Література. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В

Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 334-342, 346-354, 360-363

Тема: Культура країн світу у 1900 – 1939 роках.

Основні поняття: модернізм, експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм, соцреалізм.

План:

1. Особливості культурної ситуації.

2. Науково технічний апргрес та його вплив на культуру.

3. Модернізм та його напрямки.

4. Особливості культурного розвитку тоталітарних країн.

1. Гуманістична орієнтація культури XX ст. виявляє себе в різних «світах» сучасного суспільства — економічному, моральному, політичному, художньому і т.д.

Іншим підсумком розвитку культури, сприйнятим в ХХ ст., є установка на науково-раціональне пізнання світу і зв´язана з нею соціокультурна система — наука.

2. У ХХ ст. розвиток науки та техніки, НТР. Зроблені фундаментальні наукові відкриття. Наукові відкриття та винахди допомагають росту капіталістичної економіки. В результаті релігійний характер мистецтва змінюється на світський, поширюється матеріалізм. У цей історичний період були зроблені відкриття у генетиці, електрониці, машино та літакобудуванні, імунології, інформатику, кібернетику.

3. Модернізм (авангардизм) - сукупна назва сформованих у 1900-і роки художніх тенденцій, для яких характерне програмне, виражене в полемічно-бойовій формі протиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальним стереотипам. Модернізм був націлений на радикальне перетворення людської свідомості засобами мистецтва, на естетичну революцію, що зруйнувала б духовну відсталість існуючого суспільства. У мистецтво модернізму усе активніше входить архаїка, магія, стародавність, примітив і фольклор (у вигляд запозичень з мистецтва негрів Африки, з інших «некласичних» сфер творчості). Діалог культур. Модерністичне мистецтво початку XX ст. рухалось у напрямку звільнення змісту, композиції і форми художнього твору від усіляких правил і обмежень; суб’єктивність, свободи митця.

У 1905 р. першу «незалежну» виставку зробила група художників фовізму - М. Вламінк, А. Матісс, Ж. Руо, А. Дерен. Художники обирали звучні, яскраві, чисті кольори, поєднуючи їх у найнеймовірніші сполучення, надаючи предметам довільного забарвлення.

У Німеччині виникає експресіонізм, головною метою якого було вираження (експресія) духовного світу художника, причому вираження домінує над зображенням, художній образ – над предметною дійсністю, духовне – над тілесним, матеріальним. Створене у 1905 р. в Дрездені об’єднання «Міст», до якого входили Ернст Людвіг Кірхнер, Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуфф, Еміль Нольде та ін. Експресіоністи вважали, що тільки малюючи «безпосередньо», віддавшись на волю внутрішнім спонукам, можна передати саму «експресію» речей, їх трагічну сутність.

Іспанець Пабло Пікассо пише картину «Авіньонські діви», яка мала вирішальне значення для появи нового напряму - кубізму. Вагомий внесок у розвиток кубізму зробили Жорж Брак, Жак Ліпшиць і Олександр Архипенко. Ґрунтуючись на принципах П. Сезанна, кубісти розчленовували предмети натури й застосовували прийом симультанного (одночасного) показу їх з різних ракурсів і точок зору, що розцінювалось художниками як шлях до аналізування речі, пізнання її сутності.

Якщо кубісти відображали у своїй творчості сучасну міську, промислово-технічну цивілізацію, сприймаючи її досягнення дещо відсторонено, з побоюванням, то італійські футуристи палко вітали її, перетворивши динамізм та силу на свою релігію. Футуризм був націлений на майбутнє, проголошував себе мистецтвом прийдешнього, як проголошував його лідер руху поет Т. Марінетті (1876-1944). Місто, насичене машинами – це ідеал футуристів, в якому вони бачать образ майбутнього. Людина повинна розчинитись у техніці.

Абстракціонізм –напрямок «безпредметного», нефігуративного мистецтва, що проголосив у живопису й скульптурі відмову від зображення форм реальної дійсності й прагнучи до «гармонізації» або відвернених колірних сполучень, або геометричних форм, площин, прямих і ламаних ліній, які повинні викликати найрізноманітніші асоціації. Особливістю є відсторонення художніх образів від конкретного сюжета, об’єкта. Серед фундаторів цього напрямку В. Кандинський, С.Малевич, П. Мондріан.

4. Одразу після більшовицької революції в Радянській Росії було створено цензуру, заборонено політичні партії, громадські та культурні об´єднання, що не стояли на комуністичних позиціях. З бібліотек вилучали «ідеологічно шкідливу літературу», оголошено війну релігії і церкві. З країни змушений був емігрувати цвіт інтелігенції. Залишки духовного опору серед інтелігенції остаточно ліквідовано в 1922 p., коли за кордон вивезли десятки вчених, філософів, письменників із світовим ім´ям. В 30-х роках знищено революційний авангард у мистецтві та архітектурі, оскільки, на думку партійних ідеологів, він був чужим простому народові. Художнє новаторство засуджувалося як буржуазне шкідництво. Було оголошено поза законом мистецькі експерименти Д. Шостаковича, С. Маршака і К. Чуковського, Б. Пастернака. Прийняттям постанови «Про перебудову літературно-художніх організацій» (1932) більшовицька партія взяла їх під свій жорсткий контроль. Мистецтво повинно активно втручатися в життя, оспівувати героїку революційних перетворень та виробничої тематики, бути тільки оптимістичним.

Культура в нацистській Німеччині в 30 - 40-х роках також підпорядковувалась тотальному контролю з боку влади та держави. Вищою інстанцією було геббельсівське міністерство пропаганди. В культурній політиці нацизму пріоритет віддавався традиціям нації, доленосності арійської раси, що повинна нести світу свою високу культуру. Першою «культурною акцією» нацистів було масове спалення літератури. З Німеччини почали емігрувати видатні діячі культури. Згідно з наказом нацистського керівництва у 1937 р. у Мюнхені одночасно було відкрито дві художні виставки. Одна – «істинно німецького», інша, як її назвали культурологи III Рейху, "дегенеративного, іудо-більшовицького" мистецтва. На задум організаторів цієї акції, народ міг порівняти реалістичні та неокласичні витвори митців рейху із «модерністськими викрутасами» та сам винести їм вирок. Після виставки, більшість із 700 експонованих на ній картин німецького експресіонізму були знищені.