Нефотографічні зображальні жанри

План.

1. Елементи і комплекси газети.

2. Архітектоніка першої сторінки.

3. Акцент номера і постійні рубрики.

4. Рубрикаційне членування.

5. Роль колонтитулів у газеті.

6. Зображальний матеріал і його архітектонічні особливості в газеті.

7. Декоративні елементи газети як вияв індивідуальності.

8. Шрифтова політика газетного видання відповідно до змісту.

Практичні завдання.

1. На прикладі трьох газет показати способи оформлення і наявність елементів заголовної частини газети:

а) відповідність назви змісту;

б) відповідність графіки шрифтів і сполучення з іншими елементами видання;

в) розмір заголовної частини відносно площини сторінки;

г) перелічити елементи заголовної частини, їх розташування і композицію;

ґ) кольоровість;

д) супутні декоративні елементи;

е) наявність/відсутність логотипу.

1.

Перша ознака, котра дозволяє розділити всі комплекси на дві великі групи, - це їхнє призначення, функція. Так, вони діляться на службово-допоміжні комплекси (заголовна частина, колонтитули, колонцифри, вихідні дані) і комплекси основні (пояснювальні, текстові, заголовкові й ілюстраційні).

Заголовна частина

Газета починається з заголовної частини. Це один з найважливіших комплексів, адже він перший постає перед читачем.

Основні елементи заголовної частини - це назва газети, постійний заклик (слоган, девіз), статус чи належність газети, календарні відомості, порядковий номер, рік видання, ціна за один примірник. Іноді сюди додаються періо­дичність, дата заснування, нагороди, присуджені цій газеті, особливі відзнаки.

Назва газетиповинна бути естетично привабливою, (оскільки швидко сприймається і запам'ятовується), виділятися серед інших заголовків, відображаючи стильові особливості газети, бути пропорційною сторінці.

Логотипи міняються в газетах, позначаючи прихід нового редактора, зміну видавця або державного режиму. Якщо логотип роками, десятиліттями не змінюється, це свідчить про традицію і міцну позицію, зайняту редакцією. Так, наприклад, у газеті "Тhe Times" логотип і шрифт назви не мінявся від часу заснування до 1929 р., а від 1929 р. до нині - інший - теж однаковий.

Календарні відомості - це вказівка на день, число і місяць. Переважно вони означають дата виходу, зрідка - з якого по яке число слід читати (в тижневиках). Іноді сюди приєднують порядковий номер (від початку року і в дужках - від початку видання), рік видання і ціну.

Оформлюються календарні відомості переважно двома способами: горизонтальним рядком або вертикально, у формі аркуша з відривного календаря. Здебільшого тут вико­ристовуються нейтральні шриф­ти, прямого, світлого накрес­лення, середньої щільності.

Дата заснування. Зазвичай це стандартне речення, котре виконує утилітарну функцію. Але якщо газета заснована давно (більше століття тому чи за іншого режиму), то вказівка на це -досить сильний рекламний засіб.

Заголовна частина газети розміщується, як правило, вгорі першої шпальти одним великим рядком. Тут також можливі різні варіанти задля привертання уваги реципієнта: над пер­шими колонками, "утопленням" у шпальту, праворуч, ліворуч. Занадто глибоко її не рекомендується опускати (назва повинна бути у верхній чверті шпальти).

Якщо назва займає не всю ширину шпальти, то місце, яке з'являється збоку від неї (т. зв. шпігель, від нім. -"дзеркало"), може використовуватися для найважливіших ма­теріалів або анонсів (це додаткові можливості для оформлення першої сторінки).

Пояснювальні комплекси

Комплекси, названі в теорії газетного оформлення пояснювальними, відіграють у змі другорядну роль (бо не є основними носіями змісту, як текстові комплекси, або центрами читацької уваги, як ілюстраційні). Проте в дизайні преси вони мають велике значення, оскільки допомагають вирізнити якісні видання з-поміж масових.

До пояснювальних комплексів відносять вступний абзац (лід), коментар, епіграф, присвяту, лозунг, цитату, довідку, таблицю, примітку, авторський підпис.

Вступний абзац, або лід, може містити від одного до кіль­кох абзаців. Традиційний лід. має досить строгі правила побудови, чітку структуру, вимоги до змісту. Це самостійний завершений матеріал невеликого обсягу, без заголовка. Традиція не завжди підтримується, тому в газетах можна побачити ліди-цитати, ліди-вступи, ліди-довідки та ін.

Найпростіші засоби створення ліду - зміна накреслення шрифту, відділення від основного тексту пробілом (завбільшки з один рядок), змінений формат колонки (звужений або розширений), підкладка-фон. Ці прийоми можна використовувати поодинці або в комплексі.

Коментар може зустрічатися незалежно від того, чи є якийсь вступ, чи немає, хоча багато відомих журналістів будують свої твори за "рамковим" принципом: починають з ліду, завершують коментарем. Інколи комен­тар оснащують різноманітними підзаголовками: "Від редакції", "Досьє", "Коли верстався номер" тощо.

Крім прямого призначення (бути висновком, епілогом), коментар може заміткою, що зближує його з лідом.

Епіграфи зустрічаються в газетах рідше, ніж ліди і коментарі- Трапляються вони в газетах культурного спрямування й оформлюються завжди однаково - вирівняні праворуч, кур­сивом або жирним, у поєднанні з різними зображальними елементами.

Практично не буває в більшості газет і присвят. З великою натяжкою можна назвати присвятою рубрику на кшталт "До 100-річчя з дня народження".

Лозунг довший час розглядався в системі газетних жанрів, а при трансформації у слоган - у системі жанрів зв'язків з громадськістю. Але в газеті, будучи постійним елементом, він переходить з певного змістового, самостійного явища у допоміжне, пояснювальне (так само, як фотографія автора у постійній рубриці переходить в елемент оформлення цієї рубрики).

Цитата так само, як і лід (замість якого її інколи використовують), стала одним з улюблених комплексів, уживаних журналістами. Це чудовий засіб увиразнення текстового масиву газетної шпальти. Цитата може повторювати слова з основного тексту. Може значитися окремою рубрикою ("Цитата", "Цитатник", "Думка", "Репліка" тощо). Оформлення цитат суттєво не відрізняється від оформлення лідів, але має кілька характерних рис. По-перше, для їх виділення використовують багато декоративних елементів. По-друге, часто їх заверстують "поміж" колонками, з обтіканням тексту.

Довідка(цифри, прізвища, факти, досьє та ін.), як і лозунг, - комплекс, що перебуває у перехідному стані, на межі між звичайним об'єднанням елементів та самостійним матеріалом. Але навіть у вигляді самостійного ма­теріалу вона не потребує авторського підпису. Не­залежність змісту від тексту в довідці підси­люються різними засоба­ми оформлення (рамкою, лінійками, гарнітурою, накресленням, кеглем, форматом колонки та ін.). Ці засоби акцентування стосуються всіх довідок, де б вони не перебували на шпальті і наскільки б самостійними вони не були - протягом усього номера довідки оформлюються однаково.

Якщо дані у довідці не мають стосунку до публікації або дуже опосередковані, до неї потрібно дібрати заголовок. У всіх інших випадках вона може перебувати на місці ліду чи коментаря, заверстуватися поміж колонками, на початку тексту чи в кінці.

Текстові комплекси

Якщо аналізувати текст (текстовий комплекс) з дизайнерської точки зору, то необхідно розрізняти два види його складності; кількісну і якісну (функціональну). З "кількісного" боку найменша одиниця - це абзац, який, до речі, може складатися з одного рядка або навіть з одного слова (називне речення). З абзаців складаються колонки, з колонок -власне текст (дуже рідко текст складається з одного абзацу). А з якісного боку складність тексту означає наявність чи відсутність у ньому однієї фактури (коли він набраний літерами одного кегля, однієї гарнітури, одного накреслення, без виділень і будь-яких шрифтових акцентів).

Але є тексти, в яких інколи виділяються окремі слова, слово­сполучення, речення й абзаци. Тут складність полягає не тільки у сприйнятті тексту, а й роботі з ним. Кожен акцент доводиться виділяти на екрані комп'ютера, використовуючи численні меню й підменю. Таким чином процес верстки ускладнюється.

Простий текстовий комплекс (в якому є абзаци й колонки) може бути складним (з різними акцентами в тексті) і складеним (якщо в тексті з'являються комплекси інших різновидів - пояс­нювальні, заголовкові, ілюстраційні).

Заголовкові комплекси

Найскладніший комплекс у газеті -заголовковий. Він може включати в себе не тільки назву публікації (власне заголовок), ілюстрацію або врізку, а й усі види заголовків - від "шапки" й надзаголовка до рубрики і підзаголовка, епіграф, рамки і т. д., тобто він досягає максимального рівня складності.

За рівнем складності всі заголовкові комплекси можна розділити на 3 різновиди:

прості заголовки - це власне заголовок, заверстаний в один, два, три чи більше рядків, у його простір не потрапляє нічого "стороннього"; ,

складні заголовкові комплекси - це поєднання власне заголовка з іншими його різновидами - підзаголовком, рубрикою, надзаголовком або всіма разом (вони акцентуються змінами шрифту);

складені заголовкові комплекси - поєднання заголовка і його різновидів з ілюстраційними, пояснювальними комплексами та ін. (за умови, що разом вони творять єдину композицію)

За. способом поліграфічного виконання заголовки в газеті поділяються на набірні та графічні (цей поділ був актуальним у "докомп'ютерні" часи, але сьогодні, коли в арсеналі дизайнера є стільки шрифтів, що імітують людський почерк, ієрогліфи і под., відпадає потреба замовляти заголовок у художника).

За роллю заголовки бувають основні ("головний", "власне за­головок"), підзаголовки, внутрішні (для розчленування великого матеріалу на частини), надзаголовки (як правило, 2-3 рядки над основним заголовком), шапки (надзаголовок для кількох текс­тів), рубрики (якщо для всієї шпальти - тоді це суперрубрики; можуть бути постійними, тимчасовими й епізодичними).

Шрифтографіягазетних заголовків. Виразність заголовків у шрифтовому плані залежить від розміру (кегля), вигляду (гарнітура) і накреслення (насиченість, нахил, щільність).

Вибір кегля для заголовка визначається: кількістю рядків і колонок матеріалу, форматом шпальти (чим вони більші, тим більша одиниця кегля); важливістю й актуальністю матеріалу (скажімо, сенсаційне і звичайне повідомлення будуть мати різні за величиною кегля заголовки).

У кожній газеті складаються свої традиції оформлення. Сто­совно розмаїття заголовка, то наукові виділяють чотири основні стилі шрифтового оформлення заголовків:

Одногарнітурний стиль. Він значно обмежує видільні можливості гарнітур, тому зустрічається дуже рідко.

Малогарнітурний стиль (2-3 гарнітури). Так звана "зо­лота середина", котру можна побачити у більшості регіональних і державних загально-інформаційних газет, що тривало дотри­муються власного стилю.

Багатогарнутірний систематизований стиль.

Багатогарнітурний несистематизований стиль. До деся­ти, а то й більше титульних шрифтів у одному номері. Така строкатість заважає сприймати матеріал.

Найбільш раціональний спосіб - це вживання двох-трьох основних гарнітур і кількох додаткових для особливих випадків (привітання, сенсації, святковий випуск, спеціальна тема, спорт, оголошення тощо).

4.

Рубрика узагальнює, конкретизує тематику матеріалу. У сучасних газетних виданнях рубрики можна класифікувати за періодичністю, графічним оформленням та композиційним виконанням. Періодичність появи рубрик різноманітна: щономера, у певні дні тижня, щомісяця, одноразові. Постійними є рубрики, що існують тривалий період часу, але сучасні газети віддають перевагу рубрикам-заголовкам, які добираються відповідно до змісту матеріалу. Постійні рубрики мають єдине оформлення та місцерозташування.

Характер газетної інформації сприяє виникненню великої кількості різних за призначенням рубрик на одиницю обсягу матеріалу.

В сучасних газетах рубрики застосовуються:

для кількох матеріалів на одну тему;

для добірок матеріалів приблизно однакових за обсягом і обмежених рамкою;

для одного матеріалу з власною рубрикою;

як рубрика в рубриці: один матеріал (добірка матеріалів) – кілька рубрик.

5.

Колонтитул – текст заголовка, що з’являється над або під основним текстом на всіх сторінках, окрім титульних, або на парних і непарних сторінках. Розрізняють постійний колонтитул – однаковий в усьому виданні та перемінний – такий, що змінюється від одного розділу до іншого. Як правило, колонтитул друкується в одному рядку з колонцифрою та окреслюється лінійками з одного або обох боків на формат сторінки. Колонтитули служать для полегшення користування виданням, інколи – для покращення оформлення видання.

До складу колонтитула в газеті входять: назва видання, номер сторінки, дата і номер випуску, інколи – назва тематичної сторінки. Для виділення колонтитулів на сторінці й позначення у виданні в цілому використовують декоративні елементи – лінійки, плашки, рамки.

До складу верхнього колонтитула нерідко входить назва тематичної сторінки, іноді вказується кількість номерів газети за поточний рік або від дати заснування. У верхньому колонтитулі замість назви іноді розміщують логотип або зображальну назву

Один із варіантів верхнього колонтитула – розірваний. наприклад, у газеті ГУ на зовнішньому полі колонтитула дається назва тематичної сторінки, а з внутрішнього боку – назва газети, дата і номер сторінки (додаток Б.13). А в газеті УС (додаток Б.85) на зовнішньому полі йде дата, а всередині газети – назва й порядковий номер, проте на відміну від інших газет, де номер позначається символом №, тут подано скорочено слово «число» – «ч. 2».

Нижній колонтитул без верхнього практично не зустрічається. Проте досить часто сучасні газети використовують одночасно верхній та нижній колонтитули. Такий варіант не обов’язково містить колонтитульні дані: сторінка може бути оточеною рамкою, нижній колонтитул – складатися лише з лінійки, плашки – без будь-яких написів. Якщо ж у газеті і верхній, і нижній колонтитули інформативні, тоді в нижньому колонтитулі здебільшого подають рекламу, назву газети, номер сторінки, цитату.

6.

Ілюстрація – це найважливіший засіб привернення уваги в газеті. Вона пояснює явища більш стисло і, за майстерності фотографа, більш зрозуміло, ніж текст.

Як елемент художньо-технічного оформлення газети, фотоілюстрація виконує кілька функцій. По-перше, це засіб концентрації уваги читачів, зоровий центр шпальти. По-друге, це засіб орієнтування на шпальті й у всьому номері газети. По-третє, це найсильніший засіб художнього оформлення, який формує естетичну привабливість газетних сторінок. По-четверете, ілюстрація характеризує вид і тип періодичного видання (молодіжний, економічний, літературно-мистецький, загальнополітичний тощо).

Жанри фотоілюстрацій.

Фотозамітка– жанр оперативної фотоінформації про факти дійсності. Це окремий знімок, який показує подію, явище не в повному обсязі, а в певний момент. На газетній сторінці фотозамітка здебільшого виступає самостійною публікацією і становить окремий сюжет, а не є доповненням до тексту.

Фоторепортаж відображає подію. Складність його в тому, що треба зуміти знайти і донести до читача не окреме, а найголовніше з того, що бачить і відчуває фотожурналіст. Два види фоторепортажу: подієвий (показує щось нове, видатне і незвичне) і звичайний (показує не стільки події, скільки явища, котрі відбуваються протягом тривалого часу, фіксує їхні окремі моменти).

Фотонарис– складається з кількох фотознімків, присвячених одній темі, іноді об’єднаних змістом. Він надає широкі можливості для розкриття теми. Існують різні види фотонарису – від простої тематичної фотопідбірки до складного, наскрізного фотонарису, розкиданого по різних сторінках номера. Компонують фотографії у такій черговості, яка відтворює послідовність розгортання подій.

Фотозамальовкавідзначається особливою (часто - ліричною) інтонацією. Обмежується показом одного явища.

Фотомонтаж(колаж) буває простим і складним. Простий – коли вміщують декілька однакових за розміром фотопортретів і з’єднують їх, наприклад, у вигляді горизонтальної стрічки (це дозволяє зекономити газетну площу). Складний – коли групу фотографій вміщують на одному більшому тлі (фотопортрети на тлі інтер’єру тощо). При створенні складного фотомонтажу дизайнер повинен забезпечити гармонійне поєднання кольорів і рівня освітлення.

Нефотографічні зображальні жанри.

Мальований портрет у майстерному виконанні може бути виразнішим, ніж фотографічний. Він добре виділяється на газетній сторінці та прикрашає її.

Силуетна ілюстрація – сьогодні в газетах такий жанр використовується рідко, здебільшого як засіб поліграфічного оформлення, своєрідна прикраса, сатиричний малюнок, рубрикація тематичних добірок, позначення заголовків тощо.

Карикатура – сатиричне чи гумористичне зображення, що дає критичну оцінку певним суспільно-політичним і побутовим явищам, подіям чи конкретним особам. Повинна бути лаконічною, ясною, простою, зрозумілою кожному читачу.

Шарж – зовні має багато спільного з карикатурою, але головне завдання – не висміяти, показати позитивного героя.