Діалектика системних процесів функціонування та розвитку системи МВ

Усі, хто вивчає ТMB, повинні чітко розуміти, що відсутня єдина загальноприйнята типологія міжнародних систем. Натомість учені в залежності від критеріїв і свого розуміння квінтесенції системного підходу виділяють низку типів міжнародних систем. Так, у залежності від просторово-географічних характеристик Ф. Брайар і М.-Р. Джалілі у праці "Міжнародні відносини" (Париж, 1990) виділили загальнопланетарну міжнародну систему та її регіональні підсистеми-компоненти, елементами яких, у свою чергу, виступають субрегіональні підсистеми. Російські автори книги "Система, структура і процес розвитку сучасних міжнародних відносин" (М., 1984) розглядають регіональні, а також групові та двохсторонні аспекти взаємодії держав як структурні рівні міждержавної системи. На основі мети дослідження виокремлюються стабільні та нестабільні, конфліктні та кооперативні, відкриті та закриті типи міжнародних систем. Але особливо хотілося б привернути увагу до типологій, які запропонували американський дослідник М. Каплан і професор Сассекського університету М. Ніколсон.

Грунтуючись на загальній теорії систем і системному аналізі, в праці "Система і процес у міжнародній політиці" М. Каплан сконструював абстрактні теоретичні моделі, покликані сприяти кращому розумінню міжнародної реальності. Таких моделей або типів політичних міжнародних систем, для яких властиві основні правила, правила трансформації, правила класифікації акторів, їх здібностей та інформації, він виділив шість.

Перший тип -- "система одиничного вето" -- кожен актор здатний блокувати систему за допомогою шантажу і водночас чинити опір подібному шантажу, захистити себе від будь-якого противника.

Другий тип -- біполярну.

Третій тип -- "гнучка біполярна система" -- складається з акторів-держав, союзів і блоків держав та універсальних акторів в особі міжнародних організацій. Вона може бути сильно ієрархізованою, авторитарною і неієрархізованою.

Четвертий тип -- "жорстка біполярна система" -- на відміну від попереднього типу обидва блоки організовані за строго ієрархізованим принципом. На обох полюсах здійснюється ефективне врегулювання конфліктів, формування напрямів дипломатичної поведінки, застосування сукупної сили.

П'ятий тип -- "універсальна система" -- фактично відповідає федерації і передбачає переважаючу роль універсального актора, тобто міжнародних організацій (наприклад ООН).

Шостий тип -- "ієрархічна система" -- по суті це світова держава, де національні держави втрачають своє значення, перетворюються у прості територіальні одиниці, а будь-які центробіжні тенденції з їхнього боку негайно ліквідовуються.

Така концептуальна типологія М. Каплана хоча й була умоглядною, але водночас ще в 50-х рр. стала однією з перших спроб серйозного дослідження, спеціально присвяченого проблемам міжнародних систем з метою виявлення законів їх функціонування та зміни. Майже через сорок років близьку до неї теоретичну конструкцію з урахуванням сучасних реалій міжнародного життя створив М. Ніколсон (див.: Индивиды в международной политике. -- М., 1996. -- С. 126 -- 147). Він виходить з того, що міжнародна система в цілому належить до структурованих соціальних систем. Для неї властивий високий ступінь передбачуваності (така позиція суттєво відрізняється від точки зору представників синергетичного підходу, про яку йшлося вище), так як із її недавнього минулого та теперішнього станів можна зробити висновки про її становище в майбутньому. Водночас у певні моменти така система може набути найрізноманітніших напрямів руху внаслідок тих або інших порівняно незначних змін своїх початкових умов. Такі моменти або точки невизначеності (нестабільності) відносно нечисленні, що дозволяє говорити про достатню ступінь передбачуваності системи. Треба мати на увазі, що точки нестабільності є тими моментами, коли стає можливим втручання у функціонування системи, оскільки саме в ці моменти політична дія може реально змінити хід подій. Більше того, враховуючи, що після проходження точки нестабільності система знову стає передбачуваною, міжнародні актори отримують додаткову можливість у певних межах передбачати наслідки своїх дій. На основі такого підходу М. Ніколсон виділив п'ять типів міжнародних систем.

1. Чистий ієрархічний тип -- існує один-єдиний центр влади, з яким взаємодіють усі останні члени системи.

2. Тип чистої взаємодії -- кожний учасник взаємодіє з рештою на паритетних засадах: жоден з них не користується будь-яким пріоритетом.

3. Проста реалістична система -- два центральних учасники, якими є домінуючі держави, напряму взаємодіють між собою. При кожній з них існують держави-сателіти, які можуть контактувати один з одним лише через свою державу-патрона, оскільки не мають прямих зв'язків ні між собою, ні з іншим центральним учасником, ні з сателітами цього іншого центрального учасника.

4. Змішана реалістична система -- поєднує в собі домінування і взаємодію, коли є чотири і більше домінуючих учасників, кожен з яких має своїх caтeлiтів. Відносини між центральними учасниками і їх сателітами у цьому випадку співпадають із простою моделлю реалізму, однак відносини між самими головними учасниками є типом чистої взаємодії.

5. Комплексна система -- домінуючими учасниками є держави подібно до змішаної реалістичної системи, а другорядними -- складові елементи держав (підприємства, організації, індивіди тощо). Згідно концепції реалізму, держави в панівними учасниками міжнародних відносин, здатними контролювати взаємодію між недержавними одиницями. Однак в умовах, коли уряди поступово втрачають здатність здійснювати посередництво у взаємодіях між своїми та чужими недержавними одиницями-учасниками, відбувається розширення і зміцнення зв'язків між такими внутрішньодержавними учасниками.

Треба сказати, що сучасна система міжнародних відносин найбільше відповідає двом останнім типам, особливо враховуючи той факт, що все більша кількість взаємодій між індивідами і групами на міжнародній арені здійснюється без участі держав. Однак не можна також не враховувати, що система міжнародних відносин у сучасному світі має дуже складну будову і будь-яка типологія тільки більш або менш умовно відображає міжнародні реалії. Не можна не помітити і того факту, що основоположну роль у пізнанні законів функціонування міжнародної системи відіграє її структура. Згідно базовій ідеї, нескоординована діяльність суверенних держав із своїми інтересами формує міжнародну систему, головною ознакою якої є домінування обмеженого числа найсильніших держав, і структура якої визначає поведінку всіх міжнародних акторів. Звідси, найзагальнішим законом міжнародних систем вважається залежність поведінки акторів від структурних характеристик системи. Ще одним найбільш загальним законом учені, наприклад Р. Арон, називають закон рівноваги міжнародних систем або закон балансу сил, який дозволяє зберегти відносну стабільність міжнародної системи.

Що стосується трансформації міжнародної системи, то основним її законом вважається закон кореляції між полярністю і стабільністю міжнародної системи. Однак розпад радянського блоку і крах глобальної біполярної системи поставили такі питання, які не можуть бути вирішені в рамках традиційних термінів "полюсів", "балансу сил", "конфігурації співвідношення сил" і т.п. Світ вступив у смугу невпевненості та зростаючих ризиків. Як наслідок, глобальна міжнародна система переживає глибокі потрясіння, пов'язані з трансформацією своєї структури, змінами її взаємодії з середовищем.