Революційні події 1848—1849 pp. на західноукраїнських землях

На початку 1848 року в низці європей­ських країн розпочалися буржуазно-демо­кратичні революції. їхньою невід'ємною складовою частиною стали визвольні ру­хи багатьох національно поневолених на­родів Східної та Центральної Європи. Че­рез цю національно-визвольну боротьбу

Персоналії

Йосип Лозинський (1807-1889)

Український учений, етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження, народився в с. Гурку (Вурку) біля Перемишля (тепер Польща). V 1830 році закінчив богословський факультет Львівського університету, після чого був священиком у селах Ліски, Радохинці, Медиціі та в Яворові. Одним з перших у Галичині пору шив питання про використання народної мови в письменстві, написав польською мовою «Граматику руської (малоруської) мови» (1845 рік) та рукописний «Буквар» (1838 рік). Пропонував запровадити в українську писем ну практику латинський алфавіт, із цією метою видав латинкою в 1835 році збірку пісень та весільних обрядів «Руське весілля». Однак, зазнавши критики, переглянув свою позицію, відмовився від помилкового погляду на перспективи розвитку української літера тури в складі польської й визнав для Галичини провідну роль культури Наддніпрянської України. У 1848 році був заступником голови Перемишльської руської ради, учасником Першого з'їзду української інтелігенції у Львові. У 1850-х pp. боронив народну мову й фонетичний правопис, але в 1860-х pp. перейшов ні москвофільські позиції.

Павел-Йозеф Шафарик (1795-1861)

Чеський і словацький філолог, історик етнограф, видатний славіст, діяч чеського й словацького національного відродження. У 1819-1833 pp. працював учителем і директором гімназії у м. Нові Сад. У 1834—1835 pp. редагував журнал «Свєтозор», а в 1838 1843 pp. — «Часопис чеського музею». ) 1841 року був хранителем, а з 1848 — директором бібліотеки Празького університету. У 1848 році виступив одним з організаторів революцію 1848 року називають «Весною народів».

Не оминули революційні події й Австрій­ську імперію. Під їхнім потужним впли­вом тут відбулися радикальні зміни в усіх сферах життя. Наляканий революцією ім­ператор Фердинанд був змушений прого­лосити в Австрії конституцію та демокра­тичні свободи.

Ці позитивні зрушення сприяли активі­зації національно-визвольного руху на за­хідноукраїнських землях. Першими відреагували на них ліпше організовані поляки. Вони відразу надіслали австрійському ім­ператорові петицію, закликаючи його до ще більшої лібералізації та надання поль­ському населенню в Галичині широких по­літичних прав. При цьому поляки повністю ігнорували наявність у краї українців. 13 квітня 1848 року керівництво поль­ського визвольного руху проголосило утво­рення у Львові Центральної ради народової. Головна мета цього керівного органу полягала у відродженні Польщі в кордонах 1772 року та надання їй статусу автономії в складі Австрійської імперії. Такі плани, зрозуміло, позбавляли українців Правобережжя й Західної України права на віль­ний самостійний національний розвиток.

Для консолідації українських патріотичних сил та організації боротьби за свої права представники українських демократичних кіл Галичини 2 травня 1848 року утворили у Львові Головну руську раду, яка стала першою українською політичною організацією. її головою обрано пере­мишльського єпископа Григорія Якимовича. Головна руська рада ви­ступила з декларацією національної єдності українського народу на всіх заселених українцями територіях, як в Австро-Угорщині, так і в Росії.

Головна руська рада:

• очолила політичне керівництво українським національним рухом у Галичині;

Слов'янського з'їзду в Празі, у якому взяли участь представники українських організацій Галичини. Був основоположником багатьох галузей славістики. Основні його наукові праці: «Історія слов'янської мови та літерату­ри за всіма наріччями» (1826 рік), «Про по­ходження слов'ян» (1828 рік), «Слов'янські старожитності» (томи 1—2, 1836—1837 pp.), «Слов'янська етнографія» (1842 рік). У цих творах досліджував етногенез слов'янських народів, їхні мови, фольклор та історію. Був одним з перших європейських учених, який науково й об'єктивно визначив територію та етнічні межі українського народу, обґрунту­вав самостійність української мови та зробив систематичний огляд української літератури, що в той час набувало значення захисту на­ціональної ідентичності українців. Підтриму­вав широкі зв'язки з ученими й діячами куль­тур слов'янських та інших країн, зокрема з українцями Й. Бодянським, І. Вагилевичем, Я. Головацьким, М. Максимовичем, І. Срезневським. Т. Шевченко присвятив йому свою поему «Єретик». Помер 1861 року і похова­ний у Празі. (За «Довідником з історії України»)

• почала видавати свій друкований орган — газету «Зоря галицька»;

• звернулася до австрійського уряду з конкретними політичними й куль­турними вимогами українського народу.

За прикладом Головної руської ради в містах і селах краю виникло близько 50 місцевих рад, до яких увійшли представники українських де­мократичних верств. Завдяки цьому революційний рух поширився і на провінцію.

У жовтні 1848 року у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд західноукраїнських діячів науки й культури. У його ро­боті взяли участь 118 осіб. Серед першорядних Собор руських учених розв'язував питання про можливість і необхідність використання на галицьких землях української мови. У допо­віді Якова Головацького наголошувалося, що українська мо­ва є єдиною і спільною мовою як у Західній, так і в Східній Україні, вона є мовою одного народу, насильницьки розді­леного державними кордонами двох імперій. Тому граматика української літературної мови та її абетка мають бути спіль­ними на всій території України.

Собор схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження рідної мови в усіх школах. У рішенні також була підтримана вимога поділу «Королівства Галичини і Лодомерії» на два краї: український та польський.

Австрійський уряд, наляканий революційними подіями, спочатку пішов назустріч деяким вимогам українців. Наприкінці 1848 року відповідно до цісарського декрету у Львівському університеті була відкрита кафедра ук­раїнської мови й літератури, професором якої призначено Я. Головацького.

У липні 1848 року розпочав свою роботу перший австрійський парла­мент. Серед 383 депутатів було 39 українців, які в парламенті поставили вимоги про поділ провінції на дві частини та безплатне скасування кріпа­цтва в краї.

Коли революція поступово пішла на спад, розпочався активний наступ реакції, унаслідок якого консервативні сили імперії швидко відновили втрачені раніше позиції. Уже в березні 1849 року був розпущений авст­рійський парламент, невдовзі скасовано демократичну конституцію, а замість неї Франц-Йосиф І подарував народові нову — антидемократичну, яка істотно обмежувала права громадян і парламенту на користь влади.

У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права, у 1851 році Голов­на руська рада була розпущена.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 pp. мала важливе зна­чення для населення західноукраїнських земель. Головним її здобутком, безумовно, стала активізація національно-визвольної боротьби українців, підвищення рівня їхньої національної самосвідомості, створення першої власної політичної організації.