Чесько-пфальцський період1618—1625

Після розриву з Габсбургами в Богемії було сформовано уряд - Директорію, в складі 30 директорів, на чолі яких став Вацлав Вільгельм з Руппи, головнокомандуючим було призначено графа Генріха Турна. Директорія запросила на чеський трон лідера Євангельської Унії Фрідріха V, курфюрста Пфальцського, зятя англійського короля Якова І. Повстанці, реально оцінюючи свої можливості, очікували допомоги з двох потужних осередків протестантизму в Європі: Англії і Нідерландів, а також протестантських князівств-сусідів.

У 1619 р. Нідерланди профінансували формування збройних загонів Мансфельда. Допомогу чехам також надала Сілезія, яка взяла під контроль кордон з католицькою Польщею, звідки планувалась збройна інтервенція. Англія, зайняла вичікувальну позицію. Моравська шляхта на чолі з Карлом Жеротіном виступила за мирний розв'язок конфлікту з Габсбургами, і відмовилась надати постанцям військову допомогу.

Ситуація швидко загострювалась, 20 березня 1619 р. помер імператор Матвій Габсбург. Після того, як зібрання чеських дворян обрало королем Чехії - 26 липня 1619 р. - курфюрста Пфальцу Фрідріха V. Через місяць - 28 серпня 1619 р. - за вибором німецької шляхти австрійський трон, корону Угорщини і Чехії успадкував Фердинанд II Габсбург, його було обрано імператором. Фердинанд був ревним католиком, і ще в молоді роки на богомоллі в Лоретто дав обітницю викорінити ересь. Оскільки у імператора не було армії він вимушений був шукати підтримки у Католицької Ліги, яка мала в своєму розпорядженні найману армію^[2].

Граф Турн і Мансфельд бачили шанси досягти військового успіху в боротьбі проти Габсбургів які опинились в скруті. Угорці під проводом кнізя Семигороддя Бетлена Габора завдали удару імперії і підійшли під мури Відня в листопаді 1619 р. Проте допомогу Габсбургам надала Польща, надіславши збройну допомогу - загони «лісовчиків», в складі яких були козацькі частини. Військова допомога дозволила Відню відбити атаку.

У 1620 р. Іспанія вислала на допомогу імператору 25,000 військо під командуванням Амброзіо Спіноли. Тим часом під командуванням генерала Тіллі армія Католицької Ліги рушила на Чехію, обходячи армію Фрідріха V, що намагався зупинити її ще на дальніх підступах до Праги.

Вирішальна битва відбулася 8 листопада 1620 року на Білій горі біля Праги. Армія протестантів зазнала нищівної поразки.

Результатом війни стало упокорення Чехії: імперський військовий трибунал стратив понад 600 представників чеської шляхти. Близько 500 крупних маєтків, три четвертих всієї території Чехії, змінили власників. Становище селян особливо не змінилось, але нові власники скористались моментом і відібрали в селян частину земель. Протестантське богослужіння було заборонене. Чеська мова при богослужіннях замінена на латину, було скасовано день пам'яті Яна Гуса. Університет було віддано під опіку ієзуїтів. Були конфісковані маєтки протестантів і їх роздано німецьким шляхтичам. Діловодство повністю переведене на німецьку мову, парламент практично втратив своє значення і скликався за бажанням імператора^[3]. На додаток, Фердинанд II скасував вибори короля і оголосив свою владу в Чехії спадковою. Чехія втратила автономію і стала родовою спадщиною Габсбургів. Внаслідок війни і епідемій населення Чехії скоротилось з 4 мільйонів людей на початку XVII століття, до 700 тисяч в середині сторіччя. Перша фаза війни завершилася, коли Бетлен Габор підписав мир з імператором, в січні 1622 р., отримавши території в Східній Угорщині.

Деякі історики виділяють період Тридцятирічної війни між 1621—1625 роками, як Пфальцський період. Закінчення дій на сході (в Чехії) означало звільнення імперських армій для дій на заході, а зокрема в Пфальці. Після упокорення Чехії війська імператора розпочали бойові дії з протестантами в Німеччині,і приступили до окупації Пфальцу. Рештки протестантської армії, на чолі з Мансфельдом відійшли в Данію. Пфальц опинився в руках імператора. У битві при Штадтлоні 6 серпня 1623 р. останні сили протестантів були розбиті. Вціліла ледве третина з 21-тисячної протестантської армії. Позбавлена припасів, керівництва і грошей вона була приречена. Поразка викликала розпад Євангельської унії і втрату Фрідріхом V всіх його володінь і титулу курфюрста. Фрідріха вигнали з Священної Римської Імперії. В екзилі він спробував заручитися підтримкою Нідерландів, Данії і Швеції. Перший період війни закінчився переконливою перемогою Габсбургів.

Данський період 1625—1629

Крістіан IV Данський (1577—1648), був палким лютеранином, і боявся після поразки протестантів Німеччини залишитисься віч на віч з імперією. Отримавши значну фінансову допомогу від Швеції і Франції Крістіан IV вирішив виступити проти імператора. Допомога Швеції та Франції дозволили сформувати армію в 20.000 солдатів, на чолі якої Крістіан вторгся в Німеччину.

На боротьбу з Крістіаном IV імператор Фердинанд II спрямував Альбрехта фон Валленштайна. Валленштайн запропонував імператорові набрати велику армію і при цьому зовсім не витрачати державних грошей на її утримання, а годувати солдатів за рахунок накладання контрибуції на захоплені території. Інакше кажучи, за рахунок організованого грабунку, таким чином «війна годувала війну». Солдатів наймали, як робітників на будівництво, капіталом для винагороди була здобич. Оскільки нових солдатів знайти було легко, війну було можливо вести до повного виснаження - переносячи її з одного регіону в інший. В цей час в Європі існувало два військових ринки на яких вербували найманців: один в Голландії - де точилася безперевна війна з іспанцями; інший - в Угорщині і Речі Посполитій (враховуючи і козацьку Україну) де йшла постійна війна з турками ^[4],^[5].

Армія Валленштайна стала грізною силою, і нараховувала в різний період часу від 30.000 до 100.000 солдат. Крістіан, вимушений спішно відступати перед об'єднаними військами Католицької Ліги, на чолі з графом Тіллі і Валленштайна. Союзники Данії не змогли прийти на допомогу. У Франції знову спалахнула громадянська війна, Швеція втягнулась у війну з Польщею, Нідерланди відбивалися від Іспанії, а Бранденбург і Саксонія прагнули за всяку ціну зберегти мир.

В 1626 р. Валленштайн завдав поразки Мансфельду при Дессау, а Тіллі розбив данців в битві при Люттері.

Армія Валленштейна окуповувала Мекленбург і Померанію. Імперські війська закріпились на півдні Балтики. Проте, не маючи флоту Валленштайн не міг захопити столицю Данії на острові Зеландія, місто Копенгаген. Валленштайн організував облогу Штральзунду, єдиного данського крупного порту з військовими верфями, але і тут зазнав невдачі. Без створення сильного флоту годі було і думати про закріплення на Балтиці. Проти імперських планів створення флоту виступили ганзейські міста і Польща, а окрім того у імператора просто не було необхідних фінансових ресурсів.

Як наслідок 1629 р. в Любеку було підписано мирний договір. Відповідно до нього Данія зберегла свої території, але пообіцяла не втручатись у справи імперії. Фердинанд добився повного домінування в Німеччині. Тим часом Католицька Ліга прагнула повернути втрачені після Аугсбурзького миру католицькі володіння. Імператор видав у 1629 р. Едикт про Реституцію. За ним належало повернути католикам 2 архієпископства, 12 єпископств і сотні монастирів. Едикт приніс вигоди не тільки католицькій церкві - посилювалась влада імператора в управлінні територіями імперії^[6].

Шведський період1630—1634

Посилення Габсбургів занепокоїло Францію, однак вона не хотіла безпоседерньо втручатися в конфлікт. Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, і французька дипломатія доклала значних зусиль, щоб допомогти шведам укласти в 1629 р. перемирмир'я з Польщею. В результаті шведський король Густав II Адольф міг спрямувати свою добре вишколену армію проти католиків Габсбургів.

На той час шведська армія мала на озброєнні передову стрілецьку зброю і артилерію. У ній не було найманців, і спочатку вона не грабувала населення, що позитивно відрізняло шведів на фоні інших армій, які тероризували населення, і фактично утримувались за рахунок організованого грабунку.

Густав, як і Кристіан IV, прагнув зупинити католицьку експансію, а також встановити свій контроль над балтійським узбережжям Німеччини.

4 липня 1630 р. Густав II Адольф, король Швеції, висадився на континенті, в гирлі Одеру. Він примусив поморського герцога Богуслава XIV до укладення союзу. Проте спочатку протестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами. Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. В січні 1631 року Густав Адольф уклав договір з кардиналом Рішельє: французи мали надати шведам фінансову і військову допомогу, останні в свою чергу, повинні були дотримуватсь нейтралітету з Католицькою Лігою. Франція намагалась підтримувати союзницькі відносини з Баварією і боротися тільки проти Габсбургів. Коли Густав Адольф вступив до Мекленбургу, протестантські князі зібрались на з'їзд у Лейпцігу і заявили, що будуть вірні імператору. Лише різня в Магдебурзі, яку вчинили війська імператора в травні 1631 р. спровокувала перехід на бік шведів курфюрста Брандебургу і померанських князів. У вересні 1631 р. після зайняття Лейпціга військами імператора, на союз зі шведами погодився курфюрст Саксонський.

У 1630 році Фердинанд II повністю залежав від Католицької Ліги з тих пір, як розпустив армію Валленштайна. У битві при Брейтенфельді (1631) Густав Адольф завдав поразки Католицькій Лізі під командуванням Тіллі.

. 1632 р. в битві на Рейні генерал Тіллі загинув і імператор вимушено повернув на службу Валленштайна, який протягом року навербував боєздатну армію.

Валленштайн і Густав Адольф зійшлися в запеклій Битві при Лютцені (1632), де шведи насилу перемогли, але Густав загинув.

У березні 1633 р. Швеція і німецькі протестантські князівства утворили Гейльбронськую лігу. Вся повнота військової і політичної влади в Німеччині перейшла до виборної ради на чолі з шведським канцлером Акселем Оксеншерною. Валленштайн почав самостійно вести переговори з протестантськими князями, лідерами Католицької ліги і шведами, а також примусив офіцерів принести собі особисту присягу. Імператор запідозрив його у зраді, і 25 лютого 1634 р. Валленштайна вбили. Протестанти отримали значну перевагу, проте відсутність єдиного авторитетного воєначальника почала позначатися на їх військах, і в 1634 р. шведи й саксонці зазнали серйозної поразки в битві при Нердлінгені.

Після цього протестанські князі й імператор почали переговори, які завершились у 1635 році Празьким миром. За його умовами передбачалося:

• Анулювання Едикту про Реституцію і повернення до Аугсбурзького миру.
• Об'єднання армії імператора і армій німецьких князів в армію Священної Римської Імперії.
• Заборона на утворення коаліцій між князями.
• Легалізація кальвінізму.

Однак, цей мир радикально не влаштовував Францію, оскільки Габсбурги значно посилювались.