Реформування вищих органів влади і управління при Олександрі І

Негласний комітет

З перших днів нового царювання імператора оточили люди, яких він закликав допомагати йому в перетворювальних роботах. То були колишні члени великокнязівського гуртка: граф П. О. Строганов, граф В. П. Кочубей, князь А. Чарторийський і М. М. Новосильцев. Ці люди склали так званий «Негласний комітет», який збирався протягом 1801-1803 років в затишній кімнаті імператора і разом з ним виробляється план необхідних перетворень. Завданням цього комітету було допомагати імператорові «в систематичній роботі над реформою безформного будівлі управління імперією». Покладено було попередньо вивчити даний становище імперії, потім перетворити окремі частини адміністрації і ці окремі реформи завершити «укладенням, встановленим на підставі справжнього народного духу». «Негласний комітет», який функціонував до 9 листопада 1803 року, за два з половиною року розглянув питання здійснення сенатської та міністерської реформи, діяльності «неодмінного ради», селянське питання, коронаційні проекти 1801 і ряд зовнішньополітичних заходів.

Державна рада

Почали з центрального управління. Збирався на власний розсуд імператриці Катерини Державна рада 30 березня (11 квітня) 1801 був замінений постійним установою, яка отримала назву «неодмінного ради», для розгляду та обговорення державних справ і постанов. Він складався з 12 вищих сановників без поділу на департаменти. 1 січня 1810 (за проектом М. М. Сперанського) Неодмінний рада був перетворений в Державну раду. Він складався з Загальних зборів та чотирьох департаментів - законів, військового, цивільних і духовних справ, державної економії (пізніше тимчасово існував і 5-й - у справах царства Польського). Для організації діяльності Державної ради була створена Державна канцелярія, і її державним секретарем був призначений Сперанський. При Державній раді засновувалися Комісія складання законів і Комісія прохань.

Головою Державної ради був Олександр I або один з його членів за призначенням імператора. До складу Державної ради входили всі міністри, а також особи з вищих сановників, призначувані імператором. Державна рада не видавав закони, а служив дорадчим органом при розробці законів. Його завдання - централізувати законодавче справу, забезпечити однаковість юридичних норм, не допускати протиріч у законах.

Сенат

8 вересня 1802 був підписаний іменний указ «Про права і обов'язки Сенату», який визначив як саму організацію Сенату, так і його ставлення до інших вищих установам. Сенат оголошувався верховним органом в імперії, зосереджує в собі вищу адміністративну, судову і контролюючу владу. Йому надавалося право робити подання з приводу видаваних указів, якщо вони суперечили іншим законам.

У силу цілого ряду умов ці знову даровані Сенату права не могли скільки-небудь підняти його значення. За складом свого Сенат залишився зборами далеко не перших сановників імперії. Безпосередніх зносин Сенату з верховною владою не було створено, і це визначило характер відносин Сенату до Державної ради, міністрам і Комітету міністрів.

Святійший Синод

Змінам піддався і Святійший Синод, членами якого були вищі духовні ієрархи - митрополити та архієреї, але на чолі Синоду стояв цивільний чиновник у званні обер-прокурора. При Олександрі I представники вищого духовенства вже не збиралися, а викликалися на засідання Синоду за вибором обер-прокурора, права якої були значно розширені.

З 1803 по 1824 рік посаду обер-прокурора виконував князь А. Н. Голіцин, колишній з 1816 року також і міністром народної освіти.

Міністерська реформа

8 вересня 1802 Маніфесту «Про заснування міністерств» була розпочата міністерська реформа - було затверджено 8 міністерств, що замінювали петровські колегії (ліквідовані Катериною II і відновлені Павлом I):

іноземних справ, військових сухопутних сил,морських сил,внутрішніх справ,фінансів,юстиції,комерції і народної освіти.

Справи тепер вирішувалися одноосібно міністром, звітним перед імператором. Кожен міністр мав заступника (товариша міністра) і канцелярію. Міністерства поділялися на департаменти, очолювані директорами; департаменти - на відділення на чолі з начальниками відділень; відділення - на столи на чолі зі столоначальника. Для спільного обговорення справ засновувався Комітет міністрів.

12 липня 1810 вийшов підготовлений М. М. Сперанським маніфест «Про поділ державних справ на особливі управління», 25 червня 1811 року - «Загальна установа міністерств».

Цей маніфест поділяв всі державні справи "у порядку виконавчому» на п'ять головних частин:

зовнішні зносини, які перебували у віданні міністерства закордонних справ;

пристрій зовнішньої безпеки, яке доручалося військовому і морському міністерствам;

державна економія, якої відали міністерства внутрішніх справ, освіти, фінансів, Державний скарбник, Головне управління ревізії державних рахунків, Головне управління шляхів сполучення;

пристрій судна цивільного і кримінального, яке доручалося міністерству юстиції;

пристрій внутрішньої безпеки, яке увійшло до компетенції міністерства поліції.

Маніфестом проголошувалося створення нових центральних органів державного управління - міністерства поліції та Головного управління духовних справ різних сповідань.

Число міністерств і прирівняних до них Головних управлінь таким чином досягла дванадцяти. Почалося складання єдиного державного бюджету.