Література. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В

Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 241-266

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 30-х роках.

Основні поняття:національні конфлікти, «Мюнхенська змова».

План:

1. Польща в 30-х роках.

2. Чехословаччина в 30-х роках.

3. Румунія в 30-х роках.

4. Угорщина в 30-х роках.

5. Болгарія в 30-х роках.

6. Югославія в 30-х роках.

1. Криза тяжко вразила польську економіку 1928 р., зачепила усі сфери економічного життя, була більш глибокою, ніж в багатьох європейських країнах, і тривала до 1935 р. 1931 р. кількість безробітних становила біля 700 тис. чоловік. У 1930-1935 рр. збанкрутувало 3 тис. промислових під­приємств. Загострилось соціальне становище.

За конституцією 1935 р. президент відповідав тільки перед Богом та історією: всі органи влади — уряд, сейм, сенат, суди, збройні сили — підкорялися пре­зидентові, що обирався колегіально. Уряд ставав незалежним від парламенту. Конституція вводила авторитарний режим, що зберігав лише незначні залишки парламентської демократії.

2. Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової промисловості. Заводи «Шкода» продовжували постачати зброєю країни Європи. З особливою силою криза вразила Словакію, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства сотні дрібних підприємств. Кількість безробітних 1933 р. досягла 700 тис. Промислова криза перепліталася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств було продано за борги. Президентом Чехословацької республіки обрали Едуарда Бенеша.

Найгострішою залишалася національна проблема (провідні позиції в економіці та політиці займала чеська буржуазія). У др. половині 30х рр. створено Судетонімецьку партію, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехо­словаччини, але потім стала на шлях приєднання до «тре­тього рейху».

У 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців і словацьких, угорських, польських сепаратистів. У березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на кордонах Чехословаччини її уряд від­повів частковою мобілізацією. Чехословаччина володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер відступив. Уряди Великої Британії та Франції рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% насе­лення. Внаслідок мюнхенської угоди (29 – 30 вересня 1938 р.) Судетську область передано Ні­меччині. Угорщині частину Словаччини та Закарпаття («Карпатська Україна» березень 1939 р.).

3. В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою дикта­туру. Конституція 1938 р. проголошувала принцип «єдності ру­мунської нації», надаючи румунам привілей обіймати державні посади, опозицію було ліквідовано. Королівська дикта­тура розправилася з опозицією «залізно-гвардійців», що розраховували усунути короля й встановити власну диктатуру, їх було звинувачено в змові, а ватажків у 1938 р. заарештовано.

У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий «віденський арбітраж». Руму­нія повинна була віддати Угорщині північну частину Тран­сільванії. Улипні 1940 р., Румунія змушена була пере­дати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Кароль II доручив формування нового уряду генералові Іону Антонеску. 6 вересня 1940 р. Кароль II підпи­сав акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску. У жовтні 1940 р. гітлерівські війська було введено до Румунії. Румунія перетворилася на плац­дарм гітлерівської агресії на Балканах та проти СРСР. 23 листопада 1940 р. І. Антонеску підписав протокол про приєднання країни до Троїстого пакту. У внутрішній політиці диктатура вела курс на перетворення Румунії на легіонер­ську. «Залізногвардійці» розгорнули масовий терор, роз­правляючись зі своїми політичними супротивниками. Антонеску скасував дію конституції, ліквідував усі громадянські права. Багато підприємств було мілітари­зовано, на них запроваджувалася військова дисципліна. Еко­номіку було повністю підпорядковано стратегічним інте­ресам Німеччини.

4. У другій половині 30-х років внутрішню і зовнішню політику в країні почали визначати праві сили. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера активну діяльність в Угорщині розгорнули націонал-соціалістичні групи, які 1935 р. об'єдналися в партію «Схрещені стріли». У серпні 1938 р. на переговорах Хорті з Гітлером і Ріббентропом у Берліні було досягнуто домовленість про спільний воєнний виступ про­ти Чехословаччини.

5. 1929 р, країну вразила економічна криза, що тривала до 1934 р. В особливо тяжкому становищі опинилися провідні галузі промисловості — текстильна, харчова, тютюнова, вугільна. Почалося різке падіння болгарського експорту, особливо сільськогосподарських продуктів. Кількість без­робітних у 1932 р. становила біля 200 тис.

На виборах до Народних зборів у червні 1931 р. перемогу отримала буржуазна опозиція, об'єднана у Народний блок. Уряди Народного блоку в 1931-1934 рр. оголосили дві політичні амністії, але не здійснили обіцяної демократизації країни. У фашистському таборі також відбулися зміни. 19 травня 1934 р. - державний переворот, новий військово-фашистський уряд очолив лі­дер "Ланки" полковник Кімон Георгієв. Було скасовано консти­туцію, розпущено Народні збори, заборонено всі політичні партії та профспілки. Нове керівництво намагалося обмежити вплив царя Бориса III. Та на кінець 1935 р. царю Борису III вдалося зосередити всю повноту влади у своїх руках. Всі полі­тичні партії та організації було заборонено, новий режим, що видавав себе за позапартійний, спирався на армію й державний апарат. У другій половині 30-х років монархо-фашистська диктатура зсуваючись до співробітництва з Німеччи­ною.

6. Встановлення монархічної диктатури у 1929 році збігалося із сві­товою економічною кризою. З жовтня 1931 р. король Олександр підписав конституцію. В травні 1934 р. Німеччина і Югославія підписали торговий договір. Однак Олек­сандр і більша частина правлячих кіл були схильні продов­жувати традиційний профранцузький курс. Тоді гітлерівці організували в жовтні 1934 р. вбивство в Марселі югослав­ського монарха і французького міністра Л. Варту. Після вбивства Олександра королем було проголошено його 11-річного сина Петра, а на чолі регентства поставлено дядька монарха принца Павла. Укладання до­говорів з Болгарією та Італією 1937 р. значно загострило стосунки між державами Малої Антанти. 1938 р. Мала Антанта припинила своє існування. 25 березня 1941 р. уряд Цвєтковича підписав протокол про приєднання до Троїстого пакту. Частина офіцерства і правлячих кіл, невдоволених позицією уряду, в ніч на 27 березня 1941 р. здійснила державний переворот. Новий кабінет на чолі з Д. Симовичем уклав договір про дружбу і ненапад з СРСР. 6 квітня німецькі війська вторглись на територію Югославії і окупува­ли її.