Поняття і значення тлумачення норм права
Під тлумаченням норм права слід розуміти діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі. Розроблення нових юридичних приписів неможливе без тлумачення, оскільки у розвинутій системі законодавства більшість норм, що видаються, так чи інакше пов'язана з уже існуючими законодавчими положеннями. Великого значення набуває тлумачення і для створення зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, для обліку нормативних актів. Процес тлумачення є необхідним при реалізації правових норм органами суду, прокуратури, господарськими судами, іншими державними органами, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, в діяльності партій, громадських об'єднань тощо.
У процесі тлумачення встановлюється зміст норми права, її основна мета і соціальна спрямованість, можливі наслідки дії певного акта, виявляються суспільно-історичні обставини його прийняття, умови, у яких відбувається тлумачення, тощо. Для виявлення дійсного змісту волі, що виражена у нормативному акті, необхідно проаналізувати сам текст нормативного акта, преамбулу, офіційне і неофіційне його роз'яснення, інші близькі за змістом норми, матеріали періодичного друку, наукові праці тощо. Проте головним об'єктом тлумачення, при строгому режимі законності повинен бути текст нормативного акта, оскільки у ньому насамперед знаходить свій вираз воля законодавця.
Тлумачення має особливе значення для працівників правоохоронних органів, оскільки застосування права для них є одним з основних обов'язків, тією формою, у якій втілюється їх діяльність.
Проте тлумачення є необхідним і для громадян, оскільки відомо, що незнання закону, не звільняє від відповідальності.
Мета тлумачення — вірне і точне розуміння та застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Воно покликано протидіяти будь-яким спробам відійти від змісту правових норм, протиставити букву і дух закону, виявити зміст того, що сформулював законодавець. Основною ідеєю, що має втілювати вчення про тлумачення, є ідея охорони і всебічного зміцнення законності. Тлумачення не вносить і не повинно вносити зміни і доповнення в чинні норми. Воно покликане лише пояснювати те, що сформульовано у законі.
Зрозуміло, що тлумачення неможливе без врахування суспільно-політичної ситуації в країні, проте це не означає, що у процесі тлумачення під приводом врахування зміни умов, потреб соціально-політичного і господарського розвитку можна відходити від точного змісту правових норм, змінювати зміст норми, що вкладений у неї законодавцем.
Закони змінюються і пристосовуються до нових умов не у процесі їх тлумачення і застосування, а у встановленому порядку самим законодавцем. В результаті тлумачення не створюється норма права, а лише виявляється, встановлюється виражена в законі державна воля. Воно не повинно заміняти правотворчість там, де є прогалини у правовому регулюванні, і де необхідне видання нових нормативних актів.
Законність забезпечує верховенство закону над всіма іншими нормативними актами, його вищу юридичну силу. Щодо тлумачення це верховенство знаходить прояв у тому, що зміст підзаконних актів розкривається у точній відповідності з законом.
Тлумачення норм права являє собою складне, комплексне явище. Його можна розглядати у двох аспектах. Під тлумаченням, по-перше, слід розуміти процес мислення особи, що вивчає правову норму, усвідомлення змісту норми та її пояснення. Це необхідний підготовчий етап, передумова для вірного вирішення конкретної справи, проведення кодифікаційної роботи, складення зібрань і картотек законодавства, обліку нормативних актів, видання акта — роз'яснення норми права тощо. По-друге, тлумачення передбачає роз'яснення змісту норми. Це — діяльність певних органів і осіб, що має самостійне і спеціальне значення. Її мета — забезпечити відповідне застосування норми, що тлумачиться, у всіх випадках, на які вона розрахована, запобігти можливим помилкам при застосуванні. Тлумачення — роз'яснення обов'язково повинно бути зафіксованим або у формі офіційного акта державного органу, або іншого органу, наділеного владними повноваженнями, або у формі рекомендацій, що дають громадські організації чи окремі громадяни, і не мають формально юридично обов'язкового характеру.
У першому випадку йдеться про різні способи усвідомлення норм права — мовний, систематичний, історико-політичний тощо. Крім того, слід пам'ятати про ті результати, які здобуває інтерпретатор, використовуючи всі прийоми усвідомлення (буквальне, поширювальне, обмежувальне тлумачення). У другому випадку розглядаються такі види тлумачення, як офіційне, яке може бути нормативним і казуальним та неофіційне.
Вказані аспекти є найбільш рельєфними при застосуванні права: особа чи органи, що застосовують юридичні норми, повинні усвідомити їх зміст і ознайомитися з роз'ясненням, що дають офіційні органи чи наука права. Усвідомлення норми має на меті встановити її зміст у повному обсязі, в той час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення — розкрити зміст того чи іншого терміна, пояснити на кого розповсюджує свою дію норма, що тлумачиться, яке її співвідношення з іншими, близькими за змістом нормами. Усвідомленню підлягають в принципі всі нормативні акти, роз'ясненню лише ті, з приводу яких виникають на практиці сумніви чи неузгодженості. За усвідомленням не обов'язково повинно відбуватися роз'яснення, у більшості випадків достатньо лише усвідомити зміст закону, щоб винести рішення у справі.
Усвідомлення змісту норми права (прийоми тлумачення)
За допомогою прийомів тлумачення досліджується норма права, інтерпретатор пізнає її зміст, одержує певне уявлення про норму. Знання таких прийомів здатне запобігти помилкам, поверхневому і однобічному усвідомленню змісту норми, допомагає виробити вірний підхід до їх аналізу.
Прийоми тлумачення доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише при їх використанні у сукупності.
Усвідомлюючи зміст і соціальне призначення правової норми, інтерпретатор досліджує:
1. саму норму;
2. її правові зв'язки — взаємовідносини з іншими юридичними приписами і правовими принципами;
3. її позаправові зв'язки з іншими суспільними явищами.
Викладене вище дає підстави для виділення трьох самостійних прийомів усвідомлення правової норми:
Мовне тлумачення.
Воно починається з осмислення відповідного тексту нормативного акта, тобто з мовного тлумачення. Необхідно встановити основне призначення окремих слів, їх змістовне навантаження у даному контексті, виявити граматичну форму (відмінок, число, рід і т. ін.). Якщо в нормативному акті відсутнє визначення терміна, йому надається загальновживане, літературне значення, яке він набув у рідній для законодавця мові.
Зміст слова, що досліджується, тлумачиться так, як розумів його законодавець на момент видання норми. Основна лексична база, що використовується у нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не враховувати при тлумаченні.
Наступне, не менш відповідальне завдання, покладене на інтерпретатора, — встановлення змісту і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх речень, що з'ясовують і конкретизують зміст і у сукупності складають норму права. Встановлення таких зв'язків особливо важливе у випадку, коли норма складається з декількох статей одного акта чи різних актів (внесення змін і доповнень у статтю, наступне її розповсюдження, скасування якої-небудь частини тощо).
Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми виразу волі законодавця у нормі, що тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури норми, що розглядається, встановлення до якого виду норм права вона належить, тощо). Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості — необхідні умови ефективності такої роботи.
У законодавчому акті використовується цілий ряд спеціальних термінів. Проте у законодавстві багато загальновживаних термінів, що запозичуються з побутової мови і використовуються у своєму загальнопоширеному значені. Часто використовуються також такі загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий зміст (наприклад, докази, підозрюваний, скарга). Вони більш точно визначають необхідне поняття. Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, дізнання) виробляються правознавством і створюються законодавцем. Знання судової і арбітражної практики — необхідна умова їх правильного розуміння.
Широко використовуються у нормативних актах і так звані технологічні терміни, запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва тощо. Без таких термінів право існувати не може, оскільки право стосується багатьох сторін суспільного життя. Ці терміни звичайно не визначаються у нормативних актах. Якщо при їх тлумаченні виникають непорозуміння, слід звернутися до відповідних довідників, словників, спеціалістів.
Систематичне тлумачення.
Будь-яка норма являє собою складову частину системи права і взаємодіє з багатьма іншими правовими нормами. Тому після аналізу її змісту необхідно прослідкувати і розкрити всі її юридичні зв'язки і опосередкування. Це — систематичне тлумачення. Усвідомити суть норми можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї за змістом, що її розвивають та деталізують. Слід також проаналізувати, у якому за значенням акті (законі, постанові тощо) вона сформульована, яке місце у цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.
Встановлення систематичних зв'язків норми, що тлумачиться, з іншими, близькими їй за змістом, в одних випадках дозволяє всебічно розглядати попередні у законодавстві норми, які хоча формально не скасовані, проте формально замінені іншими й фактично не діють. При необхідності застосовується аналогія закону. Цей прийом тлумачення допомагає знайти найбільш близьку за змістом норму, яка застосовується до конкретного випадку, що підлягає вирішенню.
При тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм з загальною частиною тієї ж галузі права. Зіставлення статей особливої частини допомагають розкрити зміст норми, що тлумачиться, більш чітко визначити її загальну спрямованість, сферу дії.