Історія розвитку екскурсійної справи в Україні

Вступ

Історія екскурсійної діяльності розпочинається наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століть, коли у школах Англії, Франції, Німеччини, Австрії та інших країн при вивченні окремих предметів учителі почали використовувати в роботі з учнями пішохідні прогулянки за межі міст. Ці найпростіші форми подорожей і отримали назву екскурсій.

Екскурсія (від лат. „еxcursio” – поїздка) є невід’ємною складовою туризму[25, с.7]. Екскурсії визначались, як особливий метод засвоєння знань шляхом наочного ознайомлення з конкретно означеним об’єктом за наперед означеним планом. Це - цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього середовища, за заздалегідь продуманим маршрутом, що відбувається під керівництвом кваліфікованого керівника-екскурсовода і призначений для розкриття певної чітко визначеної теми.

В Україні екскурсійна діяльність почала розвиватись у другій половині ХІХ ст. і була тісно пов’язана з розвитком краєзнавства, активізація якого спостерігається у період піднесення національно-культурного руху українського народу.

За допомогою подорожей, мандрівок, походів та екскурсій рідною землею люди краще пізнавали свій край, його особливості, пам’ятки історії тощо. Туризм приваблює мільйони людей (у 2000 р. на планеті подорожувало 700 млн. чол.) не тільки підносить їхній культурний рівень, а й сприяє налагодженню взаєморозуміння і довіри між країнами та народами, допомагає їм жити в мирі й злагоді. Туризм став одним з проявів способу життя цілих суспільних верст у розвинених країнах світу.

Туризм в України пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.

Історія їх подорожей є переконливим підтвердженням прояву неабиякого інтересу до України з багатьох держав і народів, а описи цих подорожей вміщують неоціненні відомості про географічні та історичні особливості нашої країни в різні епохи.

В результаті подорожей вітчизняних і іноземних мандрівників, яких подвигало палке бажання побачити світ, відкрити його для себе, почерпнути нові знання було зібрано величезний матеріал з географії та історії як українських, так і інших земель.

Розвиток туризму і екскурсійної справи у другій половині ХІХ ст. справедливо пов’язують з національно-культурним відродженням.

Розділ 1

Історія розвитку екскурсійної справи в Україні

Розширення торговельних та культурних зв’язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу.

З розвитком у ХІХ столітті індустріального виробництва, появою залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм. [1, с.23]

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. українські землі залишаються розподіленими поміж двома імперськими державами – Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов’язані з історією Росії та Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.

У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

З’явилися перші спеціалізовані журнали „Екскурсійний вісник”, „Шкільні екскурсії і шкільний музей”, „Російський екскурсант”, які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавались в столиці Російської імперії, Петербурзі.

У 1895 році в Петербурзі організовуються Російський туринг-тур (товариство велосипедистів-туристів), який у 1901 р. був перетворений на Російське товариство туристів (РТТ), що мало свої відділення і на території України – у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств.

Того ж 1901 року, у Росії створюється Російське гірське товариство. Воно мало свої відділення у Петербурзі, Москві, Владикавказі, П’ятигорську, Сочі, Алма-Аті. Засновниками товариства були всесвітньо відомі вчені В.І Вернадський, І.В. Мушкетов, П.П. Семенов-Тян-Шанський, Б.Ш.Федченко. У роботі товариства брав активну участь письменник В.О.Гіляровський, географи Ю.М.Шокальський, В.Є.Щуровський та інші вчені-ентузіасти. Товариство ставило перед собою мету-розвиток туризму в Росії, пробудження інтересу до її пізнання як у Росії так і за кордоном.[24, с.24]

За статутом Російського товариства туристів його членами не могли бути учні і нижчі чини. Як і туристські поїздки товариство було недоступне простому люду. РТТ організовувало поїздки по країні і за кордон. До 1914 року РТТ налічувало близько 50тис членів, переважно представників заможних класів. Незважаючи на це. В 1916 р. поліція закрила його на тій підставі, що воно нібито завдавало шкоди підвалинам царської монархії.[24, с. 25]

1.1 Кримсько-Кавказький гірський клуб (1890-1915 рр.)

Наприкінці 80-х років ХІХ ст. в Ялті виник „Гурток аматорів природи, гірського спорту і Кримських гір”. В 1890 р. в Одесі організовується Кримський гірський клуб. З 1891 по 1915 р. видається журнал „Записки Кримського гірського клубу”, в якому публікуються звіти експедицій, описуються маршрути подорожей та екскурсій.

Засновниками і першими членами Кримського гірського клубу були вчені, лікарі, юристи, відомі дослідники Криму.

Видавався щомісячний журнал, який розсилався членам клубу безкоштовно. Правління клубу знаходилося в Одесі, а його відділення – у Севастополі та Ялті. Вже в перші роки діяльності клуб налічував близько 400 членів.

Свою діяльність клуб розпочав з організації в квітні 1891 р. екскурсії для дев’ятнадцяти своїх членів до Криму. Екскурсанти відвідали Севастополь і в районі між Севастополем і Гурзуфом ознайомилися з археологічними розкопками в Херсонесі, давнім Інкерманським монастирем, висіченим у вапняках, палацом в Алупці, Айтодорським маяком, Нікітський ботанічним садом та багатьма іншими визначними пам’ятками Криму. Під час цієї восьмиденної екскурсії членами клубу було зібрано геологічні, ґрунтові, ботанічні й ентомологічні колекції, що мали стати основою для створення музею Кримського гірського клубу. Під час цієї екскурсії було створено два відділення Кримського гірського клубу – У Севастополі та Ялті, серед яких другому належить особлива роль у розвитку туризму й екскурсій у Криму.

З першого ж року Кримський гірський клуб розпочав збирання даних з геології, географії, флори, фауни, етнографії, археології та історії Криму як туристського району Росії. Вже в 1891 р. побачив світ перший випуск „Записок Кримського гірського клубу”, після чого вони регулярно видавалися впродовж 25 років.

В 1901 р. після внесення до статуту клубу доповнень, якими дозволялося відкривати відділення клубу не тільки в Таврійській губернії, а й по всій Росії, вже в 1902 р. були засновані Катеринославське, а потім Гагринське відділення, після чого було прийнято рішення про перейменування клубу на Кримсько-Кавказький гірський клуб, до завдань якого тепер входили дослідження й організація екскурсій і на Кавказі.

Основою діяльності відділень клубу була організація екскурсій. Правління Кримсько-Кавказького гірського клубу, що знаходилось в Одесі, почало екскурсії до Криму як для своїх членів, так і для всіх, хто бажав здійснити ці подорожі. Поступово воно розширило географію поїздок і з 1910 р. почало приділяти значну увагу екскурсіям на Кавказ, особливо в район Красної Поляни та Воєнно-Грузинської дороги. А в 1913 р. екскурсійна секція підготувала багатоденні маршрути по Криму, Кавказу, Уралу, до Дніпровських порогів. Тривалість деяких маршрутів досягала 40 днів. Запрошення взяти участь у цих екскурсіях заздалегідь публікувалися в „Записках” клубу.

Особливу роль у діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу належала Ялтинському відділенню. Тривалий час його очолював великий ентузіаст екскурсійної справи лікар В.М.Дмитрієв. Відділення не відзначалось численністю, налічувало 50-80 чоловік, і тільки в 1913 р. число його членів досягло рекордної цифри – 104. однак саме це відділення вперше в Росії розгорнуло широку екскурсійну діяльність: організацію численних туристських поїздок до Криму, екскурсій у Кримські гори, по найцікавіших місцях Кримського узбережжя.

Ялтинським відділенням разом із Товариством сприяння благоустрою курорту Ялта було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори. Першою в 1899 р. з’явилася Штангеєвська стежка, що вела від водоспаду Учан-су до хребта Яйли через найбільш мальовничі ділянки східного схилу Яйли. Вона мала протяжність понад 8 верст (8,5 км) і призначалась для екскурсантів будь-якої фізичної підготовки, оскільки була такою пологою, що навіть люди, які не звикли до гірських прогулянок, вільно по ній піднімались. Вздовж усієї стежки було зроблено на каменях знаки й написи, що вказували пройдену відстань і подальший напрямок руху.

Це перша туристська стежка в Росії стала праобразом нинішніх туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами й природою.

Слідом за Штангеєвською з’явилась Боткінська стежка, створена на кошти, пожертвувані шанувальниками професора С.П.Боткіна. Ця зручна і цікава для прогулянок туристів стежка вела до водоспаду Яузлар, околиці якого вкриті густими мальовничими сосновими лісами. Вздовж всього шляху Бот кінської стежки було встановлено покажчики руху й ослони для відпочинку.

Дещо пізніше з’явилися ще дві стежки, що ведуть у гори, - Хрестова і Дмитрієвська, названа в честь першого голови Ялтинського відділення В.М. Дмитрієва.

Усі туристські стежки перебували під ретельним доглядом членів Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу. На його кошти їх постійно розчищали та впорядковували.

Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами, на Чатир-Дазі було створено перший у Росії туристський притулок, яким могли користуватися як члени Кримсько-Кавказького гірського клубу, так і інші аматори походів. Чатирдазький притулок розташовувався поблизу печер Бінбаш-Коба і Суук-Коба, у ньому зупинялися в основному ті, хто збирався відвідати ці печери. У „Записках Кримського гірського клубу” наводився перелік можливих послуг:

- сторож притулку був зобов’язаний надавати можливу допомогу і послуги всім, хто бажає скористатися притулком;

- на вимогу відвідувачів він повинен поставити самовар, дати посуд, або поставити чай чи каву в склянках, подати по можливості молоко, яйця, засмажити шашлик(якщо мандрівник здобуде барана у сусідніх пастухів). Він зобов’язаний провести до печери, дати, скільки потрібно, свічок. У холодну погоду туристи можуть зажадати, щоб він розпалив у каміні вогонь;

- якщо в сторожа знайдуться будь-які інші предмети, потрібні відвідувачам, такі як кошма, подушка, ковдра чи їстівні припаси він може пропонувати їх бажаючим;

- за виконання всіх вимог і надані послуги сторож одержує плату за таксою, затвердженою правлінням на той чи інший термін.

Притулок на Чатир-Дазі був відомий мандрівникам. Щороку в ньому ночували сотні туристів, які залишили в журналі на адресу Кримсько-Кавказького гірського клубу численні вдячні записи за ночівлю і надану рідкісну можливість оглянути цікаві сталактитові печери.

Екскурсійний сезон Ялтинського відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу був досить тривалим. Зазвичай він починався в квітні і закінчувався в жовтні, проте в окремі роки за сприятливих погодних умов його межі могли розширюватись. Так, у 1912 р. перша екскурсія відбулась 25 лютого. Це найбільш ранній термін початку екскурсійного періоду. Найпізнішою датою закінчення екскурсійного періоду було 30 листопада 1909 р. Цього ж року екскурсійний період був най тривалішим – 250 днів.

Рік за роком екскурсійна діяльність Ялтинського відділення набирала сили. Почавши з організації екскурсій для кількох десятків своїх членів, вже в 1896 р. воно провело 181 екскурсію для 1491 чол., а в 1912 р. число екскурсій досягло 645, а їх учасників 15229 чол. Усього за час свого існування відділення охопило послугами понад 120 тис. осіб.

Екскурсії Ялтинського відділення характеризувались великою розмаїтістю маршрутів. Основою їх були одноденні екскурсії в околицях Ялти, наприклад екскурсії, проведені відділенням у 1898 р.

Найпривабливішим у всі роки залишався маршрут на гору Ай-Петрі, звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні гори, Ялту і Чорне море. Екскурсії здебільшого проводились у кінних екіпажах. До 1913 р. Ялтинське відділення мало 16 екіпажів, коней для яких правління орендувало в сільського населення. Пішохідні екскурсії користувалися значно меншою популярністю, число їх учасників коливалося з року в рік, але ніколи не перевищувало 150 чол. Так, у 1899 р. відбулося всього 7 пішохідних екскурсій, в яких брали участь 33 особи.

Широка популяризація екскурсій, яку проводили, розсилаючи плакати і брошури з їхніми описами до навчальних закладів, різних установ Москви, Петербурга та інших великих міст Росії, публікуючи рекламні повідомлення про екскурсії в Ялтинській газеті, щотижня вивішуючи оголошення з розкладом екскурсій у готелях, пансіонатах, купальнях, водолікарнях Ялти, принесла свої плоди. Екскурсіями Ялтинського відділення почали цікавитися відвідувачі з різних міст, починаючи з західного коридору Європейської Росії до віддалених Сибірських околиць, від Архангельська до Батума. Найбільший контингент екскурсантів рекрутувався з Москви і Санки-Петербурга. Як учені всіх фахів, викладачі й викладачки вищих, середніх і народних навчальних закладів, так і учні їх складали головні групи екскурсантів; за ними йшли лікарі та лікарський персонал, чиновники всіх міністерств, військові; значно менше число комерсантів, ремісників та інших промисловців.

Особливе піклування всі відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу виявляли щодо учнівських екскурсій.

У 1892 р. було проведено перші учнівські екскурсії до Криму. Правління Кримсько-Кавказького гірського клубу в Одесі організувало екскурсію для 20 учнів одеських реальних училищ, а Ялтинське відділення – екскурсію вихованців і вихованок Ялтинських чоловічої і жіночої прогімназій. Надалі учнівські екскурсії посіли значне місце в роботі Ялтинського відділення. Десятки навчальних закладів Росії „екскурсували” до Криму за його сприяння. За клопотанням правління відділення учасникам учнівських екскурсій надавалося або безкоштовне помешкання для проживання в Ялтинських школах або вкрай дешеве в деяких готелях. Екіпажі виділялися їм за особливо низькою ціною, що навіть не відшкодовувала витрат клубу.

У деякі місяці Ялта буквально переповнювалася учнями, що „цілими навчальними закладами на чолі з викладачами в кількості нерідко 100-150 чоловік” і їхали, і йшли пішки до Ялти. Для всієї цієї армії туристів Ялтинське відділення знаходило місця для ночівлі, організовувало перевезення багажу, клопоталося перед членами міської управи про безкоштовні відвідування ними міського саду і надавало ще чимало всіляких послуг.

Слід зауважити, що за цю роботу адміністрація Ялтинського відділення не одержувала жодної матеріальної винагороди. Правління клубу, як зазначалося в „Записках”, було цілком задоволене „тими численними втішними відгуками, які давала вдячна молодь, оцінюючи вищезгадані послуги”.

За сприяння Ялтинського відділення тривалі екскурсії до Криму здійснили учні Варшавської 3-ї жіночої гімназії, Нижньогородського реального училища, Старосельської залізничної школи, Ростовської чоловічої гімназії. Кишинівської духовної семінарії, Московського єпархіального училища, Петербурзького комерційного училища, Муромського реального училища. Десяткам тисяч молодих громадян з малих і великих міст Росії Ялтинське відділення Кримсько-Кавказького гірського клубу допомогло ознайомитися з чудовою природою Криму.

Розуміючи, що для подальшого розвитку екскурсійної справи потрібна велика кількість підготовлених екскурсоводів правління клубу почало з 1902 р. підготовку керівників екскурсій з числа шкільних учителів. У червні 1902 р. відбулася перша педагогічна екскурсія до Криму вчителів Одеського навчального округу. Педагогічні екскурсії Кримсько-Кавказького гірського клубу стали ще однією дієвою формою пропаганди туризму в Росії. Адже в наступні роки учасники цих екскурсій поверталися до Криму, але вже з десятками своїх учнів, виконуючи тим самим завдання клубу „спрямувати російських туристів потужним потоком” у цей благодатний край.

Кримський гірський клуб зібрав навколо себе ентузіастів вивчення Криму. Підводячи підсумки 25-річної діяльності клубу в журналі „Записки Кримсько-Кавказького гірського клубу” 1915 р., М.Познанський писав про завдання клубу, що мав розтопити „крижані стіни злочинної байдужості” до свого краю і спонукати російських туристів „до пізнання красот і багатств своєї великої батьківщини” в той час, „коли туризм і вітчизнознавство були порожніми. Далекими звуками, коли про масові екскурсії і не мріяли навіть, а такі віддалені від центру області, як Крим і Кавказ, були для більшості в повному розумінні „terra incognita”.

Далеко не всі розуміли благородні завдання першого значного об’єднання аматорів рідної природи, що виникли в 1890 р. в Одесі. Холодно і байдуже зустріла російська спільнота його появу. Навіть більш ніж через 20 років існування Кримсько-Кавказького гірського клубу, коли він справами довів свою життєздатність, став впливовою екскурсійною організацією в Росії, преса Одеси намагалася замовчувати діяльність клубу, цілковито не розуміючи його завдань. Не кращим було становище й у Ялті, де громадянство також не бажало помічати гірський клуб. Однак жодні перепони не перешкодили Кримсько-Кавказькому гірському клубу закласти міцний фундамент екскурсійної справи в Росії та Україні. [24, с.29-35]