Блок 5.2. Лекція 16. Нормативні та організаційні засади впровадження питань безпеки життєдіяльності

План.

1.Пожежна безпека та безпека дорожнього руху.

2.Цивільний захист та захист населення України від впливу іонізуючих випромінень.

3.Законодавство України про захист довкілля.

1.Пожежна безпека й безпека дорожнього руху

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993р. проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні й соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові й соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, в статті 14 визначені права й обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

вивчення норм і правил дорожнього руху;

отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

знати й неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

2.Цивільний захист й захист населення України від впливу іонізуючих випромінень

Згідно із Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993р. кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, що має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998р. спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 Закону проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини, встановленням дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих випромінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;

знешкодження джерел і шляхів, які спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та захист від цього впливу людини;

впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках і в інших місцях їх масової реалізації;

надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побуту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

У цьому Законі також розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді.

3.Законодавство України про захист довкілля

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від шостого червня2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяльності, пов'язані з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Основним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від восьмого серпня 2000р. визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України "Про об'єкти підвищенної небезпеки" від вісімнадцятого січня 2001р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження розвитку і локалізації наслідків.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991р., який передбачає мету, завдання, принципи й механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, екологічної безпеки.

У Законі визначені такі принципи охорони навколишнього середовища:

гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

екологізація матеріального виробництва;

збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права й обов'язки громадян України:

право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані:

берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;

здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

вносити плату за спеціальне природокористування;

компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Верховною Радою України були прийняті такі закони щодо охорони довкілля:

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992р;

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992р;

Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993р;

Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995р;

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995р;

Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995р;

Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998р;

Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999р;

Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 червня 2001р;

Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000р;

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюється Земельним кодексом України(1992р.), охорона і використання надр — Кодексом про надра України(1994р.), охорона і використання вод — Водним кодексом(1995р.), охорона і використання лісів — Лісовим кодексом України(1994р.).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992р.), «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» (1993р.), «Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998р.), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998р.), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» (1999р.).