Асоціація Карибських Держав
АКД. Заснована представниками 25 країн і 12 територій на конференції в Картахені у 1994 р. Склад (24 країни): Ангілья, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Монтсеррат, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Трінідад і Тобаго, Ямайка.
Мета: сприяння економічній інтеграції країн Карибського басейну.
Штаб-квартира — Порт-оф-Спейн (Трінідад і Тобаго).
Генеральним секретарем АКД з березня 2004 р є Рубен Артуро Вальдес (Домініканська Республіка). Постійним керівним органом є Рада міністрів АКД, голова якого щорічно ротується. Роль допоміжних органів виконують спеціалізовані комітети, в т.ч. з питань розвитку і торгівлі, навколишнього середовища та природних ресурсів, а також науки і техніки. Адміністративні функції покладені на Секретаріат АКД, який також здійснює зовнішні зв'язки Асоціації. Бюджет АКД формується за рахунок фіксованих квот, встановлених для незалежних держав-членів на основі індексу їх економічного розвитку і середньодушових доходів.
Мета АКД визначені в Установчому договорі 1994 року. Ця субрегіональна організація створювалася як багатофункціональний механізм взаємодії в економічній, політичній, соціальній і гуманітарній сферах. Досвід роботи АКД продемонстрував, що на першому етапі основний упор робився саме на економічному напрямі: сприяння економічному співробітництву, сталого розвитку та інтеграції країн субрегіону. Для досягнення цих цілей учасники АКД проводять скоординовану лінію в політичній та економічній сферах. При цьому виразно проявляється прагнення активно використовувати можливості, що виникають завдяки тенденціям глобалізації світових економічних зв'язків і лібералізації міжнародної торгівлі.
14. Проблеми та перспективи Єдиної зони Вільної торгівлі для Америк (АLCA).
Не відкладаючи справи у довгу шухляду, адміністрація Білого дому в грудні 1994 року в Майамі ініцюювала саміт, на якому лідери 34 країн Латинської Америки обговорювали пропозиції США зі створення Панамериканської зони вільної торгівлі (Free Trade Area of the Americas, ФТАА – Área de Libre Comercio de las Américas, ALCA). На зустрічі проект ФТАА (АЛКА) одержав схвалення більшості, але не всіх представників латиноамериканських країн. Підсумком стало підписання декларації про наміри зі створення Зони вільної торгівлі до 2005 року. Разом із тим, тут різко проявилися протиріччя між латиноамериканськими країнами. Ті з них, що були прив’язані до економіки США підтримали пропозицію Вашинґтона (мова йде про Мексику й країни Карибського реґіону – Домініканську Республіку, Гондурас, Сальвадор). Набагато більше країн, у т. ч. Бразилія, Аргентина й Венесуела, стримано відреагували на ініціативу США. Двоїсту позицію зайняли Колумбія й Еквадор. Разом із тим, у пошуках нових великих стабільних ринків для своїх товарів (як правило, сировинних) ряд держав, зокрема Чилі (2005), Перу (2005), Колумбія (2006), країни ЦАІС (2005) підписали угоди про вільну торгівлю зі США.
До початку ХХІ століття проявилися й мінуси НАФТА для Мексики. Бурхливого економічного зростання після вступу до НАФТА не відбулося, капіталовкладення зі США мають короткотерміновий характер, нових робочих місць виникло небагато, проте, зросла поляризація в суспільстві, різко погіршилися права трудящих і профспілок. Отже, справжній зміст ініціатив США стає все більш очевидним для латиноамериканських країн. Мексиканські дослідники, автори статті “Сім міфів про НАФТА та три уроки для Латинської Америки” підкреслюють, що утворення ФТАА прискорить утрату латиноамериканськими країнами “суверенного контролю над найважливішими політичними інструментами формування будь-якої стратегії розвитку”.
Отже, проект створення Панамериканської зони вільної торгівлі (ФТАА-АЛКА), ініційований Сполученими Штатами, все більш перетворюється на яблуко розбрату. З новою силою протиріччя позначилися в ході IV Саміту Америк, що проходив у жовтні-листопаді 2005 р. в аргентинському місті Мар-Дель-Плата. На зустрічі чітко визначилися три позиції.
Першу відстоюють США, Канада, Мексика, Чилі, більшість країн Центральної Америки й Карибського басейну. Вони виступають за продовження переговорів з огляду на укладення частиною них Угод про вільну торгівлю зі США. Цю точку зору послідовно відстоював тодішній мексиканський Президент В. Фокс. Необхідність форсування переговорів він арґументував тим, що саме США є провідним торговельним партнером для більшості країн. Проміжної лінії дотримувалися Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай. Подальшу долю АЛКА вони погоджували із завершенням так званого Дохійського раунду переговорів у рамках СОТ, на якому відбуваються гострі дебати щодо субсидій, які надають розвинені країни виробникам сільськогосподарської продукції, перешкоджаючи, таким чином, виходу на світові ринки товарів із країн, що розвиваються.
Непримиренну позицію стосовно АЛКА, як і очікувалось, зайняв Президент Венесуели Уго Чавес, який заявив, що АЛКА вже померла, а він приїхав її поховати, прихопивши із собою лопату. Саміт підвів своєрідну риску під переговорним процесом про створення ФТАА-АЛКА та став справжнім приниженням для Джорджа Буша, який змушений був покинути форум до його завершення. Аналітики підкреслюють, що на саміті у Мар-дель-Плата Президент США отримав “гучного зовнішньополітичного ляпасу”, що, певною мірою, пояснюється недостатньою увагою, яку приділяв Вашинґтон Латинській Америці в останні роки.
15. Проблеми та перспективи українсько-латиноамериканських відносин.
Важливий напрямок ЗПУ – Латинська Америка. Вона охоплює 33 самостійні держави та 13 залежних територій, де проживає 360 млн. осіб. Після референдуму 1 грудня 1991р. почалося визнання незалежності України країнами Західної півкулі. Першою, 5 грудня 1991р., це зробила Аргентина. Ця країна, до речі, була єдиною державою регіону, яка у 1918р. визнала УНР.
Відносини з багатьма країнами цього територіально віддаленого від України регіону ще не налагоджені належним чином. Резерви розвитку економічних і культурних зв'язків залишаються величезними. Проте з деякими країнами відносини вже набули постійного й навіть інтенсивного характеру. Одна з них — Куба.
Республіка Куба визнала незалежність України 6 грудня 1991 р. 12 березня 1992 р. встановлено дипломатичні відносини між двома державами.
Куба однією з перших запропонувала Україні допомогу після аварії на Чорнобильській АЕС. З березня 1990 р. за особистою ініціативою Голови Державної Ради й Ради Міністрів Куби Ф.Кастро діє державна програма "Діти Чорнобиля", в рамках якої у лікувально-оздоровчому центрі ім. Хосе Марті в м.Тарара пройшли курс лікування та оздоровлення понад 18 000 українських дітей. Останніми роками кубинські лікарі працюють у Євпаторії — в дитячому медичному центрі реабілітації дітей, що постраждали від наслідків Чорнобильської аварії. У квітні 1999 р. Президент України Л. Кучма підписав указ про нагородження Голови Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф.Кастро "Орденом князя Ярослава Мудрого" 1 ступеня за значний особистий внесок у здійснення програми лікування та оздоровлення українських дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
У квітні 1994 р. Кабінет Міністрів України виділив кубинському народові гуманітарну допомогу в сумі 1 млн. 600 тис. доларів США, а 27 листопада 1996 р. прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про надання гуманітарної допомоги Республіці Куба" — для ліквідації наслідків руйнівного урагану.
Підґрунтя для розбудови політичних і торговельно-економічних відносин між двома країнами було закладено у перебігу офіційного візиту міністра закордонних справ Куби Р.Робайни у травні 1995 р.
Надзвичайно важливою подією для розвитку українсько-кубинських стосунків став робочий візит на Кубу Президента України Л.Кучми 15-18 червня 2000 р. Керівник Української держави провів переговори з Головою Державної Ради й Ради Міністрів Республіки Куба Ф. Кастро та відвідав лікувально-оздоровчий центр "Тарара" ім. Хосе Марті.
У рамках співробітництва на міжнародній арені традиційними стали зустрічі міністрів закордонних справ України й Куби під час проведення сесій Генеральної Асамблеї ООН. Практика консультацій і взаємної підтримки існує в рамках різних міжнародних форумів та організацій.
Пріоритетними галузями економічного співробітництва між Україною й Кубою є охорона здоров'я, медико-фармацевтична промисловість, цивільна авіація (ремонт літаків та авіадвигунів на підприємствах обох країн; закупівля Кубою нових моделей українських літаків), машинобудування (Куба закуповує тракторні двигуни українського виробництва); енергетика; цукрова та хімічна промисловість; підготовка наукових кадрів.
Важливим механізмом розвитку двосторонніх стосунків у торговельно-економічній сфері є Міжурядова українсько-кубинська комісія з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.
Поступово налагоджується співробітництво між Україною й Кубою в гуманітарній галузі, яке за часів СРСР досягло досить високого рівня. В Україні вищу освіту отримали понад 17 тис. кубинців.
Триває формування договірно-правової бази українсько-кубинських відносин. Нині між Україною й Республікою Куба підписано 17 двосторонніх документів, ще ціла низка готова до підписання.
Мексиканські Сполучені Штати визнали незалежність України 25 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між двома країнами встановлено 14 січня 1992 р.
У травні 1993 р. для налагодження співробітництва між Мексикою й Україною у науково-технічній .сфері нашу країну відвідала перша офіційна делегація Мексики — Група членів мексиканського Національного комітету з питань науки та техніки. У липні того самого року з робочим візитом в Україні перебував заступник міністра сільського господарства Мексики.
24-26 вересня 1997 р. відбувся державний візит Президента України Л.Кучми в Мексиканські Сполучені Штати, який став переломним моментом у процесі становлення та розвитку українсько-мексиканських відносин, надав їм необхідного динамізму та спрямованості, заклав підвалини ддя всебічного розвитку двосторонніх зв'язків, співробітництва на міжнародній арені. У перебігу візиту започаткована договірно-правова база українсько-мексиканських відносин: підписано Декларацію про принципи відносин та співробітництва між Україною й Мексиканськими Сполученими Штатами, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Мексиканських Сполучених Штатів щодо створення механізму консультацій з питань, які становлять взаємний інтерес, низку двосторонніх угод.
21 квітня 1999 р. в Києві відбулися перші українсько-мексиканські політичні консультації, які домовлено провадити на регулярній основі. Активізувалися контакти на рівні представників МЗС обох держав.
Серед перспективних галузей двосторонньої співпраці в економічній сфері слід виділити літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, важке енергетичне машинобудування, телекомунікації й аерокосмічну промисловість, суднобудування, будівництво газосховищ, хімічну й фармацевтичну промисловість. Розпочалося співробітництво між Україною й Мексикою у науковій та гуманітарній сферах.
Бразилія однією з перших держав світу визнала незалежність України — 26 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між двома країнами було встановлено 11 лютого 1992 р.
Визначальною подією у розвитку українсько-бразильських відносин став офіційний візит у Бразилію Президента України Л.Кучми 26 жовтня — 1 листопада 1995 р., підчас якого проведені зустрічі та переговори з вищим керівництвом держави. Національного Конгресу, Верховного суду, представникам ділових кіл та української діаспори. Перший в історії двосторонніх відносин візит на вищому рівні, під час якого президентами було підписано Договір про дружні відносини та співробітництво, започаткував новий етап в українсько-бразильських взаєминах.
Нині, в рамках виконання домовленостей, досягнутих у перебігу візиту, сторонами підписано 16 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод, на стадії підготовки до підписання перебувають 12 двосторонніх документів. Між державами відбувається обмін урядовими делегаціями, активізувалася взаємодія у міжнародних організаціях, зокрема системи ООН.
Налагоджується міжрегіональне співробітництво: здійснено візити в Україну делегації штатів Ріо-де-Жанейро та Парана, відбулися обміни візитами делегацій штату Амазонас та Харківської області, у Бразилії побували делегації Київської та Львівської областей. Налагоджено прямі двосторонні контакти між правоохоронними органами двох країн у сфері боротьби з корупцією, міжнародною організованою злочинністю та торгівлею наркотиками.
Українським підприємством уперше виграно міжнародний тендер на території Бразилії: ВАТ "Запоріжтрансформатор" стало переможцем конкурсу на постачання електротехнічного обладнання до Бразилії на загальну суму понад 15 млн. доларів США.
Створено сприятливі умови для започаткування предметного співробітництва з Бразилією в галузі авіаційної техніки. Україна вперше братиме участь у реалізації на Латиноамериканському континенті високотехнологічного проекту, спрямованого в XXI ст., — створення пускових потужностей для комерційних запусків супутників на бразильському космодромі Алкантара, — в процесі реалізації якого будуть використовуватися вітчизняні ракетоносії.
Вище бразильське військове керівництво підтверджує свою зацікавленість у поглибленні відносин з Україною, зокрема в напрямку залучення українських спеціальних технологій та військової техніки до модернізації національних збройних сил. Налагоджується співпраця у науково-технічній та гуманітарній сферах.
Аргентинська Республіка першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України 5 грудня 1991 р. й першою в регіоні 6 січня 1992 р. встановила з нею дипломатичні відносини. Аргентина була також єдиною країною Америки, яка визнала Українську Народну Республіку 1921 р. й установила з нею дипломатичні відносини.
Визначальним для розвитку українсько-арГентинських відносин став офіційний візит в Аргентину Президента України Л.Кучми у жовтні 1995 р. Його результатом стало зміцнення й розширення співробітництва між двома країнами. Відтоді набув динамічного розвитку політичний діалог, була закладена договірно-правова база двосторонніх відносин, налагодилася співпраця на міжнародній арені, зросла зацікавленість у співробітництві з Україною з боку аргентинського суспільства.
Важливе значення для подальшого розвитку двосторонніх відносин мала зустріч Президента України Л.Кучми з Президентом Аргентини К. Менемом у Нью-Йорку 23 червня 1997 р.
Протягом 1995-1999рр, відбулися II раундів двосторонніх політичних консультацій між зовнішньополітичними відомствами двох держав. 26-30 серпня 1997 р. в Аргентині побувала з візитом урядова делегація України для відзначення 100-річчя українських першопоселень у цій країні. Державний візит Президента Аргентини К.Менема в Україну 28-30 червня
1998 р. надав нового імпульсу українсько-арГентинським відносинам. Підписано Договір про дружні відносини та співробітництво між двома країнами, Угоду про науково-технічне співробітництво. Україна й Аргентина виступили ініціаторами розвитку зв'язків між ОЧЕС та МЕРКОСУР. К.Менем підтвердив намір Уряду Аргентини надати Україні технічне сприяння у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС.
Розвивається двостороннє міжпарламентське співробітництво. Національний Конгрес Аргентини уважно стежить за подіями в Україні. У квітні 1996 р. аргентинські законодавці схвалили резолюцію із закликом до світової спільноти надати допомогу Україні у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС. З нагоди 100-річчя українських першопоселень в Аргентині 1997 р. парламент цієї країни прийняв рішення про відзначення ювілею як події загальнонаціонального значення. Нині в Аргентині мешкає близько 350 тис. етнічних українців.
Зв'язки в торговельно-економічній сфері між двома країнами почали формуватися ще за часів колишнього Радянського Союзу. Україна пропонує свою участь у промислових програмах, що реалізуються в Аргентині: модернізації залізничного транспорту, будівництві вантажного автотранспорту, будівництві мостів, каналів, у гірничорудній промисловості, модернізації портового господарства, створенні систем транспортних авіаперевезень, лісового пожежегасіння. З другого боку, для аргентинського бізнесу існують значні можливості участі у приватизаційних проектах в Україні, співпраці в сільському господарстві.
Протягом останніх двох років Україну відвідало понад 60 делегацій представників ділових кіл Аргентини, а Аргентину — понад 25 делегацій з України. Важливою віхою в подальшому розвитку українсько-арГентинських відносин стало створення механізму координації торговельно-економічної діяльності — Міжурядової українсько-аргентинської комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва. Зміцненню контактів між діловими та промисловими колами двох країн сприяли міжнародні економічні конференції представників ділових кіл країн ОЧЕС-МЕРКОСУР — у жовтні 1997 р. в Києві та у червні 1998 в Буенос-Айрес. Спостерігається також активізація контактів у військово-технічній сфері.
На сьогодні створено сприятливі умови, передусім політичні, для поглиблення двосторонніх українсько-арГентинських відносин. Подальший їх розвиток відкриває реальні можливості для різнобічної взаємовигідної двосторонньої взаємодії в усіх сферах, переходу до реалізації конкретних проектів у галузі економіки.
Чилі визнала державну незалежність України 9 січня 1992 р. Дипломатичні відносини між Україною й Чилі встановлено 28 січня 1992 р.
Особливого значення для розбудови взаємин мав офіційний візит у Чилі Президента України Л.Кучми в жовтні 1995 р. Було проведено переговори Л.Кучми з Президентом Чилі Е.Фреєм, представниками політичних та ділових кіл країни, підписано перші двосторонні документи: Угоду про сприяння та взаємний захист інвестицій. Протокол про співробітництво між міністерствами закордонних справ. Загалом, протягом 1996-1999 рр. відбулися чотири зустрічі міністрів закордонних справ України й Чилі, проведено шість раундів політичних консультацій між МЗС двох країн, закладено основи двостороннього співробітництва в міжнародних організаціях, передусім в ООН.
11 березня 2000 р. для участі у заходах з нагоди вступу на посаду Президента Чилі Р. Лагоса в Сантьяго перебувала делегація України на чолі з першим заступником міністра закордонних справ О.Чалим у ролі особистого представника Президента України Л.Кучми. Новообраний Президент Чилі наголосив на зацікавленості у подальшому поглибленні політичних стосунків між двома країнами, у налагодженні співпраці в тих сферах економічної діяльності, де обидві країни мають загальновідомий та визнаний у світі потенціал.