Військова наука та її складові

Військо́ва нау́ка — система знань про характер, закони війни, підготовкузбройних сил країни в цілому до війни та про способи її ведення.

Військова наука разом з іншими науками вивчає війну як складне соціально-політичне явище. Дані військової науки використовуються при розробцівоєнної доктрини держави.

Воєнна наука - це система знань про характер, закони війни, підготовки Збройних Сил до війни і способах її ведення. На основі цього визначення зароджувалася і розвивалася військова наука. Однієї з основних частин воєнної науки є теорія воєнного мистецтва, що охоплює питання підготовки Збройних Сил і ведення ними бойових дій. Теорія воєнного мистецтва складається: 1) стратегії; 2) оперативного мистецтва; 3) тактики.

Складові військової науки

Найважливішими складовими військової науки є: теорія військового мистецтва, теорія військового будівництва, теорія військового навчання й виховання, теорія військової економіки й тилу.

Теорія військового мистецтва

Теорія військового мистецтва включає теорію стратегії, оперативного мистецтва й тактики. Теорія стратегії, являючись вищою галуззю військового мистецтва, розробляє теоретичні основи планування, військового прогнозування, підготовки та ведення війни й стратегічних операцій.

Теорія оперативного мистецтва розробляє принципи й способи підготовки й ведення спільних і самостійних операцій і бойових дій оперативних об'єднань видів Збройних сил.

Теорія тактики займається питаннями підготовки й ведення боюз'єднаннями,частинамийпідрозділами. Складовою частиною стратегії, оперативног мистецтва й тактики є теорія управління, що розробляє способи керівництва Збройними силами й управління військами(силами).

Теорія військового будівництва

Теорія військового будівництва розкриває питання складу організаційної структури збройних сил у мирний і воєнний час, системи їх відмобілізування, комплектування й розгортання, підготовки резервів, організації військової служби й інші питання.

Теорія військового навчання й виховання

Теорія військового навчання й виховання розробляє форми й методи підготовки захисників своєї Батьківщини.

Теорія військової економіки й тилу

Теорія військової економіки й тилу досліджує питання накопичення й використання матеріальних засобів для оборони країни й забезпечення діяльності збройних сил, ефективне функціонування військової медицини, як у мирнийтак і у воєнний час.

ЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ АРМІЯ

А́рмія (фр. l'armée, від лат. armo — озброюю), рать або військо — організовані збройні сили для ведення воєнних дій на суші. Національна армія використовується для зміцнення політики силою поза державою на території іншої держави. У більшості країн є армії, які утримуються за рахунок податків. Поповнюється або за рахунок призову чоловіків призовного віку (Військовозобов'язаний), або за рахунок контрактників(оплачуваних професіоналів). Армія обов'язково містить елементи тоталітарної системи. Так рішення приймається одноосібно. Функції кожного солдата армії визначає вищестояче керівництво. На кожну армійську посаду особа призначається, а не вибирається шляхом голосування.

Розрізняють кілька дещо різних значень слова «армія»:

1. Сукупність збройних сил держави. Ф. Енгельс характеризує Армію як організоване об'єднання озброєних людей, що утримується державою з метою наступальної або оборонної війни. З розвитком продуктивних сил і зміною виробничих відносин змінювались характер і засоби провадження воєн, види збройних сил держав та форми організації Армії.

2. Сухопутні війська — основний вид Збройних сил поряд з військово-морськими та військово-повітряними силами.

3. Частина збройних сил держави, розгорнута на театрі воєнних дій для ведення бойових операцій, називається діючою армією. Частина збройних сил країни, що призначається для прикриття кордонів держави від раптового вторгнення ворога на суші, з моря і повітря, а також для забезпечення мобілізації, зосередження та розгортання головних сил, називається армія прикриття. Частина збройних сил країни, підготовлена для вторгнення на територію противника в початковий період війни, називається армія вторгнення.

4. Оперативне об'єднання, призначене для ведення бойових операцій, до складу якого ввіходить кілька з'єднань та частин різних видів і родів військ, органів управління, матеріально-технічного та медичного забезпечення.

Вперше армія як оперативне об'єднання створена в Росії 1812, в Німеччині — 1866, у Франції — 1870.

Армії бувають:

· загальновійськові (польові),

· танкові (механізовані),

· повітряні (авіаційні),

· повітряно-десантні та

· протиповітряної оборони.

Склад Армії не постійний, він залежить від характеру війни і способів її ведення, оперативного призначення і виду Армії, особливостей театру воєнних дій тощо. Армія звичайно входить до складу фронту (групи армій, армійської групи), але може діяти й самостійно на окремому операційному напрямі з підпорядкуванням Верховному Головнокомандуванню.

Структура Армії

· Штаб — керівний орган управління армії

· Бойові з'єднання та об'єднання (армійські корпуси, дивізії, бригади та окремі полки)

· З'єднання та об'єднання бойового забезпечення

· З'єднання, частини та підрозділи технічного, тилового та медичного забезпечення.

Армії поділяється на менші військові формування.

· Корпус (20000-50000 чоловік)

· Дивізія (~10000 чоловік)

· Полк (1000 — 3000 чоловік)

· Батальйон (300–500 чоловік)

· Рота (~100 чоловік)

· Взвод (~30 чоловік)

· Відділення (3 — 10 чоловік)

ПОЛКОВОДЕЦЬ

Полко́водець — військовий діяч, воєначальник, який уміло керує Збройними силами або великими військовими формуваннями (як правило, оперативно-стратегічними об'єднаннями) під час війни або збройного конфлікту; такий, що володіє мистецтвом підготовки і ведення воєнних дій.

До полководців відносять військових лідерів, що володіють талантом, творчим мисленням, здатністю передбачати розвиток подій під час війни, волею і рішучістю, багатим бойовим досвідом, високими організаторськими здібностями, інтуїцією та іншими якостями, які дозволяють з найбільшою ефективністю використовувати наявні сили і засоби для досягнення перемоги, або з меншими чи рівнішими силами завдавати поразки перевершуючим силам супротивника. Ці якості полководця зумовлюють високий авторитет, дозволяють йому своєчасно і правильно передбачати і оцінювати обстановку, що складується, приймати і проводити в життя найбільш оптимальні рішення.

Кожна історична епоха, велика війна висуває на передній план своїх полководців.Найвидатнішими полководцями старовини вважаються:

Мільтіад афінський полководець, 490 до н. е. розбив персів при Марафоні,

Олександр МакедонськийПеремоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е., Іссі (333 до н. е.) після перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів.

Ганнібалзнаменитий переході через Альпи, розбив римлян у двох битвах в долині річки По. Просуваючись вздовж Апеннін, Ганнібал ще два рази завдав римлянам нищівної поразки — при Тразименському озері у 217 до н. е. і під Каннами у 216. Остання, в якій він розбив 8 римських легіонів, стала класичним прикладом в історії військового мистецтва.,

Парменіон, ГнейПомпей Великий, Публій Корнелій Сципіон Африканський, Гай Марій, Гай Юлій Цезар, Аецій, Аттіла, Альфонсо I Воїн, Велізарій, Бабур, Халідібналь-Валід, Карл I Великий,

Салахад-Дінпочесна назва, що означає «Правота віри» (*1137 чи 1138, Тікріт— †4 березня 1193,Дамаск) — мусульманський полководець, засновник династії Айюбідів в Єгипті і Сирії, керівник мусульманського протистояння хрестоносцям

Здобувши перемогу над віськами Єрусалимського королівства, Салахаддін відвоював у християн Палестину, і є важливою постаттю в курдській, арабській та, загалом, мусульманській культурі. Водночас його шанують в Європі за лицарство і шляхетне ставлення до своїх супротивників.

Святослав Ігоровичправитель Русі (945, самостійно з 964–972). Син князяІгоря і його дружини, княгині Ольги. Батько Володимира I Великого. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату^[1] та Першого Болгарського царства. (Його Пам'ятник у Києві, на подвір'ї МАУП, автори:СидорукОлесь та Крилов Борис)

Середні століття можуть бути особливо відмічені іменами Тимура, Карла Великого, Субедея і Тамерлана.

ЧингісханаЗасновник і перший великий хан (1206—1227) Монгольської імперії, найбільшої імперії увсесвітній історії.

З часом засіяли імена таких идатних воєначальників, котрих можна повноправно вважати геніями військового мистецтва. Серед них Моріц Оранський, Анрі де Тюренн,Ян III Собеський, Джон Черчиль, Фрідріх II Великий,

О. В. Суворов,13 (24) листопада 1729 — † 6 (18) травня 1800) Один із засновників російськоївійськової справи, генералісимус (1799) російських наземних та морських сил, генерал-фельдмаршал австрійських тасардинських військ.

За все життя не зазнав жодної прямої поразки. Кавалер всіх російських та багатьох іноземних військових орденів^[1].Суворов великий не тільки як полководець, який не знав поразок (підраховано, що він дав понад 60 боїв і всі їх виграв), він був творцем військової доктрини та нової стратегії і тактики воєн. Створив оригінальну систему поглядів на засоби ведення війни та бою, виховання і навчання військ. Стратегія Суворова носила наступальний характер. Розвинув тактику колон і розсипних шикувань. Свої погляди Суворов розвинув у працях «Полковий установа» (1765), «Наука перемагати» (1795), записках і інструкціях. Він виховав талановитих російських воєначальників Михайла Кутузова, Миколи Раєвського, Петра Багратіона, Олексія Єрмолова та інших.

М. І. Кутузов, російський полководець і дипломат, генерал-фельдмаршал і світлійший князь (з 1812). Герой Франко-російської війни 1812. 26 серпня (7 вересня) 1812 біля села Бородіно (125 км на захід від Москви). - Вважається однією з найкровопролитніших битв в історії серед одноденних битв. (Французи Взяли Москву)

Наполеон I

Усі вони відіграли колосальну роль у досягненні перемоги у війнах свого часу, збагатили воєнне мистецтво.

Активна творча діяльність полководців в значній мірі сприяє прогресу військової науки і воєнного мистецтва.

26. СПОСОБИ БУДІВНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ (на основі Концепції )

Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України — це законодавчий акт, що був прийнятий Верховною Радою України 11 жовтня 1991 року. У Концепції передбачалося, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без'ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї. Концепція визначала, щоЗбройні Сили України складатимуться з трьох видів: Сухопутних військ (Військ наземної оборони), Військово-Повітряних Сил і Сил Протиповітряної оборони (Військ повітряної оборони), Військово-Морських Сил. У Концепції було визначено повноваження Міністра оборони України і Головного штабу Збройних Сил України.

ПЕРЕДУМОВИ

Проголошення 24 серпня 1991 року Акта про незалежність України гостро визначило потребу у створенні відповідної структури, яка могла б забезпечити безпеку молодої держави, у тому числі шляхом збройного захисту її від зовнішніх посягань. Це дало поштовх процесу розробки нормативно-правової бази з питань військового будівництва та національної безпеки. Адже з отриманням незалежності Україна опинилася віч-на-віч з рядом проблем, які потребували вирішення: які Збройні Силимати, як їх будувати, які завдання перед ними ставити, до яких форм і способів застосування готувати, як організувати керівництво та всебічне забезпечення тощо. З метою упорядкування процесу розбудови державного інституту, покликаного убезпечити суспільство і державу від наявних та майбутніх загроз, виникла гостра потреба в започаткуванні процесу розробки і прийняття відповідних законодавчих актівВерховною Радою України. Особливістю цього процесу було те, що вітчизняні законодавці не мали власного досвіду в розробці основоположних документів у галузі безпеки і оборони. Адже ж в Українській РСР як складової частини Радянського Союзу не було власних військових структур, а тому і не було власного законодавства, яке б регулювали їх діяльність. А ті військові формування, які функціонували на території України, були невід'ємною частиною загальнодержавних воєнних організацій і діяли на підставі законів СРСР.

Основні положення(написати повністю, аби не писати самі ці положення далі)

Концепція розкриває основні принципи і напрямки будівництва та сфери діяльності війська. Документ орієнтує формування і розвиток української армії шляхом поетапного скорочення і послідовного переформування військ на принципах розумної достатності. Згідно Концепції оборони і будівництва Збройних Сил процес їх створення має супроводжуватися значним скороченням воєнних формувань, чисельності особового складу, зброї і бойової техніки. Документ розглядає проблеми, які торкаються органів військового управління, фінансово-економічного забезпечення і соціального захисту військовослужбовців.

Документом визначалося, що «будівництво Збройних Сил України здійснюється з урахуванням факторів, що обумовлюють специфічність створення видів і родів військ, системи управління, порядку комплектування з'єднань і частин у мирний та воєнний час». Передбачається, що створення Збройних Сил України здійснюється «в процесі підготовки (удосконалення) правової бази, відпрацювання механізму реалізації законів та інших рішень з оборонних питань і організації органів адміністративного воєнного управління»

Основні положення концепції: (по декілька речень або не писати взагалі)

1. Збройні Сили України «передбачають три види військ: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-повітряні сили і Сили протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-морські сили. До Військ наземної оборони також належать Прикордонні війська, Республіканська гвардія і війська цивільної оборони». Наведений склад Збройних Сил України дає підстави зробити висновок, що вони є сукупністю окремих державних структур або окремих озброєних (воєнних) організацій, які, застосовуючи наявні власні сили і засоби, здатні забезпечити в цілому захист держави від можливої агресії (наприклад, Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Сили протиповітряної оборони, Військово-морські сили, Прикордонні війська, війська цивільної оборони) та ліквідацію загроз, що можуть виникати всередині держави (наприклад, Республіканська гвардія).

2. Запропонована структура Збройних Сил України, зведена до рівня принципу їх створення, свідчить про те, що це положення повинно лежати в основі інших правових документів, які будуть прийматися пізніше в розвиток законодавства у сфері оборони і національної безпеки. Адже в Постанові Верховної Ради України, якою схвалювалася розглянута Концепція, чітко сказано, що проекти інших законів України, у тому числі, про оборону України, про Збройні Сили України, про Республіканську гвардію України^[3], про прикордонні війська України випливають з цієї Концепції.

3. Концепцією чітко визначене і обмежене коло військових державних структур, які входять до складу Збройних Сил: Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Сили протиповітряної оборони, Військово-морські сили, Прикордонні війська, Республіканська гвардія, війська цивільної оборони.

4. Концепцією запропоновано створити такі органи військового управління з наданням їм відповідних статусу і повноважень:

· Верховна Рада України (здійснює законодавче регулювання в галузі оборони, національної безпеки та військового будівництва; затверджує воєнну доктрину України, бюджетні асигнування на оборону, загальну структуру Збройних Сил України та їх чисельність; визначає основні напрями військового співробітництва з іншими державами у воєнній сфері; призначає Міністра оборони України);

· Президент України (Головнокомандувач Збройними Силами, приймає рішення про введення воєнного стану, оголошення війни та використання Збройних Сил України; оголошує загальну, часткову та цільову мобілізацію; призначає та звільняє вище командування Збройних Сил України і дає санкцію на використання Збройних Сил для ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій та катастроф;

· Рада оборони України (вищий державний орган керівництва питаннями оборони і безпеки України; розробляє основні напрями воєнної політики та військового будівництва);

· Міністр оборони України (керує Збройними Силами України; проводить єдину воєнно-технічну політику; подає проекти планів використання Збройних Сил і комплексні плани їх розвитку; несе відповідальність за стан і розвиток Збройних Сил, їх бойову та мобілізаційну готовність, своєчасне розгортання і захист територіальної цілісності держави);

· Головний штаб Збройних Сил України (основний орган безпосереднього управління військами (силами) у мирний і воєнний час; керує будівництвом Збройних Сил; реалізує воєнно-політичні та воєнно-технічні рішення; планує і керує оперативною, мобілізаційною та бойовою підготовкою військ (сил); забезпечує керівництво підготовкою та використанням видів (родів) військ та Збройних Сил в цілому.^[2]

5. Збройні Сили України повинні були здійснювати поетапне скорочення і послідовне переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, чотирьох повітряних армій, окремої армії протиповітряної оборони, ракетної армії та Чорноморського флоту;^[4]

6. Оснащення військ сучасними ОВТ;

7. Орієнтація ОПК на виробництво перспективних зразків озброєнь;

Значимість в Уркаїнській Військовій Історії

Концепція стала важливою правовою основою будівництва Збройних Сил України. На підставі цього, а також прийнятих раніше Верховною Радою України законів були сформовані та прийнятті інші закони та укази:

· 6 грудня 1991 року Верховною Радою був прийнятий Закон України «Про оборону України».

· 12 грудня 1991 р. Президент України Л. Кравчук видав Указ «Про Збройні Сили України», згідно якого вимагалося не пізніше 20 січня 1992 р. подати на затвердженняПрезиденту України план створення структури Збройних Сил.^[6]

· 20 січня 1997 року Указом Президента України затверджено Державну програму будівництва та розвитку Збройних Сил України до 2005 року, якою визначено поетапну реалізацію основних положень Концепції будівництва та розвитку Збройних Сил України.

Види і роди військ

ПоділЗбройних Сил на видипов'язане з бойовимивластивостями і призначеннямрізнихвидівзброї, характером бойовихзавдань, що ними виконуються та способами йогобойовогозастосування. Кожний Вид Збройних сил включає в своєму складі різні роди військ (родів авіації в Повітряних Силах, родів сил у Військово-Морських Силах)або сил та спеціальні війська, і має на озброєнні особливу, лише йому властиву бойову техніку, яка однорідна в своїй принциповій основі, але всіляка по бойових властивостях та можливостях використання. В залежностівід характеру виконуванихзавдань кожному виду Збройних сил властиваособливаорганізація, комплектування, навчання, проходженняслужбиособовим складом, а такожвластивійомуспособинайефективнішогобойовогозастосуваннясвоєї зброї і військовоїтехніки. Три види Збройних сил – Сухопутні, Повітряні, Військово-Морські. Сухопутні війська є найбільш численним із видів Збройних Сил України.Роди сухопутних військ: механізовані війська, танкові війська, аеромобільні війська, ракетні війська та артилерія, армійська авіація, війська ППО, війська спеціального призначення.До складу Повітряних Сил входять: зенітно-ракетні війська; радіотехнічні війська; авіація (ППО, військово-транспортна, бомбардувальна, винищувальна, винищувально-бомбардувальна, розвідувальна). До складу Військово-Морських Силвходять: надводні сили, підводні сили, авіація і берегові війська (берегові ракетно-артилерійські війська, війська берегової оборони, морська піхота), а також формування суден допоміжного флоту, служби та частини спеціального призначення (розвідки, зв’язку, спостереження, гідрографічна служба), частини й установи тилу.