Р. проведена реформа цензури

ЗУНР

Австро-угорщина – починається революції

Жовтень 1918 р. – створюється Українська національна рада -0 Є.Петрушевич

1 листопада 1918 р. вітовський – прапор на львівській ратуші –

ЗУНР

22 січня 1919 р. – ЗЛУКУ з УНР

УГА – армія ЗУНР Мирон Тарнавський

Аграрна реформа

Конфіскація маєтів у поміщиків, переважно польських, передача земель малоземеотнеих і безземельних селян

Антанта була проти свтоерння ЗУНР, оскільки їй потрібна була міцна Польша

Столиця м. Станіслав

Чотківська офензива.

Ризька угода між УНР Польша

Більшовикі - курс на диктатуру пролетаріату

Ревкоми

Комбіди

Християн Раковський

10 березня 1919 р. – Конституція УСРР

ВУЦВК – Петровський

Політика військового комунізму

Білий рух - за повернення царського режиму

Денікін 1919 р.

Врангель – 1920 р.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Зміни в суспільному житті

Реформи Олександра ІІ

9 лютого 1861 р. маніфестом Олександра ІІ було скасоване кріпосне право.

З 1862 р. в Російській імперії розпочалася військова реформа, спрямована на модернізацію армії.

Шкільна реформа 1864 р.

1864 р. урядом була ініційована судова реформа.

1864 р. розпочата земська реформа,

р. проведена реформа цензури

Міська реформа 1870 р.

Зміни в промисловості

У 1865 рр. побудована залізнична лінія Одеса – Балта.

Протягом 70 – х років – створення системи залізничного сполучення в Україні.

Станом на 1880 р. залізничний транспорт з’єднав між собою найбільші міста України

Упродовж 1860—1880 pp. у Наддніпрянській Україні завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактурного виробництва до заводського та фабричного

Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні.

Національно-визвольний рух

«Хлопоманство». Після поразки повстання 1830–1831 рр. у Польщі, поляки Цей рух очолив студент Київського університету Володимир Антонович

Польське повстання 1863–1864 рр. підтвердило це.

Громадівський рух в Україні у 60-90-х рр. був напівлегальним непартійним.Перша громада українців виникла у 1859 р. у Петербурзі. Значним успіхом громади стало створення у 1861 р. першого українського журналу «Основа», в якому друкувалися українською і російською художні твори, праці з історії, народознавства. У 1862 р. через фінансові труднощі та переслідування цензури і поліції «Основа» припинила існування.

Центром громадівського руху безпосередньо в Україні став Київ. Навесні 1860 р. студенти і викладачі Київського університету, місцева інтелігенція створили Українську громаду. Очолив її Володимир Антонович. Друкованим органом Київської громади у 1873–1875 рр. стала газета «Київський телеграф». Газета друкувала статті на досить гострі соціально-економічні й політичні теми.

20 червня 1863 р. таємним циркуляром Валуєв проголосив, що окремої «малоросійської мови не було, немає й бути не може».

У 1873 р. спочатку утворено історичне товариство Нестора Літописця, а невдовзі започаткувано Південно-Західний відділ Російського географічного товариства мета якого - вивчення історії, географії рідного краю. Його першим головою став Григорій Галаган, а діловим керівником – знаний етнограф Павло Чубинський.

Олександр ІІ у 1875 р. створив спеціальну комісію на підставі пропозицій якої підписав закон про повну заборону української мови -«Емський указ» 1876 р.Указом заборонялося писати, співати і давати спектаклі українською мовою, друкувати підручники, перекладати українською мовою твори авторів російської і світової літератури. Було закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, заборонено видавати «Київський телеграф» і звільнено ряд професорів Київського університету. Деякі громадівці емігрували.

Важливим етапом у розвитку суспільно-політичного життя українців стала закордонна діяльність Михайла Драгоманова. Він переїхав до Женеви, де почав видавати український політичний журнал «Громада». Драгоманов проповідував перебудову Росії на принципах федерації, захоплювався соціалістичними ідеями, справедливого суспільного устрою держави. Виступав лише за політичну автономію України. Ідеї М. Драгоманова згодом заклали основу для формування першої української соціалістичної партії в Україні.

«Братство тарасівців». У 70–80-ті роки ХІХ ст. відбувається радикалізація громадівської молоді. «Братство тарасівців» організоване у 1891 р. харківськими та київськими студентами І. Липою, М. Міхновським, Б. Грінченком на могилі Шевченка. У своєму програмному документі «Кредо молодих українців» вони заявили про незгоду з українофілами через їхні зв'язки з російською культурою і про прагнення стати космофілами (люблячими увесь світ). Братство виступало за самостійну суверенну Україну, соборну й неподільну «від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ». Обстоювали ідею створення Української федерації Лівобережної, Правобережної, степової України, Кубані й Галичини. На їх думку: державу повинен очолювати гетьман (президент) і сейм (парламент); у державній власності мають перебувати земля і земні надра, велика промисловість і гуртова торгівля; церква має бути відокремленою від держави, освіта – безкоштовною та ін. Проте, уже в травні 1893 р. братство припинило своє існування в результаті арештів.

У 1897 р. на нелегальному з'їзді всіх громад було утвореноЗагальноукраїнську безпартійну організацію (ЗУБО) на чолі з В. Антоновичем та О. Кониським. Вона поставила мету згуртувати всіх українських діячів в одному об'єднанні. Важливим кроком ЗУБО стало рішення, схвалене 1904 р. про створенняУкраїнської демократичної партії (УДП). Серед її лідерів були С. Чикаленко, С. Єфремов, Б. Грінченко. Нова політична організація повинна була домагатися встановлення конституційного ладу, проведення соціальних реформ та надання Україні широких автономних прав у межах федеративної Росії.Восени 1905 р. зі складу УДП вийшла радикальна група на чолі з Б. Грінченком і С. Єфремовим , яка утворила Українську радикальну партію.

Рух народників в Україні. У другій половині ХІХ ст. домінуючою силою в загальноросійському революційному русі були народники. Їхню ідеологію та напрямки діяльності визначали три їхніх теоретика: М. Бакунін – творець анархізму, П. Лавров – ідеолог пропагандистського напрямку та П. Ткачов, який вважав за достатнє здійснити державний переворот шляхом змови при застосуванні терористичних методів.

У 1861 р.в Росії виникає нелегальна організація «Земля і воля», яка з 70-х років переносить свою діяльність і в Україну. Виникають різноманітні гуртки з представників різних станів (різночинці). Напочатку 70-х років такі гуртки діяли в Києві, Одесі, Харкові. Найвідомішим став київський гурток («Київська комуна»). Широкого розмаху набуло друкування листівок, газет, брошур із закликами до повалення самодержавства, боротьби проти поміщиків.

З 1874 р. серед прихильників П. Лаврова широкого розмаху набуло «ходіння в народ» під гаслами «Земля і воля народові!». Вони йшли в села як учителі, агрономи, лікарі, поширювали серед селян нелегальну літературу, формували нелегальні гуртки, навіть готували повстання.

Група народників на чолі з Я. Стефановичем, організувавши в Чигиринському повіті у 1877 р. нелегальну організацію, зробили невдалу спробу за допомогою підробленого царського маніфесту закликати селян до повстання проти поміщиків(«чигиринська змова»). Вони запевняли селян, що діють з відома царя, однак у вересні 1877 р. змовники були заарештовані. Керівників організації засудили до смертної кари (їм вдалося втекти з в'язниці), а селянських ватажків до каторги.

Провал ходіння в народ призвів до розколу у 1879 р. «Землі і волі» на дві незалежні організації – «Чорний переділ» та «Народна воля». Перша з них продовжувала агітаційну роботу серед селян, друга – зосередилася на підготовці і проведені терористичних акцій. 1 березня 1881 р. «Народна воля» здійснила смертельний замах на Олександра ІІ. Вбивство царя нічого не змінило, навпаки, наступний цар Олександр ІІІ проводив політику контрреформ.

ЗАХІДНА УКРАЇНА В ІІ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Зміни в економіці

Українське селянство, ремісники й торговці для захисту економічних інтересів створювали кооперативи: кредитні та ощадні установи, Кооперативи очолили молоді національно свідомі священики, учителі, юристи. Першим і одним із найпопулярніших у Західній Україні став кооператив «Народна торгівля», створений 1883 р. Наприкінці століття активно діяло товариство «Сільський господар» (1899–1944 рр.).

1848 р. скасування панщини в західноукраїнських землях. Але за поміщиками зберегалися сервітути– право володіння лісами, пасовищами, луками та ін. За користування ними селяни повинні були сплачувати поміщикам значні кошти або ж відробляти за них.

Промисловий розвиток Австро-Угорщини здійснювався з явним відставанням від розвинутих європейських країн. Вільну промислово-підприємницьку діяльність уряд дозволив лише в 1859 р. Західноукраїнські землі за своїм промисловим розвитком залишилися найвідсталішими провінціями Австро-Угорщини, були її колоніальним додатком. Промисловий переворот тут почався лише в 70-і роки XIX ст.

Найрозвиненішими були традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна, керамічна, ґуральництво й цукроваріння. У Східній Галичині найінтенсивніше розвивалося видобування нафти. Длябуріння нафтових свердловин тут в 1860-ті рр.розпочали використовувати парові машини. Тоді ж завершилося будівництво залізниці Краків – Перемишль, яка з'єднала Західну Україну з Віднем. Була прокладена залізниця до Львова.

Суспільно-політичні течії другої половини ХІХ ст.

Москвофільський рух.

Москвофільство-суспільно-політична течія на західноукраїнських землях другої половини ХІХ ст., яка обстоювала національно-культурну, а пізніше – державно-політичну єдність з російським народом і Росією. Першим пропагандистом загальноросійських ідей у Галичині був відомий ідеолог панславізму М. Погодін.

Перетворення москвофільства в окрему суспільно-політичну течію прискорила революція 1848–1849 рр. в Австрійській імперії. В умовах реставрації абсолютизму 1849–1859 рр. москвофіли не могли вести відкриту політичну діяльність і зосередили свої зусилля в сфері освіти й культури.

Відсутність єдиної, загальноприйнятої української літературної мови стала сприятливим ґрунтом для поширення об'єднавчих ідей. У листопаді 1848 р. під впливом церковної ієрархії злилися давньоруська і церковнослов’янська мови, що привело до тривалого засилля в літературі так званого «язичія». Серед найбільших прихильників мовної єдності в Галичині у 1850-х рр. були Д. Зубрицький, Яків та Іван Головацькі. Періодичними виданнями москвофілів були: Слово, Боян і Славянская 3оря. У 1870 москвофіли заснували Руську Раду – політичну організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної Руської Ради.

Всередині 1880-х рр. москвофільство втратило свій вплив. Деяке пожвавлення діяльності москвофілів наступило напередодні й під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Створений у Києві 11 серпня 1914 р. «Карпато-Руський визвольний комітет» закликав населення Галичини виступити на підтримку Російської імперії.

Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова. Народовці, виходячи з того, що українці – це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність всіх українських земель та розвиток єдиної української мови на основі народної говірки. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовецького руху стали редакції журналів: «Вечерниці», «Мета», «Нива». До народовців належали переважно представники української інтелігенції-письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. Зокрема,В. Барвінський, Володимир Навроцький. Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда», а при них – український театр і «Просвіту» (1868 р.). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературне Товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка.

У 1885 р.народовці створили нову політичну організацію – Народну Раду, яка повинна була продовжити справу Головної Руської Ради. Її керівником був Романчук. В 1890 р. лідери Ю. Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».Від імені уряду намісник Галичини пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру української історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині. Проте, не всі народовці погодилися із політикою «нової ери». Багато хто вважав це поступкою перед польською стороною.

В 1894 р. частина народовців на чолі з Ю. Романчуком перейшла до опозиції.На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію. Народовецький рух розгорнувся також на Буковині і Закарпатті. В середині 1880-х років у діяльності народовецьких організацій на Буковині активну участь брали Юрій Федькович, Єротей Пігуляк. Національно-культурне відродження на Закарпатті в кінці 19 на початку 20 ст. відбувалось під ідеологічним впливом народовців, серед яких - Августин Волошин, Юрій Жаткович.

Створення політичних партій