Жовтень— створення Української повстанської армії (УПА). 1 страница

18 грудня— початок визволення території України.

Рік

5 липня — 23 серпня— битва на Курській дузі. Витіснення німецьких
військ із Харкова (23 серпня).

Вересень — листопад— битва за Дніпро. Вигнання німецьких військ із Києва (6 листопада).

Рік

Травень— липень— початок боротьби УПА з частинами Червоної Армії.

8 вересня — 28 жовтня— визволення радянськими військами Закар­
патської України. Визволення всієї території України від загарбників.

26 листопада— рішення І з'їзду народних комітетів Закарпатської України про возз'єднання з УРСР.

Рік

9 травня— капітуляція Німеччини.

29 червня— радянсько-чехословацький договір про кордони. Закарпат­тя увійшло до складу УРСР.

16 серпня— договір між СРСР і Польщею про кордон уздовж Бугу і на схід від Сяну.

2 вересня— капітуляція Японії. Закінчення Другої світової війни.

Контрольні запитання та завдання

1. Яке значення мало возз'єднання українських земель у1939—1940 pp.?

2. Які причини поразок Червоної Армії упочатковий період Великої Вітчиз­няної війни?

3. Яку мету ставив Гітлер щодо України?

4. Що означав "Новий порядок" в Україні під час її окупації гітлерівцями?

5. Який внесок у розгром ворога зробив рух Опору в Україні в роки фашист ської окупації?

6. Як проходив процес визволення України від окупантів?

7. Який внесок зробив український народ у перемогу над фашизмом? Яка ціна Перемоги?

8. Коли було остаточно вирішено українське питання?

9. У чому полягають геополітичні наслідки Другої світової війни?

Теми рефератів

1. Радянсько німецький договір про ненапад від 1939 p.: погляд через роки.

2. Оборона Києва: героїзм, і трагедія.

3. ОУН УПА — невід'ємна частина руху Опору в Україні.

4. Військовополонені — жертви війни.

5. Українці в збройних формуваннях воюючих сторін.

6. Київський університет у роки Другої світової війни.

Рекомендована література

1. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 —1945. — К., 2000.

2. Подвиг на віки. Книга пам'яті України. Місто-герой Київ / Заг. наук. ред. В.Ю. Короля і П.П. Панченка. — К., 2000.

3. Книга скорботи України. Місто-герой Київ / Заг. наук. ред. В.Ю. Ко­роля і П.П. Панченка. — К., 2003.

4. ВертА. Россия в войне 1941 — 1945. — М., 1967.

5. Історія України. Документи. Матеріали/ Уклад., комент. В.Ю. Коро­ля. — К.,2002.

6. Король В.Ю. Трагедія військовополонених на окупованій території України в 1941 — 1944 роках. — К., 2002, 2004.

7. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж; Нью-Йорк; Л., 1993.

8. НекричА.М. 1941. 22 июня. — М., 1965, 1995.

9. Трофимович В. Україна в роки Другої світової війни (1939—1945). — Л.,1995.

Тема 10

УКРАЇНА В 1945-1991 pp.: ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ (4 год)

Період 1945—1991 pp. надзвичайно складний і суперечливий. Це пояснюєть­ся, з одного боку, тим, що після переможного закінчення війни у більшості лю­дей в Україні були сподівання на докорінні зміни в суспільстві: припинення репресій, поліпшення матеріальних умов життя. Але ці сподівання виявилися марними, оскільки влада не збиралася поспішати з вирішенням пекучих со­ціальних проблем, а мала на меті ще більше утвердити свої позиції. Це не мог­ло не позначитися на змісті повоєнної відбудови і не привести до посилення сталінізму в республіці.

Тільки після смерті Сталіна з'явилася надія на демократизацію життя в країні. Водночас, і на це слід звернути особливу увагу при вивченні теми, в 50— 60 хрр. загострилась політична боротьба в Україні, зумовлена посиленням опо­ру процесові десталінізації з боку просталінських сил. У цих умовах демокра­тизація державного управління та пошуки ефективних шляхів розвитку України не могли бути успііино завершені. Свідченням цього є наростання пра-возахисного руху в 60—80-х pp. та кризових явищ у суспільно-економічному роз­витку України із середини 70 хрр. Найхарактернішою рисою названого періо­ду була політико-ідеологічна криза державної системи, що виявилося, з одного боку, у посиленні ідеологічних штампів про керівну роль КПРС, а з іншого — у відродженні неосталінізму.

Другою характерною ознакою, якій слід приділити особливу увагу при ви­вченні теми, було те, що попри певні успіхи і позитивні зміни в республіці не проводилося глибокої структурної перебудови економіки. Політика центру пе­ретворила Україну на полігон для експериментів центральних міністерств і відомств.

Кризові явища в культурі виявилися в ідеологізації та денаціоналізації на­вчального процесу, пануванні офіціозу і соціалістичного реалізму в літературі та мистецтві, русифікації театрального мистецтва, наступі на, церкву.

11 Історія України

Тема 10

Як видно з аналізу наведеної літератури та методичних рекомендацій, не покращила ситуації і так звана перебудова. В Україні наслідком невдалих спроб реформу ванн я СРСР стало погіршення економічної ситуації, яка ускладнила­ся Чорнобильською катастрофою. В ці роки зростає політична, активність на­селення, виникають нові політичні партії, громадські об'єднання тощо. Роз­вал СРСР і проголошення незалежності України стали закономірним наслідком усіх згаданих процесів.

План семінарського заняття

1. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Україна в період повоєн ної відбудови.

2. Посилення сталінізму в республіці. Західноукраїнські землі в повоєнні роки.

3. Пошуки ефективних шляхів розвитку України в 50 — 60-тірр., їх не­завершеність.

Методичні рекомендації

Суспільно-політичний, економічний розвиток України в повоєнні роки проходив у складних і суперечливих внутрішніх і зовнішньополітичних умовах.

Вперше за багатовікову історію етнічні українські землі було об'єднано в межах однієї держави, значно зросла політична й економічна вага республі­ки в СРСР. Водночас далися взнаки істотні суперечності, що призвели до збройної боротьби в західних регіонах України.

1945—1985 pp. — період історії України, в межах якого вміщується тру­довий подвиг народу у відбудові й подальшому розвитку господарства та існу­вання й поглиблення тоталітарної системи сталінізму. Невід'ємною части­ною системи була Комуністична партія, яка започаткувала та очолила про­цес оновлення радянського суспільства в умовах десталінізації. Проте авто­ритарно-командні методи управління дали змогу тільки частково вирішити проблеми суспільного поступу, які наростали, гальмуючи розвиток особис­тої і суспільної ініціативи.

1. Геополітичні наслідки Другої світової війни. Україна в період повоєн­ної відбудови.Розглядаючи перше питання семінару, насамперед треба ви­значити загальну характеристику докорінних змін у Європі та СРСР після капітуляції фашистської Німеччини та її союзників: поглиблення розколу цілісного світу, підвищення авторитету СРСР та УРСР на міжнародній арені, участь України в укладанні післявоєнних угод та утворенні ООН, членство в ЮНЕСКО, інших впливових міжнародних організаціях, співробітництво УРСР з іншими країнами в галузі науки і культури.

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Усталення західних рубежів УРСР після Другої світової війни позначене масовим переміщенням населення, яке часом набувало характеру геноци­ду. Для проведення заходів із блокування та знищення загонів ОУН-УПА, замирення "бунтівних районів" широко використовувалися війська органів держбезпеки та внутрішніх справ СРСР, які крім суто воєнних методів здійснювали масові депортації селян. До Сибіру, Далекого Сходу, інших східних регіонів було примусово вивезено 65 905 родин, або 203 662 особи, "бандпособників", тобто людей, які свідомо чи під загрозою зброї надавали повстанцям притулок або харчі. У цілому боротьба точилася зі змінним успі­хом. Так, протягом липня 1946 р. війська НКВС організували в семи захід­них областях УРСР 7991 операцію, але в 741 з них не досягли найменшого успіху.

Окремі загони УПА в 1944—1947 рр. діяли на "Закерзонні": Посянні, Холмщині, Лемківщині, де охороняли українські поселення від терору місце­вої адміністрації та шовіністичних елементів. У 1947 р. за домовленістю урядів Польщі, СРСР та Чехословаччини було проведено спільну збройну операцію проти загонів УПА, а українському населенню було "запропонова­но" переселитися до УРСР, або до "вільних" північних районів Польщі. Українців, що відмовилися переселятися з рідних домівок, примусово і жор­стоко було депортовано (операція "Вісла"). В ході цієї операції значна час­тина українців загинула під час переселення, а також у тюрмах і концтаборі Явожно. Цей табір було створено на підставі рішення Політбюро ЦК ПРП на чолі з Гомулкою як табір для "підозрілих українців". Щоб прискорити аси­міляцію переселенців, допускався переїзд в одну місцевість не більше 3— 4 українських сімей.

Торкаючись цієї раніше забороненої теми, слід також зазначити, що че­рез багато років, в серпні 1990 р. Сенат Республіки Польща зробив заяву про засудження акції "Вісла". В ній наголошувалося, що "...комуністична вла­да, приступивши до ліквідації відділів Української повстанської армії, здійснила в той же час насильницьке переселення осіб, переважно українсь­кої національності. Протягом трьох місяців було виселено з різних місць приблизно 150 тис. осіб, позбавлених свого майна, будинків і святинь. Бага­то років їм не давали змоги повернутися назад, а потім всіляко перешкоджа­ли їх поверненню. Сенат Республіки Польща засуджує акцію "Вісла", ха­рактерну для тоталітарних режимів, і намагатиметься відшкодувати обра­зи, що випливають з неї".

У зв'язку з цим рекомендується ознайомитися й з іншим документом, а саме із Заявою Верховної Ради Української РСР про ставлення до акції "Вісла" (9 жовтня 1990 p.). Зміст цієї заяви допоможе краще зрозуміти ре­акцію українського народу, особливо населення західних областей Украї­ни, на згадану вище заяву польської сторони. В заяві Верховної Ради Україн­ської РСР підкреслювалося, що визнання Сенатом Республіки Польща

Тема 10

"...противоправності акції "Вісла" Верховна Рада УРСР розцінює як серйоз­ний крок до виправлення кривд, заподіяних українцям у Польщі... Ми за­суджуємо також страхітливі злочини сталінського режиму проти поляків. Верховна Рада Української РСР висловлює впевненість у тому, що спільни­ми зусиллями українці та поляки подолають наслідки трагічної минувши­ни і започаткують новий етап відносин між нашими народами і державами". Більш детально з коментарями до цих подій можна ознайомитися в посібни­ку "Історія України. Документи. Матеріали" (с. 419—421).

Висвітлюючи процес відбудови промислового потенціалу повоєнної Украї­ни, зверніть увагу на те, якими зусиллями було досягнуто довоєнних показ­ників промисловості, за рахунок яких коштів. Слід згадати, що залишила по собі війна в УРСР. Адже після визволення від фашистів збереглося тільки 19 % довоєнної кількості підприємств; промислове виробництво становило 26 % рівня 1940 p.; загальна сума втрат, яких зазнали населення і господарство республіки, становила 1,2 млрд крб; а головне — найдорожчі втрати — людські. А це, за останніми підрахунками, близько 17 млн осіб. Посуха 1946 р. в Україні й зумовлений нею голод ще більш ускладнили ситуацію.

Питання про голод 1946—1947 pp. обов'язково слід вивчати в контексті подій 1921—1922 і 1932—1933 pp., коли Україна теж була в епіцентрі голо­ду. При цьому рекомендується ознайомитися з літературою та документами і матеріалами, де висвітлюються нові аспекти цієї трагедії. Зокрема, мало­відомою є та обставина, що Декретом радянської влади від 23 лютого 1922 р. передбачалося вилучити з переданого в користування релігійним общинам церковного майна, вироби зі срібла, золота та дорогоцінного каміння для подальшого їх передання фонду Наркомфіну з метою допомогти голодую­чим. Насправді всі ці цінності скупили за безцінь іноземні спекулянти, а гроші, отримані від цього, до голодуючих так і не дійшли. (Див.: Король В.Ю. Доля пам'яток церковної архітектури Київщини. — К., 2002. — С. 44—45).

Аналогічна ситуація була і в 1932—1933 pp., коли цінності з тисяч зруй­нованих православних храмів були розкрадені більшовицькими комісарами та продані за кордон, а на кошти від цього жодної копійки не було виділено для допомоги голодуючим. Все це, на жаль, повторилося і в 1946—1947 pp., коли православна церква в Україні зібрала мільйони карбованців для допо­моги голодуючим, але цих коштів вони так і не отримали.

Свідченням голодомору є один із документів, а саме лист колгоспників с Попелюхи Піщанського району Вінницької області до М. Хрущова про го­лод 1946—1947 pp. Його автори писали: "...Важко нам, обірвані ми всі, голі й босі, брудні й голодні, на людей не схожі, гірше худоби живемо. Ніколи нам не було так важко, як в цю хвилину, люди з голоду мруть, діти від недо­їдання і хвороб стають каліками. Харчуємся ми лободою, корою. ...З колгос­пу ми нічого не отримали, все згоріло, а ярина дужа слабка і, як виконаємо план, то всі подохнемо..." (Див.: Вороное І.О., Пилявець Ю.Г. Голод 1946— 947 pp. — К., 1991. — С. 30).

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Попри масовий голод, керівництво СРСР, як і в 1933 p., продовжувало вивозити хліб за кордон. У 1946 р. його було експортовано понад 1,7 млн т. СРСР надавав допомогу країнам "соціалістичного табору", навіть Франції, як "союзниці в роки війни", було направлено 600 тис. т. А в нашій країні у повоєнні роки залишався чинним лиховісний закон 1932 р. "про п'ять ко­лосків", що за ним безліч людей, серед них і підлітків, було безжально за­суджено. Допоможуть краще ознайомитись із ситуацією, що склалась уцей час в Україні, документи про голод 1946—1947 pp. (Див.: Історія України. Документи. Матеріали. — С. 368—371).

Та героїчні зусилля народу дали свої плоди. З 1948 р. життя населення значно покращало, проте рівень його залишався нижчим від довоєнного. В 1950 р. промисловість України було відновлено. Обсяг її валової продукції за IV п'ятирічку (1946—1950 pp.) збільшився в 4,4 раза, перевищивши рівень 1940 р. на 15 % . Україна виробляла 47,8 % всесоюзної продукції чавуну, 30,6 % сталі, 33,3 % прокату, 53,0 % залізної руди, 30,0 % вугілля, 38,4 % металургійного устаткування, 71,6% цукрутощо.

Аналізуючи відродження сільського господарства УРСР, що відбувало­ся значно повільніше (1950 р. рівень валової продукції сільського господар­ства республіки становив 91 % 1940 p.), поясніть, які причини зумовили ці показники. Чи правдивими були офіційні пояснення ситуації на кшталт "го­стра нестача матеріальних ресурсів", "посуха 1946 р." та ін.?

2. Посилення сталінізму в республіці. Західноукраїнські землі в повоєнні роки.Розглядаючи друге питання, треба передусім звернути увагу на те, що в повоєнні роки в Україні, як і в цілому в Радянському Союзі, склалися відповідні умови для істотної перебудови соціально-економічної та політич­ної систем. Це завершення, головним чином, індустріалізації і перехід (мож­ливий з урахуванням світового досвіду та НТР) до нового постіндустріаль-ного етапу розвитку суспільства; розуміння деякими представниками пар­тійної та урядової влади необхідності демонтажу репресивної системи, а го­ловне — зміни в духовній сфері, коли зміцнилися позиції православної цер­кви, уморально-психологічному настрої суспільства, яке очікувало на де­мократичні зрушення на тлі зростання авторитету радянського народу, який переміг у найжорстокішій війні та з великим труднощами відновлював зруй­новане господарство.

Натомість сталінський режим посилив контроль над суспільством. Чому саме на інтелігенцію був спрямований удар сталінщини в післявоєнні роки? Усвідомте два основні напрями, в яких діяла тоталітарна система: посилен­ня ідеологічної обробки свідомості народних мас і відповідні репресивні за­ходи проти інакодумців.

Порівняйте ставлення М.С. Хрущова та Л.М. Кагановича до української інтелігенції. Покажіть, як на чолі з останнім проходила кампанія боротьби

Тема 10

з "українським буржуазним націоналізмом", ігнорувалися духовні націо­нальні та державні традиції українського та інших народів України, проти кого з українських діячів культури, літератури та мистецтва, істориків була спрямована "критика", як проходила боротьба з "космополітизмом", як і з якою метою проводилися дискусії з історії, філософії, біології, фізіології, мовознавства, політичної економії, як виявилася "лисенківщина" в Україні. Аргументуйте свої роздуми документальним матеріалом, який наведено в згаданих документальних джерелах, по можливості порівняйте гоніння на українську інтелігенцію в післявоєнний час з процесами 30-х pp.

При цьому зверніть увагу і ознайомтеся з рекомендованими документа­ми про те, що якщо М. Хрущов намагався організувати допомогу голодую­чим, звертався з цього приводу до Сталіна, то Л. Каганович, навпаки, під новий 1932 р. привіз до України наказ Сталіна про вилучення насіннєвого зерна, а в 1947 p., перебуваючи при владі в Україні, замість організації до­помоги голодуючим почав наступ на українську інтелігенцію.

Для кращого розуміння цього питання слід ознайомитися з документа­ми, ініційованими Л. Кагановичем для боротьби з так званим українським буржуазним націоналізмом. Слід також знати прізвища здібних "учнів" Ка­гановича, які почали одностайно засуджувати викриті "пильним" Кагано­вичем "спроби ввести в літературу українського народу "націоналістичну отруту". Це допоможе читачам не тільки краще розібратися в ситуації тих років, а й краще знати весь курс історії України XX ст. Адже саме ці "учні" на сторінках преси порушували риторичне питання: чому для викриття "по­рочності" творів багатьох відомих українських письменників "стало по­трібним спеціальне втручання Центрального Комітету КП(б)У і особисто тов. Л.М. Кагановича?" Це вони цькували М. Рильського (за його доповідь "Київ в історії України", виголошену ще в роки війни (1943) на зборах АН УРСР, за його поетичні твори "Мандрівка в молодість", "Київські октави"), Ю. Яновського (за роман "Жива вода"), І. Сенченка (за повість "Його поко­ління"). Саме вони "викривали" колишнього директора Інституту історії України АН УРСР професора М. Петровського, у працях якого вбачали "серйозні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру".

У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на те, що наступ на творчу інтелігенцію почався після того, як влітку 1946 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленінград", яка в Україні мали особли­во негативні наслідки. Саме тут були прийняті як продовження згаданих постанов відповідні постанови ЦК КП(б)У: "Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в "Нарисі історії української літе­ратури" (24 серпня 1946 р.), "Про журнал сатири і гумору "Перець" (19 ве­ресня 1946 р.), "Про журнал "Вітчизна" (1 жовтня 1946 р.), "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення" (ЗО жовтня 1946 р.) та багато ін.

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Треба проаналізувати причини того, що в цих документах допускалися суб'єктивні оцінки й перекручення в аналізі загального стану літератури і мистецтва, які стали основними складовими загальної ідеологічної ситуації в Україні, особливо після того, як ЦК КП(б)У знову очолив Л. Каганович.

На основі наведеного списку літератури необхідно ознайомитися з тими документами і матеріалами, у яких дається характеристика напруженої си­туації, що склалася в наукових і творчих колективах у зв'язку з новим вит­ком репресій, пошуками "безрідних космополітів".

Після сесії ВАСГНІЛ (серпень 1948 p.), яка звершила розгром "реакцій­ної теорії менделізму-морганізму", жертвами наступу на "лисенківщину" стали в Україні академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвініз­му професор С. Гершензон (Київський університет), завідувач кафедри дар­вінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне з Харківського сільськогосподарського інституту та ін. Було роз­критиковано підручник для ВНЗ "Курс генетики" М. Гришка і Л. Делоне.

Висвітлюючи цей надзвичайно складний період нашої історії для його кращого засвоєння слід визначити етапи наступу сталінщини на інтеліген­цію, в тому числі в Україні. Вони розпочалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових і діячів науки та культури.

Причому особливістю цих етапів було те, що якщо спочатку сталінський режим зробив об'єктом своєї критики діячів літератури в контексті згада­них постанов про журнали "Звезда" і "Ленінград", то наступними етапами були вже боротьба з "безрідними космополітами" і міжнародним сіонізмом.

Якщо перший етап мав своїм наслідком діяльність Л. Кагановича, який намагався протиставити діячів літератури один одному і піком якої був ви­ступ у вересні 1947 р. О. Корнійчука зі звинуваченнями М. Рильського, І. Сен-ченка, Ю. Яновського, редколегії журналу "Дніпро" та його редактора А. Ма­лишка в націоналізмі, то другий етап, починаючи з 1948 р., в епіцентрі мав боротьбу з міжнародним сіонізмом. Ця кампанія завершилася процесом Єврейським антифашистським комітетом і "справою лікарів".

У світлі сучасних досягнень науки краще допоможе зрозуміти складність цих процесів стаття В. Короля "Загадка смерті Сталіна" і "справа лікарів" / (Історія в школі. — 2002. — № 9). До того ж, коли вже у розпалі були справи проти "космополітів" і Єврейського антифашистського комітету (ЄАК), на­ступ проти діячів літератури і мистецтва України не припинявся. їх уже зви­нувачували і в націоналізмі, і у зв'язках з міжнародним сіонізмом. Свого піку наступ на інтелігенцію в Україні досяг 1951 p., коли у "Правді" за 2 лип­ня було надруковано статтю (редакційну, тобто без підпису) "Проти ідеоло­гічних перекручень у літературі". В ній ішлося про те, що написаний ще 1946 р. вірш Ь. Сосюри "Любіть Україну" викликає почуття розчарування, протесту. "Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українсько­го народу, скажімо, Петлюра, Бандера та ін." Авторами цієї статті були Ка-

Тема 10

ганович, якого, нагадаємо, ще в грудні 1947 р. Сталін відкликав з України за конфлікт з інтелігенцією, та деякі його літературні консультанти.

Стосовно ЄАК і "справи лікарів", то справа САК дійшла до фіналу. 10 членів ЄАК було розстріляно і готувався публічний процес над лікарями, які нібито намагалися прискорити смерть керівників країни. Між іншим, А. Жданов справді став жертвою непрофесіоналізму лікарів, які його ліку­вали так, що він передчасно помер.

Слід, вивчаючи це питання, пам'ятати й те, що "справа лікарів" у нашій вітчизняній літературі багато років висвітлювалась тенденційно і заангажо-вано. А без її об'єктивного аналізу неможливо всебічно зрозуміти і суспіль­но-політичну ситуацію тих років. Наприкінці 1940-х pp. виявилося, що віро­гідний противник СРСР — США, а оскільки в цій країні євреї відіграють провідну роль у фінансах, політиці, економіці, медицині, засобах масової інформації тощо, то радянські євреї повинні, як вважав Сталін, розгляда­тись як потенційні шпигуни. Звідси і гучні справи "безрідних космополітів" та ін., зокрема "справа лікарів", яка мала негативний резонанс і в Україні.

Порівняйте в цьому контексті "справу лікарів" із процесом ЄАК, про який ішлося вище. До того ж усі ці події, зокрема планування процесу над "ліка-рями-вбивцями", їх страти 5 березня 1953 р. на Червоній площі, припини­лись у зв'язку з тим, що саме в цей день помер Сталін. Простим збігом обста­вин це пояснити неможливо. Судячи з нещодавно опублікованих документів, на користь версії про те, що головною причиною смерті Сталіна є намагання вирішити ним "єврейське питання" свідчить, наприклад, те, що наприкінці

1952 р. в Біробіджані за наказом Сталіна були побудовані бараки для євреїв,
які мали стіни товщиною в одну дошку, великі щілини, дірявий дах, а в се­
редині нари у два поверхи. Тобто, за задумом організаторів, євреї, мали там
вимерзнути в першу ж зиму.

У такому контексті необхідно і розглядати той факт, що на початку

1953 р. мільйонним тиражем була віддрукована брошура члена Президії ЦК
КПРС, відомого філософа Д.І. Чеснокова "Почему необходимо было высе­
лить евреев из промышленных районов страны". У великих містах на запас­
них коліях вже стояли вантажні ешелони для вивезення євреїв. За задумом
Сталіна, і (тут необхідно пригадати, як виселялись у роки війни поволзькі
німці, кримські татари, чеченці, інгуші, кабардинці, західні українці після
вступу Червоної армії на землі Західної України та інші народи), вздовж усьо­
го шляху прямування мали відбуватися "стихийные проявления народного
гнева": напади на ешелони та вбивства депортованих. А в очах громадськості
мало скластися враження, що євреї виселяються до Сибіру заради порятун­
ку від "праведного гніву" інших народів. До того ж, на думку Сталіна, це
дало б Сибіру близько трьох мільйонів пар украй потрібних робочих рук,
переважно інтелігенції. Ось таке вирішення найболючіших соціально-еко­
номічних проблем.

Україна в 1945—1991 pp.: трансформації суспільного розвитку

Виходячи з викладеного і в контексті з ним, слід ознайомитися з поста­новами ЦК КП(б)У, ініціатором яких був Л. Каганович, котрий почав на­ступ на українську інтелігенцію і навіть готував пленум ЦК КП(б)У "Бороть­ба проти націоналізму, як головної небезпеки КП(б)У" (Див.: Історія Украї­ни. Документи. Матеріали. — С. 378—380). Це допоможе провести історичні паралелі з наступом на українську інтелігенцію 30-х pp. Треба також для необхідного аналізу ситуації тих років прочитати і маловідомі документи про "справу лікарів" (Див.: Історія в школі. — 2002. — № 9).

Важливою складовою проблеми були події в Західній Україні. Насампе­ред треба з'ясувати, чим було викликано ускладнення ситуації (проведення низки перетворень, які демонтували створені та активнодіючі раніше по­літичні, соціально-економічні й культурні інфраструктури; активна русифі­каторська політика; недовіра до західноукраїнської інтелігенції, підозрілість до місцевого населення взагалі; ліквідація у 1946 р. греко-католицької цер­кви; насильницька колективізація та репресії, що охопили до 10—20 % на­селення).

Слід мати на увазі й те, що ускладнювала становище у сфері суспільно-політичних відносин в західних областях України та обставина, що туди на­правлялися великі групи спеціалістів, інтелігенції зі східних областей, які не знали місцевої специфіки, української мови. До того ж там точилася на­ціонально-визвольна війна 1945—1950 pp., в якій загинуло майже півмільйо-на осіб. Постраждало і місцеве українське, і польське населення.

Покажіть ставлення населення краю до радянської влади і ОУН-УПА, зміни тактики дії загонів УПА після 1945 p., причини поразки ОУН-УПА, місце ОУН-УПА в українській історії.

Аналізуючи ситуацію у повоєнні роки на західноукраїнських землях, треба порівняти її із ситуацією в цьому регіоні у вересні 1939 — червні 1941 pp., знайти спільні риси і відмінності, які були викликані наслідками Другої світової і Великої Вітчизняної воєн. Зокрема, спільним було те, що після війни, як і напередодні, було продовження насильницької колективі­зації, від якої постраждали мільйони людей.

Тривала і активна русифікаторська політика влади в цьому регіоні, тим більше, що свідомо і несвідомо цьому сприяли десятки тисяч представників інтелігенції, які були прислані сюди для ліквідації неписьменності, вирі­шення проблем охорони здоров'я, організації бібліотек, хат-читалень, клубів тощо. Водночас, і на цьому бажано детально зупинитися, протидія цим за­ходам радянської влади, які несли і чималу користь для людей, з боку на­ціоналістичного підпілля і УПА мала явний агресивний характер. Як пра­вило, молоді фахівці, які прибули сюди з названими цілями, не належали до партійного чи комсомольського активу, а вояки УПА чи інших націона­лістичних формувань їх нищили безжалісно і страшними методами, таким чином провокуючи владу до все нових каральних акцій. У післявоєнні роки УПА і її союзники знищили понад 40 тис. громадян, присланих за рознаряд-