Утворення УРСР та її юридичне оформлення

Радикальні зміни у становищі українців відбулися з початком ІІ світової війни. Падіння Польщі призвело до панування на західноукраїнських землях сталінського, а з приходом німецьких окупантів встановився ще більш жорстокий - нацистський. Однак повоєнна Україна багато у чому від­різнялася від тієї, якою вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага, докорінно змінився склад населення, і (що найважливіше) вперше за багато століть українські землі опининися у межах однієї держави.

а) Західна Україна. Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. Фа­шистська Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня, коли німецька армія підходила до Бреста і Львова, штурмувала Варшаву, польський уряд фактично вже не контролював становище в країні і воєнна поразка стала очевидною, уряд СРСР вручив послу Польщі в Москві ноту і дав розпорядження військам Чер­воної армії перейти кордон, взяти під захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусі. Так, принаймні, формально виглядали події.

Твердження, що цей процес почався 17 вересня, а не раніше, мотивувало­ся підписанням між СРСР і Польщею договору, який уряд СРСР в односторон­ньому порядку не міг порушувати. Тільки після розпаду польської держави Москва заявила, що "вважає своїм священним обов'язком подати руку допомо­ги своїм братам - українцям і білорусам". Насправді, було дещо інакше. Ос­таннім часом з'ясовані політичні передумови такого розвитку подій. Це, зок­рема, Договір про ненапад між Радянським Союзом та Німеччиною 23 серпня 1939 р. (Пакт Молотова-Ріббентропа) і таємний протокол до нього. Так, у ст. 2 протоколу зазначено: "У випадку територіальних і політичних перетворень на територіях, що належать польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев-Вісла-Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалежної польської держави, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать це питання шляхом товариської згоди".

Історичні події та факти підтверджують, що зазначені у цьому протоколі плани дуже швидко були реалізовані й відображені у новому радянсько-ні­мецькому Договорі про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною 28 вересня 1939 р. і таємному додатковому протоколі до нього, підписаному знову ж таки Молотовим та Ріббентропом. За цим договором, розмежування між СРСР і Німеччиною було проведене приблизно по так званій лінії Керзона, визначеній країнами Антанти як східний кордон між польським населенням, з одного бо­ку, та українським і білоруським - з іншого. Джордж Ллойд писав восени 1939 р. польському послу в Лондоні, що СРСР зайняв "... території, які не є польськими і які буди силою захоплені після І Світової війни... Було б актом злочинного божевілля поставити російське просування на одну дошку з просу­ванням Німеччини".

У ст. З таємного протоколу 23 серпня 1939 р. зазначалося: "Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавле­ність у цих територіях".

Не можна не погодитися з думкою українського історика М.Швагуляка про те, що визволення Західної України Червоною армією відповідало корі­нним інтересам населення краю, яке впродовж століть наполегливо боролося проти національного і соціального поневолення. Щоправда, почуття задово­лення від визволення з-під влади панівних верств Польщі невдовзі були зать­марені масовими репресіями проти населення Західної України. Про наступні наміри правителів СРСР та їх закордонних союзників стало відомо значно піз­ніше, а тоді факт возз'єднання Західної України з УРСР був сприйнятий насе­ленням як величезна політична подія.

Ще до приходу Червоної армії народні маси Західної України захоплюва­ли владу на місцях і створювали ревкоми. Наприклад, у Бродах, що на

Львівщині, зібралися учасники революційного руху, створили ревком і зверну­лися до старости з заявою про те, що вся влада у повіті переходить до комітету. Ревком роззброїв поліцію та жандармерію і озброїв бродівських робітників, які підтримували порядок у місті. Такі події відбувалися у багатьох містах і селах Західної України. Після приходу Червоної армії ревкоми були реорганізовані у тимчасові органи народної влади й управління. У зверненні до населення За­хідної України 29 вересня 1939 р., зокрема, зазначалося, що основою нової влади можуть стати створені на демократичних засадах у містах і повітах краю тимчасові управління, а у волостях і селах - селянські комітети.

Повітові та міські тимчасові управління обиралися представниками цих адміністративних одиниць, а волосні й сільські селянські комітети - безпосе­редньо населенням.

Для об'єднання діяльності та керівництва місцевими органами народної влади Військова рада Українського фронту постановою 3 жовтня 1939 р. утво­рила в колишніх воєводствах Західної України обласні тимчасові управління в складі чотирьох осіб - кожне з центрами у Львові, Станіславі, Тернополі, Луць­ку. Львівське обласне тимчасове управління 4 жовтня 1939 р. звернулося з відозвою до Станіславського, Тернопільського та Луцького тимчасових управ­лінь про створення комітету для організації виборів до Українських Народних Зборів Західної України, які б у законодавчому порядку розв'язали питання про суспільний і державний лад краю. На цю відозву відгукнулися названі тим­часові управління, виділивши на паритетних засадах своїх представників. Ко­мітет був створений у Львові, а склад його затверджений Військовою радою

Українського фронту.

Вибори до Народних Зборів призначили на 22 жовтня, а день їх скликан­ня - на 26 жовтня 1939 р. Військова рада затвердила також "Положення про ви­бори до Українських Народних Зборів Західної України", опубліковане у пресі Західної України. В його основу покладено принцип загального, рівного, пря­мого виборчого права при таємному голосуванні. Активним і пасивним вибор­чим правом користувалися всі громадяни після досягнення 18 років, незалежно від расової та національної приналежності, віросповідання, статі, освітнього і майнового цензу, соціального становища, цензу осілості тощо. Були затверд­жені 1495 виборчих округів, обрані 1484 депутати, серед яких - 28 % робіт­ників, 52 % селян, 18 % інтелігенції.

У приміщенні Львівського оперного театру 26 жовтня 1939 р. в урочистій обстановці відкрилися Народні Збори Західної України. Був затверджений та­кий порядок денний Народних Зборів: 1. Про державну владу в Західній Ук­раїні. 2. Про входження Західної України до складу УРСР. 3. Про конфіскацію поміщицьких земель. 4. Про націоналізацію банків і великої промисловості.

Делегатів вітали представники всіх верств населення. Народні Збори 27 жовтня затвердили Декларацію, в якій зазначалося: "Віднині вся влада в Західній Україні належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудя­щих". Того ж дня Народні Збори обговорили питання про входження Західної України до складу Української РСР. У прийнятій Декларації було записано: "Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і тим з'єднати ук­раїнський народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню ук­раїнського народу".

Чільне місце у роботі Народних Зборів належало обговоренню аграрного питання, що завершилося прийняттям Народними Зборами 28 жовтня Декла­рації про конфіскацію земель поміщицьких, монастирських і великих держав­них урядовців. "Віднині вся земля Західної України з її надрами, всі ліси та ріки оголошуються всенародним добром, тобто державною власністю", - зазначалося у ній. Делегати Народних Зборів обговорили питання про націоналіза­цію банків і великої промисловості Західної України. В одноголосно прийнятій Декларації підкреслювалось: "Українські Народні Збори проголошують націо­налізацію банків і великої промисловості на Західній Україні. Віднині всі цін­ності банків, всі великі фабрики, заводи, всі копальні та залізниці оголошують­ся всенародним добром, тобто державною власністю", На заключному засіданні депутати обрали Повноважну комісію, якій доручили від імені На­родних Зборів вручити декларації Верховній Раді СРСР і Верховній Раді УРСР і просити ввести Західну Україну до складу СРСР з входженням її до УРСР.

У Москві 31 жовтня 1939 р. зібралася позачергова п'ята сесія Верховної Ради СРСР і заслухала заяву Повноважної комісії Народних Зборів, де йшлося про введення західноукраїнських земель до складу УРСР. Наступного дня Вер­ховна Рада СРСР ухвалила задовольнити прохання Народних Зборів Західної України. Верховній Раді УРСР було запропоновано прийняти Західну Україну до складу Української РСР.

На позачерговій третій сесії Верховної Ради Української РСР 13-15 лис­топада 1939 р. було розглянуто заяву Повноважної комісії Народних Зборів і постановлено: "... прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки". Відтак на територію Західної України поширилося чинне законодавство СРСР і УРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР 4 грудня 1939 р. було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільсь­ку області у складі УРСР. Указ Президії Верховної Ради УРСР 17 січня 1940 р. повністю скасував старий адміністративний поділ на повіти і волості. На­томість створювалися райони. Всього у західних областях УРСР налічувалося 202 сільські райони і, крім цього, у Львові - чотири міські райони. Адмі­ністративно-територіальний поділ тут завершився наприкінці січня початку лютого 1940 р. Отже, були організовані 83 міськради, 199 райрад, 89 селищних та 4944 сільських Рад.

Президія Верховної Ради УРСР 9 грудня 1939 р. затвердила склад облви­конкомів усіх західних областей, а останні затвердили склад їх низових органів влади й управління. Справа в тому, що представницькі органи влади на цій те­риторії не були організовані. Тільки на 15 грудня 1940 р. були вперше призна­чені вибори до місцевих Рад депутатів трудящих західних областей УРСР, а з 27 грудня 1940 р. до 8 січня 1941 р. проведені перші сесії першого скликання всіх рівнів Рад. Таким чином, тільки через рік завершилося формування місце­вих Рад.

Наркомюст України 26 грудня 1939 р. видав наказ про початок роботи обласних управлінь НКЮ, обласних та народних судів у західних областях УРСР. Суддівський корпус призначався відповідними виконкомами за рахунок осіб, скерованих Наркомюстом з інших областей УРСР, а народні засідателі обиралися колективами підприємств, установ та організацій. У січні 1940 р. Наркомюст УРСР призначив в усіх західних областях оргбюро колегій адво­катів у складі п'яти осіб кожне, до складу якого увійшли представники колегій східних областей (50 були відряджені сюди на 2-3 місяці, а 86 - на постійну ро­боту) та місцеві адвокати. На ці органи покладалося завдання організації ко­легій адвокатів усіх західних областей. У вересні-жовтні 1940 р. завершилося формування колегій адвокатів. Були проведені їх загальні збори, обрані пре­зидії та ревізійні комісії, а також створені органи державного нотаріату, органи міліції, призначені прокурори всіх рівнів тощо.

Отже, процес становлення радянської влади у західних областях УРСР пройшов два періоди: період діяльності тимчасових органів народної влади і період діяльності органів радянської влади, тобто з початку грудня 1939 р.

б) Північна Буковина. Встановлення у Румунії 1938 р. королівської дик­татури, а у вересні 1940 р. фашистського режиму, очоленого генералом Анто-неску, тяжко відбилося на становищі українського населення Північної Буко­вини. Арешти, побої, масові звільнення з роботи, знущання над мовою, релігією, національністю, людською гідністю українців стали тут повсякден­ним явищем. Приєднання у вересні 1939 р. значної частини західноукраїнських земель - Східної Галичини - до України викликало серед населення Північної Буковини нове піднесення, надії на возз'єднання з усім українським народом. Українці втікали з румунської неволі на схід. Тільки з Кіцмані перейшли кор­дон понад 400 осіб. Подібне мало місце у Вижницькому, Заставнівсьму, Хо­тинському повітах. Поширювалася агітація за приєднання краю до України.

Румунська влада відповіла на це новою хвилею репресій. Усі неблаго-надійні елементи знаходилися під наглядом поліції, багато з них було ув'яз­нено. Тільки у Чернівецькому повіті в грудні 1939 р. заарештовано 297 осіб. У Європі в цей час уже палахкотіла Друга світова війна, розв'язана гітлерівською Німеччиною. Відбувся переділ сфер впливу, загарбання сильними державами нових земель, нових територій. Згідно зі згаданими договорами і таємними протоколами до них, укладеними між Радянським Союзом і Німеччиною, про­блеми Прибалтики, Західної України, Білорусі та інших територій "належали" до компетенції Радянського Союзу.

Польська держава опинилася під фашистською окупацією. Західна Біло­русь, Прибалтика, Східна Галичина були приєднані до Радянського Союзу. За­лишилася проблема Буковини та Бессарабії. Радянський уряд, як відомо, свого часу оголосив про невизнання Сен-Жерменської угоди, що "узаконила" загар­бання Буковини Румунією. Настала слушна нагода по-новому розв'язати цю справу. Радянський уряд 26 червня 1940 р. надіслав румунському урядові ноту, вимагаючи повернути Бессарабію та Північну Буковину, населення якої зв'язане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови йнаціонального складу.

Це було правдою. Інша справа, що Радянський уряд не стільки думав про долю буковинських українців, скільки про нові територіальні надбання, нові природні ресурси, пересунення своїх кордонів подалі на захід та максимальне їх забезпечення.

У зв'язку з неясною відповіддю Румунії, Радянський уряд 27 червня уль­тимативно запропонував їй звільнити Бессарабію і Північну Буковину. Наступ­ного дня уряд Румунії прийняв ці пропозиції і почав виводити свої війська з цих земель. Населення Північної Буковини, повіривши у справедливість запев­нень радянського уряду, радісно вітало Червону армію. Ще до її приходу в містах і селах виникали різні ініціативні комітети, ради. Вони вимагали від ру­мунської влади проводити евакуацію без збитків і руйнувань. Про лихозвісну антинародну суть сталінського режиму українське населення Північної Буко­вини ще не знало. Хоч деякі тривожні вісті й доходили з Галичини, але біль-шовики-комуністи переконували людей, що це, мовляв, провокація - там кара­ють тільки "ворогів народу".

Отже, 28-30 червня Червона армія зайняла всю Бессарабію та Північну Буковину. Владу тимчасово взяли робітничі та селянські комітети, що почали створюватись у населених пунктах бойові дружини, загони й штаби. Органі­зували цей процес політоргани Червоної армії та спеціально прислані агітатори й організатори. Контролювалися дії фабрикантів і заводчиків, встановлювався 8-годинний робочий день, були взяті під охорону посіви, худоба й реманент поміщиків і багатих селян. Проводилися вибори до місцевих органів влади -повітових (Чернівецька і Хотинська), міських, волосних і сільських рад. У липні 1940 р. до Москви виїхала делегація "від трудящих" Північної Буковини просити возз'єднати їх край з Україною.

Верховна Рада СРСР 2 серпня прийняла закон "Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бес-сарабії до складу УРСР". Решта території Бессарабії відійшла до складу ново­утвореної Молдавської РСР. Так, 7 серпня 1940 р. були створені Чернівецька та Ізмаїльська*' області, замість повітів і волостей - райони. Тоді ж два райони -Бричанський і Липканський, населені переважно молдаванами, ввійшли до складу МРСР. Отже, у Чернівецькій області діяли обласна, три міські, 4 район­них, дві селищні та 333 сільські ради депутатів трудящих.

Президія Верховної Ради СРСР 15 серпня видала укази "Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини" та "Про націо­налізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв'язку північної частини Буковини". Цими указами була ліквідована приватна власність на знаряддя і засоби виробництва: землю, ліси, пасовища, води, фабрики і заводи, шахти, електростанції, трамваї та автобуси, залізничний транспорт, торговельні підприємства, лікарні, аптеки, санаторії, учбові заклади, театри, бібліотеки, музеї тощо. Замість напівкустарних під­приємств створювалися технічно оснащені. На селі, однак, насильно насаджу­валися колгоспи, радгоспи, хоча швидко зростало їх технічне забезпечення тракторами, комбайнами, автомашинами. Селянинові надали кредит - 200 тис. крб. - на придбання корів. Відбулися зміни в охороні здоров'я населення. Якщо раніше у краї діяли тільки 72 лікувальні установи зі 112 лікарями, то на чер­вень 1941 р. таких установ налічувалося вже 225, де працювало 540 лікарів. На освіту уряд асигнував, у другому півріччі 1940 р. 47,7 млн. крб. Тут відкрилося 536 загальноосвітніх шкіл, з них 406 українських. З'явилися школи для не­письменного і малописьменного дорослого населення.

Отже, у перший довоєнний рік у Північній Буковині відбулися певні по­зитивні зрушення, хоча хвиля безпідставних політичних репресій, як і всюди, не поминула цей край. У 1941 р. фашистська Німеччини напала на СРСР. Бу­ковина була окупована румунськими та німецькими військами. Антонеску ви­дав 19 липня 1941 р. "Маніфест про приєднання Північної Буковини до ко­ролівської Румунії" та утворення з Північної й Південної Буковини так званої провінції Буковини, яку очолив румунський губернатор, наділений необмеже­ними повноваженнями. На Буковині знову запанував фашистський режим кри вавого терору і масових репресій. Для його підтримки був створений велики військово-поліцейський адміністративний апарат. За період фашистської оку пації в області було заарештовано 64330 осіб, від рук фашистів загинуло 16280.

У середині жовтня 1944 р. внаслідок наступу радянських військ у Північ ній Буковині знову відновилася радянська влада. Україна почала відбудову на родного господарева.