Суверенітет держави та його співвідношення з суверенітетом народу і суверенітетом нації

Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні. Відрізняють дві сторони державного суверенітету: внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території; зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.До зазначених ознак суверенітету слід додати:7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі.

Співвідношення: 1) народ є джерелом влади, носієм влади є держава, народний суверенітет є джерелом державного; 2) державний суверенітет багатонаціональної держави гарантує суверенітет кожної з націй.

Функції сучасної держави.

Функції держави - це основні напрямки її діяльності по управлінню суспільством, включаючи механізм державного впливу на розвиток суспільних процесів. Суттєвими ознаками функцій держави є:1) стійка предметна діяльність держави, яка склалася в тій чи іншій сфері суспільного життя;2) безпосередній зв'язок між сутністю держави й її соціальним призначенням, яка реалізується з допомогою відповідних функцій;3) спрямованість функцій держави на виконання конкретних задач і досягнень тих чи інших цілей, які стають на кожному історичному етапі розвитку суспільства;4) реалізація функцій здійснюється у визначених формах (частіше всього правових) і особливими методами, присутні державній владі. Класифікація функцій: За сферою діяльності: 1) внутрішні( основні- це найзагальніші, найважливіші напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати та розвиватися; вони характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку , неосновні), 2) зовнішні. За тривалістю в часі: 1)постійні, 2) тимчасові. За принципом розподілу влад:1) виконавчі,2) судові, 3) контрольно-наглядові, 4)законодавчі. За причинами (джерелами) виникнення функції держави можна поділити на функції, що випливають з класових протиріч (придушення опору експлуатованих класів та ін.), та функції, що випливають з потреб суспільства в цілому (забезпечення правопорядку, охорона природи і навколишнього середовища тощо).