Українська культура другої половини xix ст

Поступ української культури в цей період, як і життєдіяльність тогочасного суспільства загалом, мав складний, суперечливий ха­рактер. Царський уряд усіляко перешкоджав розвиткові української культури, зокрема не допускаючи и у навчальні заклади, театри, державні установи.

Школа в Наддніпрянській Україні — від початкової до вищої — слугувала знаряддям русифікації. Цьому спри­яла і загальна військова повинність, введена з 1872p., бо українців засилали на службу переважно за межами України.

Придушена у рідному краї, українська література була змушена шукати притулку в іншому місці, головним чи­ном у Галичині, де на початку 60-х роківпожвавився національний рух. Українці гуртувалися в товариства, влаштовували збори й віча, пропагували українську мову та культуру. Чималий внесок до справи національного відродження зробив, зокрема, професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький, який став фундатором кафедри української мови в цьому німецькомовному навчальному закладі.

Зв'язки діячів культури Галичини й Наддніпрянщини були плідними. Як відомо, наддніпрянці, що не мали можливості вільно друкуватися в Росії, широко корис­тувалися допомогою галицьких письменників і суспіль­них діячів, насамперед І. Франка. Речником літерату­рного життя довгий час у Галичині був часопис «Зоря», в якому активну участь брали представники Наддніпрянської України. З 1898 р.він був реорганізований у «Літературно-науковий вісник». Упродовж 80— 90-х ро­ківукраїнською мовою було перекладено чимало творів світової літературної класики.

Отож попри утиски й переслідування процес консо­лідації української нації ставав дедалі відчутнішим. Об'єктивні соціально-економічні зрушення, пов'язані з перебудовою суспільства на ринкових засадах, ставили на порядок денний реформування й інших сфер того­часного суспільства. Це були вимушені кроки з боку офіційної влади, що мали обмежений характер, але вони певною мірою сприяли розвиткові культури українського народу.

У 1864 р.була здійснена реформа освіти. Усі типи початкових шкіл дістали назву початкових народних учи­лищ. На терені освіти чимало корисного робили земства. Наприкінці XIXст. в Україні працювало вже 127 гім­назій та 19 училищ. Було засновано кілька вищих навчальних закладів — Новоросійський університет (1865p., м. Одеса), Чернівецький університет (1875p.), Харківський, Київський та Львівський політехнічні ін­ститути тощо.

В Україні того часу працювали такі видатні вчені, як хімік М. Бекетов, математик Ф. Бредихін, фізіолог І. Сеченов, медики М. Гамалія, М. Скліфосовський, біолог І. Мечников та ін. Вагомий внесок у розвиток української освіти та науки зробило Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові. Відомі вчені М. Косто­маров, О. Лазаревський та інші багато зробили для формування концепції української історії. Плідно пра­цювали в цьому напрямі й представники молодої генерації істориків — О. Єфименко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський. Попри переслідування української мови після появи Валуєвського циркуляра 1863р. та Емського указу 1876 р.українське мовознавство продовжувало розвиватися. Чимала заслуга в цьому належала П. Ми­тецькому, О. Потебні, П. Чубинському, Б. Грінченку.

Значний вплив на розвиток української літератури спра­вляли І. Франко, В.Стефаник, О. Кобилянська, Марко Вовчок, Панас Мирний, П. Грабовський, М. Коцюбин­ський, Леся Українка, П. Куліш, О. Пчілка, О. Кониський. Вийшли в світ повісті й оповідання І. Нечуя-Левицького, В. Винниченка.

Розвиток української культури цього періоду важко уявити без драматургії. М. Старицький написав «Тараса Бульбу», «За двома зайцями», М. Кропивницький — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», І. Карпенко-Карий — «Бурлаку», «Сто тисяч», «Хазяїна» та ін.

Роз­вивалося театральне мистецтво. У 1864р. у Львові почала свою діяльність перша в Галичині українська професійна трупа «Руська бесіда» на чолі з О. Бачинським. У 1882p. M. Кропивницький створив у Єлисаветграді пер­шу на Лівобережній Україні національну професійну трупу за участю М. Заньковецької, М. Садовського, А. Максимовича та ін. Наприкінці століття виникли тру­пи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Діяло кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р.в Києві був організований перший постій­ний російський театр М. Соловцова.

Свої досягнення мала й українська музична культура. С. Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка, який обробив понад 600 зразків українського музичного фольклору. Він був автором музики до п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», творцем народних музичних драм «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена» та ін.

Важливою складовою української культури другої по­ловини — кінця XIX ст.було образотворче мистецтво, зокрема твори С. Васильківського («Степ на Україні», «Ранок» та ін.), академіка М. Пимоненка («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Ярмарок»). Домінуючим напря­мом в архітектурі був еклектизм — поєднання елементів різних стилів. У другій половині XIX ст.в Києві спо­руджено будинки Міської думи (О. Шімме), політех­нічного інституту і 1-ої гімназії (О. Б врешті), Володимирський собор (Г. Штром, П. Спарро, О. Беретті), в Одесі — новий оперний театр.

Отже, незважаючи на спротив влади, в українському народі визрівали й діяли патріотично налаштовані сили, в усіх сферах суспільства поступово, але невпинно роз­вивався процес національного самоствердження.

Найтиповіші запитання на вступних іспитах:

• Які вищі навчальні заклади було засновано в Україні у другій половині XIX ст. ?

• Яких Ви знаєте українських учених — представників природничих наук другої половини XIX ст. ?

• Назвіть видатних українських істориків розглядува­ного періоду.

• Як називалася перша в Галичині українська профе­сійна театральна трупа?

• Хто з українських акторів у кінці XIX ст. створив свої театральні трупи?

• Які твори М. Лисенка Ви знаєте?

• Який стиль домінував в архітектурі України наприкінці XIX ст.?

Семененко

Наши рекомендации