Національні інтереси України

Особливості сучасного буття України виводять у ранг чільних завдань формування та усвідомлення національ­них інтересів як базових засад послідовної й цілеспрямо­ваної політики.

Для визначення цих інтересів потрібен науковий під­хід, що враховує історичні, соціально-політичні та економіко-географічні чинники. Вихідним є розуміння сучас­ної української нації як відкритої поліетнічної спільно­ти, що історично склалася на території України, яка усвідомлює себе українським народом, а її члени — гро­мадянами суверенної держави. Таке визначення охоплює і вузьке розуміння української нації як етнічно однорід­ної спільності людей української національності, що про­живають в Україні, і широке — в тому числі українська діаспора. Перше визначення відображає переважно сфе­ру відносин системи «держава — громадянин», а друге — походження, виховання, культуру. Обидва визначення слід брати до уваги для з'ясування конкретних націо­нальних інтересів, що сприятиме подоланню національ­ної обмеженості, створенню умов для консолідації укра­їнського суспільства навколо ідеї національної держави, у якій дотримуватимуться прав людини незалежно від її етнічного походження.

Цей підхід є важливим аспектом діяльності держави щодо обстоювання національних ін­тересів, він зумовлює і відповідну політику в інтересах національної безпеки.

Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспі­льства загалом.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші інтегрують інтереси всіх людей незалеж­но від національної належності, а другі — лише інтереси окремої нації. В Україні проживає майже 100 націй, у кожної є специфічні інтереси.

Але національні інтереси для всіх є інтегруючим, єднальним чинником їх існуван­ня в державі, поліпшення умов соціального й політично­го буття. Іншими словами, національний інтерес є домі­нантою загальносуспільних устремлінь.

Щодо цього народ України чітко визначився на осно­ві національного загальнонародного консенсусу: незале­жна, суверенна, соборна, демократична держава, харак­терні риси якої — громадянське суспільство, демокра­тична, соціальна, правова держава, економічний і полі­тичний плюралізм, ідеологія та мораль, що ґрунтуються на національних і загальнолюдських цінностях, дотриманні прав людини. Жодна з політичних сил України не заперечує цих ціннісних орієнтирів. Саме тому вони ста­новлять національну мету, національну концепцію роз­витку, платформу для національної згоди. У цьому руслі мають формуватися і національні інтереси України, усві­домлення яких є підставою узгодження їх з інтересами інших країн, не поступаючись стратегічними й життєво важливими цілями. Лише завдяки цьому можна запобіг­ти небезпечній замкнутості на власних проблемах, уник­нути відверто егоїстичних підходів у відносинах з інши­ми державами. Національний егоїзм може надати лише деякі короткочасні переваги, але згодом — зумовити кон­флікти і створити у стратегічному вимірі неабияку загро­зу власним національним інтересам.

Національні інтереси є основою функціонування всіх складових політичної системи. Водночас вони формують­ся всіма її елементами.

Формування, реалізація національних інтересів — складний процес. Інтереси, особливо молодих держав, тісно переплітаються з інтересами безпеки, загальними ба­зовими цінностями (територіальною цілісністю, політич­ним виживанням, забезпеченням невід'ємних прав люди­ни). Тому для з'ясування корінних національних інтересів слід відмежувати їх від базових цінностей суспільства.

У будь-якому суспільстві інтереси людей бувають не тільки різними, а й протилежними. Але суспільство мо­же функціонувати лише за умови узгодження їх на осно­ві національного компромісу й національної злагоди.

Держава як головний елемент політичної системи по­кликана якнайточніше виражати національні інтереси, тобто інтереси всіх членів суспільства, вирішувати соці­альні суперечності та забезпечувати права людини. Але, оскільки національні інтереси реалізуються державою через державні інтереси, то останні можуть фігурувати як інтереси влади, не збігаючись із національними ін­тересами. Інтереси уряду, відомств можуть відрізнятися, а то й суперечити національним інтересам. Уникнути цих протиріч можна завдяки врахуванню впливу базових цінностей суспільства на формування національних ін­тересів, а також їх зворотного впливу. У молодих дер­жавах такий взаємовплив виявляється, наприклад, із по­явою певних зовнішніх і внутрішніх загроз безпеці суспі­льства. Країни, що перебувають на етапі становлення своєї державності, рідко мають усталену соціальну й на­ціонально-етнічну структуру. Тому відповідно змінюють­ся національні цінності, ієрархія їх значущості, стратегія та політика. Традиційні цінності — демократія, економі­чний і соціальний добробут тощо за небезпечних умов для держави поступаються місцем цінностям самозбере­ження, національної єдності, виживання тощо.

Для України національними інтересами є раціональ­ні державотворення і трансформація суспільних від­носин. У такій ситуації на передньому плані державні ін­тереси, які не завжди збігаються з інтересами загально­національними та з інтересами особи. Найважливіше за­вдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу щодо забезпечення ефе­ктивного функціонування суспільства, внутрішньої стабі­льності, соціальної злагоди, сприятливих міжнародних умов і колективної безпеки. Ці завдання, випливаючи з політичної та економічної доцільності, є і національними інтересами України. Актуальним є і забезпечення ін­тересів кожного члена суспільства, прав людини. За ни­нішніх умов влада ризикує втратити довіру народу, як­що не віднайде оптимальних способів, форм і методів по­єднання державних і особистих інтересів, узгодження їх з національними інтересами нашої країни.

Запитання. Завдання

1. 3 яких причин Україна відмовилася від ядерної зброї? Чи відпо­відає це національним інтересам України?

2. Чи достатньо для гарантування національної безпеки України її власних збройних сил?

3. Складіть перелік основних чинників і загроз національній без­пеці України.

4. 3 яких складових постають національні інтереси сучасної України?

Теми рефератів

1. Глобальні та регіональні аспекти національної безпеки України.

2. Без'ядерний статус України: проблеми й перспективи.

3. Шляхи зміцнення національної безпеки України на сучасному ета­пі як складові реалізації національних інтересів української держави.

Література

Алексеев В. Вхождение в Европу: в качестве? // Віче. — 1998. — № 3.

Горбатенко В. П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зла­мі тисячоліть. — К., 1999.

Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Полі­тична думка. — 1997. — № 1.

Декларація про державний суверенітет України. — К., 1980.

Звернення Президента України Л. Д. Кучми зі щорічним посланням до на­роду, до Верховної Ради України. — К., 2000 р.

Кириченко В. Національні інтереси: баланс компромісів, синтез доціль­ності // Віче. — 1992. — № 9.

Концепція національної безпеки України // Розбудова держави. — 1997. — № 4.

Коваль И. Н. Последняя битва «холодной войны»: восточноевропейская политика сверхдержав в концепции зарубежной политологии. Одесса. 1999.

Круглашов А. Інтеграційні орієнтири України: декларації та реалії// Віче. — 1998.— № 9.

Кудряченко А. І. Головні засади зовнішньої політики України // Віче. — 1996. — № 8.

Кудряченко А. І. Україна і НАТО. — К., 1997.

Кучма Л. Д. Нова архітектура безпеки в Європі неможлива без України // Політика і час. — 1996. — № 7.

Литвиненко О. Інформаційна безпека — складова національного сувере­нітету // Політика і час. — 1997. — № 4.

Лісіцин Е.М. Проблеми європейської безпеки // Спостерігач. —1994. — № 2.

Михальченко М. Лімітроф Європи: випадковість чи доля України // Людина і політика. — 2000. — № 4.

Національна безпека України: історія і сучасність. — К., 1993.

Нова Україна в новій Європі // Політика і час. — 1992. — № 2.

Основні напрями зовнішньої політики України // Політика і час. — 1993. — №11.

Пирожков С. Національні інтереси України: концепція безпеки і сучасні реалії геополітичної ситуації в Європі // Віче. - 1992.-№ 11.

Пирожков С. И., Губский Б. В. Украйна — Россия: Проблеми зкономического взаимодействия. — К., 2000.

Удовенко Г. Й. Завдання зовнішньополітичної служби України на сучасно­му етапі // Політика і час. — 1995. — № 8.

Україна і Росія в новому геополітичному просторі: аспекти взаємовідно­син // Віче. — 1995. — № 7.

Гелей-Рутар