Інформаційні агентства в системі засобів масової інформації: поняття, місце, значення 2 страница

3.2.2. РАТАУ у воєнні та післявоєнні роки (40-60 рр.) ХХ століття.

3.2.3. Діяльність РАТАУ від 70-х років ХХ століття до 1991 року.

3.2.4. Українське національне інформаційне агентство у період становлення та розвитку незалежної України.

Виклад матеріалу

3.1. Виникнення перших інформаційних агентств світу

Перші інформаційні агентства виникли в умовах, коли після створення усередині кожної країни національних інформаційних просторів, які мало співвідносилися між собою, почав формуватися світовий інформаційний простір [2]. Розвиток суспільства, зростання виробництва, розширення зв’язків між різними країнами спричиняють посилення попиту на інформацію. Масово-інформаційна діяльність пережила у той час перший розподіл праці: між джерелами інформації та її поширювачами з’явилися посередники – ними стали інформаційні агентства.

Таким чином, першопричиною появи інформаційних агентств на інформаційній карті світу стала спеціалізація засобів масової інформації, заповнення вільної ніші у процесі виробництва й поширення новин – ніші посередника.

Перше інформаційне агентство з’явилося в тридцятих роках ХІХ століття. У 1835 році у столиці Франції – Парижі виникло Інформаційне Бюро, засновником якого став відомий французький письменник і журналіст Шарль-Луї Гавас. Спочатку воно функціонувало як бюро перекладів з іноземних мов. Згодом розширилося і стало надавати політичну інформацію для іноземних газет. Згодом, з винайденням телеграфу, «Agence Havas» набуло статусу повноцінного телеграфного агентства і переросло в інформаційне агентство. Воно стало попередником відомого нині постачальника новин для світових мас-медіа – агентства «Agence France Presse» («Франс Прес»).

Спочатку «Франс Прес» було офіційним урядовим агентством i утримувалось з державного бюджету. Згодом було прийняте рішення відділити його від державного апарату й надати «кооперативний статус». Згідно зі статутом, прийнятим 10 січня 1957 р., «Франс Прес» є «автономним органом, що користується правами юридичної особи i діє на комерційній основі» [2].

Одне з найбільших інформаційних агентств Європи «Reuters» («Рейтер») засноване в Адені в 1849 р. німцем Паулем Юлiусом Рейтером. У 1851 р. Рейтер перейшов в англійське підданство i переніс до Лондона свою контору «Рейтер офіс», яка інформувала про рівень котирування акцій на біржах країн Західної Європи. З розвитком телеграфу контора Рейтера почала подавати й політичну інформацію. Разом з розширенням Британської імперії розширювалася й діяльність агентства.

Поступово практика заснування інформаційних агентств поширилась по всій Європі, а згодом і по всьому світу. Це невипадково і пов’язано з розвитком у ті часи телеграфної техніки. Телеграф не тільки надав можливість споживачам отримувати інформацію майже в режимі «реального часу», а й виявився дуже технологічним з точки зору створення глобальної мережі пунктів її прийому і відправлення.

З розвитком телеграфного зв'язку більшість агентств почали називатися телеграфними. Вже у 1900 р. протяжність телеграфних ліній становила в окремих країнах: в Англії – 800 тисяч кілометрів, Франції – 400, Німеччині – 600, Росії – 300, Австрії – 250 тисяч кілометрів.

У 1848 р. в Нью-Йорку було засновано інформаційне агентство США «Associated Press» («Ассошіейтед Прес»), яке є кооперативним об’єднанням газетних видавців. Мета створення агентства – кооперація зусиль для збору міжнародних новин і, як результат, зниження затрат на телеграф. Інформація по телеграфу передається не для всіх газет окремо, а зразу АР, а вже з агентства розходиться в газети.

Важливе значення для розвитку телеграфних агентств в Російській імперії мало введення в дію у 1854 р. повітряної дротової лінії зв’язку Москва-Київ. Першими телеграфними агентствами в Росії були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 р. у Петербурзі, Міжнародне телеграфне агентство (МТА), відкрите в 1872 р., Північне телеграфне агентство, засноване в 1882 р.

У 1868 р. у Відні було засноване Міжнародне бюро телеграфних правлінь (постійне місце перебування в Берні), яке сформувало конвенцію про стандарти міжнародної телеграфної служби. У статті 16 цієї конвенції підкреслювалося, що телеграфне агентство має на меті збирати в систему і роздруковувати повідомлення. Відповідно до постанов конвенції передбачалося: 1) надання переваги урядовим та службовим телеграмам; 2) збереження таємниці депеші, їх швидка передача і доставка; 3) внесення грошових розрахунків між різними державами. Відзначалося також, що держави, які входять до міжнародного телеграфного союзу, мають право затримувати передачу приватної телеграми, зміст якої буде визнано шкідливим для безпеки держави або суперечить законам країни, суспільному порядку і моралі. Згідно з конвенцією встановлювалися регламентні правила щодо способів написання і доставки телеграм, тарифів, системи комунікативних знаків (азбука Морзе), передачі телеграм при пошкодженні ліній, обміну транзитними телеграфними кореспонденціями, термінів зберігання телеграм тощо [1; 2].

Із «Петроградського телеграфного агентства» бере початок «Російське телеграфне агентство» (РосТА), засноване у 1918 р. та реорганізоване в 1925 р. в «Телеграфне агентство Радянського Союзу» (ТАРС), що створювалося як центральний інформаційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (зокрема, в Україні – це «Радіо-телеграфне агентство України» (РАТАУ), а також закордонні представництва та кореспондентські пункти в багатьох країнах світу. ПТА є історичним попередником нинішнього російського інформаційного агентства ІТАР-ТАСС.

У 1940–1950 рр. з розвитком телебачення виникають нові інформаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі. У листопаді 1945 р. засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії – Кіодо Цусін, яке є об’єднанням японських газет i телерадіомовної корпорації «Ен-Ейч-Кей» [2].

У 1958 р. в Нью-Йорку (США) було засноване інформагентство «Юнайтед Пресс Інтернешнл» («United Press International»). Це було друге за величиною агентства США. У 1960-ті роки агентство стало серйозно відставати від основних світових конкурентів, свою роль відіграла і конкуренція з Ассошіейтед Прес, за деякий час агентство було закрито.

Підвищення рівня якості матеріалів інформаційних агентств, розширення їх тематики та адресності відбувалося під впливом зростаючої конкуренції на ринку інформаційних послуг та підвищенням вимог до розповсюджуваної інформації з боку друкованих ЗМІ – головних споживачів продукції інформаційних агентств у той час.

3.2. Зародження та розвиток агенційної журналістики в Україні

3.2.1. Перші українські інформаційні агентства. Радіотелеграфне агентство України (РАТАУ)

Зародження і розвиток української агенційної журналістики та шляхи її становлення дещо відрізняються від світового зразка. Якщо перші світові інформаційні агентства виникали передовсім у зв’язку з потребою комерційних та фінансових кіл в інформації бізнесового характеру, то попередники сучасних інформаційних агентств України мали пропагандистську спрямованість. Вони, насамперед, переслідували мету національного відродження держави, ознайомлення світової спільноти із прагненнями українців й несли ідеологічне навантаження.

Історія зародження власне українських інформаційних агентств починається від 1907 р., коли В. Кушнір заснував у Відні Українське пресове бюро. Метою його діяльності було ознайомлення Західної Європи з Україною. До завдань бюро входило постачати пресі європейських країн інформацію про події в Україні.

В контексті виникнення українських інформаційних агентств заслуговує на увагу інформаційно-пропагандистська діяльність Союзу визволення України організації, створеної у серпні 1914 р. політичними емігрантами з Наддніпрянщини у Львові. Ця патріотична організація однією з перших розгорнула за кордоном широкомасштабну пропагандистську діяльність на користь створення самостійної української держави. Інформаційна діяльність СВУ здійснювалася через закордонні пресові бюро Союзу, зокрема в Берліні, Лозанні, Женеві та Берні [3].

Історію становлення і розвитку перших інформаційних агентств у нашій державі вивчали українські дослідники О. Ф. Коновець [1], І. Л. Михайлин [2], Ю. В. Нестеряк [3], В. Ф. Чамара [4] та інші. Вони підкреслюють, що з 1917 р., після Лютневої революції, яка повалила самодержавство, ініціювала національно-визвольні рухи в колишній Російській імперії, починається новий період діяльності телеграфних агентств, пов’язаний з подіями громадянської війни, білогвардійською і більшовицькою окупаціями, виборюванням Української державності [1; 4].

Після утворення Української держави на чолі з гетьманом П.Скоропадським (квітень-листопад 1918 р.) у Києві починає працювати УТА. У 1918 р. в Українській державі гетьмана Скоропадського при Міністерстві внутрішніх справ були створені Державне бюро преси та Українське телеграфне агентство (УТА). 24 травня 1918 р. директором УТА Гетьман Скоропадський призначив відомого українського громадського діяча, журналіста, політика, філософа, публіциста, літературного критика Дмитра Донцова [3].

Д. Донцов очолював його з червня до листопада 1918 р. Він також одночасно керував Бюро української преси, яке координувало діяльність друкованих видань. УТА існувало й за доби Директорії УНР (листопад 1918 - лютий 1919 рр.).

Свою інформаційну службу мала також Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР). Функції цієї виконувала редакція газети «Стрілець», яка називалась органом українського бюро друку.

Подібні інформаційні структури створювали й тогочасні органи радянської влади. Ще у квітні-травні 1917 р. Харківський обласний виконавчий комітет Рад використовував для поширення повідомлень і документів місцеве відділення ПТА. 28 грудня 1917 р. Харківське відділення ПТА було офіційно підпорядковане ЦВК Рад України. На початку березня 1918 р. у Полтаві відбулося засідання ЦВК Рад України, на якому розглядалося питання про створення агентства. Як повідомлялося у «Вестнике Украинской Народной Республіки» за 12 березня 1918 р., першим керуючим Українським телеграфним агентством (УкТА) став Р. Гальперін. Пізніше керівниками УкТА були В.Люксембург і Д.Ерде. До кінця березня 1918 р. УкТА розпочало свою діяльність у Харкові, Полтаві, Чернігові, Єлисаветграді, Херсоні, Кременчуці, Миколаєві, Севастополі [1; 4].

На той час у РФРСР на базі ПТА було створено «Російське телеграфне агентство» (РОСТА). БУП перейменували на УкРОСТА. Воно мало понад 100 передплатників. Стінні газети-листівки агентства виходили щоденно у 70 містах України, доставлялися безкоштовно у найвіддаленіші її куточки. Тоді ж з агентством співпрацювали поети, письменники П.Тичина, І.Ле, Л.Нікулін, Б.Лавреньов.

УкРОСТА функціонувало ледь більше року. А його наступнику – «Радіотелеграфному агентству України», відомому ще за скороченою назвою РАТАУ, - було відмірено майже 70 років.

3.2.2. РАТАУ у воєнні та післявоєнні роки (40-60 pp.) ХХ століття

З архівних матеріалів, повідомлень газет фронтового періоду можна відновити вагомий внесок працівників РАТАУ у справу перемоги. Архіви і свідчення ветеранів дозволяють зробити висновок, що матеріали працівників евакуйованого РАТАУ широко використовувалися у передачах радіостанції «Радянська Україна», звернених до жителів України, які залишилися на окупованій території. Вони також публікувалися на сторінках українських видань, що розповсюджувалися у ворожому тилу.

Окрема сторінка у бойовій біографії РАТАУ – участь його працівників у партизанському русі. Відомий журналіст І.Сиромолотний, який очолював РАТАУ з 1938 до початку 1941 р., був призначений заступником начальника Штабу українського партизанського руху. Він опікувався радіостанцією «Партизанка», яка вела передачі для партизанів, що діяли у тилу. Серед авторів радіоповідомлень були й працівники агентства. Кілька разів вирушав у ворожий тил фотокореспондент РАТАУ Яков Давидзон. Завдячуючи його мужності і таланту, збереглися образи багатьох партизанів. Вдалося знайти документи про те, як журналісти агентства працювали у прифронтовій смузі, у військах, що наступали на Захід.

У перші повоєнні місяці керівництво РАТАУ почало активно порушувати питання про зміцнення матеріально-технічної бази. Для потреб РАТАУ було надано потужну трофейну радіостанцію, сигнал якої якісно поширювався на всій території України.

Домінуючою в інформаційній діяльності агентства була тема відбудови господарства, зруйнованого під час війни. Як правило, саме такими повідомленнями відкривалися щоденні стрічки агентства [4].

60-ті роки минулого століття принесли агентству «золотий» ювілей - у 1968 р. йому виповнилося п’ятдесят років. Багатотиражна газета РАТАУ, яка вийшла 25 квітня, писала: «Півстоліття ми тримаємо руку на гарячому пульсі життя, півстоліття його пристрасне биття через нас - і - це велика честь! - доходить в усі республіки і країни, до кожного людського серця».

На той час агентство виконувало функції головного інформаційного центру України. У ньому працювало 350 журналістів, перекладачів, зв’язківців, інших працівників. Відділення діяли в Донецьку, Харкові, Львові, Одесі, а кореспонденти і фотокореспонденти – у 22 обласних центрах. РАТАУ обслуговувало понад 700 редакцій газет, радіо і телебачення. Про масштаби діяльності агентства свідчать такі дані. У 1967 р. редакція республіканської інформації передала передплатникам 26500 матеріалів, редакція союзної і закордонної інформації – 21 тисячу, а прес-бюро – понад 80 статей загальним обсягом близько 500 машинописних сторінок. Фотохроніка надіслала газетам 25 тисяч фотознімків і понад 50 тисяч кліше [4].

3.2.3. Діяльність РАТАУ від 70-хХХ століття до 1991 року

На початку 70-их інформація РАТАУ про життя в Україні вийшла на масового зарубіжного споживача. Якраз тоді її почали одержувати телетайпними каналами ТАСС і публікувати численні видання української діаспори у США, Канаді, інших країнах світу, де жили вихідці з України. Активно працювала фотослужба агентства.

Серед повідомлень РАТАУ початку 80-тих років помітно виділялися інформації виробничої тематики.

80-ті роки були важливою віхою у матеріально-технічному розвитку РАТАУ. Його телетайпні лінії (їх було понад 1100) «дотягнулися» до редакцій практично всіх видань України - від національних до районних. Це дозволило припинити поширення оперативних вісників через радіоефір. Суттєві зміни відбувалися і в журналістській праці – вона електронізувалася, ставала безпаперовою. Матеріали агентства передплачували 14 всеукраїнських, 35 обласних, 25 молодіжних, 523 міських, міських районних і районних, понад 400 багатотиражних газет. Упродовж вісімдесятих років РАТАУ поширило серед своїх передплатників понад мільйон повідомлень і близько 800 тисяч фото інформаційних матеріалів [4].

3.2.4. Українське національне інформаційне агентство в період становлення і розвитку незалежної України

Дев’яності роки були чи не найбурхливішими у житті агентства. Вони припали на злам епох – відійшов у минуле бюрократично-адміністративний компартійний режим, з’явилася на карті світу демократична незалежна Україна. У травні 1990 р. Рада Міністрів прийняла постанову про зміну назви РАТАУ на Українське інформаційне агентство при Раді Міністрів УРСР (скорочено – Укрінформ). Це мотивувалося не тільки суспільно-політичними, а й технологічними змінами: електронні засоби передачі інформації, які дедалі ширше застосовувалися у діяльності агентства і ЗМІ, робили анахронічним словосполучення «радіотелеграфне» у його назві.

Матеріали Укрінформу початку дев’яностих передплачували в Україні понад 1200 організацій, у тому числі 970 редакцій газет. У валовому обсязі інформаційної продукції загальносоюзного ТАРС на Укрінформ припадала майже п’ята частина. У ті часи започаткувався інформаційний обмін агентства з Польським агентством преси. Матеріали Укрінформу одержували українські газети США, Канади, Австралії, Румунії, Чехословаччини. Агентство почало висвітлювати візити керівництва УРСР до зарубіжних країн. Моментом випробовування стали для Укрінформу дні так званого «ГКЧП» у серпні 1991 р. Журналісти агентства не підготували тоді жодного матеріалу на підтримку «путчистів».

24 серпня 1991 р. Укрінформ першим передав на увесь світ історичне повідомлення: Україна проголошена незалежною державою. Початок незалежності зафіксувався на подієвих стрічках, у фотоматеріалах агентства. Вони збереглися на сторінках сотень українських газет, які у ті дні оперативно одержували інформацію Укрінформу. У той складний період колектив агентства виступив із зверненням до керівництва України, засобів масової інформації. У ньому наголошувалося, що агентство у своїй діяльності керуватиметься державними інтересами України, а вищим принципом його діяльності буде об’єктивне, оперативне і правдиве висвітлення подій. Журналісти відмовлялися слугувати політичним силам різної спрямованості і пропонували надати агентству статус національного.

У липні 1996 р. вийшов Указ Президента про ліквідацію Укрінформу і створення на його базі Державного інформаційного агентства, підпорядкованого Міністерству інформації України (ДІНАУ). ДІНАУ існувало понад чотири роки - до жовтня 2000-го. За цей час у його діяльності відбулися помітні зміни, ініційовані вимогами ринкових відносин, науково-технічного прогресу, нових інформаційно-телекомунікаційних технологій. Якщо на початку дев’яностих комп’ютерний парк агентства складався з кількох десятків застарілих машин, то наприкінці десятиліття більшість його працівників почала працювати на сучасних комп’ютерах. У практичну роботу журналістів входили Інтернет, електронна пошта. Улітку 1999 р. в агентстві запрацювали три потужних сервери: подієвий, інформаційно-пошуковий та фотоінформаційний, у яких почали формуватися величезні за обсягом структуровані масиви інформації. Примітно, що технічна перебудова здійснювалась самостійно: з 1992 р. на свій розвиток агентство не отримує з Держбюджету жодної копійки.

З дев’яностими роками пов’язана ще одна важлива віха у житті агентства. У жовтні 1995 р. його було прийнято до складу Європейського альянсу прес-агентств, де представляє нашу державу і зараз.

Друге тисячоліття завершилось історичними подіями у біографії агентства. У травні 2000 р. Президент України підтримав ініціативу керівництва агентства і дав низку доручень Кабінету Міністрів, Мінекономіки, Мінфіну, спрямованих на підвищення ролі агентства у забезпеченні державної інформаційної політики, прискоренні інтеграції України до світового інформаційного простору.

У 2000 р. агентство знову одержало назву Укрінформ. 21 вересня Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про надання Державному інформаційному агентству України (ДІНАУ) статусу національного». У документі, зокрема, зазначалося: «Враховуючи багаторічну плідну діяльність... агентства, його важливу роль в інформаційному забезпеченні реалізації внутрішньої і зовнішньої політики України... надати агентству статус національного і надалі іменувати його – Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ».

Один з нових напрямів, що з’явився у роботі Укрінформу, - власний прес-центр. Агентство взялося за організацію прес-конференцій керівників владних структур, стало своєрідним мостом між політиками, громадськими діячами, підприємцями та ЗМІ і їх аудиторією. Особливо варто відзначити презентації національних товаровиробників, їх інформаційну підтримку, які запровадив Укрінформ через свій прес-центр.

Укрінформ активно висвітлював офіційні заходи, які проводилися в Україні та за кордоном за участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України.

Зміст матеріалів для вітчизняних преси, телебачення, радіо і закордонних передплатників істотно доповнювали зарубіжні кореспонденти агентства, мережа, яких дедалі розширювалася. У третє тисячоліття Українське національне інформаційне агентство вступило визнаним учасником інформаційного ринку України, авторитетним партнером інформаційних агентств багатьох країн світу.

Великих зусиль доклали керівництво і працівники Укрінформу задля виходу агентства на міжнародні інформаційні терени. Першу міжнародну угоду Укрінформ уклав з Угорським телеграфним агентством MTI. Наступним кроком стало налагодження тісних зв’язків з Польською Агенцією Пресовою (ПАП), з якою особливо продуктивним був обмін фотоінформацією. Матеріали Укрінформу одержували українські газети США, Канади, Австралії, Румунії, багатьох інших країн. З просуванням у світовий інформаційний простір Укрінформ здобув визнання міжнародого інформаційного співтовариства.

Поступово розширюється і коло зарубіжних партнерів Укрінформу, географія яких вийшла за межі Європи. До МТІ та ПАП додалися БТА (Болгарія), ЛУЗА (Португалія), АРА (Австрія), TASR (Словаччина), ТАНЮГ (Сербія), ІТАР-ТАСС (Росія), АА (Туреччина), Сіньхуа (Китай), САНА (Сирія), Преса Латина (Південна Америка), Радіо Бразилії, ХІНА (Хорватія) та інші. Розширення географії інформаційної присутності агентства відбувається останнім часом і за рахунок, зокрема, зацікавлення його продукцією з боку арабського світу та країн тихоокеанського й азійського регіонів. Так, зокрема, у 2009 р. було підписано угоду про обмін інформацією з еміратським інформаційним агентством ВАМ.

Укрінформ співпрацює за двосторонніми угодами з багатьма зарубіжними інформаційними службами. За його ініціативою у травні 2005 р. у Києві було проведено установчу конференцію, на якій створено Причорноморську асоціацію національних інформаційних агентств (ПАНІА). До її складу увійшли національні агенції 13 держав, серед яких, зокрема, Болгарія, Греція, Росія, Туреччина, Україна, Румунія. Рішення конференції матеріалізовано у сайт ПАНІА, на якому англійською, українською та російською мовами представлені найголовніші новини життя країн Чорноморського басейну, включаючи фотосюжети, матеріали, присвячені їх спільним проблемам. У 2008 р. на другій конференції ПАНІА у місті Помор’є (Болгарія) до Асоціації додалися агенції ще трьох країн.

Урядовими рішеннями Укрінформ інтегровано у механізми реалізації багатьох державних програм. Зокрема, Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу, державних програм інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. Згідно з цими програмами на базі агентства створено прес-клуб як засіб забезпечення системної комунікації між представниками державних, структур, залучених у співробітництво України з НАТО і ЄС, українських та міжнародних експертів з представниками українських мас-медіа.

Варто зазначити, що на активізацію роботи з інтеграції Українського національного інформагентства у європейський і світовий інформаційний простір спрямовано чимало заходів щодо подальшого розвитку Укрінформу. До таких, зокрема, належить створення власних радіо- і відеослужб. Ці, без сумніву, важливі напрямки – серед пріоритетних проектів, які здійснює агентство. Своєрідна дипломатична місія Укрінформу, його інтегрування у світовий інформаційний простір мають ще один важливий напрямок. Це – розбудова власної кореспондентської мережі за кордоном. Сьогодні корпункти агентства діють у столицях багатьох країн світу [4].

Найголовніше завдання Укрінформу – гідно представляти інформаційну складову українського суспільства, готувати якісні матеріали на актуальні теми, які торкаються інтересів України і можуть бути цікавими для українських громадян.

ЛЕКЦІЯ 4

Навчальні питання

4.1. Правові рамки діяльності українських інформаційних агентств.

4.2. Порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності інформаційних агентств.

4.3. Суб’єкти діяльності інформагентств.

4.4. Продукція інформаційного агентства. Види продукції, засоби її розповсюдження.

4.5. Відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства.

4.6. Міжнародна діяльність інформаційних агентств України

4.7. Державний реєстр інформаційних агентств України.

Виклад матеріалу

4.1. Правові рамки діяльності інформаційних агентств в Україні

Спеціальним законом, покликаним регулювати діяльність інформаційних агентств у нашій державі, є Закон України «Про інформаційні агентства». Цей Закон відповідно до Конституції України, інших законів України та міжнародно-правових документів закріплює правові основи діяльності інформаційних агентств в Україні та їхньої міжнародної співпраці.

Інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг.

Під представництвом інформаційного агентства в Україні слід розуміти зареєстровану в нашій державі відповідно до чинного законодавства як суб'єкт інформаційної діяльності будь-яку установу (бюро, представництво, корпункт тощо), що представляє в Україні державне або недержавне інформаційне агентство, зареєстроване як юридична особа згідно з чинним законодавством відповідної країни, і яке здійснює свою діяльність в Україні у сфері інформації відповідно до українського законодавства.

Конституцією та чинними законами України гарантується свобода діяльності інформагентств та забороняється цензура інформації, поширюваної інформаційними агентствами.

Разом з тим, що інформаційні агентства не мають права у своїх матеріалах розголошувати дані, що становлять державну таємницю, або іншу інформацію, яка охороняється законодавством, закликати до насильницької зміни або повалення існуючого конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, підриву її безпеки, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювати расову, національну, релігійну ворожнечу, розповсюджувати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини, а також інформацію, яка ущемляє законні права й інтереси громадян, давати оцінку щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, вказувати на особу, яка ніби вчинила кримінальне правопорушення до рішення суду, публікувати матеріали, які розкривають тактику і методику досудового розслідування.

Закон України «Про інформаційні агентства» вказує, що інформагентства поширюють свою продукцію державною мовою, російською, іншими регіональними мовами або мовами меншин, а також іншими мовами, дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.

Законодавчо визнано, що діяльністю інформаційних агентств є збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції. Випуск та розповсюдження інформаційними агентствами власної продукції з метою отримання прибутку є підприємницькою діяльністю і здійснюється на основі чинного законодавства України.

Суб'єктами діяльності інформаційних агентств є: засновник (співзасновники) інформаційного агентства; його керівник (директор, генеральний директор, президент та ін.); трудовий колектив; творчий колектив; журналіст інформаційного агентства; спеціаліст у галузі засобів комунікації; автор або власник інформації; видавець (виробник) продукції інформаційного агентства; розповсюджувач продукції інформаційного агентства; споживач продукції інформаційного агентства.

Інформаційне агентство може виступати як засновник (співзасновник) інших засобів масової інформації, бути автором або власником інформації, видавцем (виробником) інформаційної продукції, розповсюджувачем і споживачем інформаційної продукції.

Інформаційне агентство набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Інформаційне агентство діє на підставі свого статуту (положення), яким визначаються його мета та завдання, функції та порядок діяльності. Статут (положення) інформаційного агентства затверджується засновником (співзасновниками) відповідно до чинного законодавства України. У статуті (положенні) зазначаються відомості про інформагентство, передбачені Законом «Про інформаційні агентства» (Стаття 13), а також положення, встановлені актами законодавства України щодо установчих документів суб'єктів підприємництва.

У статті 8 Закону України «Про інформаційні агентства» визначено основні види інформаційних агентств, які функціонують у нашій державі. Так, основними видами інформаційних агентств вважаються державні та недержавні інформаційні агентства України, а також іноземні інформаційні агентства, які діють в Україні через свої представництва.