Зростання політичної активності суспільства у кінці 80-х рр
На початку 80-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу, а в "низах" наростало невдоволення, зневіра і байдужість. У "верхах" формувалися реформаторські сили, які об'єдналися навколо нового Генерального секретаря ЦК КПРС М. С. Горбачова, обраного на цю посаду у березні 1985 р.
У 1986 р. XXVII з'їзд КПРС визначив курс на "прискорення" — подолання відставання СРСР від передових країн світу. На січневому пленумі ЦК КПРС 1987 р. М. С Горбачовим було проголошено курс на перебудову, тобто вдосконалення, оновлення радянської системи, та гласність, Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси. Втім, і для неї приходили нові часи, починалася нова епоха.
Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір всередині самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Він намагався за допомогою "гласності", "соціалістичного плюралізму" під гаслом "перебудови" сталінської моделі соціалізму та повернення до "ленінських принципів" активізувати народні маси й, контролюючи цю активність згори, послабити реакціонерів.
В Україні політична ситуація змінювалася дуже повільно, оскільки лідери республіки (перш за все Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький, який очолював парторганізацію України з 1972 р. по 1989 р.) займали консервативну позицію. У перші роки перебудови гласність, проголошена в Москві, мало змінила обличчя республіканської преси.
Ситуація в Україні загострювалася через русифікацію. В Україні в 1987 р. в російськомовних школах навчалося більше половини всіх учнів, а в Києві з 300 тис. учнів українською навчалися лише 70 тис. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної української школи в Донецьку, Чернігові, Харкові, Луганську, Одесі, Миколаєві, книжки, видані українською мовою, складали лише 18 % за назвою, а за тиражем — 3 %.
Роль першопрохідця у захисті української культури, навколишнього середовища і ліквідації "білих плям" в історії відіграла Спілка письменників України та її центральний орган — газета "Літературна Україна". Широкий розголос мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда та багатьох інших. Поверталися в українську літературу твори В. Винниченка, представників "розстріляного відродження", зокрема М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова, заборонені твори І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?", М. Брайчевського "Приєднання чи возз'єднання?", репресованих у роки "застою" В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинець. З еміграції в Україну приїздить письменник та один із засновників Української гельсінської Групи (УГГ) М. Руденко.
Поступово стала відкриватися правда на такі сторінки української історії ХХ ст., як Центральна Рада, голодомор 1932— 1933 pp., сталінські репресії, ОУН—УПА; розгорнулася дискусія про національну символіку.
В умовах лібералізації в Україні виникають групи "зелених", політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації (1987 р. у Львові — "Товариство Лева", 1988р. у Києві — клуб "Спадщина" та студентське об'єднання "Громада"). їхня діяльність одразу виходить за межі суто просвітницької і набуває політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести у 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходить з ув'язнення й повертається в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М.Горинь, у січні 1989 р. — Л. Лук'яненко, який мав 26-річний "стаж" політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УКЦ.
Великий вплив на ситуацію в Україні мало виникнення в СРСР народних рухів, насамперед у республіках Балтії.
7 липня 1988 p. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої У ГГ, оприлюднила "Декларацію принципів", що за рядом положень була близькою до програмних принципів народних рухів республік Балтії; перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв'язнів тощо.
У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітнім товариством "Меморіал" (установча конференція — травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція — лютий 1989 p.), виникла масова політична організація — рух (Народний Рух України за перебудову). На час установчого з'їзду (8—10 вересня 1989 р. у Києві) чисельність руху становила 280 тис. чол. Очолив його поет І. Драч.
Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях. Перший у новітній історії України масовий мітинг (близько 20 тис. чол.) відбувся у Києві 13 листопада 1988 р. На ньому гостро ставилося питання про відповідальність конкретних посадових осіб за приховування негативних наслідків чорнобильської катастрофи. Дуже важливою масовою акцією (взяли участь близько 800 тис. чол.) став "живий ланцюг" між Києвом та Львовом 21 січня 1990 p., присвячений проголошенню 1919 р. об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. Людський ланцюг демонстрував силу Руху, єдність України.
Бойовим хрещенням для активістів нових громадських об'єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 p., коли вперше за багато десятиріч у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів, та ще й висунутих "знизу". Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести ряд депутатів від опозиції і "провалити" деяких кандидатів від партапарату. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку.
Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у т. ч. Донбас і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу.
Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки у проект Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною.
У 1989—1990 pp. з'являються паростки багатопартійності. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.