Змістовий модуль і. витоки українського народу та його історія до початку хvіі ст

Семінарське заняття № 1

Тема 1. Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності Київської Русі і державності

Мета заняття: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- походження, розселення та суспільний лад східних слов’ян у давнині;

- походження, виникнення, політичний устрій та культурний розвиток Київської Русі.

- феодальну роздробленість Київської Русі;

- особливості монголо-татарської навали та встановлення золотоординського іга;

- соціально-економічний та духовний розвиток Давньої Русі.

План заняття

1. Східні слов’яни у давнині. походження, розселення, заняття і суспільний лад.

2. Київська Русь: походження, виникнення, політичний устрій, соціально-економічний розвиток.

3.Феодальна роздробленість Київської Русі. Монголо-татарська навала та встановлення золотоординського іга.

4. Духовне життя Давньої Русі, значення християнства для його розвитку.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

При вивченні першого питання студентам слід звернути увагу на те, що слов’яни – одна з великих етнолінгвістичних спільностей на території сучасної Європи. Однією з складніших в історії є проблема походження слов’ян. Адже слов’яни – це велика група європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням. У мовному відношенні слов’яни поділяються на західних, східних та південних. До західних слов’ян відносяться такі народи, як поляки, чехи, словаки, лужичани. До південних: болгари македонці, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці, серби. До східних: українці, росіяни, білоруси. Походження слов’ян до цього часу не з’ясовано повністю. Їхню прабатьківщину різні вчені розміщують між Лабою та Середнім Подніпров’ям. Чимало археологів вважають, що праслав’яни є нащадками скотарсько-землеробських племен, для яких характерна була культура шнурової кераміки. Необхідно запам’ятати, що на рубежі 3-2ст. до н.е. вони розселялися з Північного Причорномор’я і Східного Прикарпаття у східній і центральній Європі. У подальшому вважається, що серед слов’ян були поширені тшинецька культура між Віслою та середнім Дніпром, лужицька від Лаби до Волині та поморська. Зі слов’янами пов’язують також чорноліську культуру, твердячи, що до неї мають відношення неври і геродотові скіфи – орачі. Такі сучасні археологи як В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський вважають, що до слов’ян має відношення й зарубинецька культура. Вона була поширена в 2 т. до н.е. до 1-2 ст. н. е. в середньому та частково у верхньому Подністров’ї і басейнах Прип’яті та Десни. У 2-5 ст. н. е. правому березі Дніпра, в лісостепу та на верхньому Побужжі і Придніпров’ї жили племена черняхівської культури, яких деякі археологи вважають слов’янськими. У 4 ст. слов’яни включились у рух Великого переселення народів. Розселення слов’ян призвело до розпаду їх етнічної та мовної єдності. В 5 ст. вони поділились на венедів, склавинів і антів. Венеди жили в сучасній Польщі, склавини – Чехії, Сербії, Словенії, правобережній частині лісостепу та Полісся України , а анти-в Північному Причорномор’ї. У наслідок розселення на величезному європейському просторі, їхня етнічна і мовна спільність почала розпадатися, що, з рештою і призвело до утворення трьох слов’янських груп – східної, західної та південної. Необхідно запам’ятати, що до східних слов’ян відносяться: українці, росіяни, білоруси. При вивченні занять та суспільного ладу східних слов’ян, варто запам’ятати, що економічною основою давніх племен була родова власність на землю. Парна сім’я, таким чином, ще не була економічно незалежною одиницею. Вона стала відігравати провідну роль пізніше, вже за часів державотворення. Певного розвитку у східних слов’ян досягла сфера культури і побуту. Вони жили на південних схилах річок та інших водоймищ. Їх житлами були – землянки чи напівземлянки із плетеними чи зрубленими стінами, значного розвитку набули культові споруди. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов’янських племен - дулібів, полян, волинян. Літописець Нестор та історик М.Грушевський стверджують, що український народ утворився від таких племен, як поляни, сіверяни, древляни, дуліби, уличі, тиверці, хорвати. За свідченням арабських авторів у 8-9 ст. існувало три осередки слов’янської державності: Куявія, Славія, Артанія. До Куявії входила земля полян. До Славії входили слов’янські землі. Артанію деякі історики ототожнюють з антами. Інші вважають, що можливо, до Артанії входили Причорноморські землі, Приазов’я та Чернігів. Найбільшим об’єднанням серед них була Куявія. Фахівці вважають, що вона стала тим територіальним об’єднанням навколо якого об’єднались інші князівства. Отож необхідно запам’ятати, що поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII-IX ст. набирає силу процес об’єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення - племінні князівства та їхні федерації. Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава.

Розкриваючи друге питання, слід усвідомлювати, що проблема походження Київської Русі є однією з складних в сучасної історіографії. Існують дві різних концепції утворення Київської Русі. Норманська та природно-історична. Норманська теорія була започаткована в другій половині 18 ст. німецькими істориками Г. Баєром та Г.Міллером. Вони стверджували, що нормани відіграли вирішальну роль у заснуванні Давньоруської держави. Антинорманісти ж довели, що східні слов’яни були в змозі утворити свою державу, що державність – це результат тривалого соціального, економічного, політичного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови. Варяги, на думку антинорманістів, переслідували свої інтереси – захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення. Антинорманську теорію репрезентували у свій час українські історики: М.Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій. Її дотримується і сучасна українська історіографія, яка доводить, що Київська Русь утворилась на власній основі. Окрім цих теорій, існують і інші гіпотези, які загалом не знайшли свого переконливого підтвердження. Також, необхідно запам’ятати, що політика об’єднання земель навколо Києва активно проводилась останніми князями з династії Києвичів – Діра і Аскольда, які мали на підвладних землях встановлювати данину. Особливо внутрішньої стабільності досягла держава за часів Аскольда, який воював з племенами деревлян і уличів, домігся визнання Русі Візантією. Необхідно пам’ятати, що Аскольд першим із руських правителів здійснив особисте хрещення, а згодом і свого оточення. Але останнє, а також часті воєнні походи викликали невдоволення і виникнення опозиції князю, тобто склалась політична криза ,яка призвела до державного перевороту, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, а влада захоплена представником династії Рюриковичів – Олегом. Літопис свідчить, що у 882 р. на Київську Русь Олег здійснив похід, при допомозі внутрішньої опозиції вбив Аскольда і утвердився на київському престолі. Вдалі війни з хазарами, результативні походи на Візантію (907, 911 рр.) дали змогу отримати вигідні торговельні та інші угоди. Наступником Олега, обставини смерті якого залишились не з’ясовані, на київському престолі став Ігор (912-944 рр.). Його політика була продовженням попередньої. У війнах з Візантією князь не завжди мав успіхи. Так, походи 941 і 944 рр. закінчились підписанням невигідних торгівельних угод для Русі. Потрібно запам’ятати і той аспект, що важливу роль у зміцненні Київської Русі відіграла активна зовнішньополітична діяльність дружини Ігоря, княгині Ольги. Під час дипломатичної місії до Константинополя 946 р. княгиня не лише уклала з імператором Костянтином Багрянородним вигідну торговельну угоду, а також була урочисто охрещена в присутності візантійського імператора. Її син, князь Святослав все своє правління провів у постійних походах і війнах від Каспійського моря до Балкан. Після смерті Святослава між його синами велась міжусобна боротьба, яка закінчилась 980 р. перемогою Володимира. Надзвичайно важливою подією за часів князювання Володимира стало прийняття у 988 р. християнства, як державної релігії, що було обумовлено цілою низкою причин: необхідністю укріплення князівської влади, зближення її з Візантією, єдності Русі. Утвердження нової релігії (християнства) знаменувало широкі культурні впливи Візантії в усіх сферах духовного і суспільно-політичного життя в Київській Русі. Усвідомлюючи роль наслідків запровадження християнства, необхідно звернути увагу на такі чинники, як поширення писемності, книжної справи, освіти в народі, будівництво церков та унікальних на той час архітектурних споруд. Отже, із запровадженням християнства, Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації. В результаті міжусобної боротьби між синами Володимира після його смерті 1015 р. київським престолом заволодів Ярослав. Часи князювання Ярослава, якого в народі за його мудру політику прозвали Мудрим, відомі як період розквіту і апогею могутності Київської Русі. Ярослав Мудрий, відчуваючи найбільшу загрозу для держави в цей час з боку кочових племен печенігів розгромив їх в 1036 р. а раніше він укріпив західні кордони. Суттєвим внеском в узаконення змін, що відбулись в суспільстві, стало видання Ярославом Мудрим першого писемного збірника норм давньоруського права – “Руська Правда”. В 1037 р. було збудовано Софійський собор, в 1051 р. засновано православний Печерський монастир і в цьому році князь призначив київським митрополитом видатного письменника Іларіона. Після смерті Ярослава в 1054 р. Київська Русь була позбавлена боротьби за головну владу. Так званий тріумвірат синів князя – Ізяслава, Святослава і Всеволода «дав тріщину» в політичній єдності держави. Необхідно запам’ятати, що саме з цього моменту почалася феодальна роздробленість Київської Русі. Отже Київська держава зробила вагомий внесок у розвиток світової цивілізації. Маючи передовий на той час політичний устрій, виробничі відносини розвинені сільське господарство і ремісництво, активну дипломатичну діяльність у сфері міжнародних відносин, вона засвідчила свою рівноправність з країнами Європи.

Розкриваючи третє питання, треба пам’ятати, що період феодальної роздробленості охоплює період кінця XI-ХIV ст. Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. починається зміна форми правління в Давньоруській державі: одноосібна монархія поступово переростає у монархію федеративну.

Період феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість - не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція. Саме у цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, склався і вдосконалився державний апарат тощо). Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XI - у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого - формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов’янської культури.

Розкриваючи особливості монголо-татарської навали та встановлення золотоординського іга, треба звернути увагу на те, що суть золотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей - данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управління землями); військовій (обов’язок слов’янських князівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях - баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала періодичні спустошливі походи.

При висвітленні четвертого питання слід звернути увагу на те, що духовне життя є важливою багатогранною складовою будь-якого етносу.

До кінця Х ст.. основу духовного життя давніх русичів становили язичницькі вірування. Усі їхні ритуали, свята базувались на цьому. Слід роглянути пантеон язичцьких богів, їхні ієрархічні зв’язки, окремо назвавши тих богів, які були визначені Володимиром головними на першому етапі релігійної реформи (Перун, Хорс, Дажбог, Стрибок, Сімаргл, Мокош).

Аналіз слов’янської міфології дозволить глибше усвідомити духовний світ давніх русичів, їх психологію, особливості світосприйняття, краще зрозуміти обрядовість, пов’язану з народженням, одруженням та смертю, різні культові відправи, особливо свята землеробського календаря.

З духовною культурою давніх русичів невідривно пов’язана їхня матеріальна культура, поселення, житлові споруди, побутові речі, знаряддя праці, страви, одяг, витвори образотворчого мистецтва (різьблення, ліплення, вишивка, розпис).

Із затвердженням християнства на русі в духовному житті всіх прошарків населення поступово відбуваються радикальні зміни: трансформуються язичеські обряди в християнські, спостерігається їх своєрідний синтез, старі форми наповнюються новим християнським змістом. Такий компроміс був необхідний, він прискорював зміни у свідомості колишніх язичників, прийняття ними нового світогляду, що було неминуче в умовах християнізації давньоруського суспільства.

Необхідно зазначити, що прийняття християнства відіграло величезну роль у розвитку культури Давньої Русі. Воно сприяло розвиткові освіти та писемності (школи та бібліотеки за часів Володимира та Ярослава Мудрого, графіті), літератури („Слово про закон і благодать” Іларіона. „Слово о полку Ігореві”). При монастирях, які були важливими осередками культури, розвивається літописання („Повість временних літ” Нестора, Київський літопис). Споруджуються визначні пам’ятки архітектури (Десятинна церква, Софіївський собор, Золоті ворота в Києві, Успенські собори в Чернігові й Володимирові-Великому. Зводяться могутні фортифікаційні захисні споруди міст, своєрідності набувають витвори образотворчого та прикладного мистецтва (іконопис, фресковий розпис, мозаїка, різьблення по каменю, ювелірні вироби. чеканка ).

У цілому розгляд духовного життя повинен підвести до висновку, що всі творення давньоруської культурної спадщини свідчать про яскраву, високохудожню, різноманітну, потужну культуру Русі, яка займала одне з перших місць у світовій культурі того часу.

Ключові поняття й терміни

Волинське князівство — територіальне утворення на західних землях Південної Русі, що склалося у другій половині XI ст. навколо м. Володимира Волинського. В кінці XII ст. було об'єднано з Галицьким князівством Романом Мстиславовичем.

Віче — це орган влади, який представляв собою демократичну сто­рону політичного устрою часів Київської Русі; збори городян що походили від племінних рад східних слов'ян; скликалося князем або городянами у разі необхідності порадитись з важливих питань суспільного життя (військові походи; укладання угод; престолонаслідування, схвалення князівської політики тощо).

Вотчина - феодальна земельна власність, куди входила земля, будівлі, реманент і право на феодальне залежних селян. В Київській Русі відомо існування князівської, монастирської, цер­ковної вотчини.

Галицьке князівство — утворення на заході Південної Русі з цент­ром у м. Галичі, яке формувалось на початку 1140-х років. В 1199 р. князь Роман Мстиславович об'єднав Галицьке князівство з Волинським, і утворив Галицько-Волинське князівство.

Громада — колектив, який мав повну або часткову спільну власність на засоби виробництва, форми самоуправління. В УІ-ХІ ст. відбувся перехід від родової до територіальної громади на українських землях.

Дворові люди - - так називали слуг великих і удільних князівств в часи Київської Русі.

Дим — в Давній Русі одиниця оподаткування, звідси назва подат­ку — подимний. Існував також в Україні ХІУ-ХУПІ ст.

Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Приблизно в XIII ст. відбувається утворення «старшої дружини» (бояри, які були васалами у князя). «Молодша» — скла­дала князівський двір, який знаходився в стані напіввільних слуг.

Києво-Печерська лавра — заснована в 1051 р. як один з найдавні­ших релігійних центрів Київської Русі.

Київська митрополія після запровадження християнства у 988 році — перша церковна структура в Київській Русі.

Київська Русь науково-історична назва держави східних слов'ян, яка існувала з кінця IX і до початку 40-х років XIII ст.

Нормани — вихідці з країн Скандинавії, їх ще називані варягами.

Панщина — відробіткова рента, виникла за часів Київської Русі. Це примусове виконання виробниками певного розміру неоплаченої праці в господарстві юридичного власника землі.

«Повість временних літ» - найдавніший серед літописів, який зберігся до наших часів. По багатьом аспектам це є головна дже­рельна пам'ятка з історії східних слов'ян і Київської Русі з перших століть нашої ери і до початку XII ст.

«Руська Правда» - перший давньоруський писаний звід норм світського права, яка складена у 1015 р. за часів Ярослава Мудрого.

Склавини - грецька назва слов'ян, які проживали на захід від Дністра і створили в першій половині І тис. протодержавне між­племінне об'єднання, яке розпалося в другій половині VI ст. під ударами аварів.

Феодал — власник земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.

Закупи – наймити, які відробляли позичені гроші, - “купу”, або наймалися на роботу , попередньо беручи плату.

Залозний шлях – сухопутний торговий шлях, що з’єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Ізгої – люди без суспільного становища, що з різних причин вийшли з тієї соціальної групи, до якої належали, та не увійшли до іншої. Вони вважалися вільними, проте не мали власного господарства, часто осідали в чужих дворах, при церквах.

Полюддя – форма стягнення данини в Київській Русі.

Рядовичі – залежне населення в Київській Русі, яке служило феодалові на підставі договору.

Смерди – в Київської Русі .вільні селяни, яки займалися землеробством, працювали у власному дворищі.

Соляний шлях – сухопутний торговий шлях, що з’єднував Київську Русь з узбережжях Чорного моря.

Питання для обговорення

1. Охарактеризуйте заняття, побут та світогляд східних слов'ян у другій третині І тис. н. е.

2. Проаналізуйте причини виникнення державності у східних слов'ян.

3. Як виникла і розв’язувалась в історичній науці проблема прабатьківщини слов’ян?

4. Розкрийте основні тенденції політичного життя русичів у період правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава).

5. Проаналізуйте розвиток ремесел і торгівлі в Київській Русі у ІХ-ХІІІ ст., які найсуттєвіші зміни (якісні зрушення)відбулися у цих сферах господарського життя.

6. Опишіть становище основних верств давньоруського суспільства: князів, бояр, селян-смердів, міщан, залежних людей. Яку роль відіграли вони в політичному житті?

7. Яке значення мало запровадження християнства в Давній Русі?

8. Яка, на Вашу думку, роль варягів у формуванні держави східнослов'янських племен?

9. Чому саме землі полян стали основою, а Київ — столицею держави Рюриковичів?

10. Чи вичерпує причини прийняття християнства Руссю твердження: язичництво на відміну від християнства не могло забезпечити панування князя над підданими?

11. Автор "Повісті минулих літ" переповів легенду про вибір віри князем Володимиром. Чи Русь тоді, на Вашу думку, справді стояла перед проблемою вибору віри, чи прийняття християнства у X ст. було зумовлене історичними обставинами

12. Чому опір хрещенню чинили в основному люди незнатні -смерди, ремісники та жителі окраїн Київської Русі?

13. Чи можна стверджувати, що Русь, прийнявши в X ст. християнство, увійшла в лоно європейської цивілізації, стала "своєю" серед європейських держав?

14. Чи згідні Ви з твердженням, що за часів Ярослава Мудрого Київська держава була найбільшою державою в Європі? Аргументуйте свою точку зору.

15. Деякі історики підкреслюють торговельну спрямованість економіки Київської Русі, інші доводять, що її основу становило землеробство. Яку з цих позицій Ви поділяєте? Аргументуйте свою точку зору.

16. Охарактеризуйте боротьбу із золотоординськими завойовниками, зробіть власні висновки щодо її наслідків?

17. В історичній науці існують теорії, які не розглядають татаро-моглольську навалу, як «іго», а скоріш, як «симбіоз», співіснування слов’янських та тюркський державних утворень. Чи поділяєте ви таку точку зору?