Необхідність забезпечення та закріплення статусу автономних суб’єктів їх свободи та відповідальності

Не для друку!!!

ЗМІСТ

Тема 1: Право як історичне явище. 4

1. Причини формування права.. 4

2. Право як особливий засіб соціального регулювання. 5

3. Співвідношення держави та права.. 6

Тема 1: Право як історичне явище

1. Причини формування права

2. Право як особливий засіб соціального регулювання

3. Співвідношення держави та права

1. Причини формування права

Рівень розвитку будь-якого суспільства визначається наявністю певних засобів, що забезпечують порядок (регулювання) з виникненням держави. Суспільство як державно-організована система характеризується появою такого ефективного засобу управління, як право

Саме право забезпечує в системні суспільства найвищий рівень впорядкування суспільних відносин шляхом чіткого визначення і розмежування прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин.

Право як засіб державного впливу на суспільні відносини є одним із засобів соціального регулювання, що на відміну від інших соціальних норм має свою історію виникнення та закономірності функціонування.

Основними причинами наявності права суспільства суспільство є:

По-перше, функціонування самого суспільства, як певним чином організованого соціального механізму;

По-друге, наявність держави, як особливої структури суспільства, що забезпечує впорядкованість суспільних відносин.

Основні причини виникнення права:

1. загальносоціальні причини;

Нормативно-регулятивні причини.

Загально-соціальні причинивідображають ступінь впливу розвитку суспільства на процес зародження права, а також на його становлення, як засобу соціального регулювання.

Серед цих печин виділяють:

1. Причини викликані необхідністю забезпечення функціонування суспільства, як складної динамічної системи в умовах ускладнення суспільних відносин, класових та етнічних протиріч, а також змін системі економічних відносин.

Ці причини виявляють в необхідності правового регулювання:

· потреб економічного характеру (закріплення форм власності, створення умов користування цією власністю, тощо);

· потреб в управлінні суспільними інтересами (необхідність забезпечення соціального інтересу, необхідність узгодження протилежних інтересів, поява перших писаних правил поведінки).

Необхідність забезпечення та закріплення статусу автономних суб’єктів їх свободи та відповідальності.

Нормативно-регулятивні причини, зумовлюється наявністю в суспільстві найпростіших засобів управління - звичаїв і традицій, що переростають в правові норми

Серед цих печин виділяють:

1. Певний рівень свободи - формування якого в суспільстві задовольняє потреби суб’єктів, визначає межу можливої поведінки, що поступово формується в юридичні дозволи;

2. Наявність певного ступеня обов’язковості звичаєвих правил, що забезпечує можливість виникнення особливої категорії - соціальних норм(правові);

3. Поява інституту табу - звичаєвих заборон , що відрізняються чітким змістом та охороняється суспільством;

4. Поява механізмів, що поєднують нормативне та індивідуальне регулювання, шляхом поширення звичаєвого права на певну життєву ситуацію завдяки прийняттю рішень правових зборів, ради старшин, в подальшому судових органів.

2. Право як особливий засіб соціального регулювання

Право як особливий засіб соціального регулювання характеризується наступними ознаками, що з однієї сторони визначають його взаємодію з державою, а з іншою виявляють його особливості, як засобу управління суспільством, що належать до соціальних норм.

Риси права як засобу регулювання:

1) Соціальні – це можливість права, функціонувати в межах суспільства та забезпечувати загально соціальні функції з метою надання суспільству рис системності;

2) Нормативність – характеризує право, як систему чітко визначених правил поведінки, що мають певну структуру та зміст;

3) Обов’язковість – забезпечує необхідність виконання правових норм незалежно від їхнього розуміння чи ставлення до цих норм; також це можливість забезпечення виконання приписів, примусовими засобами з боку держави;

4) Формалізм – надає можливість закріпити правові приписи у письмовому вигляді спеціальними документами, що гарантують захист від довільності зміни цих приписів;

5) Процедурність – це наявність нормативно закріпленого процесу, що встановлює порядок створення застосування та охорони права;

6) Неперсоніфікованість – відсутність конкретно визначеного індивідуального адресату, а також спрямованість права абстрактному колу осіб, що зумовлює не однократну його дію. Ця риса породжує необхідність конкретизації положень стосовно певного випадку чи конкретної життєвої ситуації., що надає можливість врахувати особливості кожної юридичної справи;

7) Інституціональність – пов’язує дію права з функціонуванням певних осіб чи органів, що забезпечують процес правотворчості та правозастосування;

8) Об’єктивність – підкреслює закономірність характер виникнення прав зумовлений забезпеченням потреб внутрішнього розвитку суспільства, які виявляються у врегулюванні певних сфер суспільної діяльності.

9) Системність – визначає функціонування права, як впорядкованої системи норм, що характеризуються ієрархічною послідовністю та взаємозалежністю.

3. Співвідношення держави та права

Співвідношення держави із правом характеризується єдністю, взаємодією, та відмінностями.

ЗАГАЛЬНО-ЄДИНІ РИСИ

1. Держава і права виникають одночасно, що обуволюються соціальноекономічними, політичними, культурними факторами;

2. Характеризуються єдиними підходами щодо визначення їх сутності та типології;

3. Є засобами регулювання суспільних відносин та здійснення влади повноважень;

4. Їх основним призначенням є врівноваження та забезпечення суспільних інтересів;

5. Мають внутрішню структуру та певний рівень організованості;

6. Взаємодія держави і права зумовлюється в процесі регулювання суспільних відносин.

ДЕРЖАВА

1. Створює права в процесі прийняття та санкціонування норм;

2. Визначає зміст методів правового регулювання;

3. Характеризує способи правового регулювання як певним чином визначення заборони, дозволу;

4. Створюємеханізм правового регулювання та визначає межі функціонування кожного з елементів цього механізму;

5. Встановлює принципи взаємодії між елементами системи права;

6. Забезпечує форми реалізації шляхом надання суб’єктам можливості щодо використання цих форм (дотримання, виконання, використання та застосування);

7. Держава сама є суб’єктом права та діє в його межах;

8. Держава конкретизує правові приписи в правозастосовчих актах;

9. Здійснює герменевтику норм права;

10. Сприяє охороні суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

ПРАВО

1. Забезпечує внутрішньо організацію державних органів в процесі їх діяльності;

2. Законодавчо закріплює форму, зміст держави;

3. Забезпечує нормативно закріплені принципи розподілу влади;

4. Визначає принципи взаємодії державних органів по горизонтальним та вертикальним зв’язкам;

5. Визначає форми та методи реалізацій функцій держави;

6. Закріплює принципи взаємовідносин з елементами політичної системи суспільства;

7. Нормативно-закріплює діяльності держави як суб’єкта міжнародних відносин;

8. Визначає тип держави;

9. Встановлює засоби примусового впливу на суб’єкті які порушують норми права;

10. Забезпечує стабільність держави як певним чином організованої системи.

ВІДМІННІ РИСИ

№	ДЕРЖАВА	ПРАВО
	Держава є основним засобом організації та здійснення політичної влади;	Право є засобом соціального регулювання;
	Первинним елементом держави є органи, установи та підприємства, що здійснюють покладені на них (державою) функції та завдання;	Первинним елементом права (нормативно правового акту) є норми права;
	Органи держави складаю сукупність, що характеризують повноваженням;	Форми права складають певну систему, що характеризується підпорядкованістю;
	Форма держави – це спосіб організації та здійснення загальновладних повноважень;	Форма права – це спосіб письмового відображення норм юридичних документів;
	Структуру державного органу складає колектив службовців.	Структуру системи права складають правові норми, що об’єднуються в інститути та галузі.