Мова і ЗМІ як фактори формування гендерної рівності або нерівності
Тісний зв’язок мови та суспільства залишається поза сумнівами: мова не лише відбиває події реального життя, а й здатна впливати на них, красномовними прикладами чого, зокрема, є такі мовленнєві акти як проголошення війни чи винесення смертного вироку. Те, як мова зображує жінок та чоловіків, має неабиякий вплив на їхню роль та ставлення до них у суспільстві. І важливу роль у цьому відіграють засоби масової інформації, здатні у найкоротший термін донести інформацію до різних верств населення у найвіддаленіших куточках країни.
Безперечно, жінки та чоловіки неоднаково зображені у різних мовах світу, так само як неоднаковим є їхнє становище у різних країнах. Проте чисельні дослідження на матеріалах різних мов виявили наявність спільних рис зображення статей, серед яких наступні:
1. Зображення чоловіка як норми, а жінки як відхилення від неї, прикладом чого є використання слів чоловічого роду, коли мова іде про людину взагалі або про жінку.
2. Внаслідок цього жінка робиться „невидимою” у мові. У тих випадках, коли вона стає „видимою”, її видимість має асиметричний характер: жінку часто роблять „видимою” лише для того, щоб підкреслити її „відхилення” від норми, тобто, чоловіка.
3. Лексичні та граматичні форми жіночого роду залежать та часто утворюються від форм чоловічого роду.
4. Мовне зображення жінок та чоловіків має стереотипний характер: жінок переважно зображують як сексуальних, а чоловіків – як раціональних істот.
Причиною „невидимості” жінок є мовний андроцентризм, що у даному випадку виявляється у зображенні жінок за допомогою форм чоловічого роду, насамперед іменників та займенників. Саме тому жінки залишаються „невидимі” навіть тоді, коли є героїнями газетних та журнальних повідомлень.
Вже першого погляду на українські ЗМІ достатньо для того, щоб помітити неоднакове зображення у них чоловіків та жінок. Чоловіки з'являються у серйозних новинах та є головними героями значної частини газетних та журнальних повідомлень частіше за жінок. З одного боку, „невидимість” жінок на сторінках ЗМІ, що повідомляють про події політичного та економічного життя країни, має цілком природне пояснення, оскільки переважну більшість політичних та економічних діячів становлять чоловіки, і тому кількість повідомлень про жінок є лише пропорційною їхній кількості в органах влади та на керуючих посадах. Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації. Одним із головних вимірів щодо визначення ролі та місця жінки і чоловіка в сучасному соціумі є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім'я, домашні побутові обов'язки, діти), чоловіку ж належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання. Представники феміністського напряму гендерології В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко говорять про нівелювання ролі жінки в історичному процесі та вимагають сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень". Але А. Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах".
Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані.
Традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін.
Нові з'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче".
Актуалізованими називаємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.
Через призму сформованих стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській традиції характеризує призначення жінки у переважно приватній сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища, а чоловіка – годувальником" (МУ. – 2004. – 10 лип.)
Деякі науковці – О. Кісь, Л. Ставицька – схильні вважати образ жінки-Берегині нав'язаним українському суспільству. Він, як зазначає О. Кісь, "з одного боку, репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї, дому), з іншого – під гаслом "відродження традиції" насаджує штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною". Тобто, за словами дослідника, головним смисловим навантаженням цього образу є абсолютизація жіночих репродуктивних і побутових функцій, а не ствердження її "матріархальної" суспільної домінанти.
Образ Берегині у публіцистичному мовленні актуалізується в перші роки незалежності, коли із розряду архаїзмів він переходить до активного словника у своєму первинному семантичному значенні "святої і божественної жінки". Поступово зміст образного поняття "жінки-берегині" видозмінюється. Їй приписують домостроївський "інстинкт збереження потомства, захисту родини" (ДТ. – 2001. – 7–13 квiт.), що будується на трьох стереотипних "китах": кухня, діти, робота, які штучно применшують коло інтересів жінки: "Вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота" (ДТ. – 2002. – 14–20 верес.)
У сучасному соціумі стереотипне уявлення про українську жінку, як про "берегиню", богиню роду, що утверджувалося протягом перших років незалежності, частіше осмислюється у високій тональності, хоч інколи набуває декларативного характеру: " .нині необхідно реально оцінити статус жінки в українському суспільстві – без "святоблудства". На рівні декларацій вона – Берегиня, тобто, підноситься до сакрального. А реально ." (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.)
Чоловік поряд з "берегинею та хранителькою домашнього вогнища", зазвичай, зображується "годувальником" (МУ. – 2004. – 7 жовт.), який "захищає свій світ у відкритому бою, на полі битви" (ДТ. – 2001. – 7–13 квіт.). Він перебирає на себе максимум абстрактних лицарських функцій, що "пов'язані з великим ступенем ризику – він годувальник, мисливець, захисник, воїн" (ДТ. – 2003. – 1–7 лют.).
Образ Годувальника ототожнюється також з поняттям "одружений чоловік" (вживається навіть у контекстах, де немає потреби підкреслювати функції чоловіка як здобувача). Наприклад, на позначення чоловіка, що зраджує своїй дружині: "Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника "на стороні" самі по собі їй нічим не загрожували" (ДТ. – 2003. – 8–14 лют.). Або, загалом, характеризує людину, яка поповнює сімейний бюджет (якщо дослівно, годує свою сім'ю): "Нині в нашій батьківщині найпоширенішими є традиційні гендерні ролі, відповідно до яких годувальником родини вважається чоловік" (ДТ. – 2003. – 22–28 листоп.)
У газетному дискурсі нерідко спостерігається зміна життєвих пріоритетів, трансформація гендерних ролей чоловіка та жінки. Журналісти звертають увагу на нове соціальне явище, процес "фемінізації" прекрасної половини людства, який розуміється як набуття незалежності від чоловіків: "Українська жінка була не тільки "Берегинею" . А зараз їй дорікають, що вона "фемінізується", тобто стає незалежною від чоловічого мислення і гаманця (а часто ще й сама його, мужа свого, годує .)" (ДТ. – 2000. – 29 лип.–4 серп.). Стаючи матеріально незалежною, жінка потребує чоловіка, передусім, вже не як годувальника, а як друга і партнера, наприклад, "партнера емоційного й сексуального, а якщо хтось і висловлює бажання "служити чоловікові", то лише найдостойнішому з найдостойніших" (ДТ. – 2002. – 18–24 трав.).
Цікаво відзначити, що у деяких випадках автори повідомлень про жінок навмисно використовують форми жіночого роду для того, щоб поставити під сумнів їхні інтелектуальні та професійні здібності. Так, авторка статті про Оксану Забужко „Казки про дівчат та самоідентифікацію” (ПІК, №11, 22-28 бер, 2003 р.) називає письменницю „пані авторинею”, „феміністкою Забужко”, а її роботи не інакше як „оповідками”.
У той час, як чоловік зображений у ЗМІ як суб’єкт дії, жінку нерідко згадують лише як її об’єкт, напр.: „Мерилін Монро пограбували” (ПІК, №15, 19-25 квітня 2003 р.), „Ув’язнений зґвалтував наглядачку” (ПІК №16-17, 26 квітня – 7 травня 2003 р.). У рубриці „Товар-гроші-товар” „Політики і культури” читач дізнається про те, що „в Італії та Португалії українку можна продати в бордель за $800-1000 доларів, у Туреччині – 2 тис. доларів, а в Німеччині за неї заплатять вже від 3 до 30 тис. доларів, в ОАЄ – близько 7 тис. доларів” (ПІК, № 11, 22-28 березня 2003 р.). Вражає цинізм авторів повідомлення, розміщеного у “серйозній” рубриці, яке внаслідок чого сприймається як поради щодо отримання максимального прибутку.
У той час, як про чоловіків згадують, коли ідеться про „серйозні” речі, коло інтересів жінок визначають приватною сферою. Наприклад, сторінка газети „Правда України” від 4 грудня 2003 року, що має назву „Між нами, жінками” розповідає про кризу 30-річного віку (якої, за словами авторки, не існує), про те, як визначити характер жінки за її взуттям, як доглядати за шкірою та робити педикюр. Тут також є рецепт курячого салату та тест „Для милых дам” (ПУ від 4.12.03).
Несерйозне ставлення до інтелектуальних здібностей жінок також бачимо на телебаченні, що виявляється, зокрема, у формах звернення до жінки. В одній з програм „Страна советов”, присвяченій догляду за домашніми тваринами, ведучий звертається до гості, яка має ветеринарну освіту, не інакше як „дєточка”, і після того, як вона демонструє добрі знання своєї справи, ласкаво запитує: „И где Вас всему этому научили, деточка?” Навряд чи ведучий ставився б з таким скептицизмом до ветеринара-чоловіка. Цей приклад ще раз свідчить про те, що й досі у нашому суспільстві до жінок, що є професіоналками у певних сферах, ставляться з недовірою, іронією та скептицизмом.
Безперечно, зображення статей у ЗМІ потребує глибоких систематичних досліджень, проте наведені приклади свідчать про „невидимість” жінок внаслідок використання форм чоловічого роду, а також про випадки стереотипного їх зображення в українських ЗМІ. Попередні порівняльні дослідження зображення статей в українських Інтернет-виданнях підтвердили, що чоловіки частіше за жінок стають головними героями серйозних повідомлень, у яких переважно використовуються дієслова в активному стані та лексика, що має позитивне або нейтральне значення. Жінки потрапляють до новин, як правило, лише тоді, коли стають жертвами нещасних випадків, насильства, а також зображаються у традиційних ролях (матері, жінки або сексуального об’єкту). У цих повідомленнях переважає пасивний стан дієслів, а також широко використовується лексика з негативною конотацією.
Вирішення проблеми неоднакового зображення статей у ЗМІ бачимо, зокрема, у впровадженні гендерної освіти у середніх та вищих навчальних закладах. Також сподіваюся, що найближчим часом в Україні будуть розроблені вказівки щодо уникнення гендерної дискримінації у мові - документу, що вже протягом останніх років є обов’язковим для державних органів, університетів, видавництв усіх розвинених країн світу.