Україна в системі міжнародних відносин. Український народ має давню історію відносин з іншими державами і народами – з часів Київської Русі

Український народ має давню історію відносин з іншими державами і народами – з часів Київської Русі. Відомо, що зовнішньополітична діяльність України під час її перебування в складі СРСР була істотно обмежена, оскільки права союзних республік на здійснення відносин з іноземними державами були передані загальносоюзним зовнішньополітичним органам. Щоправда, на початку існування СРСР Україна мала певні можливості впливати на формування зовнішньополітичного курсу Союзу (через своїх представників у союзних законодавчих і виконавчих органах влади, у дипломатичних місіях багатьох країн), але з 30-х років, коли Радянський Союз фактично перетворився на унітарну державу з надцентралізованою владою, Україна, як і інші союзні республіки, була їх позбавлена. Але і в цих умовах вона приймала участь у створенні ООН, розвивала економічні й культурні відносини з країнами світу.

Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою і вийшла на міжнародну арену в якості самостійного суб’єкта світової політики. Цьому сприяли прийняття “Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990р.) та “Акту проголошення незалежності України” (24 серпня 1991р.), а також його підтвердження всенародним референдумом в грудні 1991 р.

Україна проводить відкриту зовнішню політику на основі десяти принципів міжнародних відносин, які складені учасниками Наради з безпеки і співпраці в Європі в 1975р. Прагне адаптуватись до Європи на основі Паризької хартії для нової Європи (1990 р.), декларації “Виклик часові змін”, прийнятої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь і Україну. Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України.

Зовнішня політика України носить системний характер. Її структурними елементами є інтереси, цілі, задачі, методи і напрямки зовнішньополітичної діяльності. Основні цілі, пріоритети та напрямки зовнішньої політики України сформульовані в “Декларації про державний суверенітет України” та у зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” (від 5 грудня 1991р.). Вищим національним інтересом України є її розвиток як незалежної, могутньої, впливової держави, яка здатна відігравати важливу роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі та вирішенні глобальних проблем. Головні цілі зовнішньої політики України – забезпечення суверенітету країни як суб’єкта міжнародного права, гарантія національної безпеки, створення сприятливих умов для політичного, соціально-економічного й духовного розвитку українського суспільства та його громадян. Досягнення цих цілей передбачає вирішення низки зовнішньополітичних завдань: забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності та непорушності кордонів; встановлення взаємовигідного співробітництва із всіма зацікавленими країнам; захист прав та інтересів українських громадян та юридичних осіб за кордоном; створення умов для підтримання контактів з українською діаспорою; присутність на міжнародній арені в якості надійного партнера. В ній також було проголошено, що Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру й міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі і європейських структурах, визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Пріоритетними напрямками Україна визначила наступні:

Європейська інтеграція – як ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних передумов для вступу до Європейського Союзу у майбутньому. Органічною частиною євро інтеграційного курсу України є забезпечення дипломатичної підтримки завершення процесу приєднання України до СОТ.

Євроатлантична інтеграція – захист безпекових інтересів України, участь у створенні євроатлантичного простору стабільності та безпеки, поступова інтеграція до НАТО. Реалізація цієї мети має бути досягнута через використання механізмів співробітництва з НАТО, зокрема Плану дій та щорічних Цільових планів, а також приєднання до Плану дій щодо набуття членства.

На двосторонньому рівні Україна прагне використовувати увесь потенціал стратегічного партнерства на основі взаємного інтересу та спільних підходів до розвитку відносин з США, Росією та Польщею; досягти та підтримувати добрі відносини з країнами-сусідами в атмосфері поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Україна досягатиме мети з просування в регіоні європейських цінностей, зокрема шляхом активної участі у розв’язанні заморожених конфліктів.

Україна проводить активну багатосторонню політику в рамках універсальних та регіональних міжнародних організацій. Участь в ООН спрямована, перш за все, на просування інтересів України у процесі прийняття найважливіших для всієї світової спільноти рішень. Діяльність в рамках ОБСЄ залишатиметься важливим чинником доповнення та розширення регіональної та загальної стабільності і безпеки в Європі.

Важливим пріоритетом для забезпечення стратегічних інтересів України є економічна експансія як на традиційних, так і нових ринках для українських товарів та послуг на Близькому Сході, в Латинській Америці, Азії та Африці.

Постійним пріоритетом зовнішньої політики та сферою особливої уваги дипломатичних та консульських установ України є захист громадян України за кордоном та прав української діаспори, які постійно знаходяться в центрі уваги.

Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвердила дотримання умов договору 1991 р. між США й СРСР про обмеження й скорочення стратегічних ядерних наступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без'ядерною й нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 р. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей. Така зовнішньополітична стратегія обумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин.

Обнадійливим є розвиток відносин України із західноєвропейськими країнами, які є наслідком визнання її важливого геополітичного положення. В інтересах України відновлення колишніх і налагодження нових економічних зв'язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у російсько-українських відносинах. До того ж різної політичної сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньополітичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнтацію України на Захід, відмежування від Росії, інші віддають перевагу орієнтації на схід, насамперед на Росію. Одні виступають за нейтралітет України, інші – за її активну участь у колективних зусиллях на підтримку миру і безпеки у світі. Геополітична орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, які відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД узгоджуються з цими інтересами.

Факторами впливу української держави на міжнародні справи є наступні: географічне положення України – вона має внутрішньо об’єднану територію, вихід до моря, налагоджені канали зв’язків з багатьма країнами Європи та Азії; багатомільйонне населення ставить Україну в ряд великих держав світу; багаті залежи вугілля, залізної та марганцевої руди, плодоносні чорноземи, значні запаси прісної води, сприятливий для здоров’я клімат; розвинена енергетика, металургійна та машинобудівна галузі промисловості, могутній потенціал літакобудування, космічної та військової галузей; боєздатні військові сили; відсутність гострих міжнаціональних конфліктів; визнання українським суспільством в якості пріоритетних загальнолюдських цінностей та засудження подвійних стандартів; поступовий розвиток демократичної політичної системи; бажання більшості населення бачити українську державу міцною та процвітаючою; зростаюча популярність України в усіх сферах суспільного життя у світовому співтоваристві тощо.

Разом з тим, існують і такі фактори, які послабляють впливовість України: близькість України до країн, під експансією яких перебувала її територія; виникнення тенденції до скорочення приросту населення; відсутність необхідної кількості нафти, газу, бавовни та інших природних ресурсів; послаблення економіки країни конверсією виробництва, зміною структури його галузей та ринку збуту продукції, зростанням тіньового сектору, великим фінансовим боргом перед зарубіжними державами; спроби деяких країн проводити спробу неоколоніалізму щодо України шляхом встановлення нерівноправних цін, економічного тиску, нав’язування невигідних угод з метою обмеження її політичного суверенітету; відсутність міцної соціально-політичної, національної, ідеологічної та релігійної єдності народу України; існування в його середовищі пан українських, проросійських, проамериканських та інших настроїв і навіть сепаратистські дії. Все це підтвердження того, що Україна молода держава. Її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються й конкретизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу і сприятимуть позиціонуванню України в якості повноправного члена світового співтовариства.

Питання для самоконтролю знань:

1. Дайте визначення поняття “міжнародні відносини”.

2. Хто є основними суб’єктами міжнародних відносин?

3. Які існують типи міжнародних відносин?

4. Наведіть класифікацію міжнародних відносин за різними критеріями.

5. Що таке міжнародна політика? Що таке світова політика?

6. Співставте поняття “міжнародні відносини” і “світовий політичний процес”.

7. Назвіть структурні елементи міжнародної політики.

8. Які існують концепції та підходи щодо визначення сутності міжнародної політики?

9. Як змінилось ставлення світового співтовариства до України після проголошення її незалежності?

10. Назвіть основні тенденції у розвитку сучасних міжнародних відносин

11. У чому полягають особливості світового політичного процесу?

12. Охарактеризуйте структуру Організації Об’єднаних Націй? Які політичні проблеми вона вирішує?

13. Назвіть і розкрийте глобальні проблеми сучасності.

14. Дайте визначення зовнішньої політики держави.

15. Що є засобом здійснення зовнішньої політики?

16. Назвіть основні засоби, форми і методи впливу держави на інші країни.

17. Сформулюйте поняття “національний інтерес” та поясніть що є національним інтересом для України.

18. Які фактори повинна враховувати держава у своєму зовнішньополітичному курсі?

19. Назвіть основні погляди щодо співвідношення зовнішньої та внутрішньої політики держави.

20. Які функції виконують держави для реалізації зовнішньої політики?

21. Що представляє собою національна безпека?

22. Які ви знаєте типи зовнішньої політики держав?

23. Хто здійснює організацію і контроль за здійсненням зовнішньої політики в Україні?

24. Охарактеризуйте коротко основні напрямки зовнішньої політики України.

25. Що сприяло визнанню України незалежною державою світовим співтовариством?

26. Чим керується Україна при виробленні своєї зовнішньої політики?

27. Назвіть структурні елементи зовнішньої політики та поясніть їх зміст в українському контексті.

28. Якими є пріоритетні напрямки України у зовнішній політиці?

29. Сформулюйте фактори впливу української держави на міжнародні справи.

30. Назвіть фактори, які послабляють впливовість України на інші суб’єкти світової політики.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ, доповідей І контрольних робіт:

1. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.

2. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.

3. Сутність та роль зовнішньої політики.

4. Світовий політичний процес і міжнародна політика.

5. Співвідношення зовнішньої політики держави з її внутрішньою політикою.

6. Специфіка міжнародних відносин.

7. Суб’єкти зовнішньополітичної діяльності.

8. Проблеми становлення нового світового устрою.

9. Україна як суб’єкт міжнародної політики.

10. Національні інтереси та їх відображення у зовнішньополітичній концепції України.

11. Зовнішньополітична діяльність України. Україна у світовому співтоваристві.

12. Україна в загальноєвропейському політичному процесі.

13. Україна та СНД: проблеми та перспективи.

14. Перспективи євразійської геополітичної стратегії сучасної України.

15. Україна та Росія: цивілізаційні, геополітичні та культурні відмінності.

16. Конфлікт и консенсус в сучасних міжнародних відносинах.

17. Міжнародні організації та їх роль у рішенні конфліктних і кризових ситуацій.

18. Стратегічне партнерство в системі міжнародних відносин.

19. Україна –НАТО: реалії та перспективи.

20. Європейській вибір української держави.

21. Міжнародні організації: ООН, Рада Безпеки, Генеральна Асамблея ООН, Міжнародний Суд.

22. Роль спеціалізованих світових структур: Світовий банк, МВФ, ГААТ, ВООЗ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бажанов Е.П. Неизбежность многополюсного мира: (Международная политика США) // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. - №2. – С.11-16.

2. Бай О., Кравченко С. Фактори напруги. Центральна Азія: виклики стабільності та проблеми регіональної безпеки // Політика і час. – 2001. - №6. – С.48-51.

3. Бжезинський З. Великі перетворення // Політична думка. – 1994. - №3.

4. Бжезинський З. Незалежна Україна змінює усю політичну картину Європи // Світ про Україну. – 1993. – 20 січня.

5. Видрін Д. Чинники внутрішньої стабільності України // Політична думка 1994. - №3.

6. Вілцанс А. Кордони не можуть бути перешкодою: відносини між Латвією і Україною // Політика і час. – 2003. - №11. – С.24-30.

7. Война В. Сказка венского леса: Необъявленная война между разведками США и России продолжается // Новое время. – 2001. - №9. – С.30-31.

8. Зонова Т.В. От Европы государств к Европе регионов? // Полис. – 1999. - №5.

9. Иноземцев В.Л., Кузнецова Е.С. Объединенная Европа на пути к лидерству в мировой политике // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. -№4. – С. 3-14.

10. Камінський Є.С. В і’мя національних інтересів: чинники ефективності нашої зовнішньої політики. Україна. // Політика і час. – 2001. - №9. – С.52-59.

11. Картунов С. Становление нового мирового порядка: (Россия и антитеррористская коалиция) // Международная жизнь. – 2002. - №6. – С.77-94.

12. Кіш Є.Б. За програмою сусідства. Транскордонне співробітництво України після східного розширення ЄС // Політика і час. – 2004. - №12. – С.27-34.

13. Кіш Є.Б. За стандартами транскордонної взаємодії. Перше десятиліття євро регіональної співпраці // Політика і час. – 2003. - №10. С. 79-84.

14. Кіш Є.Б. Концептуальні засади євро регіональної політики України // Трибуна. – 2003. - №11-12. – С.30-32.

15. Кіш Є.Б. Новий кордон – нова модель відносин. Інтеграція країн Центральної Європи до ЄС: геополітичні наслідки для України // Політика і час. - № 6 . С.65-72.

16. Круглашов А.М. Від “Європи націй” до “Європи регіонів” // Політика і час. – 2003. - №10. – С.69-78.

17. Кулагин В.М. Режимный фактор во внешней политике постсоветских государств // Полис. – 2004. - №1. – С.115-125.

18. Курчевська І. Розпад післякомуністичної Європи – нові і старі сусідства національних культур: взаємовідносини України і Погльщі // Політична думка. – 2002. - №3. – С.3-22.

19. Марцун Є. Майбутній світоустрій очима китайських політологів //Людина і політика. – 2003. - №4 – С.63-72.

20. Мировая политика как система международных отношений: (Международные отношения и пути их регулирования, методы и способы урегулирования международных споров) // Матвеев С.А. и др. Политология. – Х., 2002. – С.316-323.

21. Морозов Г.И. ООН в ХХІ веке: к саммиту тысячелетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. - №12. – С.23-28.

22. Національна безпека України: історія і сучасність. – К., 1993.

23. Осташ И. Европейский выбор: Украина и Европейский союз // Голос Украины. – 2002. – 13 март. – С.5.

24. Павловський М.А., Головенко Б. Глобалізація і національна стратегія України у ХХІ столітті // Універсум. Журнал політології, футурології, економіки, науки та культури. – 2002. - №9-10. – С.35-40.

25. Пахарєв А.Д. Зовнішньополітичні орієнтири лідерів СНД у нових геополітичних умовах // Трибуна. – 2001. - №9-10. – С.35-36.

26. Погорська І. Американська детермінанта у моделюванні глобального політичного світоустрою // Філософська думка. – 2006. – №5. – С.23-37.

27. Политология: Учеб. пособие для вузов / Сост. и ред. Н. Сазонова. – Харьков: Фолио, 2001. – 831с.

28. Политология: Хрестоматия / Сост. Б.А.Исаев, А.С.Тургаев, А.Е.Хренов. – СПб.: 2006. – 464с.

29. Політика європейської інтеграції: Навчальний посібник / Під ред. д.ф.н., проф. В.Г.Воронкової – К.: ВД “Професіонал”, 2007. – 512с.

30. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбатенко: За ред. Ю.С. Шемшученко, В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. – 736с.

31. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр „Єдінорог”, 2002. – 640 с.

32. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю.І.Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В.І. Полуріза. – К.: Альтерпрес, 2002. – 612с.

33. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 528с.

34. Порівняльний аналіз політичних структур Австрії і України. – Львів, 1996.

35. Рудяков П. Сучасні європейські інтеграційні проекти: мотиви, моделі, ризики, регіональний і глобальний контекст // Політична думка. – 2002. - №2-3. – С.91-107.

36. Салмин А.М. Россия, Европа и новый мировой порядок // Полис. – 1999. - №2.

37. Сафонов А.Е. Необходима глобальная система противодействия терроризму // Международная жизнь. – 2003. №1. – С.34-42.

38. Солана Х. Многообразие в единстве: (Присоединение десяти новых государств к Европейскому Союзу) // Зеркало недели. – 2004. - №17. – С.1-4.

39. Співвідношення економіки і політики у міжнародних відносинах // Стратегія економічного розвитку України / Ред. Степанов О.П. – К., 2001. – Вип.4. – С.40-50.

40. Табачник Д. Новий курс зовнішньої політики України: досягнення і перспективи. // Політика і час. 1995 - №9.

41. Туровский Р.Ф. Сравнительный анализ тенденций регионального развития России и Украины // Полис. – 1999. - №6.

42. Уайт С., Лайт М., Лоуэнхардт Дж. Белоруссия, Молдавия, Украина: к Востоку или к Западу? // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №7. – С.59-67.

43. Черников Г.П., Черникова Д.А. «Европа жаждет независимости»: Военно-стратегический потенциал и политические позиции ЕС в современном мире // Международная жизнь. – 2003. - №9-10. – С. 77-92.

44. Шергін С.О. Відповідальність лідерів і доля аутсайдерів. Гострі колізії сучасної міжнародної системи в умовах глобалізації // Політика і час. – 2006. - №7-8. – С.49-61.

45. Шлыков К.В. Какой быть ООН в ХХІ веке: проблема реформирования совета безопасности // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №4. – С.107-113.

46. Ясносокирский Ю.А. Политико-правовые механизмы предотвращения и урегулирования конфликтов в рамках ОБСЕ. // Полис. – 1999. - №3.