Поняття галузі права міжнародних організацій та її джерела 4 страница
Розвиток міжнародного кримінального права йде досить важко, незважаючи на те, що від цього в чималій мірі залежить успіх у боротьбі з міжнародною злочинністю. Не тільки державні діячі, що побоюються за власну долю, але і багато юристів-теоретиків сприймають це право без особливої готовності. Дуже консервативною в цьому плані зарекомендувала себе вітчизняна наука. Досить сказати, що в підручниках відповідна глава іменується «Міжнародне кримінальне право».
Подібне положення тим більше дивує, оскільки загальновизнаним є те, що Радянський Союз і його наука внесли великий вклад у розвиток міжнародного кримінального права. У спеціально присвяченому цьому дослідженні американський професор Дж. Гінзбургс пише про те, що саме Радянський Союз вніс найбільше істотні новели в Статут Нюрнберзького трибуналу, зокрема, відповідальність індивідів за ведення агресивної війни, відповідальність керівників за звірства, вчинені за їх наказом підлеглими. Та й сама ідея міжнародного трибуналу була висунута СРСР ще в 1942 р.
Джерела міжнародного кримінального права в принципі ті ж, що й у міжнародного права в цілому.
Джерело міжнародного права - форма існування норми, що додає їй юридичної чинності і відбиває спосіб її створення.
Такими джерелами є:
1. договір і звичай,
2. а в деяких випадках - рішення міжнародних організацій.
Головна роль у створенні норм міжнародного кримінального права належить договорам. При їх допомозі приймаються норми, що встановлюють склади злочинів, що регулюють співробітництво держав в сфері здійснення кримінального правосуддя, засновуються міжнародні кримінальні суди.
Договір має переваги в порівнянні зі звичаєм, оскільки досить чітко, у писемній формі встановлює відповідні норми. Разом з тим договірному способу створення норм властиві і недоліки. Головний з них полягає в тому, що договір зобов'язує лише ті держави, що беруть в ньому участь. Як свідчить практика, у більшості багатосторонніх договорів будь-якого роду бере участь порівняно невелика кількість держав. У результаті договірні норми не мають широкого застосування.
На відміну від договірних, звичаєві норми загального міжнародного права створюються міжнародним співтовариством у цілому, тобто досить представницькою більшістю держав. Вони стають обов'язковими для всіх держав, що не виражають протесту.
Питання №102. Міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру
Міжнародні злочини - такі злочини, які становлять підвищену небезпеку всієї світової спільноти. Така підвищена небезпека випливає з тяжкості вчиненого діяння, із важливості порушеного зобов'язання та наслідків скоєного злочину. При вчиненні вказаних злочинів держави несуть міжнародну політичну та матеріальну відповідальність, а керівники держав, вищі посадові особи та інші відповідальні особи несуть індивідуальну кримінальну відповідальність, при чому вона настає перед світовою спільнотою загалом.
Уперше класифікація міжнародних злочинів у сучасному розумні ні була дана Статутом Нюрнберзького воєнного трибуналу 1945 р.
Нині, з огляду на існування Міжнародного кримінального суду, який є органом, що постійно діє, котрий уповноважений юрисдикцію щодо осіб, які є відповідальними ля найбільш серйозні злочини, що викликають стурбованість світової спільноти, вважаємо ла доцільне класифікувати міжнародні злочини відповідно до Статуту вказаного Суду.
Так, згідно з п. 1 ст. 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, Сул володіє юрисдикцією щодо таких злочинів:
a) злочину геноциду;
b) злочинів проти людства;
c) воєнних злочинів; сі) злочину агресії.
Геноцид
Поняття "злочин геноциду" міститься у ст. в Статуту Міжнародного кримінального сулу, яка повністю дублюють поняття "геноцид", сформульоване у ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього піл 9 грудна 1948 р. Відповідно до вказаних документів, під геноцидом розуміють дії, які вчиняються з метою знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу через: убивства членів такої групи; заподіяння тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; умисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне часткове її лин тонна шкоди, римовані на припинення народження дітей у середовищі такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.
Злочини проти людства
Відповідно до ст. 7 Статуту Міжнародного кримінального суду, під злочинами проти людства розуміти діяння, які вчиняються в рамках широкомасштабного або система точного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад вчиняється свідомо. До діянь, які підпадають піл ознаки злочину проти людства, належать: убивство; поневолення; депортація або насильницьке переміщення населення; ув'язнений або Інше жорстоке позбавлення фізичної свободи за порушення основних норм міжнародного права; тортури; зґвалтування. обернення в сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-які інші форми сексуального насильства зіставмо) тяжкості; переслідування будь-якої ідентифікуючої групи чи спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними чи іншими мотивами, які визнані недопустимими відповідно до міжнародного права, у зв'язку з будь-якими діяннями, які вказані у цьому пункті, чи будь-якими злочинами, які підпадають під юрисдикцію Суду; насильницьке знищення людей; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру, які полягають в умисному заподіянні сильних страждань чи серйозних тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному або фізичному здоров'ю.
Злочини проти людства можуть бути вчинені як під час збройного конфлікту, так і у мирний час. Для того щоб діяння можна було класифікувати як злочин проти людства, Статут ставить такі основні умови: діяння повинні вчинятися: 1) проти цивільного населення; 2) в рамках широкомасштабного нападу; 3) систематичного нападу; 4) свідомо. Широкомасштабність нападу полягає у значній кількості учасників та жертв такого злочину, наслідках вчиненого діяння тощо. Під систематичним розуміють такий напад, який вчиняється методично заздалегідь продуманим планом. Свідомість нападів полягає у тому, що суб'єкт злочину знає (усвідомлює), що вчиняється широкомасштабний чи систематичний напад.
Воєнні злочини
Під воєнними злочинами треба розуміти серйозне порушення звичаєвих та договірних норм міжнародного гуманітарного права, яке застосовують під час збройних конфліктів161, іншими словами - серйозне порушення законів та звичаїв війни. Причому такі злочини можуть вчинятися як під час міжнародних збройних конфліктів, так і під час збройних конфліктів неміжнародного характеру. До воєнних злочинів, за ст. 8 Статуту Міжнародного кримінального суду, належать: а) серйозне порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р.; б) інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів у межах, встановлених міжнародним правом; в) серйозне порушення ст. З, загальної для чотирьох Женевських конвенцій 12 серпня 1949 р., яка застосовується до збройних конфліктів неміжнародного характеру; інші серйозні порушення законів та звичаїв, які застосовуються під час збройних конфліктів неміжнародного характеру в межах, встановлених міжнародним правом.
Агресія
Статут Міжнародного кримінального суду передбачає, що Суд буде здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії. Проте визначення цього злочину, а також умови, за яких буде здійснюватися юрисдикція стосовно злочину агресії, Статут на сьогодні не містить. Відповідні зміни до Статуту, які будуть передбачати визначення злочину агресії, згідно зі ст. 121,123 Статуту, можуть бути внесені, починаючи з 2009 р.
Визначення агресії подано у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 p., з якої випливає, що агресією є застосування збройної сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави. Застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є "prima facie" доказом акту агресії, однак Рада Безпеки ООН може, відповідно до Статуту ООН, не визнавати відповідні дії як акт агресії з огляду на інші обставини, включаючи той факт, що такі дії або їх наслідки не мають достатньо серйозного характеру.
Поряд з міжнародними у науковій літературі виокремлюють злочини міжнародного характеру. Під останніми розуміють такі правопорушення індивідів, які вчиняються поза зв'язком з тією чи іншою державною політикою, і посягають, крім внутрішньодержавного, ще й на міжнародний правопорядок, становлячи небезпеку, як мінімум, для двох держав. Склади вказаних злочинів передбачаються окремими багатосторонніми міжнародними договорами (тому іноді такі злочини називають "конвенційними''). Міжнародні конвенції, які передбачають склади злочинів міжнародного характеру, виступають певним міжнародним стандартом, якому повинні відповідати національні норми кримінального права, які передбачають такі самі склади злочинів. Тому держави-учасниці приймають на себе зобов'язання імплементувати положення відповідних конвенцій та привести у відповідність норми національного права з нормами вказаних конвенцій.
До основних злочинів міжнародного характеру треба віднести:
- піратство;
- рабство, работоргівлю та інститути і звичаї, подібні до рабства;
- експлуатацію проституції третіми особами;
- незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин;
- незаконні операції з культурними цінностями;
- розповсюдження порнографічних видань та торгівлю ними;
- підробку грошових знаків;
- незаконне захоплення і використання ядерного матеріалу тощо.
Питання №103. Міжнародний організаційно-правовий механізм співробітництва у боротьбі зі злочинністю
Загальновизнаним центром з координації та розвитку міжнародних зв'язків є ООН. У рамках цієї Організації здійснюється і співробітництво з боротьби зі злочинністю (передусім під час Конгресів ООН з відвернення злочинності та поводження з правопорушниками, у роботі Комісії з запобігання злочинності та кримінального правосуддя, Управління ООН з боротьби з наркотиками і злочинністю, Міжрегіонального науково-дослідного інституту ООН з питань злочинності та правосуддя).
Конгреси ООН з відвернення злочинності та поводження з правопорушниками є спеціалізованими конференціями ООН, які скликаються раз на п'ять років. їх метою є обмін практичними настановами, вдосконалення нормативної діяльності, національної політики та правозастосовної практики у боротьбі зі злочинністю. Правову основу діяльності такого конгресу становлять резолюції Генеральної Асамблеї та ЕКОСОР ООН. Відповідно до Правил процедури конгресу у його роботі беруть участь: делегати, які офіційно призначені урядом своєї країни; представники організацій, які мають постійне запрошення брати участь як спостерігачі на сесіях і в роботі всіх міжнародних конференцій, які скликаються під егідою Генеральної Асамблеї; представники, призначені органами ООН і пов'язаними з нею установами; спостерігачі, які призначені неурядовими організаціями, запрошеними на конгрес; окремі експерти, які запрошені на конгрес в їх особистій якості; експерти-консультанти, запрошені Генеральним секретарем. Останній Конгрес з відвернення злочинності відбувся у Бангкоку в квітні 2005 р., темою його була "Взаємодія і відповідні заходи; стратегічні союзи в галузі запобігання злочинності і кримінального правосуддя".
Комісія з запобігання злочинності та кримінального правосуддя в складі 40 держав-членів є функціональним органом ЕКОСОР. Вона розробляє міжнародну політику та координує дії з відвернення злочинності та кримінального правосуддя. Зокрема, на Комісію покладені такі функції: розробка керівних принципів для ООН у сфері відвернення злочинності й кримінального правосуддя; розробка, контроль і огляд ходу здійснення програми ООН у сфері запобігання злочинності та кримінального правосуддя на основі системи середньострокового планування; сприяння і допомога в координації заходів інститутів ООН з відвернення злочинів і поводження з правопорушниками; мобілізація підтримки програми з боку держав-членів; підготовка до конгресів ООН з відвернення злочинності та поводження з правопорушниками і розгляд наданих конгресами пропозицій щодо можливих тем програми роботи.
Управління ООН з боротьби з наркотиками і злочинністю (ЮНОДК) є органом ООН, відповідальним за відвернення злочинності, кримінальне правосуддя і реформу кримінального законодавства. Управління приділяє особливу увагу боротьбі з транснаціональною злочинністю, корупцією, тероризмом і торгівлею людьми.
Міжрегіональний науково-дослідний інститут ООН з питань злочинності та правосуддя діє як міжрегіональний підрозділ програми ЮНОДК з боротьби зі злочинністю. Він проводить і організовує конкретні дослідження, спрямовані на відвернення злочинності й питання поводження з правопорушниками. Розповсюджуючи свої дослідження і дані, він сприяє виробленню більш досконалої політики з відвернення і контролю злочинності.
Важливе місце в організаційно-правовому механізмі боротьби зі злочинністю належить Міжнародній організації кримінальної поліції (далі - Інтерпол).
Уперше ідея створення МО, метою якої було б переслідування злочинців у межах Європи, була запропонована у 1893 р. французьким кримінологом Францом фон Лістом. Свою пропозицію він мотивував тим, що поліція у більшості випадків безсила боротися зі злочинцями, які після вчинення злочину залишають територію держави, на якій вчинявся злочин, і таким чином перебувають поза національною юрисдикцією і недосяжні для правосуддя власної держави. У1923 р. на другому міжнародному конгресі кримінальної поліції створюється Міжнародна комісія кримінальної поліції, а у 1956 р. вона перейменовується в Міжнародну організацію кримінальної поліції Інтерпол.
Метою Інтерполу, відповідно до ст. 2 її Статуту, є: забезпечення широкої взаємодії всіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках відповідного законодавства країни в дусі Загальної декларації з прав людини та створення і розвиток установ, які можуть успішно сприяти відверненню міжнародної злочинності та боротьбі з нею.
Інтерпол включає в себе: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національні центральні бюро, радників.
Генеральна Асамблея є вищим органом Інтерполу. Вона складається з делегатів, які призначаються членами Організації. Кожен член Інтерполу може бути представлений одним чи декількома делегатами; однак делегація кожної країни має тільки одного керівника, який призначається компетентним урядовим органом конкретної країни. З огляду на специфічний характер діяльності цієї Організації, її члени здебільшого включають до складу своїх делегацій вищих посадових осіб поліцейських відомств; посадових осіб, функціональні обов'язки яких пов'язані з діяльністю Інтерполу, та спеціалістів з питань, які включені до порядку денного засідань цієї Організації. До функцій Генеральної Асамблеї належать: виконання зобов'язань, які передбачені Статутом Інтерполу; визначення принципів діяльності та розробка загальних заходів, які повинні сприяти виконанню завдань цієї Організації; розгляд і затвердження загального плану роботи, який пропонується Генеральним секретарем на наступний рік; встановлення інших необхідних правил; обрання посадових осіб для виконання вказаних у Статуті функцій; прийняття рішень і надання рекомендацій членам Організації з питань, які входять до її компетенції; визначення фінансової політики Організації; розгляд і винесення рішень щодо співробітництва з іншими організаціями.
Виконавчий комітет - виконавчий орган Інтерполу, до компетенції якого входить контроль за виконанням рішень Генеральної Асамблеї і за діяльністю Генерального секретаря. До його складу входять президент Інтерполу, три віце-президента та дев'ять делегатів. Склад Інтерполу формується з урахуванням принципу справедливого географічного представництва. Засідання цього органу проводиться щонайменше один раз на рік.
Генеральний секретаріат - це постійно діючий робочий орган Організації, який складається з Генерального секретаря, технічного й адміністративного персоналу, який виконує функції із забезпечення діяльності Інтерполу.
Для виконання поставленої мети діяльності Інтерпол опирається на постійне й активне співробітництво своїх членів, які в межах законодавства своїх країн повинні зробити все можливе для добросовісної участі в його діяльності. Для цього кожна країна визначає орган, який буде виступати як Національне центральне бюро, головною функцією якого є залучення поліцейських сил країни до міжнародної боротьби зі злочинністю, налагодження і підтримання контактів з Національними центральними бюро різних країн та іншими органами Інтерполу через швидке та якісне виконання запиту, який надійшов.
З наукових питань Інтерпол може звертатися до радників, котрі виконують винятково консультативні функції. їх обирають серед осіб, які мають світовий авторитет у будь-якій з галузей, яка зацікавила Інтерпол.
Питання №104. Юристдиція Міжнародного кримінального суду
Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів може здійснюватися як компетентними внутрішньодержавними органами, так і міжнародними судовими органами. Причому характер процедури (міжнародна чи національна) визначається відповідно до суспільної небезпечності вчинених злочинів. Як зауважує професор М. Костенко, "чим тяжчий склад вчиненого злочину, тим сильніше виникає потреба в тому, щоб судовий розгляд набув міждержавного характеру. Стосовно простих воєнних злочинів, то вони можуть розглядатися національними судами, в той же час, злочини, які вчинюються головними воєнними особами і особами, які вчинили особливо тяжкі злочини, необхідно було б розглядати міжнародними кримінальними судами".
Міжнародні суди, на відміну від національних, застосовують міжнародні норми безпосередньо, й обсяг застосовуваних норм не залежить від того, наскільки добросовісно держава виконала свої міжнародні зобов'язання і імплементувала відповідні норми міжнародного права. На користь міжнародних кримінальних судів та трибуналів говорить і багатонаціональний склад таких судів, що дає змогу вести мову про більшу неупередженість та об'єктивність судового розгляду порівняно з національними судами.
Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький та Токійський воєнні трибунали, які були створені після закінчення Другої світової війни з метою "справедливого і швидкого суду і покарання головних воєнних злочинців". Вони стали першими судовими органами, в яких відбувалося притягнення індивідів до відповідальності на основі міжнародного права. Безсумнівно, такі трибунали зробили вагомий внесок у подальший розвиток системи міжнародної кримінальної юстиції.
Сьогодні до основних міжнародних кримінальних судів та трибуналів потрібно віднести Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (повна назва - Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 p.), Міжнародний трибунал для Руанди (повна назва - Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші схожі порушення, вчинені на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 р. до 31 грудня 1994 р.) та власне Міжнародний кримінальний суд.
Міжнародний трибунал для колишньої Югославії був створений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 р. як трибунал "ad hoc" для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії.
Міжнародний трибунал для Руанди є також трибуналом "ad hoc". Цей Трибунал створений резолюцією 955 (1994) Ради Безпеки ООН від 8 листопада 1994 р.
На відміну від Трибуналів для Югославії та Руанди, Міжнародний кримінальний суд є постійно діючим органом, який уповноважений здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародної спільноти. Вказаний Суд діє на основі багатостороннього договору - Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Особливості діяльності міжнародних кримінальних судів та трибуналів обумовлюються їх юрисдикцією, тобто компетенцією міжнародних судових органів розглядати і вирішувати кримінальні справи. Міжнародна кримінальна юрисдикція виступає комплексним поняттям, охоплюючи собою предметну ("ratione materiae"), персональну або за колом осіб ("ratione personae"), часову ("temporis") та просторову чи територіальну ("ratione loci") юрисдикцію.
Предметна юрисдикція Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії обмежується серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права, вчиненими на території колишньої Югославії з 1991 р. Перелік діянь, що входять у предметну юрисдикцію Трибуналу по колишній Югославії, містить у собі чотири категорії злочинів: серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., порушення законів та звичаїв війни, геноцид, злочини проти людства.
Предметна юрисдикція Міжнародного трибуналу для Руанди також обмежується серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права. Однак, з огляду на те, що збройний конфлікт у Руанді мав неміжнародний характер, до переліку діянь, що входять до предметної юрисдикції, належать: порушення ст. 3, загальної для Женевських конвенцій і Додаткового протоколу II, а також геноцид та злочини проти людства.
Предметна юрисдикція Міжнародного кримінального суду розповсюджується на найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість всієї міжнародної спільноти. До таких злочинів належать: злочини проти людства, воєнні злочини і як категорія злочинів виокремлені злочин геноциду та злочин агресії.
Аналізуючи положення Статутів Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії, Міжнародного трибуналу для Руанди та Міжнародного кримінального суду, можна дійти висновку, що їх персональна юрисдикція фактично не відрізняється та розповсюджується на фізичних осіб. До таких фізичних осіб належать особи, які планували, підбурювали, наказували, вчиняли або іншим чином сприяли в плануванні, готуванні чи вчиненні злочинів, які входять до предметної юрисдикції. Причому посадове становище обвинуваченого (наприклад, глави держави, глави уряду) не звільняє таких осіб від кримінальної відповідальності та не є підставою для пом'якшення їх відповідальності.
Часова юрисдикція Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії розповсюджується на період, що починається з 1 січня 1991 р.
Верхня межа часової юрисдикції вказаного Трибуналу його Статутом не визначена. Юрисдикція Трибуналу для Руанди обмежується періодом з 1 січня до 31 грудня 1994 р.
Натомість часову юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, враховуючи деякі винятки, можна вважати необмеженою. До таких винятків варто віднести: 1) заборону зворотної дії (вказаний Суд наділений юрисдикцією щодо злочинів, вчинених після набуття чинності Статуту цього Суду); 2) відстрочку розслідування чи кримінального переслідування терміном до 12 місяців за проханням Ради Безпеки ООН; 3) можливість відстрочення юрисдикції суду щодо воєнних злочинів (держава, яка є учасницею Статуту, може заявити, що впродовж семи років після набуття Статутом чинності для відповідної держави вона не визнає юрисдикцію Суду стосовно воєнних злочинів, коли, як припускається, злочин було вчинено її громадянами чи на її території).
Просторова юрисдикція Югославського трибуналу розповсюджується на територію колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, включаючи її сухопутну територію, повітряний простір і територіальні води. Територіальна юрисдикція Міжнародного трибуналу для Руанди розповсюджується на територію Руанди, включаючи її сухопутну територію і повітряний простір, а також на територію сусідніх держав щодо серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (які входять до предметної юрисдикції), вчинених громадянами Руанди. Просторова юрисдикція Міжнародного кримінального суду, на відміну від Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії, є потенційно необмеженою, принцип територіальності для вказаного суду не застосовується.
У питаннях юрисдикції міжнародних кримінальних судів та трибуналів необхідно наголосити на тому, що Міжнародний трибунал для колишньої Югославії та Міжнародний трибунал для Руанди мають паралельну юрисдикцію з національними судами та пріоритет стосовно юрисдикції національних судів. На будь-якому етапі судового розгляду Міжнародний трибунал може офіційно просити національні суди передати провадження по справі Міжнародному трибуналу відповідно до Статуту зазначеного Трибуналу і Правил процедури і доказування цього Трибуналу.
Щодо Міжнародного кримінального суду, то він має комплементарну (доповнюючу) юрисдикцію. Зокрема, відповідно до ст. 1 Статуту вказаного Суду, Міжнародний кримінальний суд тільки доповнює національні органи кримінальної юстиції. При цьому Міжнародний кримінальний суд жодним чином не замінює собою національні суди, якщо останні ефективно здійснюють правосуддя. Перш ніж приступити до розгляду справи за суттю, Міжнародний кримінальний суд повинен визначити питання прийнятності справи до провадження. Справа не може бути прийнята до провадження, якщо: а) справа розслідується чи стосовно неї порушено кримінальне переслідування державою, яка має щодо неї юрисдикцію, за винятком випадків, коли ця держава не бажає чи не здатна вести розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином; б) справа розслідується державою, яка має щодо неї юрисдикцію, і ця держава вирішила не порушувати відносно особи, якої це стосується, кримінальне переслідування, за винятком випадків, коли це рішення стало результатом небажання чи неспроможності держави порушити кримінальне переслідування належним чином; в) особа, якої це стосується, вже була судима за поведінку, яка є предметом даної заяви, і проведення судового розгляду Судом не дозволено на підставі п. З ст. 20 Статуту Суду; г) справа не є достатньо серйозною, щоб виправдовувати подальші дії з боку Суду. У випадку незгоди з юрисдикцією Суду або прийняття справи до провадження Судом Статут Міжнародного кримінального суду передбачає можливість опротестування вказаних дій (ст. 19 Статуту). Протести можуть бути подані: а) обвинуваченим чи особою, на яку було видано ордер на арешт чи наказ про явку до Суду; б) державою, яка має юрисдикцію стосовно справи; або в) державою, від якої вимагається визнання юрисдикції Суду "ad hoc".
Питання 105. Юридична природа Міжнародного кримінального суду та трибуналів ad hoc
Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів може здійснюватися як компетентними внутрішньодержавними органами, так і міжнародними судовими органами. Причому характер процедури (міжнародна чи національна) визначається відповідно до суспільної небезпечності вчинених злочинів. Як зауважує професор М. Костенко, "чим тяжчий склад вчиненого злочину, тим сильніше виникає потреба в тому, щоб судовий розгляд набув міждержавного характеру. Стосовно простих воєнних злочинів, то вони можуть розглядатися національними судами, в той же час, злочини, які вчинюються головними воєнними особами і особами, які вчинили особливо тяжкі злочини, необхідно було б розглядати міжнародними кримінальними судами".
Міжнародні суди, на відміну від національних, застосовують міжнародні норми безпосередньо, й обсяг застосовуваних норм не залежить від того, наскільки добросовісно держава виконала свої міжнародні зобов'язання і імплементувала відповідні норми міжнародного права. На користь міжнародних кримінальних судів та трибуналів говорить і багатонаціональний склад таких судів, що дає змогу вести мову про більшу неупередженість та об'єктивність судового розгляду порівняно з національними судами.
Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали Нюрнберзький та Токійський воєнні трибунали, які були створені після закінчення Другої світової війни з метою "справедливого і швидкого суду і покарання головних воєнних злочинців". Вони стали першими судовими органами, в яких відбувалося притягнення індивідів до відповідальності на основі міжнародного права. Безсумнівно, такі трибунали зробили вагомий внесок у подальший розвиток системи міжнародної кримінальної юстиції.
Сьогодні до основних міжнародних кримінальних судів та трибуналів потрібно віднести Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (повна назва - Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 p.), Міжнародний трибунал для Руанди (повна назва - Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші схожі порушення, вчинені на території сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 р. до 31 грудня 1994 р.) та власне Міжнародний кримінальний суд.