Загроза кризи цивілізації і політичні аспекти глобальних проблем

На сучасному етапі розвитку світової цивілізації перед людством постала проблема відвернення світової ядерної війни, забезпечення загальної безпеки, охорони оточуючого середовища, гуманізації всієї системи міжнародних відносин.

Для того щоб успішно їх розв'язати, потрібно думати і діяти по-новому, забезпечуючи пріоритет загальнолюдських цінностей, взаємовигідне співробітництво, баланс інтересів країн, які дуже різняться своїм соціально-економічним ста­ном, гармонізацію людського суспільства і природи, мудру достатність у питаннях оборони.

Виходячи з реального життя, можна впевнено сказати, що традиційний науково-технічний підхід не є об'єктивним, а має суб'єктивний, волюнтаристський характер. Він від­дзеркалює нетерпляче прагнення людини підкорити собі природу ще до того, ніж буде отримане системне, комплексне знання про неї. Людина, озброєна фрагментарним науково-технічним .знанням, ще не пізнавши системної цілісності оточуючого світу, ніби бере аванс у природи, не знаючи справжньої вартості отриманого. "Технологічна людина" поводить себе як гравець, що безперервно збільшує ставки, намагаючись при цьому не думати про розплату. В світлі навислої екологічної катастрофи стає зрозуміло, що техно­логічний спосіб існування, який склався,— це життя в борг, безперервна і зростаюча позика у природи, проценти з якої ростуть. Розрахунок при цьому перекладався на плечі майбутніх поколінь, доки не з'ясувалося, що наше покоління і є тим останнім поколінням, якому належить або загинути, або повернути нагромаджені борги. Глобалістика повер­тається до гєоцентристської картини світу: Земля — єдиний наш дім, а доля людства цілком залежить від перспективи його збереження.

Цей геоцентризм є натурфілософською основою ідеології "зелених", які як вихід пропонують перейти від "жорстких" до "м'яких" промислових технологій: використання енергії сонц5і, води, вітру. Лише за цієї умови людина нібито зможе вписатися в складну і водночас тендітну систем}' природних геобіцинозів.

Перше з питань, які виникають: чи збереглося це "природне середовище", чи доля природи вже неподільно пов'язана з долею технічної цивілізації? Друге, не менш важливе: чи не будуть екологічно "м'які" технології надто жорсткими в соціальному відношенні, чи повернення до них не буде вироком більшій частині людства, яку "м'які" технології не зможуть забезпечити засобами до існування?

Виявляється, що якщо апокаліпсична перспектива в розвинутих країнах світу пов'язана зі зловживанням техні­кою, особливо ядерною, то загроза (у вигляді смерті від голоду і хвороб) населенню країн, що розвиваються, пов'яза­на, навпаки, з технічною недорозвиненістю. Одні скаржаться на надлишок техніки, інші — на її нестачу, але найголовніше полягає в тому, що при всіх відмінностях проблем та протилежності мотивування і перші, і другі пов'язані єдиною долею.

Історичний досвід учить, що наявність таких антиномій у культурі, в самому людському бутті свідчить про вичерпаність попередніх способів існування і способів орієнтації людини в світі, про глобальну "кризу картини світу" і необхідність нового способу буття і нового бачення світу.

Людство вступає в епоху нової Реформації, якій належить творити долю гуманізму, долю людства. Вироблені цивілі­зацією гуманістичні норми, цінності не можуть бути відки­нутими, відбудеться їх нове трактування.

Епоха Відродження пов'язала долі світу і людини, і всі намагання розвести їх у різні боки виявилися неспромож­ними. Але ренесансний гуманізм передбачав різнопорядковість часу світу і часу людини. Передбачалося, що людина позбудеться нестатків, не встигши спорожнити запаси при­роди, придбавши свій добробут малим коштом. Одначе тепер з'ясувалося, що малої жертви недостатньо, що людський добробут потребує більшої, можливо, просто непосильної жертви від природи. Час життя людини і час життя природи наблизились: цілком ймовірно, що її доля вирішується вже тепер. Серед експертів є загальновизнаним, що досягнення країнами, які розвиваються, рівня енергоозброєності США знаменувало б тотальну екологічну катастрофу. У зв'язку а цим потрібно не тільки переглянути способи і засоби індустріального росту, а й переосмислити його цілі.

Якраз цю форму гуманізму репрезентують сучасні за­гальнодемократичні рухи: антивоєнні — на захист миру і права на життя, екологічні — на захист середовища, територіальні — на захист регіональної автономії, етнічні— на захист національної культури та ін. Учасники цих рухів не вважають себе "пролетарями", яким "нема чого втрача­ти", навпаки, вони поводять себе як люди, яким є що оберігати і відстоювати. Тому їхнє ставлення до майбутнього вільне від ейфорії, вони пов'язують з ним можливість не тільки надбань, а й втрат і озброюються методом альтер­нативного підходу.

Екологічний виклик сучасності — це, безумовно, і виклик ренесансному гуманізмові, нащадками 5ікого ми є. Передба­чається, що частково екологізація гуманізму можлива тільки на основі подолання антропоцентристських установок: у центрі його повинна стояти не людина сама собою (тобто екологічно абстрактний індивід), а буття людини в світі, в єднанні з середовищем.

Сьогодні для людини не існує більш небезпечних "пас­ток", ніж її власні помисли і проекти, які здатні вдарити по ній бумерангом. Тому так важливо оволодіти складним мистецтвом самопізнання і самообмеження, мистецтвом орі­єнтації в сучасному духовному середовищі, де формуються різні змістом і кінцевим результатом, але однакові з точки зору практичної реалізації мети ідеї.

І коли сьогодні доля людини і саме її існування на Землі залежать насамперед від зробленого нею вибору, то вибір вже не може бути привілеєм меншості. Ніхто не в праві вирішувати за інших, нав'язувати масам "раціональну" модель існування.

Багато драматичних подій XX століття пов'язані із запропонованими ззовні, відірваними від місцевого досвіду і традицій проек­тами "модернізації": місто нав'язане селу, центри — провін­ціям, розвинуті країни — тим, що розвиваються.

Настав час у цій важливій галузі — в сфері життєвої орієнтації утвердити право людей на самовизначення. Моделі "оптимальних суспільних станів" не можуть розроблятися зверху, з яких-небудь центрів. Потрібен активний діалог з представниками зацікавлених верств населення: трудовими колективами, жителями провінцій і регіонів, суспільними організаціями.

Ніякі передчасні, отримані без такого діалогу рішення в принципі не можуть бути оптимальними. Голос тих, хто захищає успадковані цінності, місцеву природу і культурне середовище, спосіб життя, повинен бути почутим.

Отже, сьогодні гуманізм пов'язаний з усвідомленням унікальності того, що дане людині і успадковане нею.

Не зберігши унікального в природі, людство не захистить і свого фізичного існування, не зберігши унікального в культурі, воно може бути відкинутим до нового варварства.

Вихід із кризи світової цивілізації полягає в тому, щоб демонструвати суперечливі стосовно людських інтересів ме­ханізми і знайти альтернативні шляхи суспільного прогресу. Це і є соціальне оновлення, яке збігається з виживанням людства.