Року було прийнято закон «про адвокатуру»

Значний вплив на розвиток правової системи УРСР мала прий­нята 20 квітня 1978 року Конституція УРСР, яка з певними допов­неннями та поправками діяла до 28 червня 1996 року.

Ця Конституція була найоб’ємнішою і ще більш заідеологізованою, ніж попередня. Вона складалася з преамбули, 10-ти розділів, які, в свою чергу, складалися зі 171 статті. Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року.

В Конституції йшлося про основи суспільного ладу і політики; державу й особу; національно-державний і адміністративно-тери­торіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві органи державної влади та управління УРСР; державний план економічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столицю УРСР; про дію Конституції УРСР і порядок її зміни.

Нова Конституція проголошувала комуністичну партію «керів­ною і спрямовуючою силою суспільства, ядром … політичної сис­теми», що свідчило про продовження ідеологічного тиску на суспільство в умовах командно-адміністративної системи. В ній вміщувалися декларативні права. Наприклад, про право виходу зі складу СРСР, що за відсутності реального механізму здійснення цього права було не більше ніж декларацією. Вміщувалися також суто паперові права на об’єднання громадян, гарантії недоторкан­ності особи тощо. А в реальному житті все діялось інакше.

Адміністративне законодавство було складовою частиною інших галузей права. 13 жовтня 1980 р. вперше в історії загальносоюзного законодавства були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративне правопорушення. Основи стали свого роду базою для кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність.

7 грудня 1984 року було прийнято Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Це був другий такий кодекс за радянських часів (після 1927 року).

Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення складався з п’яти розділів: загальні положення; адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність; органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; провадження в справах про адміністративні правопорушення; виконання постанов про накладання адміністративних стягнень.

Зверніть увагу, що в цьому Кодексі вперше в радянському праві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку). Також вміщувалися положення про адміністративну відповідальність; встановлювався вік адміністративної відповідальності — 16 років; визначалося коло осіб, уповноважених накладати адміністративні стягнення; визначався порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення; наводився перелік адміністративних стягнень.

Основою правового регулювання цивільних відносин у зазначений період був Цивільний кодекс УРСР 1963 року.

Сімейне законодавство розвивалося в напрямку зміцнення сім’ї, охорони інтересів матері та дитини, збереження здоров’я молодого покоління.

Головними нормативними актами були Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю, прийняті 27 червня 1968 р., а також Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, затверджений 20 червня 1969 р.

Кодекс мав такі розділи: загальні положення; шлюб; сім’я; опіка і піклування; акти громадянського стану; застосування законодавства України про шлюб та сім’ю для іноземців та осіб без громадянства.

Вміщені в Кодексі норми регулювали порядок і умови одруження, особисті та майнові відносини, що виникають у сім’ї між подружжям, а також між батьками і дітьми, між іншими членами сім’ї, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації
актів громадянського стану. Також урегульовувалися питання, пов’язані з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання. Дійсними визнавалися лише ті шлюби, що укладалися в органах ЗАГСу. Визначалися права та обов’язки батьків щодо дітей. Підтверджувалася спільність майна, придбаного подружжям під час шлюбу. Розірвання шлюбу допускалося як в органах ЗАГСу, так і в судовому порядку.

В житловому законодавстві була проведена кодифікація. 1981 року були прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік. 30 червня 1983 р. приймається Житловий кодекс УРСР. Він складався з таких розділів: загальні положення; управління житловим фондом; забезпечення громадян жилими приміщеннями, використання жилих приміщень; забезпечення збереження житлового фонду, його експлуатація і ремонт; відповідальність за порушення житлового законодавства; вирішення житлових спорів, заключні положення.

В Кодексі були конкретизовані житлові права та обов’язки громадян, визначався порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житлових умов тощо.

В галузі трудового права слід відмітити прийняття 15 липня 1970 р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. 10 грудня 1971 р. було прийнято Кодекс законів про працю УРСР.

Він складався з розділів: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; заробітна плата; гарантії і компенсації; гарантії про покладання на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; праця жінок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами, організаціями; державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

З 1966 р. розпочався перехід на 5-денний робочий тиждень. З 1968 р. було введено мінімум заробітної плати — 60 крб. на місяць.

В аграрних відносинах основою було виключне право власності держави на землю. 13 грудня 1969 р. було прийнято Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. 8 липня 1970 р. приймається Земельний кодекс УРСР, який складався з таких розділів: загальні положення, землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; землі державного водного фонду; землі державного запасу; державний земельний кадастр; державне землепорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.

Приймається також ряд законів природоохоронного значення: Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про надра від 9 липня 1975 р., на підставі яких було прийнято Основи лісового законодавства Союзу РСРі союзних республік (1977); закони про охорону атмосферного повітря та про охорону і використання тваринного світу.

Зазнає змін радянське кримінальне право. Так, законом СРСР «Про внесення доповнень і змін до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік»від 11 липня 1969 р. були внесені положення про особливо небезпечного рецидивіста, про умовно-дострокове звільнення від покарання, про погашення судимості тощо.

В кримінальному праві з’являються нові інститути. Так, 1970 року вводиться умовне засудження до позбавлення волі з обов’яз­ковим залученням засудженого до праці; 1972 року запровад­жується поняття тяжкого злочину та вичерпний перелік його видів; 1980 року до складу зґвалтування як особливо обтяжуюча обставина вводилося зґвалтування малолітніх.

Встановлювалася суворіша відповідальність за хуліганство, особ­ливо пов’язане із застосуванням або спробою застосування зброї.

В 1982—1985 рр. до кримінального законодавства були внесені зміни, спрямовані на боротьбу з рецидивною злочинністю, з розкраданням державного і громадського майна, зі спекуляцією.

В процесуальному праві розширюється участь захисника в кримінальному процесі.

11 липня 1969 р. були прийняті Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а 23 грудня 1970 р. — Виправно-трудовий кодекс УРСР.

Таким чином, зміни в законодавстві в зазначений період спря­мовувалися насамперед на зміцнення неототалітарного режиму, що склався в СРСР і в Україні в середині 60-х — першій половині 1980-х років.

6 питання.Держава і право України періоду перебудови
(1985—1991 рр.)

Критичне становище, в якому опинився СРСР у середині 80-х років, диктувало необхідність радикальних перетворень. Поворот у внутрішній і зовнішній політиці почався, коли в березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано Михайла Горбачова. На квітневому (1985 р. ) Пленумі ЦК КПРС Горбачов уперше заявив про потребу докорінних змін в економіці і політиці, соціальному й духовному житті. Тому квітень 1985 р. вважається початком перебудови в СРСР.

Розпочинаючи реформи, керівники КПРС вважали, що достат­ньо лише виправити «окремі» негативні риси радянської системи. Офіційна концепція перебудови в загальних рисах сформувалася до 1988 р. Було проголошено курс на здійснення двох взаємопов’язаних завдань: радикальної економічної реформи та демократизації суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою проголошувалася побудова «гуманного, демократичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Проте життя показало, що створена більшовиками система не піддається реформуванню. Перебудова як «революція згори» не досягла поставлених цілей, натомість, всупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес «знизу», який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної імперії. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України.

В Україні почали виникати осередки «неформальних» (тобто непідконтрольних КПРС) об’єднань: історико-просвітницька організація «Меморіал», Товариство української мови ім. Шевченка, студентські гуртки тощо.

Головним здобутком першого етапу демократизації суспільства стала гласність, що почала поступово переростати в свободу слова. Численні публікації з історичних, політичних, культурних та економічних проблем почали заповнювати безліч «білих плям» в історії та свідомості людей.

Вільний обіг інформації висвітлив раніше замовчувані трагічні сторінки нашої історії, виявив утопічність панівної теорії. Наслідком став величезний потяг людей до джерел власної історії, до повернення історичної пам’яті, несправедливо забутих та злочинно викреслених імен національних героїв.

Демократизація суспільства позитивно вплинула на стосунки держави й церкви. Віруючим поверталися занедбані і напівзруйновані храми, було зняте обмеження на церковне будівництво, поняття свободи совісті поступово набувало повноцінного змісту.

Під тиском демократичної громадськості XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.) погодилася на проведення перших в історії Радянського Союзу альтернативних виборів депутатів СРСР. Вони відбулися у березні-травні 1989 р. й ознаменували початок нового етапу перебудови. Між іншим, закон про вибори народних депутатів СРСР важко було назвати послідовно демократичним. Третина депутатів з 2250 обиралася, а фактично призначалася, підконтрольними партії громадськими організаціями, бо більше 100 місць було «заброньовано» для ЦК КПРС. Решта кандидатів у депутати розглядалася на окружних передвиборних зборах, які за допомогою спеціально дібраних учасників нерідко використовувалися владою для відсіювання небажаних претендентів.

У березні-травні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих Рад. Офіційний проект закону про вибори, надрукований у пресі, містив ті самі обмеження демократії, що й союзний. Однак під час всенародного обговорення проекту у вересні-жовтні 1989 р. ці антидемократичні положення викликали масове невдоволення. Під тиском громадськості деякі положення компартійного проекту вдалося відкинути.

Остаточний варіант Закону вже не передбачав виборів від громадських організацій, скасовувалося положення про З’їзд народних депутатів УРСР. Депутати Верховної Ради УРСР і місцевих Рад обиралися прямим, таємним голосуванням з альтернатив­них кандидатур.

Демократичний блок домігся значного успіху: з 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР 111 користувалися його підтрим­кою. Блок отримав перемогу в п’яти областях України: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській. Проте більшість народних депутатів Верховної Ради становили працівники компартійного і державного апарату, директори заводів, голови колгоспів, військова верхівка, які залишалися твердими прихильниками компартійного курсу.

Вибори до місцевих Рад засвідчили переконливу перемогу демократичного блоку у Львівській, Івано-ФранківськійтаТернопільській областях. Тут уперше компартія змушена була перейти в опозицію. Але в більшості областей апарат КПУ зберіг свої позиції. Хоч вибори 1990 р. не стали цілковитою перемогою демократії, вони мали величезне значення для України. Похитнулася монополія компартії на владу. Уперше в історії Україна одержала демократично обраний парламент.

1990 року з’являються перші політичні партії: Українська рес­публіканська партія, Партія демократичного відродження України, Конституційно-демократична партія, Демократична партія Украї­ни, Українська селянська демократична партія, Соціал-демокра­тична партія, Соціалістична партія.

Згодом з’являються Українська християнська партія жінок, Українська націонал-ліберальна партія, Партія слов’янського від­родження тощо.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — «Декларацію про державний суверенітет України». Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон «Про економічну самостійність Української РСР», прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.

На початку червня 1991 року парламент зробив черговий крок до незалежності, прийнявши постанову «Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки».