Внесок українців у географічні дослідження земної кулі.

Прообраз туризму в мандрівках давнини.

Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.

Ще за 3 тис. років до н. є. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н. е., римляни подорожували на кораблях, конях, у колісницях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваблювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські "туристи" цікавилися місцевою історією й релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.

І в період середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима.

Своєрідним "туризмом" можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у XI -XIII ст. Адже десятки тисяч європейців познайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей.

Великі географічні відкриття середини XV - початку XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції.

З часом подорожі набували і оздоровчих функцій. Ще французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо у 60-х pp. XVIII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі "Еміль", наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристські подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та інших навчальних закладах країн Західної Європи.

Внесок українців у географічні дослідження земної кулі.

Мандрівники з України в своїх прагненнях пізнати світ відвідували країни Західної Європи, Близького Сходу. Першим мандрівником-паломником слід назвати Св. Антонія з Чернігівщини, засновника Києво-Печерського монастиря. На Схід він ходив двічі. Вперше, як зазначається в "Повісті временних літ", - за князювання Володимира Святославича.

Історичні джерела повідомляють ще про трьох київських першопрохідців, які в XI -XII ст. подорожували на Схід, до святих місць: ігумена Дмитріївського монастиря Варлаама (м. Київ), ігумена Ніфонта (Волинського), інока Київського Печерського монастиря Єфрема.

Першим українським паломником, який залишив опис своєї подорожі до Святої Землі - Єрусалима, був ігумен одного з монастирів Чернігівщини Данило. У відомому творі "Житие и хождение Данила Руския земли игумена" Данило Паломник описав свою подорож, яку здійснив у 1106 - 1108 pp. Свої записки він збагачує не лише сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матеріалом географічного, історичного, етнографічного змісту, моментами спілкування, які засвідчують повагу приймаючої сторони до "руських паломників" і гордість паломників за "свою Руську землю". Мабуть, завдяки цьому патріотизму та свіжому й різнобарвному колориту "Житие и хождение..." Данила було перекладене грецькою, німецькою, французькою мовами.

Безперечно, сміливим і відважним мандрівником був український козак Яків Малик, що в середині XVI ст. дістався до Індії, де став великим візиром Гуджарата і збудував там фортецю в ренесансному стилі.

Слід відзначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних районів земної кулі. Серед них особливе місце посідає мандрівник і письменник світового значення Василь Григорович-Барський.

Барський ретельно описав, додаючи до описів ілюстрації, кожне Велике містом куди він заходив, звертаючи особливу увагу на архітектурні пам'ятки, фортифікаційні споруди і, звичайно, храми та Церкви, Крім того, він придивлявся до базарів, водопостачання, вуличного освітлення, а також вбрання місцевих мешканців, Він не раз відзначав культурні характеристики населення й подавав розлогі екскурси в історію різних етнічних груп, як-от, скажімо, венеціанських греків, євреїв у Салоніках або єрусалимських арабів.

Відомим дослідником країн Близького Сходу Та Аравії був ще один наш співвітчизник - граф Вацлав Ржевусъкий. За його ініціативи на початку 1815 р. розпочалася експедиція до Близького Сходу та Аравії. Понад два роки Ржевуськйй подорожував цими краями, намагаючись всюди жити відповідно До звичаїв тих країн, де він перебував. Ржевуський навіть поголив собі голову й одягався за східним зразком. У 1817 р. він повернувся на батьківщину. Одразу після його повернення побачили світ праці зі сходознавства, Де автор детально описує свої мандрівки по аравійських степах.

Одним з організаторів і керівників першої російської навколосвітньої експедиції на кораблях "Надія" і "Нева" був Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) родом з Ніжина на Чернігівщині. Він є автором відомої праці "Подорож навколо світу на кораблі "Нева" в 1803-1806 роках", зібрав великий етнографічний матеріал на Гаваях, Алясці, в Китаї, склав карти цих регіонів.

Вагомий внесок у Дослідження Центральної Азії вніс правнук запорізького козака Паровальськото - Микола Миколайович Пржевальський (1839-1888), який очолював 5 експедицій. У результаті його досліджень на карті Центральної Азії з'явилися гірські хребти Алтин-Таг, Гумбольдта, Руський, Колумба, Пржевальського та ін. Відкрив 218 нових видів флори.

Визначним українським мандрівником і вченим був Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846-1888) - правнук хорунжого Запорізького війська Миклухи. Він здійснив 10 подорожей до Нової Гвінеї, Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії; є автором понад 160 наукових праць з антропології, географії, етнографії, зібрав велику і оригінальну колекцію.

Загалом можна стверджувати, що в результаті подорожей і мандрівок вітчизняних та іноземних мандрівників було зібрано величезний матеріал з географії та історії як українських, так і інших земель земної кулі, на основі якого в Україні у другій половині XIX ст. почав розвиватись туризм.