Дайте оцінку революційним подіям 1905-1907рр. в Україні

Революція 1905-1907 pp. в Україні. Революційні настрої збільшували постійні невдачі на фронті російсько-японської війни. Влітку 1904 р - російська армія зазнала тяжкої поразки під Ляояном у Маньчжурії. Почався процес демократизації режиму імперії, який в Україні набрав характеру націоналізації всіх форм і проявів суспільного життя. Почався просвітницький і кооперативний'рух, виникали господарські організації, політичні партії, українська періодична преса. Рух став приваблювати до себе й байдужі досі нижчі верстви, став масовим. Політичною ідеологією українського руху став автономізм. Головним ідеологом цієї все більш наростаючої течії був М. Драгоманов, а драгоманівство — тим прапором, під яким єдналися майже всі українські політичні партії аж до найновіших часів. Революція за своїм характером була буржуазно-демократичною, її вимогами були: ліквідація поміщицького землеволодіння і наділення селян землею, повалення самодержавства і встановлення в країні конституційного республіканського ладу, надання народові політичних прав і демократичних свобод — свободи слова, друку, зборів і свободи совісті, встановлення 8-годинного робочого дня. Рушійними силами революції були пролетаріат і селянство. Революція 1905-1907 pp. була і селянського революцією: аграрно-селянське питання було основним соціально-економічним питанням революції. Тільки на середину року в Україні відбулося біля 1300 селянських виступів. У низці великих промислових центрів України створювались без дозволу уряду профспілки. З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад ЗО українських газет і журналів. Отже, після 9 січня 1905 р. революція довела, що вона опанувала свідомістю робітничого класу. 14 червня повстанням «Потьомкіна» революція довела, що може стати матеріальною силою. Жовтневим страйком вона довела, шо може дезорганізувати ворога. Нарешті, організацією Рад робітничих депутатів революція довела, що вона вміє створити владу.

62.Визначте місце України у планах іноземних загарбників в роки Першої світової війни.

Ще в 1795 p. у результаті третього поділу Польщі територія України була остаточно розподілена між Російською й Австрійською імперіями. До території Російської імперії було приєднано близько 80% українських земель. На початку XX ст. українські землі у складі Росії входили в дев'ять губерній. До Австрійської імперії після розпаду Королівства Польського відішли західні землі у складі Буковини, Галичини, Бессарабії. У роки Першої світової війни українські землі стали об'єктом територіальних домагань з боку воюючих блоків - Троїстого союзу й Антанти (в особі Росії). І Австро-Угорська, i Російська імперії прагнули використати війну ДЛЯ придушення національно-визвольного руху українського народу. A українці, розділені між двома імперіями, змушені були воювати один з одним: у російській армії нараховувалося близько 4 млн. українців, а в австрійській - 300 тис. Одні політичні сили Німеччини розглядали варіант входження українських земель до складу майбутньої, як вони планували, «Великої Німеччини» разом із Нідерландами, Бельгією, Данією, Австро-Угорщиною, Польщею, Прибалтикою, слов'янськими землями Балканського півострова. Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенційна колонія, звідки можна буде черпати сільськогосподарські продукти і природні ресурси. Австро-Угорщина планувала захопити Волинь і Поділля. Разом із тим, вона прагнула зміцнити своє панування в Галичині, Закарпатті й Буковині. Росія. Під гаслом «об'єднання всіх українських земель» Росія прагнула захопити всю Галичину, Закарпаття і Буковину. Українські землі правлячими колами Росії розглядалися як плацдарм для зміцнення своїх позицій на Балканах і в Передній Азії. Офіційна російська влада категорично відкидала прагнення українського народу до незалежності. Отже, у практиці фашистського окупаційного режиму в Україні виконання тактичних завдань експансії, пов'язаних з веденням війни створювало базу для дострокової реалізації головного стратегічного завдання — колонізації значної частини окупованих українських земель, заселення районів німецькими переселенцями.