Зібрання малоросійських прав 1807р., його зміст і значення
ЗІБРАННЯ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ 1807 — пам'ятка права поч. 19 ст., остання з численних спроб кодифікації «малоросійського права». Зібрання упорядковане Комісією для складання законів (1804—07). Фактично це була компіляція цив.-правових норм з Литовського статуту та польс. переробок збірників нім. міського права, що застосовувалися на укр. територіях упродовж 16—18 ст. Дія «3. м. п.» 1807 мала поширюватися на Київ., Черніг. і Полт. губ. Планувалося, що Зібрання стане одним із розділів «Книги законів Російської імперії». «3. м. п.» 1807 складалося з трьох частин, поділених на розділи і параграфи (викладені у 5 рукопис, книгах). Найповніше представлено норми, що стосувалися майнових, шлюбно-сімейних та спадкових відносин. Написане рос. мовою. Оскільки укладання «Книги законів Російської імперії» не було доведено до кінця, то й «3. м. п.» 1807 фактично не діяло. Пам'ятка зберігається у Рос. держ. істор. архіві в Петербурзі. її виявив укр. правознавець А. П. Ткач у 50-х pp. 20 ст.
Характеристика судової реформи 1864р.
Реорганізація прокуратури, заснування адвокатури та створення суду присяжних за судовою реформою 1864р.
Істотніші зміни внесла судова реформа, проведена на підставі Судових статутів 20 листопада 1864 р. Вона проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди - церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини). Реформа 1864 р. створила подвійну систему судів: місцеві суди - одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд мирових суддів і Сенат та загальні суди - окружні суди, судові палати і Сенат. В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником. Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи, наприклад, у Чернгівській губернії з 1869 р. мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а 1912 р. їх знову відновили.У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871 р. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися терміном на три роки повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них поширювався принцип незмінності. Тільки 1880 р. були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.До судової реформи за післяреформенні роки внесено понад 700 змін і поправок. З підсудності суду присяжних вилучили справи про пресу, всі справи про політичні злочини. Було запроваджено слухання при закритих дверях справ широкого переліку категорій, а також нові правила складання списків присяжних засідателів, що повністю вилучали можливість участі: у судовому процесі демократичних і ліберальних елементів. За Положенням про земських начальників 1889 р. скасовувався мировий суд. Одночасно царизм повів наступ на земське і міське самоврядування. У 1890 р. було прийняте нове Положення про губернські та повітові земські установи, а 1892 р. - нове міське Положення. Це ще більш урізало мізерні повноваження органів земського та міського самоврядування.