Кирило-Мефодіївське товариство — перша політична організація. Т. Шевченко
1. Утворення Кирило-Мефодїївського товариства.
2. Програмні документи та учасники.
3. Діяльність товариства.
4. Історичне значення.
5. Т. Шевченко.
Тим часом як у Європі ширились ідеї Великої французької революції, соціального і національного визволення, відбувалась політизація національно-визвольної боротьби слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Миколи І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.
У таких умовах на початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну українську політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство (братство), назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед засновників були вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Київського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та ін.
Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та національне визволення українського народу. Українську державу члени товариства вбачали у федеративній спілці незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Київ повинен був стати центральним містом цієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їх єднання передбачалося поширювати головним чином літературно-просвітницькою діяльністю. Вони прагнули перебудувати суспільство на засадах християнської моралі.
Програму діяльності Товариства було викладено в історико-публіцистичному творі "Книга буття українського народу", або "Закон Божий". У ньому викладено 109 положень релігійно-навчального та історико-публіцистичного характеру. Здебільшого їх зміст стосується подій всесвітньої та вітчизняної історії. У творі розповідається про визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства в Росії, про Велику французьку революцію і подвиг декабристів, про поділи Польщі сусідніми імперіями. Кирило-мефодіївці були переконані, що саме українському народові випала історична місія бути ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов'янських народів. Крім програми, було розроблено Статут організації. У ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав, громадян майбутньої слов'янської республіканської федерації, викладалися статутні права та обов'язки членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Свою практичну діяльність кирило-мефодіївці зосередили на науково-освітній ниві. "Братчики" збирали кошти на видання популярних книжок, складали проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, укладали шкільні підручники.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Весною 1847 р. царські власті заарештували 12 постійних членів товариства і відправили до Петербурга. Усіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо при арешті знайшли рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Його заслали на 10 років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою забороною царя хоч що-небудь писати й малювати.
Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала прикладом для його наступників.
Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю, одержати добру освіту. Його здобутки як художника були чималі. Але ще більшим виявився його поетичний талант. Його збірка поезій "Кобзар", що побачила світ у 1840 p., стала однією з основ української ідеї та українського руху.
Значення "Кобзаря" виходило далеко за межі літератури. Шевченкова мова була не просто відтворенням народної мови; він творив її на основі трьох українських діалектів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов'янської мови, а також мовного матеріалу ранніх українських літературних творів. Результат вирізнявся природністю і простотою звучання, що виказувало геніальність поета. Шевченко заклав міцні підвалини сучасної української літератури, а в широкому розумінні — і українського національного відродження.
Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Поеми "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим..." та "Заповіт" будили національні почуття і давали бачення майбутнього України як незалежної держави. Він, як ніхто інший до нього, звинувачував російських імператорів у поневоленні України.
Іншою великою заслугою Шевченка було те, що в своїй творчості він поєднав два до того часу відокремлені струмені козацької традиції — простолюдний і старшинський. Його ненависть до соціальної несправедливості та вболівання за волю і гідність простої людини виводилися з його селянського походження. Але своїми інтелектуальними здобутками він завдячував впливам українського дворянства. Шевченка могли читати всі прошарки суспільства, знаходячи в його поезії відображення своїх інтересів. Шевченковий заклик до національного і соціального визволення став ідеологічною основою нової України.
Шевченкова творчість є вододілом у розвитку української ідеї. Вона заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з його поезії. А його мученицька особиста доля стала джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів.
Ключові дати
1846—1847 pp. — існування Кирило-Мефодіївського товариства
9.7. Піднесення національно-визвольної боротьби в Галичині в 20-30 pp. XIX ст. «Руська трійця»
1. Етапи національно-визвольної боротьби та їх характеристика.
2. "Руська трійця" як етап у розвитку українського руху в Галичині.
3. "Руська трійця": учасники та діяльність.
4. Альманах "Русалка Дністрова".
5. Доля діячів "Руської трійці".
Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опинилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основними носіями української національної ідеї було духовенство.
Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності будителів наприкінці XVIII — на початку XIX ст. з'явилась плеяда видатних діячів. Так, першим ректором петроградського університету був Михайло Балудянський, директором ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Венелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван Земанчик, Петро Лодій.
Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович. Продовжив його діяльність Михайло Лучкай.
Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809), засновника мукачівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність українського населення Закарпаття.
З початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У 1816 р. з ініціативи священика І.Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкільництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики української мови — І.Могильницького, Й.Лозинського, Й.Левицького.
У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині став Львів. Тут на початку 30-х років виникло напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця" (засновники — М.Шашкевич, І.Вагилевич та Я.Головацький), яке виступило на захист української мови (термін "руська" для галичан означав українська).
Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання "Руська трійця" є те, що воно, будучи яскравим самобутнім представником культурницького етапу українського національного руху, одночасно зберігало певні риси етапу фольклорно-етнографічного і робило перші спроби прориву у політичний етап.
Перебуваючи під значним впливом поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М.Максимовича) та літераторів (І.Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.
Свою діяльність члени гуртка почали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я.Головацький та І.Вагилевич побували у багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Результатом цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.
У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1883) вони закликали до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом рукопису було засудження іноземного панування, уславлення боротьби народу, оспівування козацьких ватажків — Б.Хмельницького та С.Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Видання цієї книги було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалась придушити прояви українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відбиваючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступала не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книги українською мовою посягала на монополію та авторитет мови церковнослов'янської. Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність".
Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припиняли активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних промов латинською, польською чи німецькою мовами, одночасно у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови у побут національної інтелігенції. У 1836 р. М.Шашкевич підготував підручник для молодших школярів — "Читанку", написану живою українською мовою.
Наприкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837) у Будапешті побачив світ альманах "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у "Зорі", однак лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу на цей раз? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Усе це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст "Русалки Дністрової": визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за рамки культурницько-просвітянської діяльності і вторглись у політичну сферу.
Аналізуючи причини заборони твору "Руської трійці", І.Франко зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний зміст, які неясні думки в ній висказані — була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.
Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помер М.Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І.Вагилевич, який почав проповідувати ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї "Руської трійці" Я.Головацький. Але й він під впливом М. Погодіна приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії.
Ключові дати
1836 (1837) р. - вихід у світ альманаху "Русалка Дністрова"