Сутність і структура громадянське суспільства

Як виникло громадянське суспільство?

Історично громадянське суспільство формується значно раніше держави, на зорі людства. Вік держави нараховує тисячоліття, вік людства, - сотнями тисячоліть

Зачатки громадянського суспільства формуються шляхом виникнення простіших, небагаточисельних та нестійких об'єднань людей для спільного добування їжі, побудови житла, виготовлення предметів одягу і побуту, захисту від диких звірів та ворогів.

З часом формуються общини і люди все більше розуміють: тільки в її рамках вони можуть, забезпечити задоволення своїх потреб, тільки праця на користь общини дає право брати участь у вирішенні общинних справ. Громадянське суспільство, по суті, спів­падає з общиною.

На певній стадії свого розвитку громадянське суспільст­во своїх інтересів створив державу, утримує і контролює її.

Рам­ки громадянського суспільства звужуються у той мірі, в який час­тина членів суспільства - раби, кріпосні - позбуваються громадянсь­ких прав.

Допоки громадянське суспільство перебуває в аморфному стані, держава набирає сили, стає єдиним вершителем доль своїх громадян.

З ростом соціальних протиріч розвиток громадянського суспільства прискорюється. Воно добивається законодавчого упорядкування та регулювання взаємин між ними та державою, примушує державу створювати певні варіанти для обездолених, встановлювати і підтримувати злагоду на основі соціальних цінностей: людських свобод і прав.

З розвитком індустріальної стадії еволюції суспільства громадянське суспільство розширює свої рамки до масштабів всьо­го суспільства "країни".

До кінця XIX і особливо XXI століття вже досить високо розвинуте громадянське суспільство у багатьох державах забезпечило зростання ступеню захищеності прав людини від жорстокої регламентації з боку держави. Для цього в надрах громадянського суспільства сформувались суспільні інститути, захищаючи інтереси громадян. Громадянське суспільство стає основою стабільності політичних режимів. Воно стає ніби фундаментом дер­жавної влади.

У період світової війни сфера громадянського суспільства звужується в наслідок поширення військової функції держави.

У сучасних розвинутих державах зросло число чинов­ників, які зайняті реалізацією державних соціаль­них програм і які внаслідок - з'явилось тенденція обмеження свободи громадянського суспільства, зниження активності громадян, виникає механізм гальмування.

Таким чином, громадянське суспільство самим життям було відведено до розуміння того, що пряма соціальна допомога держа­ви має об'єктивні обмеження, вихід за які веде до зворотного ре­зультату, що в основі розцвіту держави - високо і перш за все осо­биста зацікавленість кожного громадянина за результати своєї праці.

Ідея громадянського суспільства своїми коріннями сягає давнини Греції і Риму, особливо до творчості Цицерона. Саме в цей час складаються перші уявлення про громадянство та громадянина, в повсякденний вжиток входить поняття "суспільство" (громада) як сукупність громадян. Трансформація самого поняття громадянин відбувалася таким чином. Від латинського сiviliz, що означає громадянин, було утворене поняття- громада, суспільство. Поняття громадянин та суспільство були тісно пов'язані з уявою про місто і державу, про різницю між містом і селом тощо. У по­дальшому розвитку від поняття сiviliz пішли поняття цивільний та цивілізація, цивілізованість.

Громадянином у Стародавньому Римі вважалася особисто вільна людина, житель Італійського півострова, котра приймала участь у народних зборах, мала право служити в армії, займатися політикою й таке інше.

Громадянина Стародавнього Риму не можна було піддати ганебній страті через розп'яття на хресті. Звичайно, це не була більшість населення Римської імперії, бо іменуватися громадянами не мали права жителі колоній і раби, в тому числі і на Італійському півострові.

Але уже в той час з'явля­ються перші ідеї співжиття громадян та їх державницького волевиявлення, відокремлення державного і приватного життя громадян.

З цього часу в європейській свідомості відбувається розрізнення державної і приватної сфер, формується уявлення про громадянське суспільство, як про межу державної влади, як про обставину, що стримує невпинне прагнення держави до абсолютного домінування і авторитарності.

Таким чином, поняття "громадянське суспільство" таке древнє, як і політична наука.

У числі перших політичних мислителів, які аналізували „громадянське суспільство” як самостійну субстанцію, звичайно називається грецький філософ Платон. Його судження про природу суспільства, потреби, які властиві людям від народження, про головні благочестивості мудрості, мужності та просвітлені емоційні стані, про ідеальне людське суспільство, його критика державної влади об’єктивно приводять до думки про те, що крім державно-організаційної є і інші форми життєдіяльності суспільства.

За Аристотелем- людина – суспільно-політична істота, а держава - природний продукт розвитку суспільства політичних громадян. Разом з тим, Аристотель аналізував життя громадян і в інших сферах життєдіяльності суспільства: економічної, шлюбно-сімейної, духовної, моральної, наукової, релігійної, де втручання держави до певного рівня матеріального виробництва суспільства просто не вимагається. Значить, можна було відмітити у працях Аристотеля певний розподіл держави і громадянського суспільства. Актуальними є думки про роль власності в громадянському суспільстві: "Хто володіє власністю, той володіє доброчинністю".

Н.Макіавеллі вважав, що вищим виявом людського духу є держава, а мета, зміст і щастя життя - служіння їй.

Одночасно він вважає, що державець, який має можливість і право керувати підданими з допомогою страху, не буде порушувати май­нових та особистих прав підлеглих, щоб не збудити їх ненависть. Мова іде про сферу, яка відміна від підпорядкованих функцій людини, тобто і про ознаки громадянського суспільства.

Найбільш чітко розмежовує Н.Макіавеллі державу і грома­дянське суспільство в роздумах про стан політики та моральності. На думку Макіавеллі, політична влада і політична діяльність ан­тиморальні, бо антиморальна сама природа політичних стосунків.

Багато думок висловлено ним про таки недержавні і неполітичні сфери життєдіяльності людського суспільства, як сім'я, любов, праця, задоволення особистих потреб, тобто приватне життя, яке люди вели з давня не підозрюючи про насуваючи державу.

Таким чином, Платон, Аристотель, Макіавеллі застосовували не завжди усвідомленні, але досить успішні спроби, розлучити "державу та громадянське суспільство.

Цілісну концепцію громадянського суспільства вперше виклав Т. Гоббс у своїх працях "Про громадянина" та "Левіафан". На його думку формування громадянського суспільства знаменувало собою перехід від стану дикості, ворожості і страху смерті до упорядкованого цивілізованого суспільства, громадяни котрого дисципліновані владою держави.

Тобто, Т. Гоббс формування громадянського суспільства пов'язує з відмовою громадян від частини своїх природних прав, котрі породжували "війну всіх проти всіх", укладанням суспільного договору про утворення і повноваження держави.

Таким чином, суспільне життя поділяється на те, що керується державою, на що її уповноважили самі громадяни, і те, що є приватною сферою самовияву громадян та їх об'єднань.

Т.Гоббс вперше використовує поняття „громадянське суспільство" у прямому значенні хоч, і не послідовно: в одних випадках гро­мадянське суспільство він ніби ототожнює з державою, в інших – роз’єднує.

З одного боку Гоббс стверджує, що держава не пов'язана з громадянськими законами, звичаями, правом. Вона ніби відмежована від громадянського суспільства. Гоббс у праці "Про громадяни­на" пише, що поза державою - царство страстей, війна, страх, мерзотність, самотність, варварство, дикість, брутальність.

З другого боку Гоббс вважає, що держава, на подобі біблейському чудовиську Левіафану підкорює собі всі і вся, і через поняття "громадянське суспільство", показує, що саме підкоряється дер­жаві.

Дж. Локк, активно використовуючи поняття "громадянського суспільства", проголошує примат громадянського суспільства перед державою.

Основою суспільства, в тому числі громадянського, він вважає власність. Політична влада розуміється Локком як право лю­дей створювати закони для регулювання і зберігання власності. Головна мета об’єднання громадян в державу - збереження їх власності. Через це держава, політична влада не вічний атрибут сус­пільства, а виникає тільки на певному стані розвитку громадянсь­кого суспільства, коли у членів суспільства виникає в цьому необхід­ність.

Актуальна думка про те, що ні для одної людини, яка знахо­диться в громадянському суспільстві, не може бути зроблений виняток із законів цього суспільства.

Дж. Локк підкреслював, що держава повинна захищати особисту свободу і власність, здобуту власною ж працею людей. Вона діє тільки у строго окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори.

Люди повинні мати право протистояти свавіллю з боку держави, чинити їй опір і навіть вдаватися до сили та міняти уряд, коли він виходить за межі компетенції і втручається в приватні справи.

Багато думок про громадянське суспільство висловив Ш.Монтеск'є. В творі "Про дух законів" він розглядає громадянське суспільство як результат історичного розвитку, як сходинку люд­ської історії після природного стану, сім'ї, героїчного часу.

Громадське суспільство, по Монтеск'є, є суспільство ворожнечі людей один з одним, яке для запобігання нейтралізації цієї ворожнечі перетворюється в державу. Тобто Ш.Монтеск'є аналізує 4 ступені людської історії:

Ø природний стан;

Ø сім’ю;

Ø героїчний час;

Ø громадянське суспільство.

Державність внутрішньо властива, але не тотожна громадянсь­кому суспільстві. Монтеск'є розрізняє закони громадянські та державні. Громадянські закони регламентують стосунки, власні громадянському суспільству, не державні, не політичні стосунки власності, добровільних об’єднань, громадян та інші. Державні закони регламентують, головним чином, політичні права та свободу цих громадян.

Монтеск'є помічає єдність і протиріччя законів громадянського суспільства і держави, вважаючи що зникнення од­ної з сторін цього суспільства обов'язково приведе до величезних потрясінь.

Грома­дянське суспільство, підкреслює Монтеск'є, важлива гарантія суспільства від свавілля та диктатури.

Вважаючи, що суспільство не може розвиватися без держави, без уряду, Шарль Монтеск'є про­понував розрізняти державу як союз громадян і державу як сукупність посадових осіб.

Ідея розрізнення громадянського суспільства і держави розроблена більш ґрунтовно в праці Жан-Жака Руссо "Міркування про походження і засади нерівності поміж людей", де він обґрунтовує тезу про те, що громадянське суспільство виникло внаслідок формування приватної власності, а держава - на підставі суспільної угоди. Виходячи з переважаючої цінності й пріоритетності спонтанного людського життя просвітники XVIII століття проголошували вищість громадянської ідеї над ідеєю державною.

Ж.Руссо, також показує громадянське суспільство як суспільство, яке перетворюється в державу з допомогою суспільної до­віри. У праці «Про суспільний договір, або принципи політичного права», Руссо, проголошуючи народний суверенітет, обґрунтовує право народу на знищення абсолютизму та відчуження від влади де­мократичного обраного уряду. В цій роботі він практично формулює поняття громадянського суспільства, відмічаючи при цьому, що сутність політичного організму полягає в злагоді повиннос­ті та свободи.

Підхід до трактовки громадянського суспільства у І.Канта більш діалектичний. Розглядаючи протиріччя якос­ті людської натури: непримиренність, пихатість, жах об’єднання і той же час потяг до злагоди, Кант приходить до висновку, що головний шлях поєднання свободи кожного зі свободою інших - формування громадянського суспільства.

За Кантом воно засноване на наступних принципах:

1)свобода членів суспільства як людини;

2) рівність його з іншими як підданого;

3) самостійністьчлена суспільства як громадянина.

Тобто, громадянське суспільство – шлях поєднання індивідуальних і колективних свобод.

Згідно Гегеля, громадянське суспільство виступає як система індивідуумів, яка за допомогою праці задовольняє власні потреби та пот­реби інших.

Фундаментом громадянського суспільства є особиста власність, спільність інтересів і загальна формальна, тобто оформлена закона­ми рівність громадян, захищеність людей від випадковості. Гегель розглядав громадянське суспільство і державу як самостійний інститут. Громадянське суспільство має місце не всередині, а поряд з державами. Воно разом з сім'єю є частина держави, його базис і спосіб існування. Громадянське суспільство залежить від держави і в якоїсь міри пото­пає в ній.

Тобто, громадянське суспільство – спосіб існування держави.

В державі представлена загальна воля громадян, вважає Гегель, громадянське ж суспільство - це сфера реалізації особливих власних інтересів окремих індивідуумів. До державної сфери Гегель відносив урядову владу, адміністрацію, до сфери громадянського сус­пільства - поліцейську та службову владу. І як що держава для підтримки законності втручається за межі громадянського суспільства, наприклад доручивши своїм збройним силам поліцейські функції або втручаючись в діяльність судових органів, вона ніби виступає проти цього суспільства.

Актуальне судження Гегеля про те, що і громадянське суспільство і держава в своїм протиріччі можуть існувати лише на базі великої кількості прошарків, тобто розвернутої соціальної структури суспільст­ва. Життя підтвердило, що бідність, нерозвиненість соціальної струк­тури і форсування злиття соціальних прошарків суспільства є ґрунтом для живлення диктаторського режиму.

К.Маркс розглядає громадянське суспільство як сферу матеріального економічного життя людей, як поєднання матеріальних стосунків індивідуумів, показує, що саме дана життєдіяльність є першооснова і головна рушійна сила історичного процесу.

Громадянське суспільство у Маркса виглядає як суспільна організація, яка розвивається з вироб­ництва і обороту, як сукупність економічних виробничих відносин, які відповідають виробничим силам і які утворюють базис держави, на цьому базисі формуються соціальні відносини.

Громадянське суспільство у Маркса є первинним стосовно держави, а взаємозв'язки між громадянсь­ким суспільством і державою проявляються як відносини між індивідуальною свободою та публічною владою. Держава входить в структуру життя суспільства як важливий елемент його політичної організації, а в громадянському суспільстві вона не входить. За Марксом революційній витиск приватної власності відбувається в громадянському суспільстві.

Італійський теоретик А. Грамші розглядав громадянське суспільство в потрібному історичному контексті. Коли воно знищене державою (до революції в Росії), коли держава є його зовнішньою формою (Італійська держава), коли існують збалансовані взаємини між дер­жавою і громадянським суспільством (розвинуті Західні країни). В цілому він вважав, що громадянське суспільство в майбутньому проковтне державу і переросте в самоуправління мас.

Згідно з Грамші, громадянське суспільство і держава - це два рівних політики. Зміст громадянського суспільства вира­жають сповна політичні партії та інші (приватні ) об'єднання.

Теоретикам анархізму М.Бакуніну, П.Кропоткіну та іншім належать розробка ідей федерації дрібних автономних асоціацій вільних виробників, створення тисяч точок зіткнення між людьми с приводу їх спільних справ, непотрібності зайвого централізму, що вмістить багато інформації з приводу теорії та практики грома­дянського суспільства.

В історії Нового часу перехід до громадянського суспільства пов'язувався з переходом від деспотії та феодального абсолютизму до республіканства, з формуванням вільної особистості і нових її суспільних відносин.

В умовах Російської імперії була єдина спроба розрізнити державне і позадержавне життя. Цю спробу під впливом французького просвітництва здійснила імператриця Катерина II, котра в 1785 році видала указ про "Жалувану грамоту дворянам". Цим указом вперше в Росії було проголошено визнання громадянського, стану єдиної верстви населення - дворянства. Адже до цього указу дворяни, як і кріпосні, відповідно до указу царя Івана IV вважалися власністю государя. Але на цьому указі Катерини II процес надання підданим Російської імперії громадянського статусу припинився. У подальшому реальним виявом громадянського суспільства можна вважати Галицький сейм та Державну думу, які формувалися на представницьких засадах і структуровано представляли всі верстви населення.

Тоталітарне і авторитарне суспільство характеризується тим, що воно цілком або переважно підпорядковане державі, яка втручається і регламентує його прописи.

Такий спосіб взаємодії держави й суспільства називається етатизмом, що означає поширення повноважень держави на всі без винятку сфери суспільного життя. Як тип політичного мислення етатизм полягає у схильності вважати державу єдиним чинником інтеграції суспільства.

Закономірно може виникнути запитання: а чи було громадянське суспільство в тоталітарному Радянському Союзі?

Формування громадянського суспільства є процес об'єктивний і заборонити його ніхто не може. Радянське дисидентство і поодинокі організовані виступи різних верств населення свідчать про те, що процес усвідомлення своєї громадянськості в суспільстві йшов. Саме цим процесом об'єктивно була викликана перебудова і все інше, що відбулося згодом.

Але це були тільки поодинокі симптоми зародження громадянського суспільства, бо існуючий державно-політичний режим був несумісним з громадянським суспільством.

Тобто, розгорнуте громадянське суспільство в умовах тоталітаризму сформуватися не може, але і подолати тоталітаризм без достатньо розвинутого почуття громадянсько­сті членів суспільства теж неможливо.

Розвинене громадянське суспільство у власному розумінні цього слова може сформуватися тільки за умов демократичної правової держави, яка покликана створити і забезпечити політико-правові основи його функціонування, а не опікати, регламентувати чи контролювати його процеси.

Економічною основою і передумовою формування громадянського суспільства є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності і непорушністю права приватної власності, без котрої не може бути приватного, незалежного від держави суспільного життя.

З точки зору соціально-політичного розвитку, становлення громадянського суспільства передбачає природну соціальну диференціацію членів суспільства, вільне існування різних політичних партій, громадсько-політичних і суспільних організацій та їх асоціацій і таке інше.

Таким чином, громадянське (приватне від держави, цивільне) суспільство виступає, з одного боку, як антипод природного його стану, а з другого - як творець і антипод демократичної правової держави.

Тобто, громадянське суспільство є складним утворенням не тільки за своєю сутністю і структурою, а й за системою взаємозв'язків, взаємодій та взаємозалежностей між ним і правовою державою. Не менше складною є і система взаємодій між громадянським суспільством і природою, з якої воно вийшло. Люди іноді забувають про ці взаємодії, не хочуть чекати милості від природи і намагаються взяти їх силою. Але за кожну таку перемогу людей над природою, остання немилосердно мстить їм. І сьогодні може бути доречним перефразувати мічурінське гасло про те, що ми не можемо чекати милості від природи - взяти її в неї наше завдання на гасло: "Ми не можемо чекати милості від природи після того, що ми з нею зробили."

Узагальнюючи попередній розгляд, можна визначити триосновні напрями історичного і політичного розвитку, за якими йшло формування громадянського суспільства.

* По-перше, це розвиток політичних відносин і становлення держави як загальносуспільного інституту, що наділяється відповідними повноваженнями стосовно громадян та їх об'єднань.

* По-друге, це соціальна диференціація суспільства, формування різноманітних систем суспільних цінностей і інтересів, становлення самодостатніх об'єднань громадян.

* По-третє, це розвиток індивідуальних начал громадянськості (права, свободи і відповідальність особистості).

Тобто, в громадянському суспільстві складаються якісно нові стосунки між суспільством і природою, між суспільством і державою, між суспільством і особистістю, між особистістю і державою.

Громадянське суспільство - це сфера спонтанного самовияву вільних індивідів і добровільно створених їх асоціацій та організацій громадян яка захищена законом від прямого втручання з боку органів державної влади.

Воно самореалізується в приватному житті громадян, вільному ринку, безперешкодному поширенні національних цінностей. Базується громадянське суспільство на реальному житті індивідів як приватних осіб, сукупності вільно встановлених міжособистих зв'язків (сімейних, громадських, культурних тощо), розмаїтті властивих їм інтересів, можливостей, способів їх виразу та діяльності.

Громадянське суспільство - це сфера реального життя людей на відміну від формальності і бюрократичності їх державного життя. Громадянське суспільство - це сфера свободи на відміну від державної сфери, де панує необхідність підпорядкування. Мотивами діяльності людей в громадянсько­му суспільстві є їх реальні потреби і інтереси, а в сфері держави - обов'язки, формальні вимоги і таке інше.

Узагальнено кажучи,громадянське суспільство – це відносно відокремлене від держави суспільство і механізм неформального соціального партнерства, що ґрунтується на приватній власності і стихійному поділі праці.

Громадянське суспільство - це структуроване суспільство, яке передбачає свободу індивідів і асоціацій.