Система судів загальної юрисдикції 1 страница

Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі “Про судоустрій України”, який розвинув і деталізував вихідні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші, віднесені процесуальним законом до їх підсудності справи, та адміністративні суди, які розглядають справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міські районні суди, а також військові суди гарнізонів – суди першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди: апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України. Уживання поняття “апеляційний” у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями по розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня зумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який у Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апеляційним судом України.

Підсистему спеціалізованих судів складають господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. На базі інших видів спеціалізованих судів можуть бути утворені відповідні вищі суди. Конституція не визначила змісту поняття “вищий суд”, а Закон України “Про судоустрій України” встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом в підсистемі загальних і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за виключними або нововиявленими обставинами.

Порядок утворення судів

Законом України “Про судоустрій України” визначений порядок утворення і ліквідації судів, який поширюється на всі суди, окрім Конституційного Суду України і Верховного Суду України, назва і наявність яких закріплені Конституцією України (ч. 3 ст. 124, ч. 2 ст. 125 Розд. VІІІ, частинами 1, 2 ст. 128 Розд. XІІ). Отже, їх ліквідація можлива лише через внесення змін до Конституції України.

У процедурі утворення судів беруть участь у різних формах усі гілки державної влади: виконавча, законодавча та судова.

Суди утворюються або ліквідуються Президентом України, який видає з цього приводу відповідний указ, однак пропозиції щодо необхідності утворення чи ліквідації суду вносяться Міністром юстиції України у формі подання, яке заздалегідь має бути погодженим з Головою Верховного Суду України (якщо мова йде про загальний суд) або з головою відповідного вищого спеціалізованого суду (якщо мова йде про спеціалізований суд).

В указі Президента України про утворення суду вказується його місцезнаходження і статус, які визначаються з урахуванням принципів територіальності та спеціалізації.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної законом системи судів, а також з інших підстав^[6].

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України (якщо вирішується питання щодо загальних судів) або з головою відповідного вищого суду (якщо вирішується питання щодо спеціалізованого суду). Критеріями визначення необхідної кількості суддів є обсяг роботи суду, який залежить від чисельності населення території, на яку розповсюджується юрисдикція цього суду, її економічної характеристики, соціального складу мешканців тощо. Фактором, який обмежує кількісний склад суддів, є обсяг видатків, затверджених на поточний рік у Державному бюджеті України на утримання судів.

Після утворення суду наступним є етап формування його керівного складу. Кандидатури на посади голів судів зазвичай обираються з найбільш кваліфікованих суддів, які мають великий професійний досвід, користуються авторитетом, мають організаційні здібності, високі ділові й моральні якості. Передбачений законом порядок призначення на посаду голови суду та його заступників є загальним для всіх судів, окрім Конституційного Суду України та Верховного Суду України, у яких займання посад голів врегульовано Конституцією України і здійснюється не шляхом призначення, а шляхом обрання самими суддями на пленарних засіданнях відповідних судів.

Голів усіх інших судів та їх заступників призначають на посаду на п’ять років з можливістю призначення на вказані посади повторно. Законом було передбачено, що вони призначаються та звільняються з посади Президентом України. Але рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 р. (справа про звільнення судді з адміністративної посади^[7]) положення ч. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрій України” визнано неконституційним і таким, що втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Верховній Раді України рекомендовано невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади. Але у зв’язку з парламентською кризою рішення Конституційного Суду залишилося не виконаним. Щоб уникнути вакууму в правовому регулюванні цього питання, повноваження з призначення суддів на адміністративні посади взяла на себе Рада суддів України.

Ініціатива щодо призначення певного судді на адміністративну посаду голови або його заступника або звільнення виходить від Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) у формі подання. Суддя може бути звільнений з адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) також за ініціативою Вищої ради юстиції.

Перебування судді на адміністративній посаді в суді будь-якого рівня не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Однак припинення повноважень судді має своїм безумовним наслідком припинення його повноважень на адміністративній посаді.

Апарат суду

Завдання апарату суду – організаційне забезпечення роботи з реалізації функцій, що стоять перед конкретною судовою структурою.

Структура апарату зумовлена штатною чисельністю і місцем (рівнем) суду в судовій системі. Тому за штатною чисельністю апарати місцевих і апеляційних судів можна класифікувати на такі групи:

– місцеві суди (до 5 суддів);

– місцеві суди (від 6 до 10 суддів);

– місцеві суди (11 і більше суддів);

– апеляційні суди (до 50 суддів);

– апеляційні суди (від 50 і більше суддів).

Певні особливості структури і чисельності апарату господарських і військових судів зумовлені їх специфікою.

З урахуванням практики організації роботи в кожному конкретному суді судовою адміністрацією розробляються і затверджуються типові штатні розписи для кожної з наведених груп судів, і, з урахуванням граничної чисельності державних службовців і технічного персоналу, штатні розписи судів, що розробляються керівниками апарату та головами судів.

Статтею 130 Закону України “Про судоустрій України” закладені передумови управління судом через керуючого справами або керівника апарату, який може ще іменуватися завідуючим секретаріатом.

Відповідно до норм Закону України “Про Державну службу” під його дію з числа апарату судів не підпадають: секретарі-друкарки, діловоди, кур’єри, архіваріуси, завгоспи, працівники робочих спеціальностей.

Решта працівників має додаткові права і обов’язки, передбачені законодавством про державних службовців. Після завершення передбаченого законом при прийомі на роботу двомісячного випробувального терміну наказом голів судів присвоюються ранги державних службовців (у місцевих судах − з 15-го по 12-й ранг; державні службовці апеляційних судів поділяється на дві категорії: 5-та – секретарі, консультанти (ранги з 11-го по 9-й); 4-та – помічники суддів, старші консультанти (ранги з 9-го по 7-й), а також здійснюється організоване приведення держслужбовців до присяги ^[8].

За умовами оплати праці, окрім доплати за ранги, працівники апарату суду, які є державними службовцями, в питаннях матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення прирівнюються до відповідних категорій службовців у відповідних структурах виконавчої влади.

Функціональні обов’язки працівників апарату судів разом із законодавчою базою регламентуються підзаконними актами: інструкціями про діловодство, типовими правилами і положеннями.

Вагоме значення в цьому регулюванні мають локальні нормативні акти, які розробляються і в установленому порядку затверджуються в кожному суді: правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції помічників, консультантів, положення про порядок прийому громадян тощо.

Локальними нормативними актами може встановлюватися порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, порядок приведення їх до присяги, а також урегульовуватися багато інших питань внутрішнього життя колективу.

У Верховному Суді України й вищих спеціалізованих судах основні особливості в організації роботи зумовлені вищим правовим статусом державних службовців.

Для оперативності в господарській діяльності всі суди повинні використовувати статус юридичної особи, що потенційно створює передумови ефективнішого організаційного забезпечення діяльності судів.

Місцеві суди

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд складають судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. Якщо в місцевому суді кількість суддів перевищує п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Місцеві суди є першою ланкою (рівнем) у системі судів загальної юрисдикції. Їх прийнято йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже всі судові справи за незначним винятком. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція загальних і спеціалізованих судів визначена загально в судоустрійному та більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України визначає, що місцеві суди розглядають усі кримінальні справи, за винятком тих, які підсудні апеляційним судам. До таких належать кримінальні справи про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109 – 114 Кримінального кодексу України (далі – КК України), а також кримінальні справи про злочини, за вчинення яких цим кодексом передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі. Окрім того, не місцевому, а апеляційному суду відповідно до Закону України “Про статус суддів” підсудні всі справи про злочини, у вчиненні яких обвинувачуються судді.

Місцевий загальний суд має повноваження щодо судового контролю за додержанням конституційних прав і свобод особи при досудовому розслідуванні кримінальних справ, зокрема, він приймає рішення щодо законності й обґрунтованості затримання підозрюваного, обрання обвинуваченому (підозрюваному) запобіжного заходу у виді взяття під варту, а також продовження тримання особи під вартою, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи та інших дій, передбачених КПК України.

Місцевий суд розглядає у порядку цивільного судочинства всі цивільні справи. До них належать справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ провадиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється у декількох видах провадження: позовному, наказному, окремому.

У порядку позовного провадження розглядаються, наприклад, справи про розділ майна, відшкодування шкоди, про повернення майна або його вартості, розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визнання батьківства, захист справ споживачів тощо.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення, тощо. З цього випливає, що окреме провадження – це вид непозовного судочинства, оскільки в такому порядку розглядаються цивільні справи про:

– підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи;

– створення умов здійснення особою особистих немайнових чи майнових прав;

– підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Наказне провадження – це новий для вітчизняного цивільного процесуального законодавства порядок. Видача судового наказу провадиться без судового засідання, оскільки судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги, тому й потреби у виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень немає. Судовий наказ може бути видано, наприклад, коли заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не сплаченої працівникові суми заробітної плати.

Місцеві загальні суди розглядають також і адміністративні справи в порядку адміністративного судочинства (ч. 2 ст. 22 Закону України “Про судоустрій України”). Кодекс адміністративного судочинства, деталізуючи положення базового Закону України “Про судоустрій України”, встановлює предметну підсудність адміністративних справ загальним та адміністративним судам.

Місцевим загальним судам підсудні:

– адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;

– усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України);

– а також інші справи у випадках, непередбачених законом (п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України).

Окрім цього, за вибором позивача справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються або загальним місцевим судом у порядку адміністративного судочинства, або окружним адміністративним судом також за правилами КАС України.

Крім розгляду справ у порядку кримінального, цивільного та адміністративного судочинства, у випадках, передбачених законодавством України, місцевий загальний суд розглядає справи про адміністративні правопорушення, перелік яких міститься у ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До них належать справи про дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, ухилення від відшкодування збитків, заподіяних злочином, злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, прояв неповаги до суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. Суддя одноособово здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення. Рішення судді по цих справах називаєтьсяпостановою.

Місцеві господарські суди розглядають по першій інстанції всі справи, що виникають у господарських правовідносинах, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Отже, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про банкрутство, за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених до їх компетенції, інші спори у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа (крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки). Як вже зазначалося, вони розглядають також справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади, якщо позивач обере саме цей, а не місцевий загальний суд для вирішення своєї справи з загальних питань.

У місцевих спеціалізованих господарських, як і в місцевих загальних судах, теж упроваджено більш детальну спеціалізацію щодо розподілу справ. Реалізується вона через утворення спеціалізованих колегій з вирішення господарських спорів у складі від трьох до семи суддів, один з яких призначається головуючим колегії.

На практиці існує декілька принципів розподілу справ між суддями. У місцевих судах, де призначено одного суддю, останній розглядає всі цивільні, адміністративні справи, а також кримінальні справи, розгляд яких можна здійснювати одноособово. У місцевих судах, де склад суддів більше одного, а у великих районах іноді більше 15 – 20, можлива спеціалізація суддів. Звичайно судді спеціалізуються на розгляді кримінальних, цивільних та адміністративних справ, але можлива й більш детальна спеціалізація з певних категорій зазначених справ. Це дозволяє краще вивчити законодавство, судову практику, методику вирішення справ. Такий принцип розподілу називається функціональним або предметним.

Застосовується також територіальний (зональний) принцип розподілу справ, коли суддя розглядає всі справи, що виникли на тій частині території судового округу, яка головою суду закріплена за суддею.

Згідно з предметно-територіальним принципом суддя розглядає справи за спеціалізацією в межах закріпленої за ним території.

Поточний розподіл справ здійснюється по мірі їх надходження до суду головою суду між суддями.

Але в будь-якому випадку принцип розподілу справ між суддями не повинен бути залежним від бажання однієї зі сторін у справі або будь-якої особи, заінтересованої у результатах справи. Міжнародні стандарти найкращим способом розподілу визнають жеребкування, автоматичний розподіл за алфавітним порядком або іншу подібну систему (Рекомендація № (94)12 “Незалежність, дієвість та роль суддів”, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 р.).

Місцевий загальний суд поряд із здійсненням правосуддя проводить також роботу, спрямовану на вивчення й узагальнення судової практики, хоча вона прямо не передбачається. Узагальнення судової практики є комплексним дослідженням різноманітних сторін діяльності суду, в якому виділяються напрямки аналізу: а) статистичних даних, що характеризують злочинність і судимість, вивчення відомостей про умови виховання, спосіб життя та особу засудженого, встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину; б) справ, повернених на додаткове розслідування, і процесуальних підстав повернення; справ, рішення по яких скасовано вищим судом, і процесуальних підстав для скасування; в) ефективності організації роботи в цілому суду, суддів і апарату суду.

Результати узагальнення судової практики спрямовані на розробку пропозицій щодо вдосконалення роботи з розгляду судових справ, правозастосовної діяльності суддів даного суду і організації роботи суду. Останнє залежить від двох обставин: організації роботи суддів і організації роботи апарату суду. Значна роль у якісній організації роботи суду належить керівнику судової установи.

Повноваження голови місцевого суду зумовлені тим, що він уособлює, по-перше, суддю; по-друге – керівника суддівської установи. Звідси і характер його повноважень, серед яких можливо виокремити суддівські, адміністративні, організаційні і представницькі.

Про суддівські повноваження голови суду йдеться у ст. 20 Закону України “Про судоустрій України”, яка передбачає, що перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду.

Адміністративні повноваження голови місцевого суду розповсюджуються лише на апарат суду, який складається з наступних посад: консультантів, секретарів суду, секретарів судових засідань, судових розпорядників, помічників суддів, помічників голів судів. Голова суду приймає їх на роботу та звільняє, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Значну частину повноважень голови суду складають організаційні повноваження. Зокрема, він:

– здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

– визначає обсяг обов’язків заступника (наприклад, доручає йому організацію ведення судової статистики, керівництво роботою канцелярії суду);

– на підставі указу Президента України про призначення на посаду судді чи постанови Верховної Ради України про обрання судді або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

– здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів, які полягають у складанні списків осіб, котрі відповідають вимогам, зазначеним у законі, до кандидатів у народні засідателі, і направленні подання з запропонованим переліком осіб у відповідну місцеву раду. Вказаний перелік, затверджений на чотири роки, має у разі необхідності (але не рідше ніж один раз на два роки) переглядатися й оновлюватися;

– організує ведення судової статистики (форм статистичної звітності більше тридцяти; вони розробляються Міністерством юстиції України; звіти мають складатися щомісячно)^[9];

– організує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду (ця робота здійснюється спільно з територіальними управліннями Державної судової адміністрації).

Представницькі повноваження голови суду полягають у тому, що він представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Перелік повноважень голови місцевого суду, що містяться у ст. 24 Закону України “Про судоустрій України”, не є вичерпним. Він може виконувати й інші повноваження, надані йому законом.

Апеляційні суди

Апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної юрисдикції, призначених реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. В Україні діютьзагальні й спеціалізовані апеляційні суди.

Судові округи (територія, на яку розповсюджується юрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення цього питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, закон визначив, що апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Закон дозволив у разі необхідності замість апеляційного суду області утворювати апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

Такий порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяє Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак, оскільки в системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, закон зберіг їх перелік, лише наділивши іншими повноваженнями. У системі спеціалізованих (спочатку в господарських, а потім і в адміністративних судах) вказану ланку потрібно було створювати вперше. На момент прийняття Закону України “Про судоустрій України” цієї ланки в господарських судах не існувало.

Визначення місцезнаходження апеляційного суду, меж судового округу, який має охоплювати декілька областей, потребує ретельного вивчення і в разі необхідності – швидкого виправлення недоліків для забезпечення належного функціонування суду. Після внесення змін у законодавство, викликаних завершенням п’ятирічного строку чинності низки статей Перехідних положень Конституції України, Президентом України в системі господарських судів утворено апеляційні господарські суди, яких спочатку було сім: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський. Одночасно визначено території, на які поширювалися повноваження апеляційних судів, тобто судові округи. Згодом визнано за доцільне утворити Житомирський та Запорізький, Київський міжобласний та Луганський апеляційні господарські суди з одночасною зміною судових округів.

Суддівський склад апеляційного суду утворюють судді, як правило, обрані безстроково^[10].

Із суддів цього суду призначаються голова суду і його заступники, один з яких є першим заступником. Вони, як і голови та заступники голів місцевих судів, призначаються на посаду строком на п’ять років і також можуть бути призначені на адміністративні посади повторно.

Апеляційні суди внутрішньо структуровані. На відміну від місцевих судів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостей кожного суду окремо, структурованість апеляційних судів закріплена в законі, яким визначений і порядок утворення цих структур.

Для розгляду судових справ в апеляційних судах утворюються судові палати. Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє президія апеляційного суду.

Назва судових палат, яка випливає з їх предметної юрисдикції, визначена лише щодо загальних апеляційних судів, а саме: у складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах (ч. 5 ст. 25 Закону України “Про судоустрій України”).

Спеціалізованим (господарським та адміністративним) апеляційним судам законом надано право самим визначати необхідність створення, кількість і назву судових палат: у складі спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції.

Судді апеляційного суду призначаються до складу відповідної судової палати розпорядженням голови апеляційного суду.

Повноваження апеляційних судів поділяються на три умовні групи: судові, аналітичні й методичні. До першої належать повноваження з розгляду справ в апеляційному порядку та з розгляду справ по першій інстанції; до другої – повноваження з аналізу судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики; до третьої – повноваження з надання методичної допомоги місцевим судам у застосуванні законодавства. Перелік повноважень апеляційних судів, закріплений у ст. 26 Закону, не є вичерпним. Вони можуть здійснювати й інші повноваження, але обов’язково мають бути передбачені законом.

Підставою для розгляду справи в порядку апеляційного провадження є апеляція, подана на рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Судовим рішенням в даному разі є: вирок, рішення, постанова, ухвала суду першої інстанції.