Сутність та структура реальних інвестицій

Визначальною домінантою економічної політики будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну ос­нову суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Такий аспект дослідження свідчить про дуже важливе значення реальних інвестицій в економічному розвитку країни та про ту роль, яку вони відіграють у функціонуванні рин­кової економіки. Саме цим пояснюється той величезний інтерес економістів до теорії вкладання капіталу у виробництво, який во­ни проявляють на протязі багатьох років, в тому числі і наша увага до цієї проблеми.

Найчастіше під «реальними інвестиціями» розуміють ті економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію ви­робничого процесу.

В економічній літературі прийнято розрізняти «чисті ре­альні інвестиції», які направляються на збільшення основного капіталу та утворення нових основних та частини оборотних фондів як виробничого, так і не виробничого призначення, та «валові реальні інвестиції», які відрізняються від «чистих» на ве­личину одноразових витрат, які забезпечують просте відтворен­ня. Крім того, реальні інвестиції в формі капітальних вкладень включають в себе такі елементи «валових» інвестицій, як витрати , на накопичення та реновацію основних фондів і накопичення оборотних фондів у частині приросту незавершеного будівницт­ва. Отже, поняття «валових інвестицій» по складу ширше капітальних вкладень, які не включають у себе витрати на утворення невстановленого обладнання та капітальний ремонт діючих ос­новних фондів.

Реальні інвестиції можуть виступати також у вигляді нетто-інвестицій, або початкових інвестицій, які здійснюються на основі проекту або при купівлі підприємства (фірми) тареінвестицій (знову вивільнені інвестиційні ресурси, які використову­ються на придбання нових засобів виробництва). Нетто-інвестиції разом із реінвестиціями утворюють брутто-інвестйції.

Реальні інвестиції поділяються також на: інвестиції у «зовнішні умови», тобто в найбільш вигідні вкладання вільних коштів у сторонні виробничі та інші структури; та інвестиції у власну діяльність, тобто найбільш вигідне вкладання капіталу в підвищення конкурентного статусу підприємства як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел фінансування. Оскільки останній тип визначається як зовнішніми так і внутрішніми факторами, то інвестиційна діяльність підприємства повинна бути направлена з однієї сторони, на посилення пози­тивного впливу зовнішніх умов на діяльність підприємств, з іншої сторони — на вдосконалення виробничого потенціалу власного підприємства. Інвестиції у «зовнішні умови» здійсню­ються, як правило, у вигляді участі на паях підприємства в спільних проектах.

Інвестиції внутрішнього характеру мають за мету розви­ток стратегічного потенціалу за рахунок приросту тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, інтелектуальних тощо) та ут­ворення необхідних товарно-матеріальних запасів.

Усі вище згадані інвестиції у реальні активи найчастіше здійснюються у вигляді реального інвестиційного проекту.

62. Фактор еквівалента певності (CEF)

Ідея методу полягає в тому , щоб розподілити грошовий потік на певну та ризиковану частини.

Грошові потоки переводяться в безпечні певні , потім дисконутються за безпечною ставкию .

ВИРАХУВАНЯЯ ЕКВІВАЛЕНТУ ПЕВНОСТІ

1. визначити сподівані грошові потоки від проекту

2. визначити фактор еквівалента певності або відсоток сподіваного грошового доходу , що є певним

3. вирахувати певні грошові потоки , перемноживши величину сподіваних грошових потоків на фактор еквівалента певності

4. вирахувати вирахувати теперішню вартість проекту , дисконутуючи певні грошові потоки на безпечну ставку дисконта

5. визначити читу теперішню вартість (NPV) , віднявши початкові інвестиції (Iо) від читої теперішньої вартості безпечних грошових потоків

6. якщо значення читсої теперішньої вартості дорівнює 0 аба більше від нуля проект можна затврерджувати