Ті з факторів РПС, котрі, насамперед, виділяються всіма фахівцями з розміщення продуктивних сил, – це фактор географічного розташування, природно-ресурсний і екологічний фактори

Перелік факторів РПС завжди розпочинається з фактору географічного розташування. Географічне розташування країни або регіону може бути вигідним і невигідним. Вигідне – це центральне (в центрі освоєної території), суспільне (по сусідству із розвинутими територіями і державами), приморське. Географічному розташуванню України властиві всі названі переваги. Це, зокрема, дозволяє нашій державі, при здійсненні експортно-імпортних операцій економити значні кошти на транспортних витратах. А завдяки тому, що у одного сусіда – Росії є багато природного газу, який потрібен іншим сусідам – європейським державам, і територія України знаходиться між ними, наша держава має великі надходження до бюджету від транзиту по її території (це так званий експорт транспортних послуг) даного енергетичного ресурсу.

Переваги приморського розташування (морські кордони України сягають майже 2000 км) полягають у тому, що транспортні перевезення вантажів по морю є найдешевшими. Кожна країна, яка має таке розташування, інтенсивно використовує цю обставину, розвиваючи морський транспорт та його інфраструктури (порти, судноремонтні підприємства). Однією з найрозвинутіших галузей промисловості України є суднобудування, насамперед, морське. В приморській зоні розвивається рибоконсервна промисловість.

Природно-ресурсний фактор діє на розміщення продуктивних сил в такому напрямку. За місцезнаходженням тих чи інших ресурсів будуються підприємства, призначені певним чином експлуатувати, використовувати їх – видобувати паливо, видобувати і збагачувати руди, виробляти гідроелектроенергію, оброблювати землю тощо. І чим більшим обсягом ресурсів володіє країна, при нормальному функціонуванні національної економіки, тим більше споруджується підприємств для їх використання, або таких, де без відповідних ресурсів неможливе здійснення технологічних процесів (наприклад, виробництво металу без використання води). Значення природно-ресурсного фактору в розміщенні продуктивних сил характеризує і такий відомий факт. Найпотужніший комплекс теплоелектростанцій України розташований саме за місцем видобування палива для них (вугілля) – у Донбасі.

Екологічний фактор РПС, тобто необхідність врахування при спорудженні виробничих об’єктів вимог охорони навколишнього середовища, – це фактор, який ґрунтується на загальнонаціональних інтересах і його реалізація забезпечується методами адміністративного та економічного впливу держави. При цьому мова може йти як про взагалі заборону спорудження чи експлуатації підприємств, так і про заборону будівництва їх на певній території, або регламентування їх роботи. З іншого ж боку, заохочується природоохоронна робота на підприємствах, а також розширення потужностей діючих і будівництво нових очисних споруд. Частка споруд та пристроїв такого спрямування у складі засобів виробництва з кожним роком зростає.

Враховуючи частотність факторів РПС в переліках різних авторів, ми могли б визначити і послідовно проаналізувати найповторюваніші з їх числа. Але деякі, властиві для більшості з існуючих переліків факторів РПС, помилкові твердження спонукають нас до пошуків інших можливих підходів до питання класифікації цих факторів.

Мова йде про наступне. Скажімо, серед факторів РПС часто називається фактор трудових ресурсів , значення якого полягає в тому, що при розміщенні виробничих потужностей має враховуватись наявність вільної робочої сили

Це так, але робоча сила сама входить до складу продуктивних сил. Ситуація виглядає буквально таким чином: розміщення продуктивних сил (засобів виробництва і робочої сили) залежить від наявності однієї із складових частин цих самих продуктивних сил (робочої сили).

Те ж саме має місце, коли до факторів РПС відносять сировинний, транспортний, енергетичний. Сировинні ресурси, транспортна мережа, електроенергетика самі входять до складу продуктивних сил.

Наявність вільних трудових ресурсів, сировинної бази, енергетичних потужностей, транспортних шляхів та засобів перевезення є факторами розміщення нових підприємств, додаткових засобів виробництва чи контингентів робочої сили, а не взагалі всіх продуктивних сил.

Але ж відсутність в тому чи іншому конкретному випадку перелічених ресурсів і умов (факторів) зовсім не означає неможливість нового будівництва. Збудувавши нове житло і уклавши трудові контракти, які передбачають високу оплату праці, можна залучити необхідну кількість працівників відповідної кваліфікації у будь-яке місце; побудувавши транспортні шляхи, можна забезпечити регулярне надходження палива для електростанцій (також спеціально споруджених), перевезення сировини та готової продукції. Однак для цього необхідні додаткові кошти. В кінцевому рахунку нова продукція може бути настільки дорогою, що її ніхто не купуватиме. Тому дія вказаних факторів РПС має певний критерій, яким виступає економічна доцільність нового будівництва, або інших робіт у напрямку розвитку продуктивних сил (модернізація та реконструкція основних фондів тощо). Визначальним показником економічної доцільності виступає показник собівартості вироблюваної на новому підприємстві продукції.

Якщо врахувати структуру продуктивних сил, той факт, що вони складаються із робочої сили, то про економічну доцільність нового будівництва варто говорити як з точки зору можливостей раціонального використання умов, що представлені засобами виробництва (сировина, паливо, електроенергія, виробнича інфраструктура), так і умов, представлених трудовими ресурсами. Стосовно трудових ресурсів, мова може вестись, наприклад, про будівництво підприємств на трудонадлишкових територіях з метою збільшення робочих місць. Але на цих підприємствах розраховується очікувана собівартість майбутньої продукції і якщо вона зависока, то варто підшуковувати альтернативні варіанти – сприяти міграції трудових ресурсів у райони, де на них є попит, або передбачити створення спеціальних економічних зон (СЕЗ), розрахованих на надходження іноземних інвестицій тощо.

Сукупність умов, які визначають економічну доцільність використання засобів виробництва, можна визначити як техніко-економічні фактори РПС. Основні в їх переліку –ресурсний (рудні та нерудні мінерально-сировинні ресурси, паливо, електроенергія, вода тощо), транспортний, фактор виробничого споживання тощо.

Сукупність умов, які визначають економічну доцільність використання робочої сили, можна визначити як соціально-економічні фактори РПС – трудоресурсний, житлово-комунальний, транспортний (насамперед, внутріміські та приміські пасажироперевезення), культурно-освітній, медико-репреаційний, фактор особистого (невиробничого) споживання тощо.

У господарській практиці, зважаючи на те, що найбільша частка у фізичній вазі та собівартості багатьох видів готової продукції приходиться на матеріали, визначальним фактором РПС береться сировинний.

До основних факторів РПС, посилання на який також є досить частим, відносять і фактор споживача (виробничого та невиробничого). Адже кінцевою метою виробництва є саме споживання, а багато деяких видів готової продукції є малотранспортабельні чи дорогі для транспортування і підприємства з їх виготовлення мають бути наближені до місць споживання.

Отже, можемо підвести підсумок нашому аналізу питання сутності та складу факторів розміщення продуктивних сил.

В перелік факторів РПС варто включити такі окремі фактори та їх групи:

• географічного розташування країни;
• природно-ресурсний;
• екологічний;
• групу факторів, які визначають економічну доцільність розміщення і використання засобів виробництва (техніко-економічні фактори РПС);
• групу факторів, які визначають і забезпечують економічну доцільність розміщення і використання робочої сили (соціально-економічні фактори РПС).

Найвживанішими орієнтирами в справі практичного визначення напрямків розміщення продуктивних сил є фактор сировини (із групи техніко-економічних факторів РПС) і фактор споживача (виробничого споживача із групи техніко-економічних факторів РПС; невиробничого – із групи соціально-економічних факторів РПС).
Фактори сталого розвитку.

Основними факторами, які сприяють сталому розвитку продуктивних сил повинні бути перш за все геополітичні, сировинні, паливно-енергетичні, водні, соціально-політичні, транспортні, ринкової кон’юнктури розвитку продуктивних сил (ПС), трудоресурсні, екологічні та інші.

Геополітичні фактористалого розвитку охоплюють географічне положення території, перевагу вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства, інтеграцію в світовий економічний простір.

Дія геополітичних факторів забезпечує спеціалізацію та інтеграцію країни в світовий економічний простір і участь у міжнародному поділу праці на основі різних форм зовнішньоекономічної діяльності.

Визначальна роль відводиться раціональному використанню власного природно-ресурсного потенціалу, напряму внутрішньої і зовнішньої політики, торгівельному, науково-технічному обміну з іншими країнами світу.

Сировинний фактору більшості галузей народного господарства затрати на сировину і матеріали складають більше 50%, такі галузі мають назву високоматеріаломісткі (чорна металургія, цукрова промисловість). Такі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Підприємства цих галузей повинні розміщуватися в районах видобутку сировини, виплавки металів, заготовки лісу чи сільськогосподарської сировини, тобто в місцях локалізації сировинних ресурсів (металургія і машинобудування Донбасу і Придніпров’я).

Паливно-енергетичний факторсталого розвитку продуктивних сил має важливе значення в їх розміщенні. В технологічних процесах різних галузей виробництва спостерігається різна питома вага паливно-енергетичних витрат та виготовлення одиниці продукції.

До енергомістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан), виробництво синтетичного каучуку та ін. Ці галузі орієнтуються на регіони масового виробництва електроенергії. Наприклад, виробництво титану, алюмінію зосереджено у Придніпров’ї (Запоріжжя).

До галузей які поглинають багато тепла в процесі виготовлення продукції відносять виробництво цементу, скла, целюлози, виплавка нікелю та ін. Більшість виробництв цих галузей розміщуються поблизу паливних баз або в центрах споживачів продукції. Такі галузі розміщуються поблизу теплових електростанцій (ТЕС).

Водний фактор. Будь яке виробництво незалежно від галузі споживає ту чи іншу кількість прісної води, яка може використовуватись на технологічні, технічні потреби та споживання як піттєва вода. відсутність або обмеження водних ресурсів у регіоні може бути серйозною перепоною для розміщення окремих галузей, які є водомісткими. Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві.

Соціально-політичний факторосновується на тому, що всі негативні моменти, які створені в країні, полягають у втраті виробничого потенціалу, скороченні обсягів виробництва, в безробітті та низькому життєвому рівні населення. За роки незалежності політичний стан в основному нестабільний і це відбилося на соціально-економічній стабільності країни.

Транспортний факторсталого розвитку продуктивних сил є одним з найбільш впливових при розміщенні виробництва. В залежності від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживачів. Інтенсивність його впливу залежить від витрат сировини і палива на одиницю виробленої продукції та способу транспортування. Дешеві вантажі і матеріаломісткі: пісок, гравій, щебінь, руди чорних і кольорових металів та ін. перевозити на великі відстані невигідно, так як транспортні витрати можуть перевищувати вартість продукції. Тут, як правило вартість транспортних перевезень становить 25% і більше, тоді як вартість дорогих вантажів (цукор, бавовник, вовна, машини та ін.) у витратах на одиницю продукції не перевищує 3-5%.

Фактор ринкової кон’юнктури розвитку продуктивних сил (ПС).Кон’юнктура ринку складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями, послугами і потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є ріст попиту на вироблену продукцію і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробництва. Фактори ринкової кон’юнктури визначає рух цін, цінних паперів, конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили, розміри виробництва тощо. Кон’юнктура залежить від місткості ринку, яка у свою чергу, визначається обсягом виробництва, його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення. Ринкова кон’юнктура складається під впливом двох факторів: науково-технічного прогресу і попитом на ринку. Застосування прогресивних технологій у виробництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх конкурентну здатність, а попит на ринку сприяє збільшенню грошових надходжень.

Трудоресурсний фактор залежить від чисельності працездатного населення як в країні, так і в кожному регіоні і він пов'язаний з демографічною ситуацією. Аналізуючи демографічний фактор, як передумову розміщення і розвиток продуктивних сил, слід брати до уваги, що населення є не лише виробником матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Населення у своїй сукупності формує і ринок праці, і споживчий ринок.

Треба визначити, що в процесі розвитку науково-технічного прогресу, який супроводжується зростанням науково місткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактору зростає. Однак індикатором трудомісткості служить показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції. На питому вагу заробітної плати у собівартості продукції також впливає вартість сировини, рівень механізації виробничих процесів, цінова політика країни, різноманітні регіональні доплати до зарплати тощо.

Екологічний фактор. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку більшість економістів, екологів та представників інших галузей науки, які досліджують проблеми екології та природокористування, відійшли від думки про те, що вирішення екологічних проблем знаходиться лише у площині нарощування потенціалу очисних споруд природоохоронної техніки. Ними визнана пряма залежність між ефективністю економіки та станом навколишнього середовища. Така залежність існує і між структурою економіки та її ефективністю, з одного боку, і проблемами природокористування та екології – з другого. Визначення такого взаємозв’язку відбулося у ІІ половині ХХ ст., що пов’язане з глобальними кількісними і якісними зрушеннями в структурі виробництва, процесом суспільного відтворення в цілому, коли докорінні перетворення охопили усі стадії відтворення: виробництво, розподіл, обмін, споживання.