Лекція 13. Розвиток освіти та науки на українських землях

План:

1. Освіта та наука часів Київської Русі

2. Розвиток освіти і науки в ХІІІ – ХVIIст.

3. Стан освіти і науки у ХVІІІ ст.

4. Особливості розвитку освіти і науки у ХІХ ст.

5. Українські освіта та наука у ХХ ст.

1. Виникнення та поширення писемності сприяли швидкому розвиткові освіти, науки й взагалі культури на Русі. Особливо позитивно цей вплив позначився на процесах подальшого розвитку шкільної справи. Свідчень про поширення освіти на Русі в дохристиянські часи ми не маємо.

Могутній поштовх розвитку освіти дало запровадження християнства, яке викликало нагальну потребу в освічених священиках, і в книгах. Можна сказати, що у Х – ХІ ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти в Київській Русі ґрунтувався на використанні власних традицій та болгаро-візантійського досвіду навчання. Запровадження християнства активізувало процеси поширення освіти, спричинило організацію та розвиток шкільної справи. Є відомості, що Володимир після охрещення Русі 988 року створив у Києві при Десятинній церкві першу школу для дітей місцевої аристократії. З літопису відомо, що син Володимира Ярослав Мудрий у Новгороді 1054 р. створив школу для 300 дітей старост і духовних осіб. Навчання велося рідною мовою, а навчали у цій школі читанню, письму, основам християнського віровчення та лічбі.

За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого (978– 1054 pp.). шкільна освіта стає частиною державної і церковної політики Київської Русі. Утворилися такі типи шкіл:

- школи «книжного вчення» – державні школи підвищеного типу для підготовки дітей князівської знаті до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного життя.

- монастирські школи – у них учили навикам читання, писання, церковного співу, основ віри й моралі, потрібних для священиків. По парафіях, при церквах, існували школи початкової освіти для дітей простих людей.

- школи грамоти – існували переважно в містах, у них учили дітей бояр, купців, заможних ремісників здебільшого на кошти батьків; вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів;

- жіночі школи – школи для дівчат, де навчали грамоті, письму, рукоділлю; прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита онукою Ярослава Мудрого Янкою (Ганною) Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.), де навчалось 300 дівчат. Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах.

- годувальництво – форма домашнього виховання дітей князівської знаті.

Бурхливе палацо-, храмобудівництво, що розгорнулося після запровадження християнства, вимагало висококваліфікованих майстрів-художників для їх оздоблення, співаків для церковних відправ. Тому окрім загальноосвітніх шкіл на Русі почали створювати окремі школи співу, малярства, різьбярства, гутництва, художнього ковальства тощо. Більшість дітей простолюду виховувалася в сім’ях, де вони навчалися сільськогосподарській праці, домашньої роботи, ремеслу, зрідка їх віддавала майстрові для опанування ремесла, де вони могли вивчати ще й грамоту та хоровий спів. Поширеною формою навчання була також самоосвіта.

Такий спосіб шкільної освіти на Русі, що утворився під впливом візантійських шкіл XI—XII ст., відповідно до обставин культурного життя ставав традиційним. Окрім Києва, центрами освіти були міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Від центральних районів він пізніше поширився на північно-новгородські та московські землі, століттями знаходив собі там гарячих прихильників та оборонців і зберігся серед народних мас як доступний їм спосіб здобування освіти.Поява і поширення писемності та освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут наукових знань. Науковими центрами на Русі в період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський.

Осердям тогочасної науки була теологія (богослов’я), часто забарвлена філософським змістом. Успішно розвивалася історична наука. Найстаріший слов´янський правовий кодекс XI—XII ст. – «Руська правда». Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики використовувалися під час будівництва та в торгівлі. Давні русичі мали знання з хімії, а саме — хімічні властивості матеріалів, які використовували при виготовленні виробів зі скла (намисто, браслети, посуд, віконне скло), різнокольорових емалей, поливи для кераміки і поліхромних плиток, черні (суміші для прикрашання виробів зі срібла, смальти для мозаїк та ін.). Знання з хімії використовувалися також у металургії (наші предки добре зналися на технічних прийомах для перетворення однієї речовини (скажімо, руди на метал) на молекулярному рівні), при фарбуванні тканин, обробці шкіри, хутра, виготовленні різних напоїв. Розвивалися в Київській Русі і знання з фізики. Важливе місце у системі наукових знань належало астрономії, але цей термін мав тоді такий зміст, що нині вкладається в поняття астрології. Освічені люди Київської Русі володіли певними географічними знаннями. Їм були відомі три частини світу: Європа, Азія та Африка. Вони добре знали географію своєї держави. Особливу увагу в русичів привертала наука про живу природу, тобто основи біології, яка мала на той час описовий характер. У Київській Русі був досить високий рівень медичних знань, якими володіли народні цілителі — волхви, знахарі, віщуни, чудесники – чоловіки й жінки. Лікували замовляннями і заклинаннями. Але в ХI–XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар (як правило, з ченців).

2. Розвиток освіти і науки в ХІІІ – ХVIIст.

Упродовж XIII – першої половини XV ст. освіта в українському середовищі зберігала риси, які сформувалися за часів Київської Русі після прийняття християнства і були властиві усім країнам візантійсько-слов’янської культури.

Після заснування у Західній Україні впродовж другої половини XIV – першої половини XV ст. католицьких єпископських кафедр виникали і перші латиномовні католицькі школи, парафіяльні та кілька шкіл кафедральних – при тих храмах, де були єпископські кафедри. У католицьких школах велику увагу приділяли вивченню латинської граматики (студенти мали вільно розмовляти латиною), риторики, канонічного і цивільного права.У другій половині ХVІ ст. більшість українських земель увійшла до складу Речі Посполитої. У зв’язку з цим відбулися значні зміни у шкільній справі. Через наступ католицизму та активізацію національно-визвольного руху ідеологічна боротьба переноситься передусім у сферу освіти. Вплив Реформації спричинився до того, що протестанти заснували у Польщі та Литві, а згодом і в Україні (Рахів, Хмельник) низку кальвіністських, лютеранських та аріянських шкіл, де вчилися й українці. За їх слідами розгортають свою діяльність і єзуїти, які створюють спеціальні школи Ордену єзуїтів – колегії. Упродовж XVI—XVIII ст. були засновані й діяли також колегії в містах Львів, Луцьку, Острозі, Барі, Фастові, Києві, Переяславі, Кам'янці, Вінниці, Ксаверові, Кросно, Перемишлі, Овручі, Красноставі, Самборі, Кременці, Станіславі, Житомирі. Тут працювали досить високого рівня вчителі, головним завданням яких було поєднувати навчання з вихованням у католицькому дусі. Українці, які не мали рівноцінних православних шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій, де ті майже повністю втрачали ознаки національної ідентичності (умовою вступу до єзуїтських шкіл було попереднє прийняття католицької віри).

Частина української молоді ще з середини ХІV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західноєвропейських університетах. Так, у Краківському і Болонському університетах здобував вищу освіту Юрій Котермак (Дрогобич), що став науковцем європейського рівня. У паризькій Сорбонні навчався не менш видатний українець – Іван Ужевич. Через усі зазначені обставини у ХVІ ст. в Україні постало питання про створення вітчизняного вищого навчального закладу європейського рівня. І такий заклад з’явився заходами найбагатшого магната Речі Посполитої і найвидатнішого меценати доби князя Василя (Костянтина) Острозького. У 1576 р. він заснував у своїй резиденції в м.Острог славнозвісну Острозьку греко-слов’яно-латинську колегію, що задумувалася як майбутня православна академія. Сучасники й дослідники називали цей заклад «грецьким колегіумом», «тримовним ліцеєм», «академією». Тут викладали «сім вільних наук». Князь Острозький подарував школі багатющу бібліотеку. Центр проіснував до 1636 р. і був першою спробою створення навчального закладу вищого типу. Започаткований тут досвіт використовувався в подальшій організації вітчизняної освіти й поширювався в східнослов'янських країнах. Коли Острог перейшов до онуки князя К.Острозького – ревної католички – школу реорганізували в єзуїтську колегію.

Велику роль в організації культурно-освітніх установ відіграли братства, головний напрям діяльності яких – це заснування українських братських шкіл із високим рівнем викладання, на противагу католицькій експансії. У 1585 р. Львівське братство заходами найвпливовіших братчиків Юрія та Івана Рогатинців, Івана Красовського організувало свою школу. За програмою навчання вони були навчальними заклади середнього типу. Виховання в ній мало церковний, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний характер. Предмети викладалися тогочасною українською мовою. Вивчалися слов’янська та грецька мови, латинську мову, діалектику, риторику, музику, арифметику, геометрію, які традиційно складали «сім вільних мистецтв». За аналогією зі Львівською школою виникають братські школи у Галичі, Луцьку, Вінниці та інших містах (було відкрито 30 братських шкіл). У Києві братська школа засновується у 1615 р. Першими трьома ректорами її були видатні українські культурні діячі – Іван Борецький, Мелетій Смотрицький та Касіян Сакович. Братські школи мали в цілому демократичний характер, тут навчалися представники практично всіх станів: міщан, козаків, дрібної шляхти, нижчого духовенства. За рівнем викладання Львівська, Луцька і Київська братські школи успішно конкурували з єзуїтськими й протестантськими школами, навчання в них мало загальноосвітній характер.

У 1631 р. визначний культурний діяч, на той час архімандрит Києво- Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу за латинськими взірцями, яка вже 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою. Так утворився Києво-Могилянський колегіум, що в майбутньому став одним із провідних центрів освіти та науки не лише в Україні, але й в усьому слов’янському світі, який довгий час був єдиним вищим навчальним закладом в Східній Європі. За змістом навчання і рівнем викладання в подальший період свого існування він цілком відповідав вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися «сім вільних мистецтв». Вчилися діти всіх станів – від аристократів до козаків і селян. Важливо, що колегіум мав гуртожиток, що було рідкістю на той час.

Церковно-парафіяльні школи організовувалися за грецьким зразком. У них вивчали азбуку, молитви, читали часослов та псалтир, вчилися скоропису та лічбі, тобто це були початкові школи. Вчителями, як правило, були дяки. Викладання проводилось церковнослов’янською мовою.

Визначну роль у розвитку освіти на землях Галичини відіграв Львівський університет, заснований у 1661 р. із метою посилення полонізації православного населення. Відомим істориком того часу був Феодосій Сафонович.