Державна влада й ідеологія

Державна влада, що спирається лише на насильство і примус не міцна і недовговічна. Тому вона об'єктивно потребує ідеології

Ідеологія – система ідей, тісно пов'язаних з інтересом пануючого суб'єкта.

Існує два головних види ідеологій:

Релігійна – заснована на релігійних вченнях і міфах (іслам в Ірані й Афганістані; синтоїзм у Японії).

Світська – заснована на пануючих у суспільстві теоріях і націлена на досягнення певних міфічних ідеалів (світле комуністичне майбутнє, Велика Американська Мрія).

Леґітимність і легальність державної влади.

Леґітимність– це прийняття населенням країни законної влади, а також визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підкорятися.

В даному випадку категорія законності влади передбачає її утворення відповідно до процедури, що передбачена правовими нормами.

Нелегітимна влада визнається узурпаторською.

Узурпація– насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якою особою або групою осіб, а також присвоєння собі чужих владних повноважень. 45

Прикладом узурпації є Чилі в період дії хунти генерала Піночета.

Юридичним виразом легітимності влади служить її легальність, тобто нормативність, здатність втілюватися в нормах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності.

Єдність і поділ влади

З'єднання влади – це об’єднання законодавчої та виконавчої (а іноді й судової) влади у одному органі. Приймаючи закон, такий орган сам стане організовувати його виконання.

Принцип з'єднання влади має ряд позитивних моментів:

1. Забезпечує оперативне вирішення будь-яких питань.

2. Виключає можливість перекладати відповідальність і провину за помилки на інші органи.

3. «Звільняє» від боротьби з іншими органами за об’єм владних повноважень.

Однак, таке з'єднання веде до всевладдя і безконтрольності.

Принцип поділу влади –це раціональна організація державної влади в демократичній державі, при якій здійснюється гнучкий взаємоконтроль і взаємодія вищих органів держави як частин єдиної влади через систему стримань і противаг.

Державна влада при цьому ділиться на:

1. Законодавчу (парламент) – прийняття законів і бюджету.

2. Виконавчу (президент і уряд) – оперативне вирішення проблем, організація виконання законів, право вето.

3. Судову – функція арбітра в суперечках про право.

Поділ влади є функціональною ознакою правової держави. Це обумовлено:

I. Самою необхідністю поділу повноважень.

II. Тим, що державі властива агресивність.

III. Системою стримань і противаг, на яку впливають:

1. Зовнішні чинники (інші держави, політичні партії й руху тощо).

2. Розподіл повноважень

3. Поділ функцій держави.

4. Різні терміни функціонування різних державних органів.

5. Особливі повноваження судової влади.

§ 4. Функції і механізм держави46

Функції держави.

Функціями державивизнаються основні напрямки її діяльності.

В умовах СРСР існувала класифікація функцій держави, залежно від причин їх виникнення:

1. Ті, що випливають з класових протиріч.

2. Ті, що випливають з потреб суспільства.

Зараз переважаючою стала класифікація функцій держави за їх спрямованістю на:

І. Внутрішні – спрямовані в середину країни.

1. Охорона форм власності.

2. Охорона правопорядку.

3. Охорона навколишнього природного середовища.

4. Економічна.

5. Соціальна.

6. Інші (наприклад, розвиток науково-технічного прогресу).

ІІ. Зовнішні – спрямовані за межі країни.

1. Військова.

2. Взаємовигідна торгівля.

3. Підтримка миру.

4. Дипломатична.

5. Інші (прийняття участі у вирішення глобальних проблем сучасності: боротьба з міжнародною організованою злочинністю та тероризмом, вирішення проблем екологічного та демографічного характеру тощо).

Колись для СРСР були характерні наступні зовнішні функції:

1. Всебічна допомога соціалістичним країнам.

2. Підтримка національно-визвольного руху.

Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй формах, застосовуючи у своїй діяльності різні методи.

Розрізняються наступні форми реалізації функцій держави:

1. Правова форма– відображає зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону.

а) Правотворча діяльність – підготовка і створення нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.

б) Правовиконавча діяльність – від неї залежить: чи будуть закони й інші нормативно-правові акти реалізовані чи вони залишаться лише на папері. 47

в) Правоохоронна діяльність – владна оперативна і правозастосовча діяльність по охороні правопорядку, прав і свобод громадян тощо.

2. Договірна форма.Це можуть бути конституційні й міжнародні договори.

3. Неправова форма– організаційно оформлена робота в процесі здійснення функцій держави (ознайомлення з заявами громадян).

Методи здійснення функцій держави різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу.

Механізм держави.

Зв'язок між функціями держави та її механізмом нерозривна і пряма. Адже якщо механізм створюється саме для виконання функцій держави, то останнім у зв'язку з цим належить визначальна роль. Органи й установи держави змушені підбудовуватися до його функцій, що змінюються. Якщо, наприклад, у суспільстві беруть верх функції, що випливають із національних або класових протиріч, то після цього неминуче виходять на перший план, такі елементи механізму держави, як органи примусу і насильства.

Механізм держави –це цілісна ієрархічна система державних органів і установ, що практично здійснюють державну владу, завдання і функції держави.

Структура механізму держави мінлива і різноманітна. На наш погляд, в механізм держави включаються: державні підприємства (господарчі суб'єкти, що забезпечують економічну основу державної влади),державні установи (структури, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції в сфері науки, охорони здоров'я, освіти, економіки тощо. Наприклад, державна школа) і державні органи,що складаються з органів управління і органів примусу.

До органів управліннявідносяться: вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо).

До органів примусувідносяться: органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, використовуючи, в тому числі, методи примусу.

Бюрократія і бюрократизм у механізмі держави. 48

Іноді механізм держави ототожнюють з бюрократією. Більше того, бюрократію та бюрократизм вважають однозначними явищами. Але це не зовсім так.

Бюрократія – це система державних інститутів і посад, а також осіб, професійно зайнятих управлінською діяльністю. Як соціальна група, бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має певні характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політико-державного режиму. В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві. На Заході бюрократію розуміють як формальну модель організації, “раціональну” форму державної організації та управління суспільством, що забезпечує максимум продуктивності та ефективності дії управлінських структур. Таким чином, можна дати наступне визначення бюрократії:

Бюрократія– це раціональна організація державного управління, діяльності державного апарату на основі панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.

На відміну від бюрократії, бюрократизм– хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, – владу апарату, відірваного від народу.

Цим терміном позначається сукупність негативних явищ в діяльності державного механізму. – неуважного ставлення до інтересів і потреб простих людей, канцелярських методів роботи, тяганини, кар’єризму, формалізму, прагнення до привілеїв тощо.

Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).

Механізм держави часто ототожнюють з апаратом держави. Однак це уявляється не зовсім вірним. Апаратдержави – це, скоріше, сукупність державних органів. Державні установи та підприємства до нього не включаються.

Державний орган

Державний орган– це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у здійсненні функцій держави і наділений для цього владними повноваженнями.

Ознаки державного органу: 49

1. Орган держави – частина єдиного механізму держави, міцно пов'язана з іншими.

2. Орган держави складається з державних службовців.

3. Орган держави має внутрішню структуру: управління, відділи тощо.

4. У органа держави є компетенція– владні повноваження певного змісту та об'єму. Владні повноваження означають сукупність прав і обов'язків, яка дозволяє державним органам виконувати функції держави.

5. Орган держави видає обов'язкові щодо виконання правові акти і забезпечує їх виконання.

6. Для здійснення своєї компетенції орган держави має свою матеріальну базу фінансується з бюджету.

7. Орган держави активно бере участь у реалізації функцій держави.

Класифікація органів держави:

I. За способом виникнення.

1. Первинні – виникають у порядку спадкування або обираються (представницькі органи, глава держави).

2. Похідні – створюються первинними органами (прокуратура, уряд).

II. За об'ємом владних повноважень.

1. Вищі – державна влада загалом поширюється на територію всієї держави.

2. Центральні – державна влада поширюється на територію всієї держави у певній сфері.

3. Місцеві – державна влада поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (виконком).

4. Міжтериторіальні – територія, на якій здійснюються владні повноваження, не співпадає з адміністративно-територіальними одиницями (митниця, управління залізниць тощо).

III. За широтою компетенції.

1. Органи загальної компетенції – правомочні вирішувати широке коло питань.

2. Органи спеціальної компетенції – спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї функції.

IV. За способом формування.

1. Виборні (парламент)

2. Призначувані (прокурор).

V. За принципом поділу влади.

1. Законодавчі органи – організують прийняття законодавчих актів (парламент).

2. Виконавчі органи – організують виконання законів (уряд).

3. Органи правосуддя (суд).

4. Глава держави (монарх, президент).

VI. За порядком прийняття рішення.