Вищі органи державної влади Болгарії
Народні збори. Для обрання до парламенту особа повинна мати активне виборче право, болгарське громадянство і відсутність іншого громадянства, досягти 21 року. Вибори проводяться за пропорційною системою. Вибори призначає Президент не менше ніж за 50 днів до їх проведення. Виборчі округи називаються виборчими районами, виборчі дільниці - виборчими секціями. Утворюється 31 багатомандатний виборчий район: 3-у Софії, 2-у Пловдівському окрузі, інші 28-у межах колишніх округів. Виборчі секції охоплюють до 1 тис. виборців. Для організації і проведення виборів створюються: Центральна виборча комісія, районні, общинні і секційні виборчі комісії. Висувати кандидатів мають право: політичні партії, коаліції, виборці (ініціативний комітет з 5-7 чоловік реєструється у районній виборчій комісії, має зібрати 2 тис. підписів для реєстрації незалежного кандидата).
Компетенція Народних зборів закріплена у статтях 84 і 85 Конституції. Найважливішими повноваженнями вони наділені у сфері законотворчості: вони приймають, змінюють, доповнюють і скасовують закони, в тому числі про зміни і доповнення до Конституції (ст.153), крім положень, зміна яких належить до компетенції Великих народних зборів. У сфері фінансів - приймають держбюджет і звіт про його виконання, встановлюють податки, визначають їх розмір, дають згоду на укладання договорів про державні займи. У сфері відносин з урядом - обирають і звільняють з посади Міністра-голову і за його пропозицією Раду міністрів, проводять зміни у складі Ради міністрів, створюють і ліквідують міністерства. Народні представники мають право ставити питання і робити запити до Ради міністрів і окремих міністрів, на які ті повинні дати відповідь.
Народні збори призначають вибори Президента, обирають і звільняють з посади керівників Болгарського народного банку й інших установ.
У сфері зовнішньої політики - вирішують питання про оголошення війни і укладання миру, оголошують воєнний і інший надзвичайний стан за пропозицією Президента чи Ради міністрів, дозволяють використання болгарських збройних сил за межами країни і перебування іноземних військ на території держави чи прохід через свою територію; а також ратифікують і денонсують міжнародні договори.
Народні збори приймають закони, рішення, декларації і звернення.
Парламент Болгарії - Народні збори - складається з 240 депутатів, які обираються на 4 роки. Конституція досить детально регламентує статус народного представника (статті 67-72). Передбачено вільний (а не імперативний) мандат депутата, несумісність діяльності народного представника і знаходження на іншій державній службі, депутатський імунітет, визначений розмір винагороди.
Положення про організацію і діяльність Народних зборів (1995 р.) встановило, що залежно від політичної орієнтації депутати можуть утворювати парламентські групи (мінімум - 10 осіб). Угруповання меншої чисельності можуть приєднуватися до існуючих груп і утворювати парламентський союз. Не допускається їх створення для захисту приватних, місцевих і професійних інтересів.
Народні збори - однопалатний орган. На першому засіданні депутати таємним голосуванням за мажоритарною системою абсолютної більшості у 2 тури обирають голову Народних зборів і його заступників (до 5 осіб). Відкритим голосуванням із свого складу народні представники обирають 10 секретарів, які перевіряють і підписують протоколи засідань, слідкують за часом виступу парламентарів, беруть участь в організації голосування тощо.
Голова призначає квесторів, які виконують його розпорядження з підтримки порядку, допомагають секретарям в організації голосування тощо.
Із свого складу народні збори обирають постійні й тимчасові комісії: керівництво (голова і 2 заступники) і члени комісії (від 13 до 31 особи) обираються відкритим голосуванням з урахуванням співвідношення парламентських груп. Народний представник може входити не більш ніж до двох постійних комісій. Народні збори створюють такі постійні комісії: економічну, з бюджету і фінансів, із зовнішньої політики, з національної безпеки, із прав людини і віросповідань, з освіти і науки тощо.
Тимчасові комісії створюються для вивчення проблем і проведення розслідувань (ст. 79). Законодавчий процес визначений у статтях 87 і 88 Конституції в загальних рисах. Право законодавчої ініціативи належить народним представникам і Раді міністрів. Законопроект про держбюджет вносить тільки Рада міністрів. Закони приймаються 2/3 голосів двома голосуваннями; інші акти -одним голосуванням. Усі акти оприлюднюються у “Диржавен вестник” не пізніше 15 днів після прийняття. Рішення про оприлюднення закону належить Президенту, який може у вказані строки повернути з мотивуванням закон до Народних зборів для нового обговорення, в чому йому не можна відмовити. Повторне прийняття закону потребує 1/2 голосів усіх народних представників, після чого Президент повинен оприлюднити закон.
17 червня 2001 р. відбулися чергові парламентські вибори: найбільшу підтримку здобула коаліція “Національний рух Симеон II” (43%), лідер якої Симеон II став главою уряду, СДС (20%), БСП(17%),РПС(6%).
Президент є главою держави, уособлює єдність нації. Президентом обирається болгарський громадянин за народженням, який досягнув 40 років і останні 5 років проживав у державі, безпосередньо виборцями на 5 років.
Президент і Віце-президент обираються попарно, голосування відбувається фактично за “кандидатську двійку”. Уся держава є одномандатним виборчим районом, в якому кожна двійка обирається за одним списком.
Президент наділений такими повноваженнями: призначення виборів, скликання на перше засідання нових Народних зборів, право відкладального вето, направлення звернень, інформування Народних зборів про основні питання з кола своїх повноважень, розпуск Народних зборів у разі недосягнення згоди щодо утворення уряду; участь у формуванні Ради міністрів, призначення і звільнення державних службовців, затвердження змін меж і центрів адміністративно-територіальних одиниць (за пропозицією Ради міністрів); призначення вищих судів і Головного прокурора (за поданням Вищої судової ради), призначення директора Національної слідчої служби; представництво Болгарії у міжнародних відносинах, призначення і звільнення керівників диппредставництв тощо.
У Болгарії глава держави традиційно користується своєрідним повноваженням - звільняти від сплати заборгованості державі, якщо її неможливо стягнути.
Президент видає такі акти - укази, звернення, послання (ст. 102). Передбачений інститут контрасигнування указів Президента підписами Міністра-голови чи відповідного міністра, за винятком актів про розпуск Народних зборів, про повернення закону для нового розгляду та деяких інших (ч. З ст. 102).
Першим Президентом був обраний Желю Желев (1991 р.). У 1996 р. був обраний Петр Стоянов також за підтримки СДС (65,74%). У січні 2002 р. Стоянова на посаді президента змінив лідер Болгарської соціалістичної партії Георгій Пирванов (переміг на виборах в листопаді 2001 р. - 56%).
Рада міністрів. За Конституцією керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою покладено на уряд держави (статті 105-116). Він керує виконанням держбюджету, організує господарське керування держмайном, в деяких випадках укладає, затверджує і денонсує міжнародні договори тощо. Формами здійснення його повноважень є постанови, розпорядження, рішення, які видаються на підставі й на виконання законів. Постановами Рада міністрів затверджує правила і декрети (наредбі).
Формування уряду починається з консультацій Президента з парламентськими групами Народних зборів, після яких він доручає кандидату на посаду Міністра-голови від найбільшої за чисельністю групи сформувати уряд. Якщо цей кандидат у 7-денний термін не зможе запропонувати склад Ради міністрів, то Президент покладає цей обов'язок на кандидата від другої за чисельністю групи. Якщо йому вдається сформувати уряд, то Президент пропонує Народним зборам обрати кандидата в Міністра-голови. Якщо ж згоди про створення уряду не досягли, Президент призначає службовий уряд, розпускає Народні збори і призначає нові вибори, які мають відбутися протягом 2 місяців. Президент не може розпустити Народні збори протягом останніх трьох місяців свого мандату і повинен обмежитися тільки призначенням службового уряду.
Рада міністрів складається з Міністра-голови, його заступників і міністрів. Членами Ради міністрів можуть бути болгарські громадяни, які відповідають умовам обрання у народні представники (досягти 21 року, не знаходитися під опікою і не відбували покарання у вигляді позбавлення волі). На них поширюється принцип несумісності посад і діяльності, встановлені для народних представників.
Положення про структуру і організацію роботи Ради міністрів і її адміністрації (1996 р.) передбачає, що її діяльність ґрунтується на принципах законності, колегіальності, централізації, децентралізації оперативних функцій і повноважень, взаємодії і співробітництва, публічності. Рада міністрів може створювати і ліквідувати комітети, комісії, ради, агентства, яким може делегувати свої функції і повноваження, які не є її виключною компетенцією. Апарат Ради міністри очолює головний секретар. Парламентський секретар представляє Раду міністрів перед керівництвом Народних зборів, парламентськими групами, комісіями парламенту, політичними і суспільними організаціями, органами місцевого самоврядування. Офіційну позицію Уряду виражає прес-секретар, який діє під безпосереднім керівництвом Міністра-голови.
Створення і ліквідація міністерств є компетенцією Народних зборів, яка здійснюється за пропозицією Міністра-голови. Структуру і штатний розклад у межах загальної чисельності, визначеної Радою міністрів, затверджує відповідний міністр. Колегіум міністерства - радний орган, склад якого затверджується міністром. Колегіум скликається міністром і приймає рішення з основних проблем, пов'язаних із завданнями і діяльністю міністерства.
Стаття 89 Конституції передбачає політичну відповідальність Ради міністрів перед Народними зборами. 1/5 депутатів може запропонувати проголосувати за недовіру Раді міністрів. Пропозиція вважається прийнятою, якщо її підтримали більше 1/2 усіх народних представників. Якщо Народні збори проголосували за недовіру Міністру-голові або Раді міністрів, Міністр-голова подає заяву про відставку уряду. Якщо пропозицію відхилено, питання про недовіру з тих же підстав не можна висувати протягом наступних 6 місяців.
Рада міністрів має право вимагати від Народних зборів висловлення довіри щодо політики в цілому, програми чи конкретного питання. В разі неотримання довіри, Міністр-голова заявляє про відставку уряду (ст. 112).
| Вищі органи державної влади Російської Федерації Президент Російської Федерації. Відомо, що за часів радянської влади до інституту президентства ставилися негативно. До 1990 р. колегіальним главою держави була Президія Верховної Ради СРСР. Аналогічним органом державної влади в союзних і автономних республіках також була Президія Верховної Ради кожної республіки. У березні 1990 р. до Конституції Радянського Союзу 1977 р. були внесені зміни та доповнення і утворено посаду Президента, яка замінила Президію Верховної Ради СРСР. Президент став главою радянської держави. Інститут президентства СРСР припинив свою діяльність разом з розвалом Радянського Союзу. У Росії інститут президентства був утворений шляхом референдуму. До Конституції Російської Федерації 1978 р. була, зокрема, внесена глава про Президента. На відміну від інших республік, в яких Президент обирався Верховною Радою, в Росії перший Президент був обраний 1991 р. шляхом загальнонародних виборів. Цей спосіб обрання президента закріплено Конституцією РФ 1993 p. Згідно зі ст. 80 Конституції РФ, Президент РФ є главою держави. Він є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини та громадянина, він вживає заходів щодо охорони суверенітету РФ, її незалежності та державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Порядок обрання Президента регулюється ст. 81 Конституції та прийнятим на її основі 1995 р. Федеральним законом “Про вибори Президента Російської Федерації” від 24.12.1999 р. Згідно з цими законами, Президент РФ обирається громадянами Російської Федерації на основі загального, прямого і рівного виборчого права при Таємному голосуванні. Громадяни беруть участь у виборах Президента добровільно. Брати участь у виборах мають право громадяни Російської Федерації, яким на день виборів виповнилося 18 років. Президентом РФ може бути обраний громадянин РФ не молодший за 35 років, який постійно проживає у РФ не менш як десять років. Президент РФ обирається строком на чотири роки. Висування кандидата на посаду Президента належить безпосередньо виборцям, виборчим об'єднанням і виборчим блокам. Вибори Президента визнаються такими, що не відбулися, якщо в них взяли участь менш ніж половина виборців, внесених до списків. Обраним вважається кандидат на посаду Президента, який дістав понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. У березні 2004 р. кандидат на посаду Президента РФ В.В. Путін у першому турі отримав майже 72 % голосів. Повноваження Президента Російської Федерації. Повноваження Президента випливають з його статусу як глави держави. Вони зумовлені формою правління та політичними, економічними й іншими обставинами, за яких була прийнята Конституція. Повноваження Президента РФ закріплюються статтями 83-90 та іншими статтями Конституції РФ, які, наприклад, регулюють діяльність уряду Російської Федерації. Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Главу уряду РФ, приймає рішення про відставку уряду РФ; Конституція РФ не передбачає умов, за якими Президент може приймати рішення про відставку Уряду РФ; на пропозицію Глави Уряду РФ призначає на посаду і звільняє з посади заступників Глави уряду РФ, федеральних міністрів; має право головувати на засіданнях уряду. Президент має ряд повноважень, поєднаних з формуванням інших державних органів: подає Державній Думі кандидатуру для призначення на посаду Глави Центрального банку; ставить перед нею питання про звільнення з посади Глави Центрального банку; подає Раді Федерації кандидатури для призначення на посади суддів Конституційного Суду РФ, Верховного Суду РФ, Вищого Арбітражного суду РФ, а також кандидатуру Генерального прокурора РФ тощо. Президент РФ має право зупинити дію актів органів виконавчої влади суб'єктів федерації у випадках, коли вони суперечать Конституції РФ та федеральним законам, міжнародним зобов'язанням Російської Федерації або порушують права та свободи людини і громадянина, до вирішення цього питання відповідним судом. Президент формує Адміністрацію Президента РФ; формує та очолює Раду Безпеки РФ, до складу якої, крім Президента входять, керівники палат Федеральних зборів, Глава уряду РФ, деякі федеральні міністри (оборони, внутрішніх справ, іноземних справ та ін.); Президент затверджує військову доктрину; є Верховним Головнокомандуючим Збройних сил, призначає і звільняє вище керівництво Збройних сил, присвоює вищі військові звання. У випадку агресії або загрози агресії вводить на території Росії або в окремих її місцевостях воєнний стан (ст. 87 Конституції), вводить на всій території Росії або в окремих її місцевостях надзвичайний стан (ст. 88 Конституції), підписує та оприлюднює федеральні закони. Президент РФ здійснює низку повноважень, пов'язаних з діяльністю Державної Думи і прийняттям федеральних законів (ст. 84 Конституції РФ). Він призначає вибори до Державної Думи; розпускає Державну Думу у випадках і в порядку, передбачених Конституцією, і призначає референдум у порядку, встановленому федеральним Конституційним законом; вносить законопроекти до Державної Думи (у світі небагато держав, конституції яких надають президентові таке ефективне право брати участь у нормотворчій діяльності парламенту, як право законодавчої ініціативи). Президент РФ може внести до Державної Думи не тільки звичайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд положень Конституції. Він має змогу впливати на зміст законопроектів шляхом використання права вето, не ставлячи підпису під законом, відхилити його. Президент протягом 14 днів підписує федеральний закон і оприлюднює його, він має право звертатися до Конституційного Суду із запитаннями про відповідність Конституції нормативних актів, про тлумачення Конституції (ст. 125 Конституції). Президент здійснює свої функції та повноваження за допомогою прийняття указів і розпоряджень. Конституція не конкретизує, з яких питань приймаються ці нормативні акти. Вона тільки констатує, що вони не повинні суперечити Конституції (ст. 90). Така невизначеність створює умови для такого стану, коли екс-Президент РФ Б. М. Єльцин за допомогою указів втручався у сферу законодавчої діяльності Федеральних Зборів. Так, під час кампанії щодо виборів Президента 1996 р. Б. М. Єльцин сказав, що він вибере 250 із 500 законопроектів, які надійшли до Державної Думи, і урегулює їх указами. Він дуже часто приймав укази за питаннями, які підлягали урегулюванню Федеральними Зборами. А чого вартий Указ № 1400 про розпуск парламенту Росії? Вперше в історії Росії був “розстріляний” парламент. Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних законів визначає основні напрями зовнішньої політики. Він як глава держави представляє Російську Федерацію в міжнародних зносинах, веде переговори та підписує міжнародні договори, здійснює управління зовнішньою політикою; приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників. Після консультації з відповідними комітетами чи комісіями палат Федеральних Зборів призначає та відкликає дипломатичних представників Російської Федерації в іноземних державах і міжнародних організаціях. До компетенції Президента входять питання громадянства, надання політичного притулку, нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, здійснення помилування. Конституція передбачає кілька підстав для припинення строку повноважень Президента: у зв'язку із закінченням строку його перебування на посаді; у зв'язку із стійкою нездатністю за станом здоров'я здійснювати повноваження; усунення з посади. Президент може бути усунений з посади у спосіб, який передбачає ст. 93 Конституції РФ. Він дуже складний. Виникають сумніви у можливості здійснити ці положення статті, якщо буде необхідність, на практиці. Відповідно до цієї статті Президент може бути усунений з посади на підставі висунутого Державною Думою обвинувачення в державній зраді або вчиненні іншого тяжкого злочину, підтвердженого висновком Верховного Суду РФ про наявність у діях Президента ознак злочину та висновком Конституційного Суду РФ про додержування установленого порядку висунення обвинувачення. Рішення Державної Думи про висунення обвинувачення та рішення Ради Федерації про усунення Президента з посади мають бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості в кожній з палат за ініціативою не менш як однієї третини депутатів Державної Думи і за наявності рішення спеціальної комісії, утвореної Державною Думою. Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з посади має бути прийняте не пізніше тримісячного строку після висунення Державною Думою обвинувачення проти Президента. Якщо у цей строк рішення Ради Федерації не буде прийняте, обвинувачення проти Президента вважається відхиленим. Федеральні Збори Російської Федерації. Федеральні Збори -парламент Російської Федерації - є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації. Федеральні Збори складаються з двох палат - Ради Федерації та Державної Думи. Двопалатна структура парламенту відбиває федеральний устрій республіки. Нижня палата - Державна Дума - повинна бути виразником інтересів усіх верств суспільства, а верхня - Рада Федерації - специфічних рис федеративного устрою. Вибори депутатів Державної Думи регулюються ст. 97 Конституції РФ і докладно - Федеральним законом “Про вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації” від 20.11.2002 р. Депутати Державної Думи обираються громадянами Російської Федерації на принципах загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Право обирати мають громадяни РФ, які досягли 18 років. Депутатом Думи може бути обраний громадянин Російської Федерації, який досяг на день виборів 21 року. Згідно з Конституцією РФ, Державна Дума обирається строком на чотири роки. Вона складається з 450 депутатів: 225 із них обираються на основі мажоритарної виборчої системи по одномандатних (один округ - один депутат) виборчих округах на основі єдиної норми представництва виборців. Єдина норма представництва виборців установлюється шляхом поділу загальної кількості виборців на 225 одномандатних виборчих округів; 225 депутатів Державної Думи обираються по загальнофедеральному виборчому округу пропорційно кількості голосів, поданих за федеральні списки кандидатів у депутати, ці списки висуваються виборчими об'єднаннями, виборчими блоками. 2003 р. майже 32 виборчих об'єднання взяли участь у висуванні кандидатів у депутати Державної Думи. Однак конституційну більшість у Державній Думі отримала “Єдина Росія”. Рада Федерації. До Ради Федерації входять по два представники від кожного суб'єкта Російської Федерації: по одному від представницького і від виконавчого органів державної влади. Порядок формування Ради Федерації встановлюється федеральним законом. Рада Федерації другого скликання до 2000 р. не обиралася як перша, а формувалася з керівників законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади, тобто складалася із керівників законодавчих (представницьких) та виконавчих органів суб'єктів федерації, а тому не була спроможна працювати на постійній основі. Прийнятий Державною Думою 19 липня 2000 р. і схвалений Радою Федерації 26 липня 2000 р. Федеральний закон про порядок формування Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації, зберігаючи таку саму норму представництва від суб'єктів федерації, яка закріплена п. 2 ст. 95 Конституції РФ, передбачає внесення суттєвих змін у порядок формування членів Ради Федерації від законодавчого (представницького) і виконавчого органів суб'єктів федерації. Членом Ради Федерації може бути обраний (призначений) громадянин Російської Федерації не молодший за 30 років, який відповідно до Конституції РФ має право обирати і бути обраним до органів державної влади (п. 32 ст. 1 Федерального закону). Член Ради Федерації - представник від законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації - обирається законодавчим (представницьким) органом державної вклади суб'єкта Федерації строком на повноваження цього органу, а при формуванні законодавчого (представницького) органу суб'єкта Російської Федерації шляхом ротації на строк повноваження одноразово обраних депутатів цього органу (ст. 2 Федерального закону). Кандидатура для обрання представника до Ради Федерації від законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації висувається на розгляд цього органу його головою. Група депутатів (кількістю не менше однієї третини загальної кількості депутатів) законодавчого (представницького) органу державної влади може висунути на розгляд цього органу альтернативні кандидатури для обрання представника до Ради Федерації. Інший порядок висування представника до ради Федерації від виконавчого органу державної влади суб'єкта Федерації. Він (представник) призначається вищою посадовою особою суб'єкта Російської Федерації (керівником вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації) на строк його повноважень. Повноваження членів Ради Федерації, депутатів Державної думи можуть бути достроково припинені у разі втрати громадянства або набуття громадянства іноземної держави; набуття законної сили обвинувачувального вироку суду; визнання недієздатним на підставі рішення суду; смерті члена Ради Федерації або призову на військову службу з їх згоди, а також на підставі особистої заяви. Порядок формування депутатів Державної Думи і членів Ради Федерації впливають на деякі форми їх діяльності. Так, депутати Державної Думи зобов'язані підтримувати зв'язок з виборцями. Члени Ради Федерації, депутати Державної Думи мають право парламентського запиту до Глави уряду РФ, членів уряду, Генерального прокурора РФ, Глави Центрального банку РФ, Глави Центральної виборчої комісії, Глави Рахункової палати РФ, керівників федеральних органів державної влади, органів державної влади суб'єктів федерації і органів місцевого самоврядування (ст. 13 Федерального закону “Про статус члена Ради федерації і депутата Державної Думи”). Компетенція Федеральних Зборів і порядок їх діяльності. Важливими повноваженнями Федеральних Зборів є їхнє право на прийняття федеральних законів і федеральних конституційних законів. Право законодавчої ініціативи належить уряду, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів федерації; Конституційному Суду, Верховному Суду федерації та Вищому Арбітражному суду федерації тільки з питань їх компетенції. Законопроекти вносяться до Державної Думи (ст. 104 Конституції). Закони приймаються Державною Думою більшістю голосів від загальної кількості членів цієї палати або якщо протягом 14 днів його не було розглянуто Радою Федерації. Якщо Державна Дума не погодилася з рішенням Ради Федерації, федеральний закон вважається прийнятим при повторному голосуванні, коли за нього проголосувало не менше двох третин від загальної кількості депутатів Державної Думи. Конституція передбачає також федеральний конституційний закон, який вважається прийнятим, якщо він схвалений більшістю -не менш як трьома чвертями голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менш як двома третями голосів від загальної кількості депутатів Державної Думи. Федеральні конституційні закони приймаються з питань передбачених Конституцією. До таких питань належать: надзвичайний стан; прийняття до федерації та утворення в її складі нового суб'єкта федерації; зміна статусу суб'єкта федерації тощо. Повноваження Ради Федерації закріплені ст. 102 Конституції РФ. До відання Ради Федерації належать: затвердження змін кордонів між суб'єктами федерації, затвердження указів Президента про введення воєнного стану, про введення надзвичайного стану тощо. Основною формою діяльності Ради Федерації є її засідання, які провадяться відкрито. Рада Федерації може прийняти постанову про закрите засідання. Для керівництва своєю працею Рада Федерації обирає зі свого складу Главу Ради Федерації та трьох його заступників. До повноважень Державної Думи за Конституцією віднесено: дачу згоди Президенту РФ на призначення Глави уряду федерації; вирішення питання про довіру уряду; призначення на посаду і звільнення з посади (на пропозицію Президента) Глави Центрального банку федерації; призначення на посаду і звільнення з посади (на пропозицію Президента) Глави Рахункової палати та половини її складу; призначення на посаду і звільнення з посади Уповноваженого з прав людини; оголошення амністії; висунення обвинувачення проти Президента для усунення його з посади. Палати Федеральних зборів засідають окремо, їх засідання відкриті. У випадках, передбачених Регламентом палати, можуть провадитися закриті засідання. На спільні засідання палати можуть збиратися для заслуховування послань Президента РФ, послань Конституційного Суду РФ, виступів керівників іноземних держав. Палати утворюють комітети та комісії. Між палатами є відмінність у порядку формування, діяльності, повноваженнях, і вони впливають на формування і правовий статус комітетів і комісій. З урахуванням згаданих особливостей Державної Думи, її задач та функцій і утворюються комітети та постійні комісії. Так, керуючись п. Зет. 101 Конституції РФ і Регламентом, Державна Дума створила зі складу депутатів 28 комітетів: із законодавства і судово-правової реформи; з праці й соціальної політики; зі справ ветеранів; з охорони здоров'я; з бюджету, податків, банків і фінансів; з економічної політики тощо. При формуванні комітетів і комісій враховується принцип представництва депутатських об'єднань. Посади керівників комітетів також залежать від кількості членів депутатської фракції. Державна Дума створює зі складу депутатів комісії: мандатну, з етики та ін. Рада федерації створює такі комітети: з конституційного законодавства і судово-правових питань; з питань безпеки й оборони, з бюджету, податкової політики, фінансового, валютного та митного регулювання; банківської діяльності; з питань федерації, федеративного договору тощо. Конституція РФ передбачила для кожної палати Федеральних Зборів властиві повноваження, які виконуються ними самостійно. Але деякі повноваження виконуються палатами спільно. Це прийняття федеральних законів і федеральних конституційних законів, рішення про усунення Президента РФ з посади, прийняття поправок до глав 3-8 Конституції РФ. Уряд Російської Федерації. Згідно зі ст. 110 Конституції РФ, уряд Російської Федерації здійснює виконавчу владу республіки. Уряд - колегіальний орган виконавчої влади, до складу якого входять Глава уряду, заступники Глави уряду та федеральні міністри. Російська Федерація є президентсько-парламентською республікою. Формування уряду має свої особливості. Пропозиція щодо кандидатури Глави уряду РФ вноситься до Державної Думи не пізніше двотижневого строку після вступу на посаду новообраного Президента РФ чи після відставки уряду РФ або протягом тижня з дня відхилення кандидатури Державною Думою. Призначений Глава уряду подає Президентові РФ пропозицію про структуру Кабінету міністрів та кандидатури на посади заступників Глава уряду та федеральних міністрів. Після виборів 2004 р. Президент РФ В.В. Путін розпочав адміністративну реформу, у ході якої кардинально змінилися структура і компетенція уряду РФ. Уряд припиняє виконання своїх повноважень у випадках, передбачених Конституцією: при вступі на посаду знову обраного Президента або прийняття Президентом рішення про відставку уряду на свій розсуд. Діяльність уряду може припинитися тоді, коли Державна Дума вирішує питання про недовіру і Президент погоджується з цим рішенням, проголошує про відставку уряду і вживає заходів для утворення нового його складу. Президент може не погодитися з рішенням Державної Думи. У цьому разі уряд продовжує виконувати свої функції у такому самому складі. Якщо Державна Дума протягом трьох місяців повторно висловить недовіру уряду, Президент оголошує про відставку уряду або розпускає Державну Думу. Глава уряду може поставити перед Державною Думою питання про довіру уряду. Якщо Державна Дума відмовляє у довірі, Президент протягом семи днів приймає рішення про відставку уряду або про розпуск Державної Думи та призначення нових виборів. Стаття 114 Конституції РФ закріплює основні повноваження уряду. Уряд розробляє і подає Державній Думі федеральний бюджет і забезпечує його виконання; подає Державній Думі звіт про виконання державного бюджету; забезпечує проведення у федерації єдиної фінансової, кредитної та грошової політики тощо. |