Міжнародні наслідки розпаду СРСР та утворення нових незалежних держав
Зникнення РадСоюзу з пол карти світу-одна з найважливіших подій другої половXXст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на держ суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.
Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутр і зовн чинників, що сприяли розпадові Рад Союзу. До внутр слід віднестинасамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок.
Серед економ чинників віддавалася перевага політичним, командним,а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економіч розвитку республік, регіонів, областей.
У соц сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі.
Зовнішні чинники:На міжн арені посилився накал «холодної війни». Зах намагався послабити СРСР,насамперед економічно.
Втрутившись до справ суверенної держави, - Афганыстан, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжн осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.
Корінним чином підривала рад економ гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.
Дезинтеграционные процессы проявились в СССР ещедопутча 1991 г. А после него Союз фактически перестал существовать. Во время путча о выходе из СССР заявили страны Балтии. Их независимость была признана междунар сообществом, Россией, а 6 сент 1991-Госсоветом СССР. До конца августа независимость провозгласили почти все республики СССР. Позднее других это сделали Таджикистан (сентябрь), Туркменистан (октябрь) и Казахстан (декабрь).
Наслідки розпаду СРСР:Крах комунізму у Сх Євр та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася. 1.зникли глобальна двосистемність (Сх-Зах, комунізм-капіталізм) і відповідно двополюсність у міжн відн (конфронтація по лініях СРСР-США, Варшавський Договір-НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс-Рад Союз. 2, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні»-США. Окремі центри геополітичної сили (Кит,Яп, ЄСоюз та інші) вимагають перегляду світо-устрою, що склався після Другої св війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку. 3, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Євр континенту на сфери впливу переможців у Другій св війні, система, котра перетворилася на систему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Євр, врегулювання конфліктів, що виникають на етнічно-національному підґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Євр стали головними напрямами діяльності Північноатлантичного блоку. 4, зменшилася напруженість міжн відн, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокремлювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.
8 гр 1991в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, Укр. та Білор Б. Єльцин, Л. Кравчук та С. Шушкевич таємно від Президента М. Горбачова прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення СНД
Не рассматривая СНГ как субьскт междунар права, лидеры трех государств договорились отнести к сфере совместной деятельности стран Содружества, реализуемой через его координирующие органы, такие области, как:- координация внешнеполитической деятельности; -сотрудничество в формировании и развитии общего экономического пространства, общеевропейского и евразийского рынков, в разработке таможенной политики;- сотрудничество в развитии систем транспорта и связи;- сотрудничество в области охраны окружающей среды, участие в создании всеобъемлющей международной системы,экологической безопасности;-миграционная политика;-борьба с организованной преступностью.
СНГ провозглашалось открытым для присоединениявсехгосударств бывшего СССР, а также иных государств, разделяющих его цели и принципы.
Минское соглашение было ратифицировано Верховным Советом Беларуси и Верховной Радой Украины 10 декабря 1991 г. 12 декабря его ратифицировал Верховный Совет РСФСР.
13 декабря 1991г. в Ашгабате (Туркменистан лидеры пяти стран приветствовали создание СНГ и высказались за вхождение в его состав. На встрече были приняты заявление, поправки и предложения к Минскому соглашению. Для обсуждения всего комплекса связанных ссозданием Содружества-вопросов было предложено провести общую встречу руководителей новых независимых государств.
Такая встреча состоялась в Алматы 21 декабря 1991 г.Нанее приехали лидеры 11 стран бывшего СССР. К трем славянским и пяти центрально-азиатским республикам присоединились Азербайджан, Армения и Молдова. Из бывших советских республик во встрече не принимали участие лишь страны Балтии, с самого начала дистанцировавшиеся от СНГ, и Грузия. На встрече были приняты алматинский протокол. Декларация, ряд других документов. Алматинский протокол зафиксировал, что все подписавшие его одиннадцать государств «на равноправных началах и как Высокие Договаривающиеся Стороны образуют Содружество Независимых Государств». Сам протокол рассматривался как составная часть Соглашения о создании СНГ. Алматинская Декларация констатировала, что «с образованием Содружества Независимых Государств Союз Советских Социалистических Республик прекращает свое существование».
Джамму і Кашмір - область в азії, розташована на стику Гімалаїв і Тібету. За конституцією Індії, Джамму. і Кашмір - штат у складі Індійського Союзу. Його площа - близько 223 тисяч квадратних кілометрів, населення сягає 8 мільйонів чоловік (1991 рік). Столиця штату - Срінагар - влітку і Джамму - взимку. Майже три чверті населення - безграмотні. На кожну 1000 чоловік припадає 960 жінок. Доход на душу населення на рік становить 3450 доларів.
Конфлікти навколо Кашміру розпочалися ще 1947 року - з часу утворення, внаслідок розділення колоніальної Британської Індії, двох домініонів - Індійського Союзу та Пакистану. Розподіл було здійснено за релігійною ознакою. Пакистан (у перекладі “країна чистих”) було утворено з районів, де переважали мусульмани. Індійський Союз об'єднав в основному Індуїстів. Власне, два домініони й було утворено саме тому, що мусульмани та індуїсти, які населяли територію британської Індії, не могли співіснувати в одній країні і почали кровопролитну війну за утворення двох незалежних держав.
Перший індо-пакистанський конфлікт. Кашмірське питання - це фактично питання про належність колишнього князівства Джамму і Кашмір. Населене переважно мусульманами, воно відійшло чомусь до Індії. Пакистанське керівництво почало вимагати проведення в Кашмірі референдуму. Індія була проти. І тоді наприкінці жовтня 1947 року на територію князівства вторглися озброєні загони пуштунських племен, підтримані пакистанськими “добровольцями”. До Кашміру було направлено військовий контингент, який зупинив наступ бунтівників уже поблизу столиці штату - Срінагара. Але військові дії вдалося призупинити тільки 1 січня 1949 року за посередництва Організації Об'єднаних Націй. Під її егідою в Кашмірі було встановлено “лінію припинення вогню”, яка розділила князівство на території, що їх контролювали Індія та Пакистан.
Під контролем останнього опинилися північні та західні території Кашміру - 40 відсотків його території та 27 відсотків населення. І знову сталося так. що в пакистанській частині Кашміру сповідують іслам усі жителі, а в індійській - переважна частина - 63 відсотки.
У липні 1952 року між махараджою Кашміру та Індією було укладено так звану Делійську угоду, згідно з якою увесь Кашмір увійшов до складу Індії на правах штату (Джамма і Кашмір). У листопаді 1956 року Установчі збори штату прийняли Конституцію, стаття третя якої проголошує, що він “є і залишається складовою частиною Індійського Союзу”. Уряд Індії заявив, що вважає питання остаточно вирішеним. Керівництво ж Пакистану, як і раніше, наполягало на проведенні референдуму.
Другий індо-пакистанський конфлікт. У серпні 1965 року Пакистан спробував активізувати діяльність своїх прибічників в індійському Кашмірі, насамперед з допомогою закинутої туди агентури. Збройні сутички незабаром переросли в повномасштабні зіткнення регулярних військ як на “лінії припинення вогню”, так і впродовж міждержавного кордону. Збройний конфлікт не виявив переваги будь-якої із сторін, і через три тижні під тиском світової спільноти Індія і Пакистан погодилися на припинення вогню.
Третій Індо-пакистанський конфлікт спалахнув у грудні 1971 року. Він мав тяжкі наслідки для Пакистану: східна його частина стала незалежною державою під назвою Бангладеш. На день припинення вогню 17 грудня 1971 року Пакистан втратив ще й 850 квадратних кілометрів території Кашміру. На переговорах у серпні 1972 року в Делі сторони встановили нову лінію контролю в Кашмірі, а на саміті в Сімлі того ж року прем'єри Індіра Ганді та Зульфікар Алі Бхутто підписали угоду, за якою лінію контролю в Кашмірі було визнано тимчасовим кордоном між двома країнами їх керівники зобов'язалися надалі вирішувати територіальні суперечки лише мирним шляхом.
в травні 1999 року вибухнув четвертий конфлікт. Ісламське угрупування бойовиків чисельністю 3-4 тис.чоловік розпочало справжню війну з індійськими військами, що налічували приблизно 30 тис. чоловік.
Нині третину Кашміру контролює Пакистан, а дві третини під назвою “штат Джамму і Кашмір” - Індія. Та обидві країни, як і раніше, претендують на весь Кашмір. Референдум або плебісцит так і не відбувся. І жодна із сторін не виконує свої обіцянки, досягнуті домовленості. За офіційними даними, тільки за останні 10 років загинули 30 тисяч чоловік з обох сторін, а за даними сепаратистів, - близько 100 тисяч. Становище в Кашмірі залишається дуже напруженим і загострюється з кожним днем. Якщо спочатку тільки сепаратисти вели боротьбу за суверенітет Кашміру, то згодом до них дедалі частіше приєднуються пакистанці і навіть афганці. До “лінії фактичного контролю” сторони стягнули значні військові угруповання, які постійно перебувають у стані підвищеної боєготовності.
Организация Черноморского экономического сотрудничества является региональным объединением открытого характера, не имеет постоянного местопребывания и бюджета. С 1999 г. действует секретариат в Стамбуле. Организована в 1992 г. Членами ОЧЭС являются 11 государств: Албания,Армения,Азербаджан,Болг,Греция,Грузия, Молдавия,Россия,Румыния,Турция и Укр. Согласно Совместной декларации, предусматривается также статус наблюдателя. Первоначально он был создан для Греции и СРЮ; первая из них стала полноправным членом ОЧЭС, а вторая до сих пор не вступила в организацию. В настоящее время статус наблюдателя имеют Австрия,Германия, Египет,Израиль,Ит,Польша,Словакия,Тунис,Фр.Эти государства(кроме Египта)не собираются добиваться полноправного членства. К статусу наблюдателя в Орг проявляют интерес Белорус, Кипр,Македония (этот статус можно получить на два года, затем он должен быть обновлен).
Статут організації затверджений в Ялті 5 червня 1998 р організація юридичне виходить на міжнародну арену. В геоекономічному розумінні Чорноморський регіон концентрує як економічні, так і транспортні інтереси багатьох країн, незважаючи на їхню цивілізаційну гетерогенність та рівень розвитку. ЧЕС, маючи місткий внутрішній ринок зі значним ресурсним та науково-технічним потенціалом, може стати центром торгівлі між Європою. Близьким Сходом та Азією. Це перше значне інтеграційне об'єднання нового, постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.
ЧЕС створювалася з метою інтеграції чорноморського регіону у світову економіку на демократичних засадах, з урахуванням принципів ринку. Організація залишається відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають її принципи та Декларацію, передбачає всебічне багато- та двостороннє співробітництво в промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв'язку, медицині, екології, туризму. ЧЕС підтримує безподаткову торгівлю, приватний бізнес, безперешкодне просування капіталів, створення вільних економічних зон, обмін новими технптюгіями, узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, використання конкретних програм у регіоні тощо.
Орг ставит своей целью поддержку экономо разв, достижение стабильности и мира в Черноморском бассейне. Деятельность ОЧЭС осуществляется в трех основных плоскостях: политико-правительственная и парламентская;эконом,которая дополняется сотрудничеством в финансовой сфере, научная
Основной формой деятельности орг являются встречи министров иностранных дел стран-членов. Они происходят два раза в год в той стране, которая осуществляет руководство организацией согласно ротации по алфавиту. На встречах принимаются решения как по дальнейшему направлению деятельности так и по конкретным проблемам, требующим решения. Во встречах принимают участие представители Европейской комиссии ЕС. Реализацией конкретных проектов занимаются 15 постоянных рабочих групп и группы, организуемые по мере необходимости. Эти проекты затрагивают прежде всего: транспорт и различные виды коммуникаций;обмен эконом,торговой и статистической информацией;стандартизация и сертификация товаров;энергетика;добывающая промышленность;туризм;с/х и перерабатывающая промышленность;ветеринарная и санитарная охрана;фармацевтическая промышленность;наука и техника.
Важную роль играют также встречи парламентариев стран-членов. Их задача-информирование национальных парламентов о деятельности ОЧЭС, влияние на законотворческие процессы в духе принимаемых решений и т.д. В экономической области большое значение имеет Совет по бизнесу, в который входят торгово-промышленные палаты стран-участниц и созданный в июне 1999 Черноморский банк торговли и развития.
На цю новостворену фінансову установу було покладено там функції: сприяти розвитку міжнародної торгівлі, фінансувати промислові проект і підприємства в країнах-членах, співпрацювати з міжнародними установами і національними фінансовими організаціями в країнах-членах, надавати допомогу для розвитку і реформування економіки країнам ОЧЕС, інвестувати проекти в економічній і соціальній сфері країн-членів, надаючи гарантії ОЧЕС - це регіональна ініціатива, яка останнім часом перетворилася на міжнародну економічну арганізацію. Метою одинадцяти членів регіонального угруповання є досягнення тривалого миру, стабільності та процвітання через економічне співробітництво, міжурядові зв'язки та взаємодію з міжнародними і регіональними системами,
ОЧЕС є винятково економічною організацією, яка фокусує свою увагу на виборі та впровадженні конкретних проектів з тим, щоб надати бізнесменам та підприємцям можливість покращити торговельні операції через кордони.
Спеціалізованої установи
Поява міжн орг була зумовлена зростанням взаємозв'язків і взаємозалежності країн і народів, що особливо відчутно почало проявлятися вже у роки бурхливого розвитку капіталізму в другій полов XIXст. Формування світових економ відн, технічний прогрес, розвиток залізничного і морського трансп та міжн контактів породили проблему регулювання і стандартизації міжн зв'язків. Питання про необхідність утворення СУ вперше обговорювалося на конференції в Думбартон-Оксі(1944р.). Тут було вирішено, що ООН сприятиме розв'язанню міжнародних екон, соц та інших гуманітарних проблем через певні міжурядові організації. На цьому грунті між 1944 і 1948 рр. виникли міжн. фінансові орг. які почали відігравати важливу роль у міжн. Екон. відносинах : МВФ, МБРР,
Спецустанов всього 17. Багато дослідників вважають 18-ю спецустановою МАГАТЕ. Спецустанова – міжурядова самостійна автономна організація, пов'язана з ООН спеціальною угодою через ЕКОСОР. Спецустановою є лише та орг, що відповідає наступним вимогам:а) організація має бути утворена урядами б) вона повинна мати глобальний універсальний характер в) повинна діяти в певній сфері міжнародного співробітництва г) повинна підписати угоду з ООН про співробітництво, координацію і взаємодію з нею та іншими спецустановами, що ругулюються ЕКОСОРом.