втрати проголошеної 1918 р. державної незалежності згуртувалися широкі верстви суспільства, в тому числі селянство.

Наступ радянських військ на Варшаву виявився невдалим, незважаючи на вимогу В. Леніна його "шаленого прискорення" у відповідь на пропозиції Великої Британії бути посередником у мирних переговорах між противни­ками. Війська М. Тухачевського, відірвавшись від баз постачання набоями, зброєю, продовольством, зазнавали втрат. їх останніми успіхами були захоп­лений 13 серпня 1920 р. населений пункт за 23 км від столиці Польщі та наближення до приміської фортеці Модлін. Вже наступного дня польська армія перейшла у контрнаступ.

Перемога поляків над Червоною армією, названа "дивом над Віслою", дала можливість польсько-українським силам почати наступ на південному фронті. Вони заволоділи лівим берегом Збруча і просувалися на схід. Пет­люра планував виступити на фронті від Могилева-Подільського до Вінниці та вийти в тили червоноармійців. Разом з ним діяли антибільшовицькі російські частини генерала Перемикіна та донські козаки під командуван­ням Яковлева.

Але 12 жовтня 1920 р. між воюючими державами, Польщею і радянською Росією, було підписано перемир'я, що створило на Правобережжі значні труд­нощі для армії Петлюри та його білогвардійських союзників, які продовжува­ли боротися. 10 листопада у жорстокому бою під Катюжанами дві петлюрівські дивізії були розгромлені переважаючою червоною кіннотою. 18 листопада : війська УНР залишили Проскурів та прикордонний Волочиськ і були інтерно­вані в польських таборах. 1921 р. петлюрівці ще провели кілька партизансь­ких рейдів на Правобережжі з території Польщі, але вони не мали успіху.

18 березня 1921 р. в Ризі було підписано мирний договір між Польщеюі радянською Росією. Польща визнала незалежність УСРР, але до неї відійшли І Західна Україна і Західна Білорусь. Доля Галичини була вирішена тільки 1923 р. в Парижі. Представники Антанти ухвалили залишити її за Польщею ! за умови надання автономних прав.

У Ризькому договорі обумовлювалася заборона перебування антибільшо­вицьких організацій у Польщі. Тому Директорія, уряд УНР втратили право на легальну діяльність на 'її території. Після протестів Раднаркому України

Українська революція (1917—1920 pp.)

наприкінці 1921p. припинилися й партизанські рейди петлюрівців на при­кордонні райони УСРР.

Отже, державотворчі заходи Директорії як колективного органу УНР унаслідок воєнних баталій, повстанського руху селян, ешелонованої більшо­вицької "червоної" та "білої" денікінської інтервенцій, відкритого воєнного й політичного тиску держав Антанти поступово були зведені нанівець. Ди­ректорія засвідчила свою нездатність розв'язувати будь-які проблеми внут­рішньої і зовнішньої політики.

Успішній діяльності Директорії заважали міжпартійні чвари, політичні баталії, які зрештою стали головною причиною руйнації цього вищого дер­жавного органу. Відсутність чіткої програми боротьби за незалежну держа­ву, урядовий безлад, недостатнє усвідомлення, а також нерозуміння ролі й спрямованості визвольних змагань призвели до краху самої Директорії і за­гибелі УНРяк незалежної держави.

Громадянська війна ще не завершилась, а радянська влада вже віднов­лювалася в Україні. 11грудня 1919р. постановою ЦВК і РНК УСРР було створено Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — централь­ний тимчасовий надзвичайний орган радянської влади в Україні. Він пере­бував у Харкові, тодішній столиці республіки. На місцях діяли губернські, волосні та сільські ревкоми. Ці надзвичайні органи у своїй діяльності керу­валися постановою конференції РКП(б) "Про Радянську владу на Україні", прийнятою 8 грудня 1919р. Всеукрревком відповідно до постанов конфе­ренції та настанов В. Леніна виклав свою програму в маніфесті "До робіт­ників і селян України".

Головним завданням залишалося зміцнення "диктатури пролетаріату й союзу робітничого класу з трудящим селянством". Враховувалося, що "РКП стоїть на точці зору визнання УСРР", а питання визначення форм найтісні­шого союзу України й усіх радянських республік "буде остаточно вирішене самими українськими робітниками і трудящими селянами". Члени партії зо­бов'язувалися "всіма засобами сприяти усуненню перешкод до вільного роз­витку української мови і культури", яка мала стати "могутнім і дійсним засо­бом визволення українських трудящих від темряви і неуцтва". Передбачало­ся реально забезпечити право трудящих учитися і розмовляти рідною мовою, яка мала вживатися в усіх державних установах нарівні з російською.

У лютому 1920 р.Всеукрревком та його органи на місцях припинили існу­вання. Натомість почали діяти Рад нарком на чолі з X. Раковським та ВУЦВК під керівництвом Г. Петровського. Пам'ятаючи, що радянська влада була ліквідована не тільки денікінцями, а й селянськими повстаннями проти полі­тики воєнного комунізму, треба було завоювати довіру "не тільки селянсь­кої бідноти, а й середніх верств середнього селянства", щоб не припуститися попередніх помилок. Урочисто проголошувалося запровадження продроз-кладки "тільки в строго обмеженому розмірі", а створення раднаргоспів, "зважаючи на життєві інтереси навколишнього селянства". Гарантувалося дотримання принципу добровільності у справі об'єднання селян у комуни й

заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Тема 7

артілі, "полишаючи це виключно на вільне вирішення селян і суворо караю­чи за всілякі спроби ввести у цю справу начало примусу".

26 лютого 1920 р. Раднарком видав закон про хлібну розкладку для гос­подарств, що мали більше трьох десятин землі. Встановлювалася колектив­на відповідальність за здачу хліба державі. Якщо біднота сприяла цій акції, то від 10 до 25 % зібраного врожаю залишалося в їх розпорядженні. В такий спосіб місцева влада прагнула забезпечити собі підтримку напівпролетарсь-ких елементів села.

Але селяни чинили опір конфіскації хліба та іншої сільськогосподарсь­кої продукції, тому під час заготівель доводилося застосовувати військову силу. У першій половині 1920 р. продрозкладка майже провалилася, а в другій половині заготівлі вдалося збільшити. Всього за рік в УСРР зібрали 65 млн пудів хліба проти 10,2 млн 1919 p. Істотну допомогу в цьому надава­ли створені у травні 1920 р. комітети незаможних селян (комнезами), які мали "сприяти сільським радам і волосним виконкомам у здійсненні заходів Радянської влади".

Більшовицька влада намагалася взяти реванш у промисловості. Були націоналізовані провідні галузі виробництва, транспорт, головні засоби зв'язку, запроваджено оподаткування населення, особливо буржуазних еле­ментів. Але ці заходи не спинили господарської катастрофи в республіці. У 1920 р. з 22 металургійних заводів України давали невелику кількість про­дукції лише дев'ять. Різко скоротився видобуток вугілля, що негативно по­значилося на становищі міст. Незайняті робітники шукали засобів до існу­вання у сільській місцевості. У катастрофічному стані перебували залізниці.

Щоб подолати кризу в економіці, радянські органи в Україні запровади­ли мілітаризацію економіки, загальну трудову повинність та інші надзви­чайні заходи. Здійснювалися трудові мобілізації робітників, а частини Чер­воної армії переводилися на становище трудових армій. Частини трудармій, усі робітники та службовці повинні були працювати ще й після свого робо­чого дня. Вважалося, що виробничому ентузіазму працюючих сприяла їхня участь у комуністичних суботниках (недільниках), а потім трудових тиж­нях. Практично продовжувалася політика "воєнного комунізму", яка мала сприяти утвердженню радянської влади в Україні.

На завершення обговорення теми семінарського заняття загалом важли­во зосередити увагу студентів на аналізі причин поразки та уроків Україн­ської національної-демократичної революції. Варто зазначити основні при­чини невдачі визвольної боротьби українців, які пояснюються цілою низ­кою як об'єктивних, так і суб'єктивних обставин. У свою чергу вони поділя­ються на внутрішні та зовнішні чинники. У пропорційному відношенні з пев­ними поправками їх роль у поразці Української революції майже однакова. Наскільки відмобілізувалися внутрішні сили революції, настільки наро­джувалися сили, що чинили їй спротив, а також посилювалась інтервенція.

заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Українська революція (1917—1920 pp.)

До основних чинників, без сумніву, варто віднести неготовність україн­ського народу до вирішальних визвольних змагань. Багатовікове національ­не і соціальне гноблення та визиск України російською імперською владою наклали негативний відбиток на рівень національної свідомості переважної маси населення. Революція 1917 р. захопила українську націю несформова-ною, структурно й духовно не згуртованою.

Згубно вплинула на соціально-політичну свідомість панівна на той час соціальна ідеологія. Утворившись у свідомості інтелекту нації, захопивши нешироку верхівку інтелігенції, соціалістична ідея поширювалась через політичні партії, які фактично перебували в стадії формування, вона не мала позитивного впливу на недорозвинутий національно-визвольний рух.

Соціалістична ідеологія, яку сповідували всі основні соціалістичні партії, призвела до пріоритетного утвердження автономно-федералістських пере­конань у національно-державному будівництві. Концептуально сформова­на, вона була покладена українськими провідниками в основу практичної діяльності в 1917—1920 pp. Сформована протягом того самого часу само­стійницька концепція національного державотворення внаслідок її внутрі­шньої суперечливості й низької свідомості мас не змогла глибоко проникну­ти в національно-визвольний рух і стати визначальною. Ці дві концепції в означений період були на озброєнні політичних сил, і проповідуючи їх, ці сили розкололи національно-визвольний рух на дві нерівноцінні частини, які боролися одна з одною. Врешті-решт це негативно вплинуло на кінцевий результат усієї національно-визвольної боротьби.

Цілком зрозуміло, що успіх кожної революції залежить від широти і на­ціональної соціальної бази, на яку вона спирається. Несформованість україн­ської нації, а звідси і брак єдності, звужували її соціальну базу. До того ж непослідовність та помилки, яких припускався уряд стосовно тієї чи іншої верстви населення, відштовхували її від національної ідеї, і ця соціальна група неминуче переходила в табір противника. Владні структури всіх трьох форм державності української революції втрачали соціальний ґрунт внаслі­док несвоєчасного вирішення аграрного питання. Саме це й зумовило виступ українського селянства не на боці чинної політичної влади.

Слід підкреслити, що надзвичайно великої шкоди загальноукраїнській справі завдали брак національної єдності, постійні суперечки і ворожнеча між різними політичними партіями. Багато сил українці витратили не на державотворчу діяльність, а на розпалювання соціальної ворожнечі.

Варто зауважити, що успіх революції залежить від наявності у неї боє­здатних збройних сил. В Українській революції їх не було. Вона зазнала по­разки ще й тому, що у найвирішальніший момент її керівники усувались або самоусувалися від визвольної боротьби, залишали поле бою. Так вчини­ли М. Грушевський, В. Винниченко, П. Скоропадський на відповідальних етапах визвольних змагань.

заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Тема 7

У кінцевому підсумку треба підкреслити, що Українська національно-демократична революція, хоча й зазнала поразки, започаткувала процес формування модерної нації, відродила традицію української державності.

Основні терміни і поняття

Антанта— блок Великої Британії, Франції і царської Росії, який офор­мився в 1904—1918pp. і об'єднав у ході Першої світової війни 1914—1918pp. проти німецької коаліції понад 20 держав, серед яких США, Японія, Італія.

Австро-Угорська імперія— утворилась у 1867 р.після перетворення Австрійської імперії на двоєдину, з визнанням Угорщини, як і Австрії, су­веренною частиною держави. У Першій світовій війні брала участь у союзі з Німеччиною. В умовах поразки у війні та могутнього національно-визволь­ного руху Австро-Угорщина розпалася. На її розвалинах восени 1918 р.утво­рилися незалежні держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина, а час­тина території увійшла до складу Югославії, Польщі, Румунії, Італії. В лис­топаді 1918 р. Австрія проголошена республікою.

Добровольча армія— головна військова сила, яка вела боротьбу з Чер­воною армією радянської Росії в період громадянської війни. Формувалася на півдні Росії спочатку з добровольців — офіцерів, юнкерів, студентів, ко­заків, у подальшому — шляхом мобілізації. Очолювалася генералами М. Алек-сєєвим, Л. Корніловим, А. Денікіним у складі денікінських "Збройних сил Півдня Росії". Восени 1919— навесні 1920 р. була розбита Червоною армією, а її частини увійшли до складу армії генерала П. Врангеля.

Трудовий конгрес України— представницький орган Української На­родної Республіки, про скликання якого в грудні 1918 р.заявила Директо­рія. Перша й остання сесія Конгресу відбулась у Києві з 23 по 28 січня 1919 р. На її засіданнях була схвалена діяльність Директорії, їй та уряду доручили провести в республіці низку соціально-економічних заходів. Свою роботу не продовжив у зв'язку з наступом радянських військ на Україну.

Четверний союз— блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Бол­гарії, який протистояв у Першій світовій війні країнам Антанти та їх союз­никам.

Персонали

Петлюра Симон (1879—1926)— державний, політичний івійськовий діяч, літератор, публіцист. Делегат І Українського військового з'їзду, на якому обраний головою Українського генерального військового комітету. 28 червня 1917р. призначений Центральною Радою на посаду генерального секретаря військових справ. Після гетьманського перевороту очолював Все­український союз земств, керував антигетьманським повстанням, став чле­ном Директорії, очолював армію УНР.

Українська революція (1917—1920 pp.)

Після відступу військ УНР з Києва став головою Директорії, в 1920 р. очолював війська УНР, які разом з польськими військами вступили в Украї­ну. Після невдачі наступу і договору між РСФРР і Польщею виводить свої війська за Збруч, де вони були інтерновані польською владою. 25 травня 1926 р. був убитий у Парижі агентом НКВС Шварцбардом.

Винниченко Володимир (1880—1951)— політичний і громадський діяч, письменник. Один із вождів Української національної революції, лідер УСДРП, головний редактор "Робітничої газети", член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального Секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Був автором головних законодавчих актів УНР, в тому числі чотирьох Універсалів.

У січні 1918 р. В. Винниченко пішов у відставку з посади голови уряду. Засудив гетьманський переворот, у вересні був обраний керівником Укра­їнського національного союзу, відігравав провідну роль в організації проти-гетьманського повстання. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Ди­ректорію, був усунений за ліві погляди, після чого виїхав за кордон. Помер у Франції.

Андрієвський Опанас (1878—1955)— державний і політичний діяч, уче-ний-правник. Член Української партії соціалістів-самостійників (1917), у1918 р. — Українського національного союзу, один з організаторів антигеть-манського повстання. В 1919 р. емігрував до Чехословаччини, а в 30-х pp. — до Австрії. Помер в Австрії.

Петрушевич Євген (1863—1940)— державний і політичний діяч, один із керівників української революції 1917—1920 pp. У жовтні 1918 р. обра­ний президентом Української національної ради (фактично президентом ЗУНР). Після проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР став членом Директорії УНР. З травня 1919 р. — диктатор Західної області УНР, виїхав за кордон до Відня. Помер у Берліні.

Шаповал Микита (1882—1935)— громадський і політичний діяч, поет, письменник, публіцист, учений-соціолог. Один з організаторів Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Наприкінці 1917 — на початку 1918 р. — генеральний секретар пошти і телеграфу в уряді УНР. У 1918 р. — один з організаторів повстання проти гетьмана П. Скоропадського. З грудня 1918 по лютий 1919 р. — міністр земельних справ в уряді Директорії УНР. У 1919 р. — у Галичині, потім в еміграції у Празі. Автор багатьох публіцис­тичних праць і соціологічних досліджень.

Швець Федір (1882—1940)— громадський, політичний та державний діяч, учений-геолог. У 1918—1919 pp. входив до складу Директорії УНР. Член ук­раїнської делегації на Паризькій мирній конференції (1919). З 1923 р. — про­фесор геології Українського вільного університету. Помер у Празі.

9 Історія України



заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Тема 7

Найважливіші події

Рік

13 листопада— проголошення у Львові Західноукраїнської Народної
Республіки.

21 листопада— захоплення Львова польськими військами. Державні
органи влади ЗУНР залишили місто.

28 листопада— створення більшовиками Тимчасового робітничо-се­лянського уряду на чолі з Г. П'ятаковим, який своїм маніфестом заявив про встановлення в Україні радянської влади.

14 грудня— відмова П. Скоропадського від гетьманської посади і виїзд
до Німеччини. Директорія у Києві проголосила свою владу.

26 грудня— сформування Директорією Ради Народних Міністрів, яку очолив В. Чехівський.

Рік

6 січня— ухвалення Тимчасовим робітничо-селянським урядом Украї­ни декрету про назву радянської держави — Українська Соціалістична Ра­дянська Республіка (назва УСРР зберігалася до 1936 p.).

16 січня— оголошення Директорією війни радянській Росії.

22 січня — проголошення у Києві на Софійському майдані Акта злуки —
возз'єднання двох українських держав — УНР і ЗУНР: створення єдиної со­
борної України.

5 лютого— захоплення Києва радянськими військами. Напередодні цієї події Директорія та її органи переїхали до Вінниці.

6—10 березня— IIIВсеукраїнський з'їзд рад у Києві, що схвалив Кон­ституцію УСРР, якою проголошувалась диктатура трудящих, експлуатова­них мас — пролетаріату та найбіднішого селянства.

12 квітня— прийняття РНК УСРР постанови про хлібну розкладку, за­провадження якої мало трагічні наслідки для українського селянства.

Квітень — червень— захоплення Наддніпрянської України військами генерала Денікіна.

Травень— антибільшовицькі повстання в Україні під проводом М. Гри-гор'єва, Ю. Тютюнника, Д. Терпила.

Липень— захоплення польськими військами Східної Галичини.

31 серпня— захоплення денікінськими військами Києва.

21, 24 квітня— укладення договору Директорії та уряду Польщі про спільний виступ проти радянської Росії. УНР відмовилася від західних об­ластей України на користь Польщі.

25 квітня— початок наступу військ УНР і Польщі на території радянсь­кої України.

28 жовтня— початок контрнаступу Червоної армії проти військ Вранге­ля, внаслідок чого в листопаді Крим було визволено від білогвардійців.

заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru заснування української народної партії (унп). 4 страница - student2.ru Українська революція (1917—1920 pp.)

1920, листопад— запеклі бої на території Східної України між війська­ми У HP і Червоною армією. 21 листопада армія У HP залишила Україну, перейшла на територію Польщі, де була інтернована в таборах.

1921, 18 березня— підписання мирного договору в Ризі між Польщею з одного боку, РСФРР та УСРР з другого, за яким Польща офіційно визнала УСРР.

Контрольні запитання та завдання

1. Якою була, соціальна база Директорії УНР?

2. У чому полягають політичні помилки Директорії?

3. Які рішення прийняв Український трудовий конгрес?

4. У чому полягає значення Акта злуки 22 січня 1919 р.?

5. Якою була соціальна база селянського повстанського руху в Україні?

6. У чому полягає сутність політики "воєнного комунізму"? Як вона прово­дилася в Україні?

Теми рефератів

1. Політична стратегія Директорії УНР.

2. Формування урядів Директорії УНР та їх політична орієнтація.

3. Воєнно-бойові операції Директорії УНР.

4. Аграрна політика Директорії УНР.

Рекомендована література

1. Новітня історія України (1900—2000 pp.). —K., 2002.

2. Україна у XX ст.: 36. док. і мат. — К., 2000.

3. Українська революція і державність (1917—1920 рр.). — К., 1998.

4. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. — К.,1993.

Наши рекомендации